Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/15890/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано судом: 24.02.2025. Зареєстровано: 25.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2025.
Дата набрання законної сили: 24.02.2025
Номер судового провадження: К/990/44894/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 лютого 2025 року 
		м. Київ
		справа № 320/15890/23
		адміністративні провадження № К/990/43629/24, № К/990/44894/24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпряночка» до Комунального підприємства «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування приписів та рішення, за касаційними скаргами Комунального підприємства «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Терлецької О.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів Вівдиченко Т.Р., Аліменка В.О., Кузьмишиної О.М.,
		УСТАНОВИВ:
		ВСТУП
		Позивач оскаржив приписи про надання дозвільної документації на розміщення тимчасових споруд або їх демонтаж, а також доручення на здійснення демонтажу таких споруд.
		Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, погодившись із аргументами позивача про порушення відповідачами процедури складання та вручення вищезгаданих приписів, порядку проведення демонтажу належних йому споруд за відсутності для цього відповідних підстав. Суди також вважали, що демонтовані відповідачем споруди є об`єктами нерухомого майна та не належали до тимчасових, у зв`язку з чим на них не поширюється повноваження відповідачів.
		Верховний Суд в цілому погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно протиправності оскаржених у цій справі адміністративних актів, однак вважає, що позов слід було задовольнити у зв`язку з тим, що відповідачі вийшли за межі наданих їм законом повноважень, які стосуються виключно тимчасових споруд.
		Під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій поставало питання й про строк звернення до суду з цим позовом. Суди вказаний строк поновили на підставі відповідного клопотання позивача, дійшовши висновку, що такий пропущено з поважних причин. Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки оспорені у цій справі адміністративні акти позивачу не надсилались й ним не отримувались і про їх існування, а отже й про порушення своїх прав, позивач не міг дізнатись раніше, ніж отримав вказані акти у відповідь на запит.
		I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		I.I Короткий зміст позовних вимог
		1.          У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпряночка» (далі також ТОВ «Дніпряночка», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства «Київблагоустрій» (далі також КП «Київблагоустрій»), Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також Департамент, відповідачі), у якому просило:
		-          визнати протиправними та скасувати приписи від 3 листопада 2020 року № 2023651,         № 2023652 та від 4 серпня 2021 року № 2126549, складені представниками Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про усунення порушення Правил благоустрою міста Києва (далі також оскаржені, оспорені приписи);
		-          визнати протиправним та скасувати рішення (доручення) Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13 жовтня 2022 року № 064-3394 щодо вжиття заходів шляхом демонтажу торгівельного комплексу міні ринку на вул. Оноре де Бальзака, 94 в Деснянському районі           м. Києва, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпряночка» (далі також спірне, оскаржене рішення (доручення)).
		2.          В обґрунтуванні підстав позову та зазначених у ньому вимог позивач наводив аргументи про те, що складання оскаржених приписів здійснено КП «Київблагоустрій» з порушенням встановленого законом порядку, без повідомлення про це позивача й без вручення йому таких документів.
		3.          За доводами позивача, вищевикладені обставини унеможливили виконання оскаржених приписів, зміст яких, до того ж, не дозволяв чітко визначити спосіб усунення виявлених порушень та конкретний і вичерпний перелік документів, які необхідно було  надати на виконання таких приписів.
		4.          Позивач стверджував, що з огляду на порушення КП «Київблагоустрій» визначеного законом порядку складання та вручення спірних приписів, неповідомлення про це позивача, такі розпорядчі документи не можна вважати належним чином врученими Товариству, що унеможливлює їх виконання. Тому Товариство вважає, що й прийняття на підставі таких приписів рішення Департаменту про демонтаж належного позивачу торгівельного комплексу міні ринку є протиправним і порушує права позивача.
		5.          Наполягало Товариство й на тому, що належний йому торгівельний комплекс міні ринку не належить до малих архітектурних форм та елементів благоустрою, оскільки такий комплекс зареєстрований як об`єкт нерухомого майна - новоствореного об`єкту будівництва, що підтверджується оформленим у встановленому законом порядку свідоцтвом про право власності на вказаний об`єкт та виготовленим на нього технічним паспортом.
		6.          У зв`язку з цим позивач вважав, що у спірних правовідносинах відповідачі взагалі не мали повноважень на видання спірних приписів на такий об`єкт та прийняття рішення стосовно його демонтажу.
		I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		7.          Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, позов задоволений.
		8.          Ухвалюючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні приписи не були вручені або надіслані поштою цінним листом з описом вкладення позивачу або його уповноваженому представникові. Як результат Товариству не було відомо ані про факти складення КП «Київблагоустрій» таких розпорядчих документів, ані про їх зміст та вимоги, що фактично унеможливило виконання вказаних приписів.
		9.          Суди у своїх судових рішеннях стверджують, що примірник припису не був наклеєний на споруду міні-ринку, а надані суду матеріали фотофіксації не містять відомостей стосовно дати і часу розміщення оскаржених приписів на приміщенні позивача, у зв`язку з чим суди констатували, що КП «Київблагоустрій» не виконало покладеного на нього обов`язку щодо інформування позивача про зміст приписів. 
		10.          Окрім цього суди зауважували, що з доданих до відзиву на позов копій фотографій неможливо встановити ніяких ознак приміщення для його ідентифікації як належного саме позивачу чи такого, яке знаходиться за адресою по вул. Оноре де Бальзака, 94 в Деснянському районі м. Києва, у зв`язку з чим констатували, що такі докази не можуть підтверджувати обставини стосовно повідомлення Товариства про зміст спірних у цій справі приписів.
		11.          У мотивувальній частині оскаржених судових рішень також відзначено, що складені КП «Київблагоустрій» приписи не містили жодних відомостей про те, які саме документи вимагались від позивача, а тому не відповідали принципу правової визначеності.
		12.          Суд апеляційної інстанції акцентував увагу й на тому, що подані відповідачами докази, зокрема й фотографії, не містять інформації про дати і час розміщення оскаржених приписів на спірному приміщенні позивача.
		13.          Усі ці обставини у сукупності, за позицією судів попередніх інстанцій, свідчать про те, що спірні приписи складені КП «Київблагоустрій» з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема вимог підпункту 20.2.1 пункту 20.2 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, без надання (вручення, направлення) їх Товариству як власнику споруди, який, за таких обставин, не був і не міг бути обізнаний про сам факт складання відповідачем таких розпорядчих документів та про їх фактичний зміст й наведені у них вимоги. Суди виснували, що у таких умовах позивач був позбавлений можливості добровільно та самостійно виконати вимоги спірних приписів, що є необхідною передумовою та правовою підставою для прийняття рішення щодо демонтажу тимчасових споруд. Додатково наголошено, що факту невиконання позивачем саме тих приписів, які ним оскаржені у цій справі, відповідач не довів.
		14.          Наявність підстав для задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовували й тим, що відповідачі наділені повноваженнями діяти виключно відносно малих архітектурних форм, зокрема тимчасових споруд торгівельного, побутового, соціально культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, тоді як належне позивачу приміщення у розумінні норм статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою міста Києва» не відноситься до таких архітектурних форм, а тому не є елементом благоустрою.
		15.          Покликались суди й  на те, що правомірність реєстрації права власності на торгівельний комплекс міні ринку на вул. Оноре де Бальзака, 94 в Деснянському районі м. Києва за Товариством як на об`єкт капітального будівництва - об`єкт нерухомого майна відповідачами не спростована, а тому визнали обґрунтованими доводи позивача про відсутність у відповідачів повноважень на складання спірних приписів та рішення про демонтаж вказаного об`єкта як елементу благоустрою.
		I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
		16.          Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, відповідачі подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
		II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		17.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що 6 червня 2008 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпряночка» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 6 червня 2008 року № 62-6-00491 у книзі записів державної реєстрації договорів.
		18.          Відповідно до пункту 2.1. Договору оренди земельної ділянки, об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Оноре де Бальзака, 94 у Деснянському районі м. Києва, розмір - 0,0292 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування міні-ринку, кадастровий номер 8000000000:62:011:0039.
		19.           12 травня 2017 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпряночка» укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. 12 травня 2017 року.
		20.          Зазначеним Договором про поновлення договору оренди земельної ділянки сторони вирішили поновити на 5 (п`ять) років договір оренди земельної ділянки, який визнано укладеним між Орендодавцем та Орендарем рішенням Господарського суду м. Києва від 30 листопада 2007 року у справі № 4/403, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 6 червня 2008 року за № 62-6-00491, строк дії якого закінчився, та виклали договір оренди у новій редакції.
		21.          Відповідно до пункту 11.7. Договору, поновлення договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим договором.
		22.           25 травня 2022 року ТОВ «Дніпряночка» звернулось Київської міської ради із клопотанням про поновлення договору оренди земельної ділянки (разом з документами), яке було отримане Київською міською радою та зареєстроване за № 558705553 від 9 червня 2022 року. Процедура поновлення договору оренди земельної ділянки між сторонами триває.
		23.          На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30 вересня 2015 року, ТОВ «Дніпряночка» належить на праві приватної власності торгівельний комплекс міні ринку, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94 загальною площею 280 кв.м.
		24.          Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, об`єкти торгівельного комплексу міні ринку, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94 мають наступний опис: літера «Б» пл. 15.9 кв.м., літера «В» пл. 41,0 кв.м., літера «Г» пл. 40,5 кв.м, літера «Д» пл. 32,0 кв.м., літера «Е» пл. 32,2 кв.м., літера «Ж» пл. 32,6 кв.м., літера «З» пл. 20,4 кв.м., літера «К» пл. 20,2 кв.м., літера «Л»       пл. 10,0 кв.м., літера «М» пл. 10,0 кв.м., літера «Н» пл. 16,6 кв.м., літера «О» пл. 8,6 кв.м.
		25.           7 серпня 2019 року ТОВ «Прогрес ЖКГ» виданий технічний паспорт № 54/2019 на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою:      м. Київ, вул. Бальзака Оноре де № 94, літ. «Б» загальною площею 196,5 кв.м., літ. «В» загальною площею 140,6 кв.м., літ. «Г» загальною площею 22.9 кв.м, а всього, по літерам 360 кв.м.
		26.           3 листопада 2020 року представником КП «Київблагоустрій» були складені приписи         № 2023651 та № 2023652 на виявлені елементи благоустрою (торговельні ряди) за адресою:      м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94 з зазначенням суб`єкта господарювання «власник ТС (МАФ)» та надано строк для надання проектно-дозвільної документації у 3 денний строк.
		27.           4 серпня 2021 року представником КП «Київблагоустрій» був складений аналогічний припис № 2126549.
		28.          У подальшому позивач подав заяву про вчинення кримінального правопорушення, у якій зазначав, що 13 січня 2023 року о 08:30 год. за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94 невідомі особи без попередження та надання будь-яких документів шляхом демонтажу самовільно знищили та вивезли в невідомому напрямку на вантажних автомобілях торгівельні павільйони міні ринку, який на праві приватної власності належить ТОВ «Дніпряночка» (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 вересня 2015 року).
		29.          У заяві також вказано, що під час зазначених дій були присутні орендарі торгівельних приміщень та юрисконсульт Товариства, який по спецлінії 102 викликав патрульну поліцію. Документів чи дозволів на демонтаж торгівельних павільйонів, які належать на праві приватної власності позивачу, працівники КП «Київблагоустрій» працівникам поліції не надали та продовжили вчиняти дії.
		30.          За зазначеними вище обставинами 3 березня 2023 року Деснянським Управлінням поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 194 Кримінального кодексу України. 
		31.          Кримінальне провадження № 12023100030000777 від 3 березня 2023 року за частиною другою статті 194 Кримінального кодексу України щодо умисного знищення працівниками Комунального підприємства «Київблагоустрій» чужого майна (майна ТОВ «Дніпряночка»), що заподіяло шкоду в особливо великих розмірах, перебуває у провадженні слідчого відділу Деснянського Управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві.
		32.          Стосовно вищевказаних подій представником ТОВ «Дніпряночка» вперше 28 березня 2023 року було направлено адвокатські запити до відповідачів щодо демонтажу нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності позивачу.
		33.          Департамент міського благоустрою листом від 30 березня 2023 року № 064-1169 надав відповідь про те, що за наявною у нього інформацією за результатами виїзних перевірок на   вул. Оноре де Бальзака, 94 інспекторами КП «Київблагоустрій» 18 січня 2023 року та 4 серпня 2023 року суб`єктам господарювання вносилися приписи № 2126549 та № 2023651 з вимогою надати дозвільну документацію на розміщення тимчасових споруд за зазначеною адресою.
		34.          Комунальне підприємство «Київблагоустрій» листом від 4 квітня 2023 року № 222-1856 вказало, що демонтаж на вул. Оноре де Бальзака, 94 відбувався на підставі доручення Департаменту міського благоустрою від 13 жовтня 2022 року № 064-3394 та надало приписи     № 2023651 від 3 листопада 2020 року, № 2023652 від 3 листопада 2020 року.
		35.          Не погоджуючись із приписами та рішенням (дорученням) про вжиття заходів шляхом демонтажу, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
		III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		36.          Подані у цій справі касаційні скарги відповідачів є подібними за змістом та ґрунтуються на схожих аргументах.
		37.          Підставою касаційного оскарження скаржники зазначають пункт 1 частини четвертої та підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		38.          Вважають, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судами попередніх інстанцій приймаються протилежні рішення в аналогічних справах, тобто існує неоднакова судова практика, а релевантні спірним у цій справі правовідносинам норми застосовуються судами по-різному, що потребує формування Верховним Судом єдиного правозастосування у справах подібної категорії.
		39.          Скаржники стверджують, що суди першої та апеляційної інстанцій, при ухваленні оскаржених рішень, застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 21 березня 2023 року у справі № 826/6164/16, від 9 листопада 2023 року у справі № 826/2960/18, від 6 березня 2023 року у справі № 826/13253/17 щодо ідентифікації спірного об`єкта на місцевості (присвоєння поштової адреси).
		40.          Касаційні скарги містять покликання й на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 826/382/18, від 27 квітня 2021 року у справі                         № 826/2841/17 та у справі № 826/12531/17, від 26 липня 2024 року у справі № 640/3319/19, які стосуються права користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти, та її місцезнаходження, а також на постанову від 28 вересня 2020 року у справі № 283/240/18 щодо розмежування визначень капітальної та тимчасової споруди за критерієм наявності фундаменту.
		41.          Відповідачі вважають, що неврахування судами попередній інстанцій вищевказаних та інших правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах призвело до неправильного застосування норм права у справі, яка розглядається, а отже й до ухвалення незаконних судових рішень.
		42.          Стверджують, що приписи, наклеєні на тимчасові споруди та зафіксовані на фото, є належним способом повідомлення, тоді як позивач не надав документи, що підтверджують право встановлення або функціонування споруд, зокрема правовстановлюючі документи чи дозволи на користування земельною ділянкою. 
		43.          Відповідачі також зазначають, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували демонтаж майна саме позивача, та наполягають, що виявлена споруда була тимчасовою через відсутність заглибленого фундаменту та конструктивні особливості. Крім того, скаржники звертають увагу на відсутність поштової адреси у спірного майна та пропуск строків звернення позивача до суду.
		44.          У відзиві на касаційну скаргу Товариство, посилаючись на аргументи, аналогічні тим, які зазначались у позовній заяві та заявах по суті в судах попередніх інстанцій (порушення відповідачами визначеної законом процедури складання та вручення спірних приписів, на статус демонтованого майна як нерухомого і капітального, на відсутність у КП «Київблагоустрій» та Департаменту повноважень щодо такого майна), наполягає на законності та обґрунтованості оскаржених у касаційному порядку судових рішень.
		45.          У додаткових поясненнях позивач акцентував увагу на доводах касаційних скарг щодо пропуску Товариством строку звернення до суду без поважних причин.
		46.          Заперечуючи вказані доводи скаржників, позивач вказує, що спірні у цій справі приписи та доручення йому не вручались і про їх існування, а отже й про порушення своїх прав, він не міг дізнатись аж до моменту надання таких адміністративних актів 04 квітня 2023 року у відповідь на інформаційні запити, направлені відповідачам після проведення ними демонтажу належних ТОВ «Дніпряночка» споруд з метою з`ясування правових підстав для вчинення таких дій.
		47.          Товариство також зазначає, що позов у справі, яка розглядається, було подано 05 травня 2023 року, без зайвих затримок і невиправданих зволікань, тобто упродовж розумного строку, що вказує на добросовісне ставлення позивача до наявних у нього процесуальних прав та обов`язків.
		48.          З огляду на вищезазначене, позивач наголошує, що пропуск строку звернення до адміністративного суду у цьому конкретному випадку обумовлений наявністю об`єктивних обставин, що унеможливили своєчасне подання позовної заяви, тобто цей строк, на думку Товариства, пропущено з поважних причин і він обґрунтовано поновлений судами попередніх інстанцій, у зв`язку з чим доводи касаційних скарг про порушення судами норм процесуального права є помилковим, а оскаржені судові рішення як в цій частині, так і в цілому відповідають закону й скасуванню не підлягають.
		IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
		49.          Оскільки позивач в обґрунтуванні підстав поданого ним у цій справі позову покликається на те, що зазначені в оскарженому дорученні Департаменту споруди є об`єктами нерухомого майна, на які у встановленому законом порядку зареєстровані відповідні речові права, а відповідачі такі доводи Товариства заперечують, стверджуючи, що ці ж самі споруди є тимчасовими і на них поширюється законодавство про благоустрій населених пунктів, у тому числі й стосовно демонтажу елементів благоустрою, Верховний Суд, з метою належної оцінки усіх вищевказаних аргументів сторін, наводить у цьому розділі постанови норми права, які сумісні з правовим статусом як тимчасових споруд, так й об`єктів нерухомого майна, та регламентують питання, пов`язані з усуненням наслідків самовільного розміщення (встановлення) малих архітектурних форм і тимчасових споруд, а також самочинних об`єктів будівництва, аналіз яких та перевірка правильності їх застосування судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах буде наданий у наступному розділі постанови.
		50.          Так, правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (преамбула до вказаного Закону).
		51.          Об`єкти та суб`єкти містобудування визначені у статті 4 цього ж Закону, а саме: об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури (крім трубопроводів внутрішньогосподарських меліоративних систем); суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (абзац перший частини першої, частина друга цієї статті).
		52.          За змістом частин першої - третьої статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
		До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність».
		До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
		53.          Відповідно до частин першої - п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
		1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
		2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
		3) затвердження проектної документації;
		3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом;
		4) виконання підготовчих та будівельних робіт;
		4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом;
		4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);
		5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;
		6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).
		54.          За приписами статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
		55.          У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
		56.          За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
		57.          У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.
		58.          Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
		59.          Окрім цього, за правилами статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
		Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.
		У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
		Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		60.          Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав (преамбула до цього Закону).
		61.          Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, визначені у статті 4 зазначеного Закону, згідно з пунктом 2 частини першої якої державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, до якого норми частини першої статті 181 Цивільного кодексу України відносять земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (нерухоме майно, нерухомість).
		62.          Статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені об`єкти, щодо яких проводиться державна реєстрація речових прав: земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі (частина перша).
		63.          Згідно з частиною другою цієї ж статті, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону, а її ж частиною четвертою встановлено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження, зокрема, на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення.
		64.          За правилами пункту 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
		65.          Частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		66.          Схожі приписи містяться й у абзаці третьому частини другої статті 331 Цивільного кодексу України: якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		67.          А за правилами абзацу першого частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
		68.          Частинами першою, другою та четвертою статті 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		69.          Таким конституційним положенням кореспондують приписи частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України, якими визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		70.          Що ж стосується правовідносин, пов`язаних з розміщенням (встановленням) тимчасових споруд та порядку їх демонтажу, то ці правовідносини врегульовані такими нормами.
		71.          Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначає Закон України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів», який спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини (преамбула до вказаного Закону).
		72.          Відповідно до частини першої статті 5 вказаного Закону управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
		73.          До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів (пункти 1, 2, 5 та 9 частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).
		74.          Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 січня 2011 року № 94 затверджено Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також Положення про Департамент).
		75.          Пунктом 1 Положення про Департамент визначено, що він є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.
		76.          Згідно з підпунктом 6.7 пункту 6 вищезгаданого Положення, Департамент має право здійснювати в установленому порядку заходи щодо демонтажу та очищення території міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених (встановлених) тимчасових споруд, малих архітектурних форм, елементів благоустрою, рекламних носіїв, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів у місті Києві тощо та давати доручення на їх демонтаж (переміщення).
		77.          Пунктом 4 Положення про Департамент передбачено, що до основних завдань Департаменту, визначених пунктом 4 вищевказаного Положення, віднесено, поміж іншого, реалізацію актів Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо благоустрою міста, контроль за благоустроєм міста, контроль за виконанням вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері благоустрою.
		78.          За приписами підпункту 5.8 пункту 5 цього ж Положення, Департамент відповідно до покладених на нього завдань у межах повноважень дає доручення на демонтаж (переміщення) самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для провадження підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі.
		79.          Пункт 1 частини першої статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» відносить території загального користування до об`єктів благоустрою населених пунктів.
		80.          Використання об`єктів благоустрою регламентоване статтею 14 вказаного Закону, за приписами частини першої якої об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
		81.          За правилами пункту 5 частини першої статті 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
		82.          Громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані: дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів (пункти 2, 3 частини другої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).
		83.          Перелік елементів благоустрою наведений у статті 21 цього ж Закону, за змістом якої до таких елементів належать, зокрема, малі архітектурні форми (пункт 9 частини першої вказаної статті).
		84.          Частина друга статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» містить визначення поняття «мала архітектурна форма», а саме - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. Вказує, що до малих архітектурних форм належать, у тому числі й альтанки, павільйони, навіси.
		85.          Абзац тринадцятий цієї ж статті визначає, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.
		86.          Вимоги щодо благоустрою території населеного пункту установлюються правилами благоустрою території населеного пункту, які є нормативно-правовим актом та затверджуються сільськими, селищними і міськими радами відповідно до наявних у них повноважень у сфері благоустрою населених пунктів. Відповідні приписи про це містяться у нормах пункту 2 частини першої статті 10 та частині першій статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
		87.          Рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва.
		88.          За визначенням, яке наведене у абзаці тринадцятому розділу І вищезгаданих правил, тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.
		89.          Відповідальні особи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, юридичні та фізичні особи, що використовують будинки і споруди та приміщення в них на законних підставах, зобов`язані: Розміщувати елементи благоустрою тільки на підставі проектно-дозвільної документації (підпункт 3.2.11 пункту 3.2 розділу ІІІ Правил благоустрою міста Києва).
		90.          За приписами абзацу першого підпункту 13.1.1 пункту 13.1 вищезазначених Правил розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності проводиться відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198, наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1330/20068, інших нормативно-правових актів, а також рішень Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		91.          У розумінні норм пункту 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
		92.          Пунктом 2.1 наведеного вище Порядку встановлено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (додаток 1).
		93.          Паспорт прив`язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1 : 500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності. Розміщення ТС самовільно забороняється (абзац третій пункту 1.4, пункт 2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності).
		94.          За змістом підпункту 13.3.1 пункту 13.3 Правил благоустрою міста Києва у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, … уповноважені особи, у тому числі, КП «Київблагоустрій» вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, … із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.
		95.          Малі архітектурні форми, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності мають бути демонтовані протягом трьох днів з моменту отримання припису, крім тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, відсутніх в матеріалах єдиної цифрової топографічної основи території міста Києва, демонтаж яких має бути здійснений протягом одного дня з моменту отримання припису (абзац другий підпункту 13.3.1 пункту 13.3 Правил благоустрою міста Києва).
		96.          Відповідно до абзацу першого підпункту 13.3.2 та абзацу першого підпункту 13.3.3 пункту 13.3 вищезгаданих Правил у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.
		Рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).
		97.          Якщо під час перевірки виявлені причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов`язана скласти та видати офіційний документ - припис, який є обов`язковим для виконання в термін до трьох діб особами, які є відповідальними за утримання об`єктів благоустрою.
		У разі виявлення тимчасової споруди (малої архітектурної форми), встановлений (або невстановлений) власник (користувач) якої створив причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов`язана скласти та видати офіційний документ - припис з дотриманням вимог цього Положення. У такому випадку одна копія припису наклеюється на тимчасову споруду (малу архітектурну форму) поряд з Ордером на розміщення тимчасової споруди (у разі його наявності) або на фронтальній частині такої тимчасової споруди (малої архітектурної форми), а ще одна копія вручається особисто присутньому власнику (користувачу), надсилається власникові тимчасової споруди (малої архітектурної форми) поштою (цінним листом з описом вкладення) за адресою, зазначеною в Ордері на розміщення тимчасової споруди (у разі його наявності). Посадова особа, яка винесла припис, здійснює фотофіксацію наклеєного припису поряд з Ордером на розміщення тимчасової споруди (малої архітектурної форми) у випадку його наявності або на фронтальній частині тимчасової споруди (малої архітектурної форми). При цьому щонайменше на одній з фотографій має бути чітко та розбірливо видно інформацію про номер та дату складення припису.
		Матеріали фотофіксації долучаються до припису, про що в приписі робиться відповідний запис, а власник (користувач) тимчасової споруди (малої архітектурної форми) вважається повідомленим про винесення припису належним чином (абзаци перший, п`ятий, шостий підпункту 20.2.1 пункту 20.2 Правил благоустрою міста Києва).
		V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		98.          Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		99.          Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		100.          Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання ними норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.
		101.          Закон прямо встановлює, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Такі положення містяться у частині третій статті 331 Цивільного кодексу України.
		102.          Після реєстрації у встановленому законом порядку права власності на закінчений будівництвом об`єкт, особа, за якою таке речове право зареєстровано, набуває правового статусу власника нерухомого майна, на яку поширюються усі сумісні із таким статусом гарантії, права та обов`язки, закріплені відповідними нормами права, зокрема, щодо офіційного визнання та захисту такого права державою.
		103.          Державна реєстрація речових прав, зокрема права приватної власності, з подальшим внесенням відомостей про це у Реєстр речових прав, передбачена лише щодо закінчених будівництвом об`єктів нерухомого майна, у тому числі стосовно споруд будь-якого призначення. Тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності не віднесені законом до об`єктів, щодо яких проводиться державна реєстрація речових прав.
		104.          Верховний Суд, зокрема, у постанові від 05 жовтня 2020 року, ухваленій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/10813/16, зазначав, що закінчений будівництвом об`єкт може бути примусово знесений, але не підлягає демонтажу відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
		105.          При цьому, правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно (в порядку статті 376 Цивільного кодексу України або статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.
		106.          У справі ж, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що 06 червня 2008 року між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпряночка» (орендар, позивач) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 06 червня 2008 року за № 62-6-00491 у книзі записів державної реєстрації договорів.
		107.          Станом на дату складення інспекторами КП «Київблагоустрій» спірних приписів вищезгаданий договір оренди землі був чинний.
		108.          Відповідно до пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки, об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Оноре де Бальзака, 94 у Деснянському районі м. Києва, розмір - 0,0292 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування міні-ринку, кадастровий номер 8 000 000 000:62:011:0039.
		109.          Наявними у матеріалах справи свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 вересня 2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 44827548 підтверджується, що ТОВ «Дніпряночка» на праві приватної власності належить торгівельний комплекс міні ринку, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94 загальною площею 280 кв.м.
		110.          Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 44827548, об`єкти торгівельного комплексу міні ринку, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 94 мають наступний опис: літера «Б» пл. 15.9 кв.м., літера «В» пл. 41,0 кв.м., літера «Г» пл. 40,5 кв.м, літера «Д» пл. 32,0 кв.м., літера «Е» пл. 32,2 кв.м., літера «Ж» пл. 32,6 кв.м., літера «З» пл. 20,4 кв.м., літера «К» пл. 20,2 кв.м., літера «Л»       пл. 10,0 кв.м., літера «М» пл. 10,0 кв.м., літера «Н» пл. 16,6 кв.м., літера «О» пл. 8,6 кв.м.
		111.          З огляду на такі обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на зазначені у спірному дорученні Департаменту об`єкти у встановленому законом порядку за ТОВ «Дніпряночка» зареєстроване право приватної власності як на новостворене нерухоме майно.
		112.          У оскарженій постанові апеляційного суду зазначено, що відповідачами не було надано до суду доказів того, що реєстрація права власності ТОВ «Дніпряночка» на вказаний торгівельний комплекс міні ринку відбулася з порушенням законодавства.
		113.          До того ж, з огляду на заявлені позивачем вимоги та наведені в їх обґрунтування обставини, вказані Товариством підстави позову і предмет спору, обставини стосовно правомірності дій державного реєстратора та законності прийнятого ним рішення про державну реєстрацію права приватної власності за Товариством на вищевказані споруди предметом доказування у справі, яка розглядається, не охоплюються. Встановлені у цій справі обставини також підтверджують, що таке рішення державного реєстратора ніким не оскаржувалось, не визначалось нечинним і не скасовувалось.
		114.          Відомості про речові права на вищевказані споруди щодо права приватної власності на них Товариства внесені до Державного реєстру прав й державної реєстрації припинення таких прав у порядку, передбаченому законом, не здійснювалось, у зв`язку з чим, в силу приписів абзацу першого частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		115.          В оскаржених у касаційному порядку судових рішеннях, ухвалених у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачі, на яких згідно з вимогами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності своїх рішень, не надали беззаперечних і таких, що відповідають вимогам процесуального закону й можуть бути прийняті судом, доказів, які б спростовували обставини щодо виникнення у Товариства права приватної власності на споруди, стосовно яких у спірних правовідносинах складались оспорені приписи та які вказані у оскарженому у цій справі дорученні.
		116.          Отже, установлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про виникнення у встановленому законом порядку та існування у позивача права приватної власності на споруди, розташовані на земельній ділянці по вул. Оноре де Бальзака, 94 у Деснянському районі м. Києва, як на об`єкти нерухомого майна і такі обставини відповідачі не спростували. Іншого з установлених у цій справі обставин не вбачається.
		117.          У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                          № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		118.          Ці ж правові позиції були застосовані, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 755/11605/21, який наголосив й на тому, що Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
		119.          З огляду на встановлені Кодексом адміністративного судочинства України межі перегляду судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що вищезгадані правові позиції Верховного Суду є застосовними й під час розгляду справ у порядку адміністративного судочинства.
		120.          Так, частинами першою та другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		121.          Зазначені ж у касаційних скаргах доводи, які слугували підставою для відкриття касаційних проваджень у справі, що розглядається, не вказують на допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права в частині порядку надання, отримання та оцінки доказів судами, й не ставлять під сумнів обставини, установлені судовим розглядом цієї справи.
		122.          Отже під час розгляду цієї справи в касаційному порядку Суд застосовує норми права з урахуванням тих обставин, які були установлені в судах попередніх інстанцій на підставі наявних у ній доказів, досліджених та оцінених у судових засіданнях у встановленому процесуальним законом порядку.
		123.          Беручи до уваги установлені у цій справі обставини, Верховний Суд констатує, що норми Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою міста Києва, на підставі яких відповідачі видали оспорені Товариством адміністративні акти (приписи та доручення), не поширюють свою дію на спірні в цій справі правовідносини, позаяк регламентують питання, пов`язані з порядком розміщення (встановлення) тимчасових споруд та їх демонтажу.
		124.          Колегія суддів підкреслює, що за нормами статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України набуте в порядку, визначеному законом, та зареєстроване згідно із законодавством право приватної власності на нерухоме майно є непорушним, що надає відповідні гарантії власнику від протиправних посягань на нього та створює легітимні очікування, що позбавлення такого права або його обмеження можливе виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
		125.          У юридичній науці існує поширена думку про те, що легітимні очікування походять від принципу правової визначеності та корелюється з іншими принципами, такими як добросовісність, правова визначеність, належне урядування, пропорційність, передбачуваність тощо, які в умовах правової держави й верховенства права є важливими для подолання прогалин і суперечностей у праві, зокрема, під час вирішення спорів судами.
		126.          Про те, що принцип легітимних очікувань як складовий елемент принципу юридичної визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, наголошено й у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 826/3694/16.
		127.          При цьому, принцип юридичної визначеності є одним із елементів верховенства права (див., наприклад, Рішення КСУ від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018), яке відповідно до статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні, що дає підстави для висновку про застосовність й принципу легітимних очікувань як елементу правовладдя під час вирішення спорів судами.
		128.          Поняття «легітимні очікування» було сформульовано у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ).
		129.          Наприклад, у п. 51 рішення у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland» (заява № 12742/87), в якому, як вважається, вважається уперше було розроблено поняття «легітимне очікування» у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ визнав виникнення у компаній-заявників легітимного очікування на земельну ділянку з метою її меліорації на підставі рішення державного органу про надання дозволу на розробку плану. Дозвіл на планування, який не міг бути скасований органом влади з питань планування, був складовою частиною власності компанії-заявника. Таким чином, ЄСПЛ зробив висновок, що у цій категорії справ легітимне очікування засновується на розумно обґрунтованому посиланні на правовий акт (індивідуальної дії), який має належну правову основу і який підтверджує право власності.
		130.          У сталій практиці ЄСПЛ принцип легітимних очікувань пов`язаний саме з розширеним тлумаченням поняття «майно». Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що поняття «майно» має автономне значення, яке є  незалежним від офіційної класифікації у національному законодавстві і не обмежується правом власності на фізичні товари; деякі інші права та інтереси, які складають активи, також можуть розглядатися як «права на майно», і таким чином, як «майно»; питання, яке необхідно розглянути в кожному випадку, полягає в тому, чи обставини справи, якщо їх розглядати в цілому, надавали заявникові право власності на матеріально-правові інтереси, захищені статтею 1 Першого протоколу.
		131.          У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (п. 68 рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03; п. 35 рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 та № 71378/10).
		132.          З цього приводу у п. 103 рішення ЄСПЛ у справі «Saghinadze and Others v. Georgia» (заява  № 18768/05) зазначено, що для того, щоб «очікування» було «законним», воно повинне бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (див. також п. 39 рішення у справі «Ceni v. Italy», заява № 25376/06)
		133.          У рішенні у справі «Kopeckэ v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon 153 v. France», п. 65, заяви       № 1513/03, № 11810/03 та ін.).
		134.          Правова позиці ЄСПЛ щодо наявності достатнього правового підґрунтя для виникнення в особи легітимних очікувань неодноразово була застосована у національній судовій практиці. Приміром, у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має легітимне очікування успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
		135.          А в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2022 року, ухваленій у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наводились мотиви про те, що принцип легітимних (законних) очікувань виражає, зокрема, позицію, що органи публічної влади повинні не лише дотримуватися приписів актів законодавства, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань. Тобто, якщо суб`єкт владних повноважень створив для осіб обґрунтовані підстави сподіватися на отримання певних прав понад ті, що гарантуються у відповідності до принципів справедливості і природного права, відповідні особи вважаються такими, які мають легітимні (законні) очікування, що підлягають захисту. Такий підхід забезпечує особам, на яких поширюється дія рішень органів публічної влади, можливість завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків.
		136.          У цій же постанові Верховний Суд підкреслив, що згідно з доктриною легітимних очікувань - ті хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинне відчувати краху надій щодо своїх легітимних очікувань (пункт 61 коментаря до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя» (2017 року), який ухвалено Венеційською комісією на 106 пленарному засіданні (Венеція, 11-12 березня 2016 року)).
		137.          У національному законодавстві принцип легітимних очікувань знайшов своє безпосереднє закріплення, зокрема, у статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України щодо захисту права власності.
		138.          Так, частинами першою, другою та четвертою статті 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		139.          Таким конституційним положенням кореспондують приписи частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України, якими визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		140.          Отже, кожний, у кого у встановленому законом порядку виникло та існує право власності, зокрема на об`єкти нерухомого майна, має легітимні очікування на те, що це право визнається та захищається державою, є непорушним і що позбавлення або обмеження цього права може бути здійснене виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
		141.          Такі легітимні очікування, з огляду на установлені у цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, виникли й у Товариства, яке обґрунтовано розраховувало на те, що відносно належних йому на праві приватної власності споруд буде застосоване лише ті норми права, які відповідають правовому статусу об`єктів нерухомого майна, а не тимчасових споруд.
		142.          Відповідачі ж не врахували того, що у спірних правовідносинах у Товариства у встановленому законом порядку виникло та існує право приватної власності на споруди, стосовно яких інспекторами КП «Київблагоустрій» складались оспорені приписи, а також прийняте оскаржене доручення Департаменту, як на об`єкти нерухомого майна.
		143.          Суди попередніх інстанцій установили, що про такі обставини відповідачі були обізнані, оскільки Товариство на вимогу інспектора КП «Київблагоустрій» Шевченка Д. 22 листопада 2021 року через свого директора Палій Е.В. особисто надавало відповідачу - КП «Київблагоустрій» правовстановлюючі документи на розміщене на земельній ділянці нерухоме майно, про що є відмітка вказаного КП «Київблагоустрій» про отримання цих документів (вх. № 222/8125 від 22 листопада 2021 року). Крім того, 23 листопада 2022 року о 12:56 годині ті ж самі документи направлялись позивачем на електронну пошту КП «Київблагоустрій».
		144.          У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що у справі, яка розглядається, посадові особи КП «Київблагоустрій» та Департаменту вийшли за межі наданих їм повноважень та протиправно склали (видали) оспорені Товариством приписи й доручення на підставі правових норм, які не поширюють дію на спірні правовідносини.
		145.          З огляду на вищевикладене, Верховний Суд висновує, що позов належало задовольнити виходячи саме з таких мотивів, а не у зв`язку з порушенням відповідачами процедури оформлення спірних приписів та повідомлення позивача про їх складання, порядку проведення демонтажу тимчасових споруд.
		146.          Щодо доводів скаржників про порушення судами попередніх інстанцій строку звернення до адміністративного суду, Верховний Суд зазначає таке.
		147.          За правилами частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		148.          Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
		Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		149.          Отже, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду такий може бути поновлено лише уразі, якщо цей строк пропущено з поважних причин.
		150.          У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі                       № 9901/546/19 зазначалось, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
		151.          Щодо моменту, з якого обчислюється строк звернення до адміністративного суду, то за правилами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та інтересів.
		152.          Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду у справі № 9901/68/20 Верховний Суд в ухвалі від 9 квітня 2020 року, аналізуючи норми частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
		153.          Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
		154.          День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
		155.          Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
		156.          В обґрунтуванні поважності причин пропуску строку звернення до суду у справі, яка розглядається, зазначались доводи про те, що Товариство не отримувало від відповідачів жодних приписів чи розпоряджень.
		157.          Стверджувалось, що копії спірних приписів та доручення позивач отримав у додатках до листа Департаменту від 30 березня 2023 року та листа КП «Київблагоустрій» від 4 квітня 2023 року, які були одержали у відповідь на адвокатські запити представника Товариства від 28 березня 2023 року.
		158.          Тому позивач наполягав, що пропустив строк звернення до суду з поважних причин і просив суд першої інстанції поновити такий строк.
		159.          Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, визнав вказані Товариством причини пропуску строку звернення до суду поважними та відкрив провадження у справі.
		160.          Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правильними і такими, що ґрунтуються на дотриманні норм процесуального права та фактичних обставинах справи, які підтверджують, що Товариство не було обізнане з фактом видання спірних приписів до моменту їх отримання у відповідь на інформаційні запити наприкінці березня - початку квітня 2023 року. Такі обставини мали об`єктивний характер й унеможливлювали своєчасне звернення до суду з цим позовом у встановлений процесуальним законом строк, у зв`язку з чим такий був обґрунтовано поновлений судом першої інстанції.
		V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		161.          За правилами пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		162.          Згідно з приписами частин першої, третьої та четвертої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		163.          Зважаючи, що суди попередніх інстанцій у цілому дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову у справі, яка розглядається, але виходили з помилкових мотивів, то ухвалені ними судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину відповідно до мотивів, наведених у цій постанові Верховного Суду.
		164.          Доводи касаційних скарг щодо безпідставності висновків судів попередніх інстанцій про поновлення позивачу строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи в касаційному порядку. Покликання скаржників на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права є необґрунтованими, у зв`язку з чим у хвалені ними судові рішення в цій частині є такими, що відповідають закону і скасуванню не підлягають.
		165.          Керуючись статтями 340, 341, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги Комунального підприємства «Київблагоустрій», Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року змінити в частині мотивів, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Н.В. Коваленко
		 
		Судді:                                                                                                    А.І. Рибачук
		 
		                                                                                          А.Ю. Бучик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...