Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 213/331/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; Грубе порушення законодавства про працю.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 51-4511км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42014040740000035

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 213/331/15-к
		провадження № 51-4511 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання                                     ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		скаржника                                                                         ОСОБА_6 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014040740000035 за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Інгулець Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України. 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини
		Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області вироком від 20 жовтня 2023 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України та призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 гривень.
		Звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження щодо нього закрив.
		За вироком суду ОСОБА_6 , будучи фізичною особою-підприємцем, який згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_1 , виданого 27 липня 2006 року виконавчим комітетом Криворізької міської ради,  здійснюючи діяльність, пов`язану з наданням комерційних послуг по розміщенню автомобілів на території орендованої ним земельної ділянки по АДРЕСА_2 , грубо порушив законодавство про працю за таких обставин.
		У період часу приблизно з 2012 року (точної дати не встановлено) по 14.01.2015, ОСОБА_6 , діючи умисно, з метою мінімізації податкових та інших обов`язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів, прийняв на роботу ОСОБА_7 сторожем території земельної ділянки по АДРЕСА_2 без укладання трудового договору та реєстрації його в центрі зайнятості. При цьому ОСОБА_7 , виконуючи свої трудові обов`язки, перебувала у фактичних трудових відносинах з ОСОБА_6 без їх офіційного оформлення до 26 грудня 2014 року.
		ОСОБА_6 , використовуючи найману працю ОСОБА_7 , грубо порушив її права, а саме зневажливо поставився до них та обмежив її трудові права, гарантовані статтями 43, 45, 46 Конституції України, статтями 2, 5-1, 21, 22, 24, 29, 57, 115, 253 Кодексу законів про працю України, статтями 1, 5, 12, 30 Закону України «Про оплату праці», статей 253-256 КЗпП України та статей 11, 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Таким чином, ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою уникнення сплати податків за найманого працівника, знаючи та розуміючи необхідність укладання трудового договору з ОСОБА_7 та реєстрацію його в установленому законом порядку, тривалий час, систематично зневажливо ставився до трудових прав потерпілої та обмежував їх, що виразилось, окрім вищезазначеного, у систематичному порушенні тривалості робочого часу, систематичному ненаданні перерви для відпочинку і харчування; незаконному накладенні на працівника матеріальної відповідальності та стягнення так званих штрафів; виплату заробітної плати потерпілій шляхом надання будівельних матеріалів замість грошових коштів; відсутності індексації заробітної плати; відсутності належної процедури звільнення; оплаті праці у розмірі, нижчої ніж установлений законодавством мінімум оплати праці (погодинно, помісячно); зменшення надходжень до Пенсійного фонду України, що вплинуло на розмір призначеного пенсійного забезпечення.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 04 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково. Вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.10.2023 щодо ОСОБА_6 змінив. Постановив у вступній частині вироку зазначити посилання на ч. 1 ст. 172 КК України, у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначити посилання на редакцію ч. 1 ст. 172 КК України, за якою ОСОБА_6 визнано винним, а саме редакцію від 04.08.2013 року. В іншій частині вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що автостоянка не належить ОСОБА_6 , а її функціонування здійснювалось без належного оформлення, однак дійшли помилкового висновку, що за таких обставин він може мати цивільні права та обов`язки.
		Також вказує, що він не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 172 КК України, оскільки не наділений відповідними правами, а апеляційний суд послався на редакцію ст. 21 КЗпП України, якої не існує, та не з`ясував, хто є роботодавцем у розумінні закону.
		Крім цього, поза увагою судів залишився той факт, що ОСОБА_7 не зверталась до суду для встановлення факту трудових відносин в порядку п. 6 ч. 1 ст. 232 КЗпП України, тому вона не може бути потерпілою.
		ОСОБА_6 у касаційній скарзі посилається на те, що фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору містить в собі склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена в ст. 265 КЗпП України, що виключає можливість кваліфікації інкримінованих йому діянь за ст. 172 КК України, й суди не надали оцінки, в чому полягає грубість інкримінованого діяння. 
		Вказує, що визначений судами умисел вчинення правопорушення - мінімізація податків та обов`язкових платежів, не направлений на порушення прав працівників, що виключає відповідальність за ст. 172 КК України.
		Також ОСОБА_6 зазначає, що суди не з`ясували та не врахували його думку щодо закриття кримінального провадження в зв`язку із закінченням строків давності, й він з такими клопотаннями до суду не звертався.
		Позиції учасників судового провадження
		ОСОБА_8 підтримав подану касаційну скаргу. 
		Прокурор частково підтримав касаційну скаргу ОСОБА_8 , просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
		 
		Мотиви Суду
		За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися положеннями статей 412-414 цього Кодексу.
		За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані вирок та ухвала цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідають.
		Одним з доводів ОСОБА_6 у касаційній скарзі є те, що він не звертався до суду з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України і суд першої інстанції, вирішуючи це питання, взагалі не з`ясував думку ОСОБА_6 з цього питання, що є порушенням вимог ч. 7 ст. 284 КК України.
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413 кмо 21) вказала, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою кримінального правопорушення.
		Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
		Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності, у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.
		Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку (ст. 285 КПК України).
		Виходячи з аналізу зазначених норм кримінального процесуального права, суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно до положень ст. 285 КПК України роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.
		Не роз`яснення судом першої чи апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 285 КПК України зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягнуло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		В суді першої інстанції ОСОБА_6 з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності не звертався, суд не з`ясовував його думку з цього питання і таке право йому не роз`яснював. 
		В суді касаційної інстанції ОСОБА_6 підтвердив свою позицію щодо відсутності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки він категорично заперечує свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. 
		При цьому необхідно вказати, що суд першої інстанції постановив щодо ОСОБА_6 вирок, яким  визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення і призначив йому покарання, але й одночасно звільнив його від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження, тобто ухвалив два взаємовиключних рішення, за наявності яких залишається незрозумілим: ОСОБА_6 є засудженим чи особою, яка звільнена від кримінальної відповідальності, що одночасно є неможливим. 
		Прокурор в апеляційній скарзі зазначав про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності і необхідність звільнення його від відбування покарання.
		В судовому засіданні апеляційного суду на запитання головуючої щодо ставлення ОСОБА_6 до апеляційної скарги прокурора останній повідомив, що скарги прокурора не отримував і не може висловити свою позицію з цього питання. 
		Не дивлячись на це, суд продовжив апеляційний розгляд, не роз`яснив ОСОБА_6 суті доводів апеляційної скарги прокурора, а також його право бути звільненим від кримінальної відповідальності на підстав положень ст. 49 КК України і правові наслідки такого звільнення, а тому ухвала апеляційного суду також не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Таким чином, під час розгляду провадження суди як першої, так і  апеляційної інстанцій, допустили порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, що відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для їх скасування.
		В суді касаційної інстанції ОСОБА_6 заперечував проти звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України і наполягав на своїй невинуватості, тому колегія суддів Верховного Суду не має підстав для скасування оскаржених рішень зі звільнення особи від кримінальної відповідальності для усунення допущених у резолютивній частині оскарженого вироку суперечностей. 
		Так само касаційний суд  позбавлений можливості й, за умови залишення чинними оскаржених судовий рішень в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 172 КК України, вирішити питання про його звільнення від покарання на підставі положень ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, оскільки для такого погіршення становища засудженого немає поданих касаційних скарг зі сторони прокурора, потерпілого чи його представника. 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
		При цьому, враховуючи, що таким рішенням касаційного суду скасовуються оскаржувані вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду, якими в тому числі й насамперед ОСОБА_6 визнано винним за ч. 1 ст. 172 КК України з призначенням покарання, таке скасування на підставі касаційної скарги самого ОСОБА_6   вбачається відповідним положенням ч. 2 ст. 437 КК України в частині одночасного скасування й оскаржених рішень судів про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності із закриттям кримінального провадження.   
		Крім цього, враховуючи, що відповіді на інші доводи касаційної скарги                ОСОБА_6 можуть бути пов`язані з необхідністю дослідження фактичних обставин кримінального провадження, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції, колегія суддів не вбачає доцільним з метою відсутності будь-якого впливу на рішення судів нижчих інстанцій при новому розгляді висловлювати свою позицію з цих питань.
		Однак колегія суддів все ж вбачає слушними доводи касаційної скарги                          ОСОБА_6 про відсутність у змісті оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного судів належно вмотивованої позиції стосовно того, які саме інкриміновані ОСОБА_6 діяння і з яких мотивів вбачаються судом саме грубим порушенням законодавства про працю в контексті кваліфікації інкримінованого особі кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 172 КК України у відповідній редакції. 
		Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...