Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1121/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 25.02.2025. Зареєстровано: 25.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		24.02.2025Справа №  914/1121/24
		Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
		за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул.Клепарівська, буд.20, м.Львів, Львівська обл.,79007; ідентифікаційний код 38326057) в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2)
		до 1) Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул.Руставелі Шота, буд.9А, м.Київ, 01601; ідентифікаційний код 44768034)
		2) Львівської обласної державної адміністрації (вул.Винниченка, 18, м.Львів, Львівська обл., 79008; ідентифікаційний код 00022562)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова (вул.Батуринська, буд.2, м.Львів, Львівська обл., 79007; ідентифікаційний код 07638027)
		про визнання розпорядження недійсним в частині та скасування державної реєстрації
		 
		За участі представників:
		прокуратури: Гаврилів Ю.О.;
		позивача: ОСОБА_1.;
		відповідача-1: Коваль Р.М.;
		відповідача-2: Палко Д.І.;
		третьої особи: не з`явився;
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації № 160/0/5-23 від 18.10.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» відповідачу 1 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель загальною площею 846,3140 га. Вказане розпорядження стало підставою для реєстрації 06.11.2023 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437, площею 293,1883 га, в межах Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, за державою в особі Львівської обласної державної адміністрації та права постійного користування зазначеною земельною ділянкою за Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України». Водночас, як вказує позивач, внаслідок таких дій  до земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437 були включені землі оборони військового містечка № НОМЕР_1 , площею 3,2858 га, внаслідок чого відбулось протиправне втручання та порушення права держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на вільне користування вказаними землями.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.05.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2024 та, серед іншого, встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
		15.05.2024 від прокурора надійшло клопотання про поновлення строку для подання доказів і долучення доказів до матеріалів справи.
		21.05.2024 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка починаючи з 1939 року відносилась до земель держлісфонду Винниківського лісництва, у радянські часи землі держлісфонду в окремих випадках відводились під військові частини без вилучення у постійних користувачів, що мало стратегічне маскувальне значення. У 2023 році інвентаризація земель державного лісового фонду Винниківського лісництва в межах Давидівської сільської ради завершена, земельним ділянкам присвоєні відповідні кадастрові номери.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.05.2024 було оголошено перерву до 18.06.2024.
		28.05.2024 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на те, що 16.06.1977 виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради депутатів трудящих Львівської області спірну земельну ділянку було надано у користування Львівській квартирно-експлуатацаційній частині району (на даний час КЕВ м.Львова) і ведення лісового господарства на ній здійснювалось лісгоспом у всі часи за погодженням робіт з командиром військової частини. За доводами прокурора, на час реєстрації спірної земельної ділянки, вона перебувала у користуванні не лісогосподарського підприємства, а ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі КЕВ м.Львова, та припинення такого права користування могло відбутись лише на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України за поданням ІНФОРМАЦІЯ_1.
		06.06.2024 від прокурора надійшло клопотання про поновлення строку для подання доказів і долучення доказів до матеріалів справи.
		13.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, яка є аналогічною за змістом відповіді прокурора на відзив.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.06.2024 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено судове засідання на 30.07.2024.
		17.07.2024 від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.07.2024 оголошено перерву до 20.08.2024.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.08.2024 оголошено перерву до 24.09.2024.
		18.09.2024 від прокурора надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої прокурор просить:
		- визнати недійсним розпорядження Львівської обласної державної адміністрації №160/0/5-23 від 18.10.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» згідно додатку у частині затвердження Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 293,1883 га з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437;
		- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права - права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437 площею 293,1883 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2827541046236) за Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (номер запису про інше речове право 52464641), припинивши інше речове право - право постійного користування земельною ділянкою.
		18.09.2024 від прокурора надійшла заява про залучення до участі у справі Львівської обласної державної адміністрації в якості співвідповідача.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2024 прийнято заяви прокурора про зміну предмету позову та про залучення співвідповідача, залучено Львівську обласну державну адміністрацію як відповідача-2, зобов`язано прокурора надіслати відповідачу-2 позовну заяву з додатками, справу № 914/1121/24 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024, справу № 914/1121/24 передано для розгляду судді Капцовій Т.П.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 суддею Капцовою Т.П. прийнято справу № 914/1121/24 до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.11.2024.
		28.10.2024 від відповідача-1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 клопотання відповідача-1 задоволено, забезпечено участь його представника у підготовчому засіданні, призначеному на 18.11.2024 в режимі відеоконференції.
		12.11.2024 від відповідача-2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 клопотання відповідача-2 задоволено, забезпечено участь його представника у підготовчому засіданні, призначеному на 18.11.2024, а також в усіх наступних засіданнях у цій справі, в режимі відеоконференції.
		У підготовче засідання 18.11.2024 з`явились представники прокуратури, позивача та відповідача-1 та третьої особи, представник відповідача-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. 
		У підготовчому засіданні 18.11.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 16.12.2024.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 відповідача-2 було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 16.12.2024.
		13.12.2024 від третьої особи надійшли пояснення, відповідно до яких третя особа підтримує позовні вимоги з підстав,  наведених прокурором у позовній заяві.
		У підготовче засідання 16.12.2024 з`явились представники прокуратури, позивача та відповідача-2, представники відповідача-1 та третьої особи не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. 
		У підготовчому засіданні 16.12.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 20.01.2025.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 відповідача-1 та третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 20.01.2025.
		16.12.2024 від відповідача-2 надійшли пояснення, відповідно до яких відповідач-2 заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що право постійного користування на вищевказану земельну ділянку було надано лісгоспу, що підтверджується державним актом від 14.10.1960, виданим виконавчим комітетом Ново-Яричівської районної, міської Ради депутатів трудящих. Натомість 16.06.1977 відповідно до постанови (рішення) Ради Міністрів УРСР від 03.07.1959 № 665-027-РС, виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради депутатів трудящих Львівської області видано Львівській квартирно-експлуатаційній частині району (на даний час - КЕВ м. Львова) акт на право довгострокового тимчасового користування землею. Документів, які б свідчили про вилучення від постійного користувача земельної ділянки прокурор та позивач не надали. Земельна ділянка з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437, що є предметом спору, обліковується за Винниківським лісництвом філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» у кварталах № 85, 86. Відповідно до рішення виконкому Львівської облради № 495 від 09.10.1984 «Про мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду області» та рішення Львівської обласної ради від 08.12.2015 № 25 «Про зміну та збільшення лісових заказників місцевого значення «Винниківський» та «Львівський», весь лісовий масив Винниківського лісництва на схід від дороги Львів-Бібрка, в тому числі землі, де розташовувалась військова частина, включені до складу лісового заказника місцевого значення «Винниківський», загальною площею 848 га у межах кварталів 49-71, 84-86, землі природно-заповідного фонду України. Таким чином, за доводами відповідача-2, вищезазначена земельна ділянка відноситься до земель природозаповідного фонду.
		У підготовче засідання 20.01.2025 з`явились представники прокуратури та позивача, представники відповідачів та третьої особи не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.
		У підготовчому засіданні 20.01.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.02.2025.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 відповідачів та третю особу було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 17.02.2025.
		У судове засідання 17.02.2025 з`явилися представники учасників справи.
		У судовому засіданні 17.02.2025 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова учасників справи та оголосив перерву до 24.02.2025 на стадії дослідження доказів.
		У судове засідання 24.02.2025 з`явилися представники прокуратури та сторін, представник третьої особи не з`явився.
		У судовому засіданні 24.02.2025 судом було закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, заслухано промови присутніх учасників справи у судових дебатах та проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до акту на право користування землею, виданого 14.10.1960 виконавчим комітетом Ново-Яричівської районної Ради депутатів трудящих, Львівському лісгоспу на території Ново-Яричівського району Львівської області було відведено в постійне користування 3  520,82 га землі.
		16.06.1977 відповідно до постанови (рішення) Ради Міністрів УРСР від 03.07.1959 № 665-027-РС виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради депутатів трудящих Львівської області Львівській квартирно-експлуатаційній частині району (на даний час - Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова) видано акт на право довгострокового тимчасового користування землею, яким засвідчено право останньої на довгострокове тимчасове користування строком на 10 років землею площею 84,9 га, на якій розміщено військове містечко № НОМЕР_1. Відповідно до чинного на даний час адміністративно-територіального устрою зазначені землі розташовані в межах Давидівської територіальної громади Львівського району Львівської області.
		22.09.1995 на підставі акта комісії у складі начальника районного відділу земельних ресурсів Пустомитівського району Львівської області та представників Львівського КЕУ, згідно з рішенням Вінніківської селищної ради від 16.06.1977, частина вищевказаної земельної ділянки, площею 0,19 га, була передана в народне господарство, після чого, як зазначають прокурор, позивач і тертя особа, у користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова залишилась земля, площею 84,71 га.
		30.11.2018 проведено державну реєстрацію права власності держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на наступні об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н., с.Давидів, вул.Ольжича Олега, буд.2, а саме:
		- склад (будівля літер. №24) площею 72,6 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713336146236);
		- технічна спеціальна будівля (будівля літер. №1) площею 42,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713587346236);
		- будівля охорони (будівля літер. №4) площею 68,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713542246236);
		- казарма (будівля літер. №10) площею 473,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713522846236);
		- льодник (будівля літер. №12) площею 38,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713491546236);
		- склад (будівля літер. №29) площею 67,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713615946236);
		- овочесховище (будівля літер. №13) площею 27,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713471346236);
		- сховище для техніки (будівля літер. №18) площею 115,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713039746236);
		- контрольно-пропускний пункт (будівля літер. №28) площею 8,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713304646236);
		- склад паливно-мастильних матеріалів (будівля літер. №17) площею 25,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713382346236);
		- лазня (будівля літер. №15) площею 61,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713402646236);
		- склад (будівля літер. №16) площею 16,9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713360346101).
		Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 28.04.2023 № 85/0/5-23 Міністерству оборони України надано дозвіл на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 913,7489 га згідно з додатком.
		До Переліку земельних ділянок, на які надається дозвіл на розроблення технічних документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що є додатком до вказаного розпорядження, було включено земельну ділянку, площею 84,9000 га, яка розташована за адресою: вул.Ольжича, 2, с.Давидів, Львівський р-н, Львівська обл. (п. 16).
		На підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 28.04.2023 № 85/0/5-23 та договору № 407/1/1 від 03.08.2023 про закупівлю послуг з розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лекс Статус», останнім було розроблено Технічну документацію щодо інвентаризації земель (код КВЦПЗД 15.01 - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил), площею 42,4310 га,   право користування на яку набуває Міністерство оборони України, що розміщена за адресою: вул.Ольжича, 2, с.Давидів, Львівський р-н, Львівська обл.
		В пояснювальній записці до технічного завдання зазначено, що відповідно до державного акту площа земельною ділянки становить 84,9000 га, проте, оскільки на підставі акту від 22.09.1995 було вилучено та припинено право користування площею 0,19 га, тому площа ділянки, що інвентаризується та підлягає реєстрації в Державному земельному кадастрі, складає 84,7100 га. Водночас під час проведення камеральних робіт було встановлено, що на земельну ділянку накладається, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером  4623681200:08:000:0437, із площею накладення 3,2858 га, про що отримано відмову під час реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Тому проектним рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Статус» було розробити технічну документацію щодо проведення інвентаризації земель на 42,4310 га, тобто без урахування площі накладення.
		18.10.2023 в Державному земельному кадастрі було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4623682400:03:000:0189, площею 42,4310 га, що розташована за адресою: вул.Ольжича, 2, с.Давидів, Львівський р-н, Львівська обл.
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав, власником земельної ділянки 4623681200:08:000:0437, площею 293,1883 га є держава в особі Львівської обласної державної адміністрації, а землекористувачем,  на праві постійного користування, - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України». Права власності та постійного користування вказаною земельною ділянкою зареєстровані 06.11.2023.
		Так, розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 22.02.2022 № 117/0/5-22 Державному підприємству «Львівське лісове господарство» було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, загальною орієнтовною площею 22  914 га, розташованих в межах Червоноградського та Львівського районів Львівської області.
		На підставі даного розпорядження та договору на виконання робіт № 25/01/2022-01 від 25.01.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Землебудпроект» та Державним підприємством «Львівське лісове господарство», було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель в межах Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області.
		Водночас, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реформування управління лісової галузі» від 07.09.2022 № 1003 утворено державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.
		Надалі, розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 18.10.2023 № 160/05-23 затверджено Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, загальною площею 846,3140 га, зокрема щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437, площею 293,1883 га, в межах Давидівької сільської ради Львівського району Львівської області.
		Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що вказане розпорядження стало підставою для реєстрації 06.11.2023 права власності та права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437, площею 293,1883 га, в межах Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, за державою в особі Львівської обласної державної адміністрації та Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно. Водночас, внаслідок включення до земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437 земель оборони військового містечка № НОМЕР_1, площею 3,2858 га, відбулось протиправне втручання та порушення права держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на вільне користування вказаними землями. У зв`язку з цим прокурор, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить суд:
		- визнати недійсним розпорядження Львівської обласної державної адміністрації № 160/0/5-23 від 18.10.2023 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» згідно додатку у частині затвердження Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 293,1883 га з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437;
		- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права - права постійного користування земельною з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437 площею 293,1883 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2827541046236) за Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (номер запису про інше речове право 52464641), припинивши інше речове право - право постійного користування земельною ділянкою.
		Позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, підтримують заявлені прокурором вимоги.
		Узагальнені доводи відповідачів, які заперечують проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що спірна земельна ділянка знаходиться в масиві земель лісового фонду та ще за радянських часів була відведена у постійне користування лісгоспу. Після цього цю земельну ділянку було надано Львівській квартирно-експлуатаційній частині району у довгострокове тимчасове користування строком на 10 років, без вилучення від постійного землекористувача. З урахуванням викладеного відповідачі доводять, що ця земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду і обліковується за Винниківським лісництвом філії «Львівське лісове господарство» ДП «Ліси України» у кварталах № 85, 86 згідно з рішенням виконкому Львівської облради № 495 від 09.10.1984 «Про мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду області» та рішенням Львівської обласної ради від 08.12.2015 № 25 «Про зміну та збільшення лісових заказників місцевого значення «Винниківський» та «Львівський». 
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
		 
		Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
		Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.
		З наведеного вбачається, що однією з основних передумов для задоволення позову є наявність саме реального порушення відповідачем охоронюваного законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		Частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
		Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина 1 статті 21 Цивільного кодексу України).
		Отже, у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.
		Тому підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі (подібний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17).
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
		До повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля віднесено розпорядження землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини 1 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
		Аналогічним чином відповідно до пункту «а» частини 1 статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		Спір у цій справі виник у зв`язку із затвердженням Львівською обласною державною адміністрацією Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель в частині земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437, площею 293,1883 га, в межах Давидівької сільської ради Львівського району Львівської області, яка накладається на земельну ділянку орієнтовною площею 84,9000 га, щодо якої Міністерству оборони України було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо інвентаризації земель.
		Порушення прав держави, що зумовило звернення до суду з цим позовом, прокурор вбачає у тому, що земельна ділянка, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо якої отримало Міністерство оборони України є землями оборони, тому така земельна ділянка може перебувати у користуванні лише останнього. Однак реєстрацію земельної ділянки не було здійснено через накладення, зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437 (площа накладення 3,2858 га), що є підставною для визнання нечинним рішення про затвердження землевпорядної документації, за якою була сформована земельна ділянка із одночасним припиненням права постійного користування відповідача-1 такою земельною ділянкою.
		Судом встановлено, що 14.10.1960 виконавчим комітетом Ново-Яричівської районної Ради депутатів трудящих було видано акт на право користування землею, відповідно до якого Львівському лісгоспу на території Ново-Яричівського району Львівської області було відведено в постійне користування 3  520,82 га землі.
		Як вбачається з опису меж, що зазначені в акті на право користування землею від 14.10.1960, до вказаних земель входять, зокрема, землі урочищ Гончарі, Лисиничі, Винники, які включають землі, щодо яких виник спір.
		16.06.1977 відповідно до постанови (рішення) Ради Міністрів УРСР від 03.07.1959 № 665-027-РС виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради депутатів трудящих Львівської області видано Львівській квартирно-експлуатаційній частині району (на даний час - Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова) акт на право довгострокового тимчасового користування землею, яким засвідчено право останньої на довгострокове тимчасове користування строком на 10 років землею площею 84,9 га, на якій розміщено військове містечко № НОМЕР_1 .
		Судом встановлено, що надана Львівській квартирно-експлуатаційній частині району земля площею 84,9 га частково входить до вищенаведених земель урочищ Гончарі, Лисиничі, Винники, постійним землекористувачем яких був Львівський лісгосп.
		Отже, матеріалами справи підтверджується, що земля площею 84,9 га у радянські часи перебувала у довгостроковому тимчасовому користуванні Львівської квартирно-експлуатаційної частини району й використовувалась для розміщення військового містечка № НОМЕР_1 .
		Функціонування військового містечка № НОМЕР_1 підтверджується ще й тим, що об`єкти з його складу включені до Переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 896-р, зі змісту якого вбачається, що такі об`єкти були збудовані у 1958 році.
		Водночас, на момент видачі акту на право довгострокового тимчасового користування землею в 1977 році таке цільове призначення земель, як землі оборони, було відсутнє. Вся земля перебувала лише у державній власності, включаючи ту, що знаходилася в межах міста і надавалася в користування міськими Радами депутатів трудящих.
		Такий висновок Верховний Суд висловив у постанові від 17.10.2018 у справі № 910/6440/17, здійснивши аналіз Земельного кодексу Української РСР, затвердженого Законом Української РСР від 08.07.1970 (далі - ЗК УРСР).
		Згідно зі статтею 3 ЗК УРСР (тут і надалі в редакції, чинній на момент видачі акту на право довгострокового тимчасового користування землею) відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю, тобто всенародним добром. Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.
		Частиною 4 ЗК УРСР визначено, що вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з: 1) земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування колгоспам, радгоспам та іншим землекористувачам для сільськогосподарських цілей; 2) земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) земель промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; 4) земель державного лісового фонду; 5) земель державного водного фонду; 6) земель державного запасу.
		Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 10 ЗК УРСР міські Ради депутатів трудящих, їх виконавчі комітети в межах міста надають в користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб відповідно до статей 16, 37, 38 цього Кодексу;
		За приписами частин 1, 2, 4 статті 16 ЗК УРСР надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад депутатів трудящих в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.
		Згідно з частинами 1, 4 статті 140 ЗК УРСР землі державного лісового фонду використовуються лісогосподарськими підприємствами, організаціями, установами, колгоспами і радгоспами за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Вилучення та надання земель державного лісового фонду для державних або громадських потреб здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Статтею 37 ЗК УРСР встановлено, що вилучення земельної ділянки чи її частини для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради депутатів трудящих у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом.
		Вилучення зрошуваних і осушених земель, ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями і виноградниками, для несільськогосподарських потреб, а також земель, зайнятих водоохоронними, захисними та іншими лісами першої групи, для використання в цілях, не зв`язаних з веденням лісового господарства, земель заповідників, курортів і зон санітарної охорони курортів, провадиться у виняткових випадках і тільки за постановою Ради Міністрів Української РСР (стаття 41 ЗК УРСР).
		Матеріали справи не містять доказів вилучення землі від Львівського лісгоспу перед її відведенням Львівській квартирно-експлуатаційній частині району, водночас у акті на право довгострокового тимчасового користування міститься застереження про те, що після закінчення строку тимчасового користування земельні ділянки повертаються попереднім землекористувачам у стані, придатному для використання.
		З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача-1, що спірну земельну ділянку було відведено Львівській квартирно-експлуатаційній частині району без вилучення у попереднього землекористувача, що мало стратегічне маскувальне значення.
		В контексті викладеного суд відхиляє доводи позивача про відсутність доказів на підтвердження того, що відповідач-1 є правонаступником Львівського лісгоспу, оскільки ці обставини виходять за межі предмета судового розгляду, яким є встановлення прав саме ІНФОРМАЦІЯ_1 на спірну земельну ділянку.
		У вищенаведеній постанові від 17.10.2018 у справі № 910/6440/17 Верховний Суд зазначив, що вперше поняття «землі оборони» з`являється в Земельному кодексі УРСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII, який був введений в дію з 15.03.1991 (далі - ЗК 1990).
		Так, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 ЗК 1990 у первісній редакції відповідно до цільового призначення всі землі Української РСР поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення.
		Відповідно до статті 7 ЗК 1990 у постійне або тимчасове користування земля, зокрема, надається: для потреб оборони організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу.
		Згідно з частиною 1 статті 70 ЗК 1990 землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.
		Отже, для визнання певних земельних ділянок, виділених в натурі та наданих до 15.03.1991, саме землями оборони, необхідно встановити, чи відповідали ці земельні ділянки станом на 15.03.1991 вищевказаному їх визначенню, наведеному в ч.1 ст.70 ЗК 1990 у первісній редакції, а саме, станом на 15.03.1991 певна земельна ділянка мала бути саме надана, в установленому відповідним земельним законодавством порядку, певній військовій частині, установі, військово-навчальному закладу, підприємству та організації Збройних Сил і внутрішніх військ землі саме для їх розміщення та постійної діяльності.
		Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 15 ЗК УРСР земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української РСР може бути встановлений і триваліший строк довгострокового користування, але не більш як двадцять п`ять років.
		Згідно з частинами 1 - 4 статті 20 ЗК УРСР відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 21 ЗК УРСР видача документів на право користування землею колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, організаціям і установам провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад депутатів трудящих, незалежно від того, на підставі рішення якого виконавчо-розпорядчого органу державної влади надана земельна ділянка. Землекористувачам, яким земельні ділянки надано із земель міст і селищ міського типу, документи на право користування земельними ділянками видаються відповідно виконавчими комітетами міських і селищних Рад депутатів трудящих.
		Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється (стаття 22 ЗК УРСР).
		Аналіз зазначених норм свідчить, що:
		- право безстрокового (постійного) землекористування мало засвідчуватися державним актом на право користування землею;
		- право короткострокового тимчасового користування землею, а саме, до трьох років, мало засвідчуватися рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.
		- право довгострокового тимчасового користування землею, а саме, від трьох до десяти років, мало засвідчуватися актами, форма яких встановлювалася Радою Міністрів Української РСР.
		На підтвердження права користування спірною земельною дялінкою прокурор надав акт на право довгострокового тимчасового користування землею, виданий 16.06.1977 виконавчим комітетом Пустомитівської районної Ради депутатів трудящих Львівської області відповідно до постанови (рішення) Ради Міністрів УРСР від 03.07.1959 № 665-027-РС, яким засвідчено право Львівської квартирно-експлуатаційної частини району довгострокового тимчасового користування строком на 10 років землею площею 84,9 га, на якій розміщено військове містечко № НОМЕР_1. 
		Отже, в ньому зазначено саме про довгострокове тимчасове користування строком на 10 років. 
		Тобто, граничний строк такого землекористування скінчився 15.06.1987.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 35 ЗК УРСР право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках:
		1) відпадання потреби в земельній ділянці;
		2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;
		3) ліквідації підприємства, організації або установи;
		4) виникнення потреби вилучення земельної ділянки для інших державних або громадських потреб;
		5) неосвоєння протягом двох років підряд наданої земельної ділянки.
		Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої і частиною другою цієї статті провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.
		Отже, така підстава припинення права користування, як закінчення строку, на який було надано земельну ділянку, не вимагала прийняття окремих рішень відповідними органами, що свідчить про те, що таке право припинялося одразу по закінченню встановленого строку.
		Таким чином, право тимчасового користування землею площею 84,9 га у Львівської квартирно-експлуатаційної частини району, засвідчене актом на право довгострокового тимчасового користування землею, виданим 16.06.1977, припинилося до 15.03.1991, коли з`явився термін «землі оборони».
		Фактів продовження даного строку або надання цієї земельної ділянки Радою Міністрів Української РСР на більш тривалий строк довгострокового користування у відповідності до вимог частин 4, 5 статті 15 ЗК УРСР судом не встановлено.
		З огляду на викладене, є не релевантними до обставин цієї справи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, оскільки в зазначеній справі встановлено, що початково земельна ділянка надавалась військовій частині саме в постійне, а не в тимчасове користування.
		При цьому суд враховує, що у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 у справі № 813/1016/13-а було встановлено, що земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 84,7 га, що знаходиться на території Давидівської сільської ради, перебуває в державній власності та передана в постійне користування ІНФОРМАЦІЯ_1 рішеннями Ради Міністрів УРСР № 665-027-РС від 06.06.1955 та № 614-РС від 08.02.1966; при проведенні інвентаризації земель Міноборони України в 1993 році земельна ділянка площею 84,7 га залишена без змін в постійному користуванні ІНФОРМАЦІЯ_1.
		В контексті викладеного суд зауважує, що в силу частин 4, 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Відтак, з огляду на відмінний склад учасників справ № 813/1016/13-а та № 914/1121/24, відсутність у матеріалах справи постанов (рішень) Ради Міністрів УРСР як від 03.07.1959 № 665-027-РС, відповідно до якої(го) було видано акт на право довгострокового тимчасового користування землею, так і вищенаведених від 06.06.1955 № 665-027-РС та від 08.02.1966 № 614-РС, а також беручи до уваги те, що наявні в матеріалах справи докази суперечать обставинам, встановленим судами у справі № 813/1016/13-а, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення обставин щодо строку землекористування від доказування.
		Наведене у сукупності дає підстави для висновку про те, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення не відносилася до земель оборони, та могла бути надана Львівською обласною державною адміністрацією у користування в загальному порядку.
		У цьому контексті варто зауважити, що відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, надання дозволу уповноваженим органом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність або в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
		У постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц зазначено, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. 
		Поряд з цим слід врахувати, що 17.10.2007 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 896-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено». До переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, включено об`єкти військового містечка № НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , а саме:
		- казарма, будівля № 10, один поверх, загальна площа 477 кв.м;
		- вартове приміщення, будівля № 4, один поверх, загальна площа 80 кв.м;
		- контрольно-пропускний пункт, будівля № 28, один поверх, загальна площа 18 кв.м;
		- сховище для техніки, будівля № 18, один поверх, загальна площа 117 кв.м;
		- продовольчий склад, будівля № 16, один поверх, загальна площа 60 кв.м;
		- склад, будівля № 24, один поверх, загальна площа 61 кв.м;
		- овочесховище, будівля № 13, один поверх, загальна площа 33 кв.м;
		- лазня, будівля № 15, один поверх, загальна площа 25 кв.м;
		- склад, будівля № 17, один поверх, загальна площа 28 кв.м;
		- спецспоруда, будівля № 1, один поверх, загальна площа 402 кв.м;
		- водонасосна будівля № 25, один поверх, загальна площа 43 кв.м;
		- овочесховище, будівля № 12 , ІII категорія, один поверх, загальна площа 27 кв.м;
		- мережі теплопостачання діаметром 250 міліметрів, до експлуатації придатні, довжина 300 пог. метрів;
		- мережі водопостачання діаметром 250 міліметрів, до експлуатації придатні, довжина 1300 пог. метрів;
		- мережі каналізаційні діаметром 250 міліметрів, до експлуатації придатні, довжина 800 пог. метрів;
		- мережі електропостачання, до експлуатації придатні, довжина 14800 пог. метрів;
		- огорожа дерев`яна по залізобетонних стовпах до експлуатації придатна, довжина 250 пог. метрів;
		- огорожа з колючого дроту в 10 ниток по залізобетонних стовпах, до експлуатації придатна, довжина 1500 пог. метрів;
		- асфальтове покриття, до експлуатації придатне, площа 94 кв. метри.
		У цьому переліку також зазначено, що вказані об`єкти були виготовлені (збудовані) у 1958 році; строк їх використання (зберігання) - 49 років.
		Водночас, попри закінчення строку використання (зберігання) об`єктів військового містечка № НОМЕР_1, 30.11.2018 було проведено державну реєстрацію права власності держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 на наступні об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н., с.Давидів, вул.Ольжича Олега, буд.2, а саме:
		- склад (будівля літер. №24) площею 72,6 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713336146236);
		- технічна спеціальна будівля (будівля літер. №1) площею 42,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713587346236);
		- будівля охорони (будівля літер. №4) площею 68,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713542246236);
		- казарма (будівля літер. №10) площею 473,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713522846236);
		- льодник (будівля літер. №12) площею 38,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713491546236);
		- склад (будівля літер. №29) площею 67,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713615946236);
		- овочесховище (будівля літер. №13) площею 27,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713471346236);
		- сховище для техніки (будівля літер. №18) площею 115,4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713039746236);
		- контрольно-пропускний пункт (будівля літер. №28) площею 8,0 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713304646236);
		- склад паливно-мастильних матеріалів (будівля літер. №17) площею 25,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713382346236);
		- лазня (будівля літер. №15) площею 61,3 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713402646236);
		- склад (будівля літер. №16) площею 16,9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1713360346101).
		Положеннями частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.
		Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
		Відповідно, набувши у власність будівлі, що розташовані за адресою: Львівська обл., Пустомитівський р-н., с.Давидів, вул.Ольжича Олега, буд.2, Міністерство оборони України набуло і право на оформлення користування земельною ділянкою, на якій розміщені такі об`єкти нерухомого майна, та яка необхідна для належного обслуговування цих об`єктів.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на нерухоме майно) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		У постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, висловлений у постановах від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці.
		При цьому, зазначено, що це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований.
		Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані.
		Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
		Тому власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.
		Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.
		Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 15.12.2021 у справі № 906/109/21, від 23.12.2020 у справі № 914/2057/18, і які обґрунтовано враховані судом попередньої інстанції у цій справі.
		При цьому у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, згідно з яким розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року за № 44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 № 173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 липня 1996 року за № 379/1404; Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджених наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80 (надано чинності наказом Держбуду України від 28 вересня 2005 № 175).
		Варто зауважити, що Львівська обласна державна адміністрація надала Міністерству оборони України дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо інвентаризації земель, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованими на ній об`єктами нерухомого майна.
		У технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Лекс Статус», немає жодного обґрунтування щодо площі землі, необхідної для обслуговування розміщеного на ній нерухомого майна.
		З матеріалів справи вбачається, що накладення земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437 на бажану Міністерством оборони України земельну ділянку, щодо якої ним було отримано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, складає 3,2858 га. 
		У зведеному інвентаризаційному плані, наданому Товариством з обмеженою відповідальністю «Лекс Статус» (а.с. 42, т.2), графічно зображено, яким чином відбувається накладання земельних ділянок, а саме з північно-західного (3,2600 га) та північного (0,258 га) боків бажаної земельної ділянки.
		Дослідивши матеріали технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Лекс Статус», зокрема, матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (зворот а.с.63 т.1), суд встановив, що вказані ділянки накладення розташовані в середині лісового масиву й вкриті лісовим покровом. На вказаних ділянках відсутні будівлі, покриття, польові/лісові дороги, огорожі, опори, лінії ЛЕП. 
		За викладеного вище у суду відсутні підстави вважати, що частини земельної ділянки з кадастровим номером 4623681200:08:000:0437, які накладаються на земельну ділянку, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо якої отримало Міністерство оборони України, є необхідними для обслуговування об`єктів нерухомості, власником яких воно є.
		Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Підсумовуючи вищенаведене, оскільки строк, на який правопопередник Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова набув право тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою площею 84,9 га закінчився до 15.03.1991, коли з`явився термін «землі оборони», ця земельна ділянка по закінченню строку користування підлягала поверненню попередньому землекористувачу та не могла бути віднесена до категорії земель оборони, тому Міністерство оборони України має право оформити право користування на землю виключно в межах, необхідних для обслуговування об`єктів нерухомості, розташованих на ній. Водночас, з огляду на відсутність у межах накладення будівель, споруд та не доведення з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил того, що площа накладення є необхідною для обслуговування нерухомого майна ІНФОРМАЦІЯ_1, суд дійшов висновку про правомірність відведення землі в постійне користування Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» й, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
		Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 4844,80 грн покладаються на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В позові відмовити повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 25.02.2025.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                    Т.П. Капцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...