Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/4135/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.
Дата набрання законної сили: 24.02.2025
Номер судового провадження: 61-343ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		24 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 278/4135/24
		провадження № 61-343 св 25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., 
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Богунський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 2024 року у складі судді 
		Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 
		2024 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст заявлених вимог 
		 
		У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Богунський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 
		(далі - Богунський ВДВС).
		Скарга обґрунтована тим, що 20 червня 2024 року державним виконавцем Богунського ВДВС Козак Т. П. відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа у справі № 278/3717/21, який виданий 06 червня 
		2024 року Житомирським районним судом Житомирської області, про зобов`язання ОСОБА_2 повернути йому автомобіль «MAZDA 3», 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 . Із часу відкриття вказаного виконавчого провадження № НОМЕР_3 державним виконавцем не вжито заходів щодо примусового виконання судового рішення про передачу йому транспортного засобу, який знаходиться без будь-яких правових підстав у ОСОБА_2 (боржника). 
		Зазначав, що він перебуває за межами України з 08 березня 2022 року, 
		про що відомо як суду, так і державному виконавцю. На підставі виданої ним довіреності довіреності від 25 березня 2024 року він уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримати на виконання судового рішення вказаний вище автомобіль. Державному виконавцю була надана копія нотаріально посвідченої довіреності з апостилем. Разом із цим, державний виконавець не вжив заходів 
		із примусового виконання рішення суду, що свідчить про протиправну бездіяльність державного виконавця Богунського ВДВС щодо невжиття заходів із примусового виконання судового рішення.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Богунського ВДВС Козак Т. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 та зобов`язати державного виконавця вжити заходи 
		з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, 
		які передбачених статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Короткий зміст судових рішень 
		 
		Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 
		2024 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду 
		від 27 листопада 2024 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Богунського ВДВС 
		Козак Т. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
		Зобов`язано державного виконавця Богунського ВДВС Козак Т. П. вжити заходи 
		з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, передбачені статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження».
		Стягнуто з Богунського ВДВС на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 2 000,00 грн.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважав обґрунтованою скаргу ОСОБА_1 , так як останній є стягувачем 
		у виконавчому провадженні № НОМЕР_3, боржником у якому є ОСОБА_2 , який повинен повернути стягувачу транспортний засіб.
		ОСОБА_1 , громадянин України, проживає у Федеративній Республіці Німеччині, 
		а тому він видав на території цієї іноземної держави довіреність, якою уповноважив  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримати на виконання судового рішення транспортний засіб.Справжність підпису стягувача засвідчена нотаріусом Федеративної Республіки Німеччини, компетентним органом іноземної держави проставлений апостиль, а отже, така довіреність належить до прийняття 
		на території України органами державної влади без реєстрації такої довіреності 
		в Єдиному реєстрі довіреностей. Документ, на якому проставлено апостиль, 
		не потребує додаткового оформлення чи засвідчення.
		Саме стягувач, тобто ОСОБА_1 , видав указану довіреність, вона легалізована 
		в установленому порядку. Волевиявлення стягувача безпосередньо у довіреності чітко викладено українською мовою, якою володіє державний виконавець, який в вчиняє виконавчі дії у відкритому виконавчому провадженні з метою виконання судового рішення. 
		Судами застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження», 
		Закону України «Про міжнародне приватне право», ЦПК України, положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), 
		а також положення Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція 1961 року) (далі - Гаазька конвенція).
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить змінити мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень.
		Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (абзац 6 
		частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження 
		у справі. 
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди зробили вірні висновки про те, що рішення суду у виконавчому провадження повинно виконуватися 
		на підставі статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі), проте помилково зазначили, що документ, який надано представником стягувача державному виконавцю, є довіреністю.
		Цей документ суди помилково вважали довіреністю, він не може вважатися довіреністю в розумінні норм національного законодавства. При цьому він не може вважатися довіреністю і в розумінні норм міжнародного права. На цьому документі відсутня дата складання, нотаріус не знайомий з його текстом, а лише засвідчив підпис особи, яка його склала. Тобто нотаріусом іноземної держави, який не володіє українською мовою, посвідчено не довіреність (правочин), а лише підпис особи. Судом не досліджувався оригінал указаного документа. 
		Крім того, навіть якщо вказаний документ вважати довіреністю, то така довіреність є нікчемною, так як у ній відсутня дата її складання.
		Висновки судів у цій частині порушують його права, так як стягувач використовує 
		ці правові висновки в інших судових справах та виконавчих провадженнях і зможе використати їх в майбутньому.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі 
		№ 278/3717/21, зокрема, зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 автомобіль «Mazda 3», 2007 року випуску, номер кузова  НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .
		20 червня 2024 року постановою державного виконавця Богунського ВДВС відкрито виконавче провадження № 75353109з примусового виконання виконавчого листа від 06 червня 2024 року № 278/3717/21, який надійшов на виконання 19 червня 
		2024 року, про зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 автомобіль «Mazda 3», 2007 року випуску, номер кузова  НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 (а. с. 5-6). 
		Сторони вказаного виконавчого провадження: боржник - ОСОБА_2 ; стягувач - ОСОБА_1 .
		ОСОБА_1 є громадянином України, він проживає у Федеративній Республіці Німеччині.
		Довіреністю, яка складена українською мовою, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 представляти його інтереси, у тому числі, 
		в органах державної виконавчої служби з будь-яких питань, у тому числі: придбати (купити, продати, обміняти, отримати в подарунок тощо) на його ім`я та від його імені будь-яке рухоме та нерухоме майно на території України; одержувати, належне йому майно; зареєструвати на його ім`я, відповідно до вимог чинного законодавства, будь-яке нерухоме і рухоме майно та одержати належне йому майно тощо (а. с. 7). 
		У довіреності окремо прописано, що крім перерахованого вище представникам також надається право вирішити спірне питання по вищевказаному автомобілю, який за рішенням суду належить йому, довіряє вилучити вказаний вище автомобіль у будь-яких органах, чи приватних осіб, які незаконно ним володіють, оформити 
		цей автомобіль на його ім`я в органах реєстрації, для чого надає права прописані 
		у даному дорученні.
		Справжність підпису ОСОБА_1 на довіреності засвідчена нотаріусом Федеративної Республіки Німеччина. 
		До довіреності долучений засвідчувальний напис нотаріуса іноземної держави: «…було зроблено в моїй присутності власноруч паном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Житомир, громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 - далі «підписант»; нотаріус не володіє мовою тексту, під яким проставлено підпис, але, на думку нотаріуса, підстав для відмови немає; текст цього документа був наданий мені «підписантом» і, за його інформацією, він потрібен для пред`явлення іноземному органу в Україні; жодних заяв про наслідки цього документа за кордоном не було надано; особу «підписанта» встановлено наданим паспортом громадянина України, який погодився надати копію документа для моїх файлів; на питання про те, 
		чи я та/або будь-який нотаріус проводив консультацію, отримали негативну відповідь відповідно до параграфу 3 п. 7 Закону про посвідчення; Дієрдорф, 
		25 березня 2024 року (проставлений підпис) Директор Районного суду Губерт Ікенрот в якості уповноваженого заступника нотаріуса Арне Брьодер з адресою 
		в м. Зельтерс (Вестервальд), кругла печатка: Губерт Ікенрот* нотаріус 
		в м. Зельтерс*3» (а. с. 9).
		У довіреності проставлений спеціальний штамп - апостиль: «(Гаазька конвенція 
		від 05 жовтня 1961 р.); Федеративна Республіка Німеччина; цей офіційний документ підписаний заступником нотаріуса Губерта Ікенрота у якості заступника нотаріуса Арне Брьодер в м. Зальтерс; містить проставлену печатку нотаріуса; підтверджено в м. Кобленц, 02 квітня 2024 року Головою Земельного суду за номером 910 а 
		Е -741/24 (проставлений підпис), кругла печатка: Голова Земельного суду Кобленц (Штефан Рюль)» (а. с. 9 зворот).
		Документи супроводжені їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою (а. с. 10).
		Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Семенюк В. Ю. засвідчила справжність підпису перекладача Годовського Є. С.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення районного суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб 
		та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень 
		і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
		Відповідно до статті 2 цього Закону засадами виконавчого провадження 
		є верховенство права; обов`язковість виконання рішень; законність; диспозитивність; справедливість; неупередженість та об`єктивність; гласність 
		та відкритість виконавчого провадження; розумність строків виконавчого провадження; співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
		Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії 
		та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами 
		(частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України 
		«Про виконавче провадження».
		Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Подібні за змістом положення закріплено положеннями Інструкції, яку враховано судами при вирішенні скарги ОСОБА_1 .
		Початок примусового виконання рішення регламентовано статтею 26 
		Закону України «Про виконавче провадження».
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, 
		в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Одним із заходів примусового виконання рішень є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні (пункт 3 частини першої статті 10 
		Закону України «Про виконавче провадження»).
		Статтею 60 визначено передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі.
		Відповідно до частини першої вказаної норми права під час виконання рішень 
		про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, 
		про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.
		Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією 
		або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права 
		чи свободи.
		Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника 
		не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 278/3717/21, у тому числі, зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 автомобіль 
		«Mazda 3», 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .
		20 червня 2024 року постановою державного виконавця Богунського ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа від 06 червня 2024 року № 278/3717/21, який надійшов на виконання 19 червня 
		2024 року, про зобов`язання ОСОБА_2 (боржник) повернути ОСОБА_1 (стягувач) вищевказаний автомобіль. 
		ОСОБА_1 , громадянин України, проживає у Федеративній Республіці Німеччині, 
		де ним було видано довіреністю (українською мовою), якою уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 представляти його інтереси, у тому числі, 
		одержувати належне йому майно та зареєструвати на його ім`я. 
		У довіреності окремо прописано, що представникам надається право вирішити спірне питання по вищевказаному автомобілю, який за рішенням суду належить ОСОБА_1 , він довірив вилучити автомобіль у будь-яких органів, чи приватних осіб, які незаконно ним володіють й оформити цей автомобіль на його ім`я.
		Справжність підпису ОСОБА_1 на довіреності засвідчена нотаріусом Федеративної Республіки Німеччина. 
		Судами надано відповідну правову оцінку вказаному документу, його змісту, враховано, що до довіреності долучений засвідчувальний напис нотаріуса іноземної держави, у ній проставлений спеціальний штамп - апостиль.
		При цьому всі документи супроводжені їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
		Судами попередніх інстанцій враховано норми Закону України «Про міжнародне приватне право» і зроблено обґрунтовані висновки про те, що наслідки вищевказаної довіреності мають місце в Україні, так як документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом 
		або міжнародним договором України (стаття 13 вказаного Закону).
		Судами враховано положення Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої Україна приєдналася згідно 
		із Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», а також ураховано наявність 
		у документі засвідчувального напису нотаріуса та спеціального штампу - апостиля. 
		Відповідно до статті 3 Гаазької Конвенції єдиною формальною процедурою, 
		яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
		У статті 5 Конвенції визначено, що заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, 
		та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі 
		не потребують ніякого засвідчення.
		Тому суди вірно вказали про те, що нотаріально засвідчений документ 
		у Федеративній Республіці Німеччині, на якому проставлено апостиль, не потребує додаткового оформлення чи засвідчення в Україні. Довіреність, що на території Федеративної Республіки Німеччини визнана офіційною, вважається такою самою 
		і на території України, вона підлягає до прийняття на території України уповноваженими органами державної влади.
		Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставні, вони відхиляються Верховним Судом.
		Верховний Суд ураховує, що заявник касаційної скарги погоджується з висновками судів по суті вирішення заяви. Касаційна скарга містить лише доводи про те, що суди помилково вважали вказаний вище документ довіреністю. Однак, з урахуванням вищенаведених норм національного та міжнародного права, відповідні доводи заявника касаційної скарги є необґрунтованими. 
		При цьому судами не встановлено і сторонами не заперечується, що саме 
		стягувач - ОСОБА_1 , видав довіреність, його волевиявлення чітко викладено українською мовою, яка є зрозумілою для державного виконавця. 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на взаємовиключні доводи касаційної скарги, оскільки ОСОБА_2 одночасно посилається на те, що відповідний документ не є довіреністю, а також на те, що цей документ може бути довіреністю, але, у такому разі, довіреність є нікчемною.
		Посилання на те, що висновки судів порушують права боржника у виконавчому провадженні, так як можуть бути використані стягувачем в інших судових справах та виконавчих провадженнях є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
		Судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові до виконання. У спірних правовідносинах боржник у виконавчому провадженні не позбавляється обов`язку виконати судове рішення на користь стягувача. Проти чого боржник, тобто заявник касаційної скарги, не заперечує. А посилання на майбутні судові спори та виконавчі провадження не можуть бути враховані, так як у кожній справі, яка вирішується судом, суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку по суті вирішення скарги ОСОБА_1 , підстави для зміни судових рішень відсутні.
		Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), судова практика Верховного Суду 
		з указаного питання є сталою та сформованою, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. 
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками по суті вирішення заяви ОСОБА_1 (скарги), а вказане не може бути правовою підставою 
		для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
		У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно 
		та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування (зміни) судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові 
		рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. 
		Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 06 серпня 
		2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 
		2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                       Д. Д. Луспеник
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...