Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/1027/24 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано судом: 25.02.2025. Зареєстровано: 25.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.
Дата набрання законної сили: 24.02.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  906/1027/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.
		 
		розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на ухвалу Господарського суду Житомирської області
		(суддя - Кравець С.Г.)
		від 09.10.2024 
		та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду 
		(головуючий суддя - Павлюк І.Ю., судді: Грязнов В.В., Розізнана І.В.)
		від 10.12.2024
		 
		у справі №906/1027/24 
		 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Житомирської філії Товариства з обмежено відповідальністю "Газорозподільні мережі України" 
		про визнання протиправною та скасування публічної оферти та відшкодування збитків,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Фізична особа ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - Житомирської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України"), в якому просить:
		 
		- визнати протиправною та скасувати публічну оферту, яка виникла в результаті силових дій суб`єкта господарювання, який взяв на себе функції суду, застосувавши до позивача силовий метод оплати квитанцій, повернувши позивачу становище, яке існувало у нього до конфлікту з відповідачем; 
		 
		- відшкодувати збитки, які виникли в результаті незаконних дій відповідача.
		 
		1.2. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що не витримавши фізичного напору з ознаками кримінального правопорушення, вчиненими працівниками відповідача, позивач сплатив за накладною, наданою відповідачем по квитанції, тим самим вступивши в публічну оферту з відповідачем, який застосував силовий метод проти позивача. Позивач, сплативши гроші на рахунок відповідача, вступив з ним в правовідносини, які на його думку, є незаконними та мають бути відповідно до норм чинного законодавства визнані судом протиправними та припинитися.
		 
		2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2.1. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.10.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі №906/1027/24 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" про визнання протиправною та скасування публічної оферти та відшкодування збитків. Повернуто позовну заяву та додані до неї документи ОСОБА_1 . 
		 
		2.2. Відмовляючи у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи, яка не є підприємцем. 
		 
		2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09.10.2024 у справі №906/1027/24 залишено без змін.
		 
		2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду щодо того, що суб`єктний склад у цьому спорі не відповідає суб`єктному складу, який визначений вимогами Господарського процесуального кодексу України.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.10.2024 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі №906/1027/24, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
		 
		3.2. ОСОБА_1 посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, а саме: статті 4 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1, 7 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу".
		 
		Також за переконанням скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій помилково віднесли справу до розгляду в порядку цивільного судочинства, адже неправильно визначили юрисдикційність спору, який виник між сторонами у справі, і як наслідок незаконно відмовили у відкритті господарського провадження.
		 
		Крім того, підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		3.3. Однією з вимог касаційної скарги є клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить виключну правову проблему, зумовлену недоліками юридичних норм.
		 
		3.4. Також в прохальній частині касаційної скарги скаржник просив про здійснення розгляду справи за участі сторін.
		 
		Розглянувши зазначене клопотання, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
		 
		Згідно з частиною першою статті 301 Господарського процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		 
		Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
		 
		1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
		 
		2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
		 
		Разом з тим, предметом касаційного оскарження у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін ухвалу місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження у зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		 
		Згідно з частиною п`ятою статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		 
		За приписами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 
		 
		Частиною шостою статті 301 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
		 
		Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, за своїм змістом заявлене в касаційній скарзі клопотання не містить належних та достатніх доводів щодо неможливості розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. До того ж, учасники справи не позбавлені права подавати суду свої пояснення, відзиви, викладені в письмовій формі, в яких висловлювати свою позицію по суті порушеного в касаційних скаргах питання.
		 
		З огляду на викладене, враховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участі сторін.
		 
		3.5. ТОВ "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії у відзиві на касаційну скаргу проти вимог та доводів останньої заперечує та просить оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, мотивуючи його тим, що позивач у цьому спорі виступає як фізична особа, не має статусу фізичної особи - підприємця і спірні правовідносини не стосуються підприємницької діяльності.
		 
		4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
		 
		4.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		 
		4.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		 
		4.3. Предметом касаційного розгляду є питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права (положень статей 4, 20 та пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		4.4. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		4.5. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
		 
		4.6. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		4.7. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		4.8. Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Частина перша статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, перелік яких наведений у частині першій цієї статті.
		 
		4.9. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).
		 
		4.10. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		4.11. Верховний Суд зазначає, що при визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).
		 
		Тобто, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 688/2940/16-ц, від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20.
		 
		4.12. За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.
		 
		4.13. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		 
		Таким чином, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також розмежування юрисдикції здійснюється залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
		 
		З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 зі справи № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
		 
		4.14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли на підставі типового договору про розподіл природного газу, стороною якого є Ястремський В.Ф., як фізична особа. 
		 
		У справі, що розглядається, позивач не є суб`єктом господарської діяльності, а звернувся до суду як фізична особа на захист порушеного, на його думку, права шляхом визнання протиправною та скасування публічної оферти та відшкодування збитків.
		 
		До того ж, судами встановлено, що у даному випадку спір виник не у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності позивача.
		 
		4.15. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що спірні відносини регулюються відповідно частинами першою та сьомою статті 12 Закону України "Про ринок природного газу". У цьому аспекті наголошує, що спір відноситься до господарської юрисдикції.
		 
		Так, відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.   
		 
		Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
		 
		Частиною сьомою статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" врегульовано реквізити платіжних документів (квитанції) на оплату природного газу, які надаються постачальниками побутовим споживачам.
		 
		Разом з тим, відповідно до пункту 23 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає доводи скаржника про віднесення зазначеного спору до господарської юрисдикції безпідставними, оскільки вирішальним для визначення юрисдикції саме цього спору є суб`єктний склад сторін, тобто споживачем у спірних правовідносинах постачання природного газу є саме фізична особа.
		 
		4.16. Відтак, встановивши, що між сторонами спору відсутні господарські зобов`язання та визначення позивача у статусі фізичної особи, суди дійшли вірного висновку, що суб`єктний склад учасників та підстави цього спору не відповідають приписам статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, а тому цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
		 
		4.17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
		 
		4.18. Верховний Суд зауважує, що наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
		 
		Заявлені позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного права саме фізичної особи, що є спором про право цивільне та має приватноправовий характер.
		 
		4.19. Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
		 
		За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
		 
		Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. 
		 
		За наведених вище обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі відсутні.
		 
		4.20. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить виключну правову проблему, зумовлену недоліками юридичних норм.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		 
		Проте заявником, крім незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій, не наведено наявності виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного критеріїв, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці або наявності загрози таких розходжень.
		 
		Отже, підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.
		 
		Щодо передачі справи на розгляд палати або об`єднаної палати колегія суддів зазначає, що положення процесуального кодексу не містять для передачі справи на розгляд палати або об`єднаної палати такої підстави як виключна правова проблема, а касаційна скарга доводами щодо відступлення від певного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не обґрунтована.
		 
		5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		5.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		5.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		5.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.
		 
		6. Судові витрати
		 
		6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №906/1027/24 на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		 
		2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 09.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі №906/1027/24 - без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		Головуючий                                                                                                  В. Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                                              С. Бакуліна
		 
		 
		                                                                                                                       І. Кондратова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...