Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/5991/24-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 24.02.2025. Зареєстровано: 25.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 лютого 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5991/24-а
		 
		Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до  ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
		- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови ОСОБА_1 надати відстрочу від призову під час мобілізації на підставі п. 1, ч. 3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
		- зобов`язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п.1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", шляхом внесення відомостей про відстрочку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та видачі ОСОБА_1 довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач за результатами розгляду поданої заяви протиправно не надав позивачу відстрочку на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв`язку з тим, що він є студентом (здобувачем) вищої освіти в іноземному вузі, який навчається за денною (очною) формою навчання, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту". З цих підстав, позивач вважає, що має беззаперечне право на отримання відстрочки від призову під час мобілізації.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі та примірник позовної заяви з додатками отримано представником відповідача 10.01.2025, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
		Однак, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодної процесуальної активності у ході судового розгляду справи не проявляв.
		Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.
		Позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Згідно виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання, документами про освіту позивача є: свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 19.06.2010, видане Чернівецьким багатопрофільним ліцеєм №4 Чернівецької міської ради; атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 від 12.05.2012, виданий Чернівецьким багатопрофільним ліцеєм №4 Чернівецької міської ради; диплом бакалавра серії НОМЕР_3 від 30.06.2016, видане Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича.
		Крім того, із вказаної виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти також встановлено, що позивач навчався у Херсонському інституті ПАТ "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна Академія управління персоналом" за освітнім рівнем "бакалавр", однак 06.08.2024 був відрахований.
		Відповідно до рішення про прийом на навчання в Заклад вищої освіти від 30.09.2024 (переклад документа з польської мови на українську мову), виданого Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь, позивач прийнятий на навчання в Заклад вищої освіти за спеціальністю "внутрішня безпека", яке проводиться в Університеті внутрішньої безпеки у м. Лодзь в 2024/2025 навчальному році.
		Згідно довідки від 30.09.2024 про статус студента (переклад документа з польської мови на українську мову), виданої Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь, позивач має статус студента ІІ рівня вищої освіти, що передбачає отримання диплома магістра, на спеціальності "внутрішня безпека".
		Довідкою про прийом на навчання в Заклад вищої освіти від 30.09.2024 (переклад документа з польської мови на українську мову), виданою Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь, підтверджується, що позивач був прийнятий на період з 01.10.2024 по 30.09.2026 на навчання ІІ рівня вищої освіти, денна (очна) форма навчання на спеціальність "внутрішня безпека" на платній основі та продовжує це навчання на І семестрі І курсу навчання в Закладі вищої освіти.
		В матеріалах справи також містяться оригінали документів польською мовою, видані Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь, а також докази на підтвердження засвідчення приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області підпису перекладача на текстах документів з польської мови на українську мову.
		Позивач за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся до відповідача із заявою від 05.11.2024 (за формою згідно додатку №4 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560), в якій просив оформити йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		До заяви позивачем додавалися копії наступних документів: копія паспорта позивача; витяг про місце проживання; копія закордонного паспорта; виписка з ЄДЕБО; копії нотаріально завірених довідок від 30.09.2024; копії нотаріально завіреного рішення від 30.09.2024; військово-обліковий документ з "Резерв+".
		Листом від 02.12.2024 №5022 відповідач повідомив позивача про те, що згідно п. 1 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" він повинен особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби, відповідно до Наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" від 14.08.2008 №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800, та пред`явлення оригіналів документів, що підтверджують право на відстрочку згідно п. 1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як здобувач вищої освіти, який навчається за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти. Крім того, відповідач звертав увагу позивача на те, що згідно вимог п. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" він зобов`язаний прибувати за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Також, у листі зазначалося, що за порушення норм Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та постанови Кабінету Міністрів України №1487 "Про затвердження Порядку організації і ведення військового обліку призовників та військовозобов`язаних" від 30.12.2022 в частині порушення військовозобов`язаним правил військового обліку в особливий період, передбачена адміністративна відповідальність, а в подальшому до порушників, які ухиляються від виконання військового обов`язку, застосовується кримінальна відповідальність.
		Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
		На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
		Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Статтею 1 Закону України "Про оборону України" передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
		Згідно із положеннями пункту 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
		Частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" визначено, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
		Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Згідно з пунктом 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
		За змістом пункту 7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
		Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
		З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
		Пунктом 8 Положення №154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
		Відповідно до положень п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема : ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
		Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
		Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
		Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.
		Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію Кабінетом Міністрів України постановою від 16 травня 2024 р. №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі  Порядок №560 у редакції на час виникнення спірних відносин).
		Згідно приписів пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
		Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
		Абзацом першим пункту 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.
		Відповідно до абзаців першого - шостого пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
		Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
		На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
		Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
		Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
		При цьому, суд звертає увагу на те, що Порядком №560 не передбачено такої підстави для відмови військовозобов`язаному у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації як недотримання військовозобов`язаним порядку звернення із заявою, визначеного абзацом першим пункту 58 Порядку №560.
		Крім того, Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487) визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації)
		Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
		Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		З урахуванням зазначеного, військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації
		При цьому, Порядком №1487 також не передбачено обов`язку особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
		Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є дії відповідача щодо не надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 1 частини 3 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
		Як встановлено судом, згідно виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання, документами про освіту позивача є: свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 19.06.2010, видане Чернівецьким багатопрофільним ліцеєм №4 Чернівецької міської ради; атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 від 12.05.2012, виданий Чернівецьким багатопрофільним ліцеєм №4 Чернівецької міської ради; диплом бакалавра серії НОМЕР_3 від 30.06.2016, видане Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича.
		Судом також встановлено, що позивач навчався у Херсонському інституті ПАТ "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна Академія управління персоналом" за освітнім рівнем "бакалавр", однак 06.08.2024 був відрахований.
		Разом з тим, довідкою про прийом на навчання в Заклад вищої освіти від 30.09.2024 (переклад документа з польської мови на українську мову), виданою Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь, підтверджується, що позивач був прийнятий на період з 01.10.2024 по 30.09.2026 на навчання ІІ рівня вищої освіти, денна (очна) форма навчання на спеціальність "внутрішня безпека" на платній основі та продовжує це навчання на І семестрі І курсу в Закладі вищої освіти.
		Вказана обставина також підтверджується рішенням про прийом на навчання в Заклад вищої освіти від 30.09.2024 (переклад документа з польської мови на українську мову), виданим Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь, а також довідкою від 30.09.2024 про статус студента (переклад документа з польської мови на українську мову), виданою Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь.
		При цьому, суд звертає увагу, що у матеріалах справи також містяться оригінали документів польською мовою, видані Університетом внутрішньої безпеки в м. Лодзь, а також докази на підтвердження засвідчення приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області підпису перекладача на текстах документів з польської мови на українську мову.
		З наведеного слідує, що позивач, закінчивши навчання у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, здобув перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, передбачений частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а з 01.10.2024 прийнятий на навчання ІІ рівня вищої освіти (що передбачає отримання диплому магістра), денної (очної) форми навчання на спеціальність "внутрішня безпека" у Закладі вищої освіти в Університеті внутрішньої безпеки в м. Лодзь (Польща).
		Отже, наведене в повній мірі підтверджує, що в розумінні п.1 ч.3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ позивач є здобувачем вищої освіти (другий магістерський рівень), який навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти (перший бакалаврський рівень совіти) у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
		Враховуючи викладене, позивач за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся до відповідача із заявою від 05.11.2024 (за формою згідно додатку №4 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560), в якій просив оформити йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Слід зазначити, що додатком 5 до Порядку №560 передбачено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", згідно якого документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів вищої освіти, які навчаються за денною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
		З урахуванням викладеного, до заяви позивачем додавалися копії документів, що підтверджують навчання в Університеті внутрішньої безпеки в м. Лодзь, а також виписка з Єдиної державної електронної бази з питань освіти, з якої можна встановити здобуті раніше рівні освіти.
		Однак, листом від 02.12.2024 №5022 відповідач повідомив позивача про те, що згідно п. 1 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" він повинен особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військово-лікарської комісії та пред`явлення оригіналів документів, що підтверджують право на відстрочку згідно п. 1 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як здобувач вищої освіти, який навчається за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти. Також, у листі зазначено, що за порушення норм Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та постанови Кабінету Міністрів України №1487 "Про затвердження Порядку організації і ведення військового обліку призовників та військовозобов`язаних" від 30.12.2022 в частині порушення військовозобов`язаним правил військового обліку в особливий період, передбачена адміністративна відповідальність, а в подальшому до порушників, які ухиляються від виконання військового обов`язку, застосовується кримінальна відповідальність.
		Проте, суд не погоджується із висновками відповідача, викладеними у листі від 02.12.2024 №5022, оскільки ані Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ані Порядком №1487 та Порядком №560 не передбачено обов`язку військовозобов`язаного прибувати до територіальних центрів комплектування та підтримки з метою подачі заяви про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. 
		Таким чином, у листі відповідача від 02.12.2024 №5022 не наведено жодних правових підстав щодо не надання позивачу відстрочки від призову на підставі п. 1 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Оскільки суд встановив, що позивач має право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд робить висновок, що відповідач протиправно не оформив та не надав позивачу відстрочку від призову, розглянувши його заяву від 05.11.2024.
		На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження", суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
		Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
		У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
		Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
		Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
		Суд зауважує, що під час розгляду заяви позивача, відповідач вчинив дії, за результатами яких не надав позивачу відстрочку від призову.
		Разом з цим, Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, який запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, №40450/04, пункт 64).
		Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
		При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
		Питання ефективності правового захисту аналізувалося і у рішеннях національних судів, зокрема у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а та Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 року у справі №2а-204/12).
		Зважаючи на правові висновки Європейського суду з прав людини та національних судових органів, ефективність захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення його права. 
		З огляду на викладене, похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача оформити та надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" також підлягають задоволенню.
		Водночас, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача внести відомості про відстрочку позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та видачі позивачу довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на їх передчасність, оскільки вказане матиме місце лише після прийняття відповідачем рішення про надання позивачу відстрочки.
		Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
		Стосовно розподілу судових витрат.
		Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Оскільки позов задоволено частково, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. 
		Крім того, позивачем заявлялася вимога про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката у сумі 20000,00 грн.
		Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
		Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
		4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.
		На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги; ордер на надання правничої (правової) допомоги ; попередній розрахунок за надання правової допомоги; акт про надання послуг правової допомоги; квитанція №25/07/2023 про оплату гонорару адвоката у сумі 20000,00 грн.
		Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
		Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.
		Однак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню виходячи із принципу співмірності, що також визначено ч. 5 ст. 134 КАС України.
		Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 20000,00 грн, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
		Таким чином, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 3000,00 грн.
		Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
		З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з підстав наведених вище. 
		Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд- 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Адміністративний позов задовольнити частково.
		2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 оформити і надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як здобувачу вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти і здобуває рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
		4. У задоволенні іншої частини позову  відмовити.
		5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у сумі 605,60 грн та витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 3000,00 грн.
		 
		 
		У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		 
		Повне найменування учасників процесу:
		Позивач -  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
		Відповідач -  ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
		 
		Суддя І.В. Маренич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...