Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/17349/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 24.02.2025. Зареєстровано: 25.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2025.
Дата набрання законної сили: 24.02.2025
Номер судового провадження: К/990/29476/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 640/17349/21
		адміністративне провадження № К/990/29476/24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Жука А.В., Мацедонської В.Е.,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/17349/21
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Офісу Генерального прокурора 
		про стягнення середнього заробітку,
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Київського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року 
		(головуючий суддя: Басай О.В.)
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року (головуючий суддя: Парінов А.Б., судді: Беспалов О.О., Грибан І.О.).
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
		- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі № 640/600/20 щодо поновлення його на роботі за період з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року у сумі: 1666136,79 грн, з якої сплачувалися податки та збори, визначені законодавчими актами України.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 безпідставно поновлено в Генеральній прокуратурі України, тобто в органі прокуратури, якого не існує, у зв`язку з чим він не може здійснювати свої обов`язки та виконувати роботу, якою займався до звільнення з органів прокуратури. 
		До того ж, вказав про неналежне виконання Офісом Генерального прокурора рішення суду про поновлення його на роботі, оскільки таке поновлення фактично зведено лише до формального скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення всупереч рішення суду в органі, якого не існує, і виготовлення відповідних записів у трудовій книжці, а не до відновлення порушених трудових прав позивача. 
		До того ж, зауважує, що питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 16 вересня 2020 року до 12 березня 2021 року вирішується судом у справі №640/6877/21, тому у цій справі підлягає вирішенню питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року.
		Вважаючи свої трудові права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду за їхнім захистом.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що судове рішення від 15 вересня 2020 року №640/600/20 в частині поновлення позивача на відповідній посаді у Офісі Генерального прокурора підлягало негайному виконанню. Втім, поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулося фактично наказом Офісу Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року № 3024ц, тобто за обставин невиконання судового рішення про поновлення на роботі у період 16 вересня 2020 року до 23 грудня 2020 року.
		Проте, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 16 вересня 2020 року до 23 грудня 2020 року є предметом судового розгляду у справі №640/6877/21, тож у межах цієї справи вирішенню не підлягає.
		До того ж, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про неналежне виконання Офісом Генерального прокурора рішення суду від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 в частині поновлення його на роботі, адже постановою від 9 листопада 2023 року у справі № 640/600/20, Верховний Суд змінив резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в такій редакції: 
		«Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року».
		Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій не встановили неналежного виконання остаточного судового рішення про поновлення позивача на посаді та, як наслідок, підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року, який є предметом цього позову.
		Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу на них. 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів
		У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
		Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:
		- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		Доводи касаційної скарги позивача зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах 15 лютого 2023 року у справі №460/16522/21, від 23 травня 2024 року у справі №460/16522/21 та від 26 жовтня 2023 року у справі №640/11509/21.
		Верховний Суд ухвалою від 13 серпня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі.
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково:
		поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності з 25 грудня 2019 року. 
		У цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 було пред`явлено позивачем до примусового виконання до органу державної виконавчої служби.
		На підставі вказаного судового рішення від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 та постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП№ 63341428 від 20 жовтня 2020 року у справі №640/600/20, наказом Офісу Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року №3024ц скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
		Пунктом 2 наказу від Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Зі вказаним наказом позивач ознайомлений 24 грудня 2020 року.
		Вважаючи судове рішення від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 невиконаним відповідачем неналежним чином, позивач звернувся до Генерального прокурора з відповідною заявою від 28 грудня 2020 року, в якій зазначив, що вважає судове рішення в частині поновлення його на посаді фактично невиконаним, оскільки наказ від 23 грудня 2020 року № 3024ц суперечить вимогам рішення суду, який зобов`язав поновити позивача на посаді прокурора відділу в Офісі Генерального прокурора, а його поновлено на роботі в Генеральній прокуратурі України, тобто в органі, який на теперішній час не існує.
		За результатом розгляду заяви позивача, листом від 20 січня 2021 року № 07-376-20 Офіс Генерального прокурора повідомив, що наказом від 23 грудня 2020 року №3024ц позивача поновлено на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року, яку він обіймав на день звільнення. Одночасно поінформовано, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року №351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора», день початку роботи Офісу Генерального прокурора є 2 січня 2020 року. З огляду на наведене, вважає рішення суду та постанову державного виконавця виконаними у повному обсязі.
		Наказом Генерального прокурора від 29 червня 2021 року № 1004ц позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 1 липня 2021 року на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
		Натомість, вважаючи поновлення на роботі на посаді в Генеральній прокуратурі України, яку перейменовано в Офіс Генерального прокурора, наказом від 23 грудня 2020 року № 3024ц таким, що суперечить судовому рішенню від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20, позивач звернувся з цим позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України).
		Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 КАС України).
		Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		Згідно з ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Ключовим питання, на яке має відповісти Верховний Суд у цій справі є наявність або відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року.
		Перевіривши правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.
		Згідно фактичних обставин цієї справи вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
		Підставою для звільнення позивача з посади слугувано рішення кадрової комісії №4 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 третього етапу атестації прокурорів - співбесіди.
		Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 оскаржив його у судовому порядку.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, зміненим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі №640/600/20 в частині нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позов ОСОБА_1 задоволено частково та серед іншого поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності з 25 грудня 2019 року. 
		У цій частині рішення суду допущено до негайного виконання.
		Втім, як встановили попередні судові інстанції у цій справі, попри приведення вказаного рішення суду до негайного виконання, відповідачем воно у добровільному порядку не виконувалось і лише на підставі постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП№ 63341428 від 20 жовтня 2020 року у справі №640/600/20, ОСОБА_1 було поновлено на посаді наказом Офісу Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року №3024ц шляхом скасування наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2105ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
		Тобто, як вірно встановили суди попередніх інстанцій, вбачається факт невиконання Офісом Генерального прокурора рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі №640/600/20 (допущене до негайного виконання) в частині поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів та координації правоохоронної діяльності з 25 грудня 2019 року. 
		Ігнорування негайного виконання вказаного судового рішення було припинено відповідачем 23 грудня 2020 року, тобто у день винесення наказу №3024ц про скасування наказу Генеральної прокуратури України, який слугував підставою для звільнення позивача з органів прокуратури.
		Проте, у Офісі Генерального прокурора ОСОБА_1 поновлений так і не був.
		У справі № 580/5185/20, виходячи із положень статі 19 Конституції України, статей 14, 370, 371, 372 КАС України, статті 235 КЗпП України, Суд указав, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
		Одночасно з цим, Суд, з огляду на державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, зазначив, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. У цьому контексті Суд зауважив, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Тож згідно зі статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
		Зрештою Суд указав, що вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
		Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №640/600/20 переглядались у касаційному порядку Верховним Судом.
		Так, постановою Верховного Суду від 9 листопада 2023 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі №640/600/20 змінено в частині поновлення позивача на посаді та викладено резолютивну частину наступним чином:
		«поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року».
		Саме з огляду на те, що постановою Верховного Суду було змінено орган, у якому має бути поновлений позивач, з Офісу Генерального прокурора на Генеральну прокуратуру України, суди попередніх інстанцій встановили відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду у спірний період.
		Водночас цей підхід до розв`язання указаного питання є неповним, адже не враховує того, що незастосування статті 236 КЗпП України у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень, які були чинним у період безпідставного нівелювання відповідачем обов`язку їх виконати.
		Подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний або касаційний суд не перегляне справу, про що доречно зауважує у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 .
		У цьому контексті слід зважати й на те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному або касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
		Зрештою стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов`язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
		На основі цих обставин і міркувань Суд дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному або касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.
		Інакше застосування статті 236 КЗпП України може атакувати принцип обов`язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №460/16522/21, щодо неврахування яких також зауважує скаржник.
		В силу того, що постанова Верховного Суду набирає законної сили в день її ухвалення, то правові підстави поновлення позивача саме в Офісі Генерального прокурора перестали існувати з 9 листопада 2023 року, тобто з дати ухвалення постанови Верховного Суду, якою змінено орган, в якому належить поновити позивача на посаді з огляду незаконність його звільнення.
		Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій наказом Генерального прокурора від 29 червня 2021 року № 1004ц позивача звільнено з посади за власним бажанням з 1 липня 2021 року, тобто, як встановили суди попередніх інстанцій, з 1 липня 2021 року відповідач не є роботодавцем позивача у розумінні положень трудового законодавства. І це також було покладено в основу судових рішень щодо відмови позивачеві у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду.
		Проте варто зауважити, що з 1 липня 2021 року, тобто з часу звільнення позивача за власним бажанням, його роботодавцем перестала бути Генеральна прокуратуру України, в якій його поновили попри чинні на той час рішення першої та апеляційної інстанції про необхідність поновлення позивача саме у Офісі Генерального прокурора.
		Період стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 16 вересня 2020 року до 23 грудня 2020 року є предметом судового розгляду у справі №640/6877/21, тож у межах цієї справи вирішенню не підлягає.
		Водночас, згідно змісту позовних вимог вбачається, що спірним є період середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 13 березня 2021 року до 30 квітня 2023 року.
		Варто зауважити, що суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про законність поновлення ОСОБА_1 на посаді саме в Генеральній прокуратурі України, яке здійснено наказом Офісу Генерального прокурора від 23 грудня 2020 року № 3024ц.
		Як вже було зазначено, саме з моменту набрання законної сили постановою Верховного Суду від 9 листопада 2023 року в часі зафіксовано відсутність правової підстави для поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора.
		Зміст судового рішення, приведеного судом до негайного виконання, визначав з 15 вересня 2020 року чітко, що ОСОБА_1 належить поновити саме на посаді в Офісі Генерального прокурора. Така судова вимога захисту порушеного права позивача на працю перестала існувати лише з 9 листопада 2023 року, тобто з моменту зміни резолютивної частини рішення окружного суду постановою Верховного Суду.
		Окрім того, Суд вбачає недоречним у контексті відсутності правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку його звільнення з посади наказом від 29 червня 2021 року № 1004ц, відповідно до якого позивача звільнено з посади за власним бажанням з 1 липня 2021 року, адже фактично позивача поновили у Генеральній прокуратури України, всупереч чинному рішенню суду, і тому саме з цим роботодавцем (Генеральною прокуратурою України) у ОСОБА_1 припинились трудові правовідносини.
		З огляду на викладене, Верховний Суд вважає неправильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, а застосований підхід до спірних правовідносин таким, який наступає на принцип верховенства права та обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили, в тому числі приведені до негайного виконання.
		Суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях.
		Позаяк для правильного вирішення спору потрібно здійснити розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		На цій основі Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, а судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та здійснити розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у відповідності до правил Порядку №100.
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статями 139, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2024 року у справі №640/17349/21 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		…………………………….
		…………………………….
		…………………………….
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		В.Е. Мацедонська,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...