Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 191/3297/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.
Дата набрання законної сили: 18.02.2025
Номер судового провадження: 51-4194км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022041390000623

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 191/3297/22
		провадження НОМЕР_4-4194км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,                         
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у кримінальному провадженні щодо 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Луківці Вижницького р-ну Чернівецької обл., зареєстрованої в АДРЕСА_1 , фактично проживаючої у АДРЕСА_2 , раніше не судимої, 
		засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч. 2 ст.  289 КК України. 
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 185 КК України на строк 5 років; за ч. 2 ст. 289 КК України на строк 5 років 1 місяць. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_6 визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. 
		Відповідно до статей 75, 76 КК України  ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням на неї відповідних обов`язків.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_6 визнано рахувати з дня ухвалення вироку суду. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
		Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2023 року виправлено описку у вироку Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2023 року: у вступній частині зазначено правову кваліфікацію кримінальних правопорушень - «ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України», замість «ч. 1 ст. 185 КК України», у третьому абзаці резолютивної частини зазначити «один місяць без конфіскації майна» замість «один місяць» та у четвертому абзаці резолютивної частини зазначити «одного місяця позбавлення волі без конфіскації майна» замість «одного місяця позбавлення волі». 
		Суд визнав ОСОБА_6 винуватою у таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням у інше сховище, вчиненому в умовах воєнного стану та у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому з проникненням у приміщення, за обставин, детально викладених у вироку.
		Як установив суд, ОСОБА_6 22 вересня 2022 року приблизно о 10 год 20 хв., в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента від 24 лютого 2022 року № 64/2022, строк дії якого було продовжено у подальшому відповідними Указами Президента України, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_3 , побачила спортивний велосипед марки «CROSSRIDE», модель SKYLINE чорно-помаранчевого кольору. З метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, перелізла через паркан указаного домоволодіння, звідки таємно викрала зазначений велосипед, заподіявши ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 6 237 грн.
		Крім того, ОСОБА_6 17 січня 2023 року близько 00 год 00 хв., знаходячись по   АДРЕСА_4, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, шляхом відчинення хвіртки, проникла на територію домоволодіння НОМЕР_4 за вказаною адресою, звідки за допомогою фізичної сили викотила моторолер марки «ТУЛА» 1992 року випуску, червоного кольору, номер двигуна НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , з яким попрямувала до місця свого проживання, чим заподіяла ОСОБА_8 матеріальну шкоду на суму 11 750 грн.
		Кримінальне провадження розглянуто у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2024 року апеляційні скарги прокурора Синельниківської окружної прокуратури та обвинуваченої ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2023 року щодо останньої - без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Аргументуючи заявлену вимогу, автор скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу прокурора, без належного мотивування прийнятого рішення. А саме, поза увагою вказаного суду залишись доводи сторони обвинувачення щодо недотримання судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 75 КК України при звільненні ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі понад 5 років з випробуванням. Вважає, що посилання суду на можливість виправлення ОСОБА_6 без реальної ізоляції від суспільства та наявність у неї малолітньої дитини, яку вона виховує без чоловіка, не є слушними, оскільки зазначене не стало для неї стримуючим фактором при вчиненні кримінальних правопорушень. На думку прокурора поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось і те, що ухвалою апеляційного суду від 12 лютого 2024 року ОСОБА_6 було оголошено у розшук та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, у зв`язку з тривалим переховуванням її від суду. Крім того, прокурор, не оспорюючи висновки суду апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів скарги засудженої щодо неналежного роз`яснення наслідків розгляду цього кримінального провадження відповідно до вимог ч. 3 ст.  349 КПК України, зазначає, що суд мав перевірити наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_6 твердження та надати цим обставинам належну оцінку. Також указує, що суд апеляційної інстанції не надав відповіді на довід апеляційної скарги засудженої щодо порушення місцевим судом її права на захист.
		Учасникамкримінальногопровадженнябулоналежнимчиномповідомленопродату, частамісцекасаційногорозгляду, клопотаньпройоговідкладеннядосудукасаційноїінстанціїненадходило.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора та перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, та юридично-правова оцінка її діянь за ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України в касаційній скарзі не оспорюються. 
		Частиною 1 ст. 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 КК України, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Зі змісту указаної норми закону вбачається, що законодавець не лише визначив підстави, за яких особу може бути звільнено від відбування покарання з випробуванням, а й зазначив обов`язкові умови, за наявності яких можливе застосування ст. 75 КК України, зокрема - призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років.
		Отже, суд не вправі звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років.
		Натомість, як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд засудив  ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць та на підставі ст. 75цього Кодексу звільнив її від відбування призначеного покарання з випробуванням.
		Не погоджуючись з вироком суду у цій частині, прокурор оскаржив його до суду апеляційної інстанції та просив ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 185 КК України на строк 5 років, за ч. 2 ст. 289 КК України - 5 років 1 місяць. На підставі ч. 1 ст. 70  вказаного Кодексу визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць, в іншій частині вирок залишити без змін. Аргументуючи свою вимогу, сторона обвинувачення, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність через недотримання місцевим судом вимог ч. 1 ст. 75 КК України, зазначала про неможливість звільнення особи від покарання у виді позбавлення волі, строк якого перевищує 5 років.
		Натомість суд апеляційної інстанції залишив поза увагою такі доводи прокурора, та безпідставно відхилив їх, не мотивувавши своє рішення, чим допустив порушення вимог статей 370, 419 КПК України. 
		Так, апеляційний суд, формально зазначивши про обґрунтованість застосування ст. 75 КК України, у своєму рішенні не навів будь-яких обґрунтувань щодо наявності правової підстави, за яких було знівельовано норму кримінального закону, яка передбачає неможливість застосування вказаної норми права при призначенні покарання у виді позбавлення волі, строк якого перевищує 5 років. 
		Зазначене свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, що відповідно до ч. 1 ст. 438 цього Кодексу є підставою для скасування судового рішення.
		Що стосується тверджень прокурора у касаційній скарзі про те, що безпідставне застосування ст. 75 КК України потягло за собою невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості, то вони є неприйнятними.
		Виходячи з обґрунтування доводів апелянтів, позиції сторони обвинувачення, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 404 КПК України за відсутності процесуального приводу не переглядав вирок через м`якість призначеного покарання. 
		Щодо доводів прокурора про істотні порушення норм кримінального процесуального закону через відсутність належних обґрунтувань у рішенні суду апеляційної інстанції стосовно правильності розгляду цього кримінального провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, то вони не є обґрунтованими.
		За матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув її за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України. Як убачається з даних, зафіксованих на технічному носії фіксації кримінального провадження, в суді першої інстанції ніхто з учасників судового провадження не заперечував проти скороченого порядку дослідження доказів та обмеження судового слідства допитом обвинуваченої, потерпілої і перевіркою відомостей, котрі характеризують особу ОСОБА_6 . Зокрема, остання, не оспорюючи викладених в обвинувальному акті обставин скоєння нею злочинів, погодилася на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, заявила, що розуміє зміст цих обставин та підписала відповідну заяву. При цьому ОСОБА_6 , повністю визнавши свою провину у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, надала суду показання щодо їх вчинення за обставин, зазначених в обвинувальних актах. Будь-яких сумнівів стосовно правильності розуміння ОСОБА_6 викладених в обвинувальному акті обставин прокурор у судовому засіданні не висловлював. 
		Також сторона обвинувачення у цій частині вирок в апеляційному порядку не оскаржувала.
		Більше того, згідно з даними, відображеними на цифровому носії інформації, на якому за допомогою технічного засобу зафіксовано перебіг проведення судового засідання, під час здійснення апеляційного провадження, з огляду на зміст скарги засудженої, прокурор не зазначав про будь-які сумніви щодо правильного розуміння ОСОБА_6 процесуальних наслідків розгляду справи за спрощеною процедуроюза правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, навпаки прокурор наполягав на неспроможності доводів засудженої та висунутих останньою вимог і просив залишити їх без задоволення. Саме таке рішення прийняв апеляційний суд, належним чином умотивувавши своє рішення в цій частині.
		Щодо посилань у касаційній скарзі про ненадання відповіді на довід апеляційної скарги засудженої про порушення місцевим судом її права на захист, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону, то колегія суддів виходить з наступного.
		В силу ст. 412 КПК України істотними є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду нижчої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, за наявності достатніх переконливих доводів про це у поданій скарзі відповідної сторони. 
		Разом з тим, як убачається з журналу судового засідання від 23 травня 2023 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_6 були належним чином роз`яснені її права, у тому числі й право мати захисника, проте вона виявила бажання здійснювати захист своїх прав та законних інтересів самостійно, і це, як вона стверджувала в судовому засіданні, не пов`язано з її фінансовим становищем.
		Участь захисника у вказаному провадженні, відповідно до положень ст. 52 КПК України, не є обов`язковим, оскільки інкриміновані ОСОБА_6 кримінальні правопорушення не є особливо тяжкими.
		Отже, зазначені прокурором у цій частині твердження не є порушенням кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК України.
		Враховуючи наведене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а ухвала - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, та з дотриманням положень глави 31 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
		Керуючисьстаттями433, 434, 436, 441, 442 КПК України, ВерховнийСуд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, задовольнити частково. 
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...