Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/1841/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності; Створення або утримання місць розпусти і звідництво.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2025.
Дата набрання законної сили: 20.02.2025
Номер судового провадження: 51-4759км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019140000000528

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 461/1841/21
		провадження № 51-4759 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		захисників                                         ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі 
		                                                              відеоконференції)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року у кримінальному провадженні № 12019140000000528 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 302 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
		 
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		 
		Вироком суду встановлено, що ОСОБА_8 у невстановлений період часу, посягаючи на моральні засади суспільства, умисно, з корисливих мотивів, бажаючи отримувати дохід від протиправної діяльності, яка полягає в утриманні місця розпусти та наданні такого місця для здійснення розпусних дій, на пропозицію невстановленої особи взяла на себе функцію утримування місця розпусти, а саме приміщення салону еротичного масажу «ІНФОРМАЦІЯ_2» у м. Львів, для надання особами жіночої статі за грошові кошти сексуальних послуг незнайомим чоловікам.
		01 липня 2020 року ОСОБА_8 , виконуючи обов`язки адміністратора вказаного салону, маючи умисел на звідництво для розпусти з метою наживи, посягаючи на моральні засади суспільства, умисно, прийняла дзвінок від ОСОБА_9 та озвучила йому перелік послуг еротичного масажу, їх вартість, запропонувала прибути в приміщення салону для отримання послуги та повідомила про можливість вибору дівчат, які будуть надавати послуги.
		Того ж дня в приміщенні вказаного салону ОСОБА_8 , виконуючи обов`язки адміністратора, виступаючи посередником, запропонувала ОСОБА_9 на вибір дівчат з салону для надання платних сексуальних послуг, які полягали в задоволенні статевої пристрасті шляхом еротичного масажу, за грошові кошти в сумі 1500 грн за одну годину надання послуг. ОСОБА_9 обрав одну з представлених дівчат, а саме ОСОБА_10 , після чого остання в приміщенні однієї з кімнат салону надала йому інтимні послуги, що полягали в задоволенні статевої пристрасті шляхом еротичного масажу.
		В цей же час ОСОБА_8 здійснювала контроль часу надання сексуальних послуг, дотримання клієнтом встановлених правил поведінки, а отримані грошові кошти за надання платних сексуальних послуг розділила між учасниками злочину згідно раніше досягнутих домовленостей.
		Крім цього, 09 липня 2020 року ОСОБА_8 , виконуючи обов`язки адміністратора салону, маючи злочинний намір на звідництво для розпусти з метою наживи, умисно, за аналогічних обставин, виступаючи посередником, запропонувала ОСОБА_9 обрати одну з чотирьох представлених дівчат, серед яких він обрав ОСОБА_10 . У цей час ОСОБА_8 зобов`язала його сплатити вартість наданих послуг в сумі 1500 грн за одну годину, після чого надала приміщення однієї з кімнат салону для вчинення розпусних дій та надання платних сексуальних послуг, що полягали в задоволенні статевої пристрасті шляхом еротичного масажу.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про неповноту та однобічність судового розгляду, що висновки суду про винуватість ОСОБА_8 ґрунтуються лише на показаннях залегендованого свідка, суд проігнорував клопотання сторони захисту про визнання недопустимими доказів, додатковому допиті свідків та проведення повторної судової експертизи відеозвукозапису. Захисник вказує на недопустимість, як доказу, протоколу впізнання за фотознімками від 21 грудня 2020 року. Суд апеляційної інстанції всупереч ст. 404 КПК України не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції не повністю та з порушеннями, не проаналізував усіх доводів апеляційної скарги сторони захисту та не навів переконливих мотивів свого рішення.
		 
		Захисник ОСОБА_7 також просить скасувати судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Висловлює доводи щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства, недоведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стверджує, що під час першого епізоду інкримінованого засудженій діяння остання не перебувала у м. Львів, а тому не могла вчинити описані у вироку дії. Захисник наводить власну оцінку доказам та вказує на безпідставну відмову суду в задоволенні клопотань сторони захисту про призначення експертиз. 
		Протоколи про результати проведення НСРД від 01 вересня 2020 року, про результати контролю за вчиненням злочину від 26 серпня 2020 року в судовому засіданні не досліджувалися, а тому вони не можуть бути покладені в основу вироку. Інші протоколи за результатами НСРД не містять інформації про вчинене кримінальне правопорушення.
		Захисник висловлює аналогічні доводи щодо порушення судом вимог кримінального процесуального закону та вказує, що усупереч ст. 419 КПК України апеляційний суд не дав мотивованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги, а тому ухвала цього суду також постановлена з істотним порушенням вимог процесуального закону.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Засуджена ОСОБА_8 надіслала заяву, в якій підтримала доводи касаційних скарг та просила розглядати кримінальне провадження за її відсутності.
		 
		Захисники в судовому засіданні підтримали скарги та просили їх задовольнити.
		Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарг та просила залишити судові рішення без зміни.
		 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		 
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		 
		Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. 
		 
		Мотиви суду
		 
		У касаційних скаргах захисники вказують на неповноту та однобічність судового розгляду, не погоджуються із встановленими судом фактичними обставинами справи та висловлюють власну версію події. Крім того, захисник ОСОБА_7 не погоджується із оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, надає в скарзі власну оцінку кожному доказу. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати чи доводити обставини, які не були встановлені під час судового розгляду в попередніх інстанціях, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та встановлювати фактичні обставини справи. Тобто, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції.
		 
		Тому доводи захисників про неповноту судового розгляду, незгоду з викладеною у вироку версією події, надання власної оцінки доказам, яким дали оцінку суди першої та апеляційної інстанцій та за результатами дослідження яких встановили обставини, під час касаційного перегляду судових рішень не перевіряються.
		 
		За результатами розгляду доводів, наведених захисниками у касаційних скаргах, які стосуються передбачених ч. 1 ст. 433 КПК України питань, колегія суддів дійшла висновку, що вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам ст. 370 КПК України за критеріями законності, обґрунтованості і вмотивованості.
		 
		Відповідно до ст. 94 цього Кодексу суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		 
		Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
		 
		Під час розгляду цього кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень вказаної норми процесуального закону, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції. 
		 
		Дослідивши усі надані докази, суд зазначив, що вина обвинуваченоїповністю доведена показаннями свідка ОСОБА_9 , який пояснив обставини проведення НСРД, свою участь у них, описав у чому саме полягали інтимні послуги, які йому надавалися в салоні, підтвердив особу ОСОБА_8 як таку, що виконувала в салоні функцію адміністратора та безпосередньо двічі спілкувалася із ним стосовно переліку послуг, їх вартості та умов надання, а також пропонувала здійснити вибір серед дівчат, які будуть надавати ці послуги.
		 
		Доводи касаційних скарг сторони захисту про те, що вирок ґрунтується виключно на показаннях цього свідка, є безпідставними.
		 
		Згідно вироку суду, винуватість ОСОБА_8 підтверджується також протоколами впізнання за фотознімками, де ОСОБА_9 впізнав її як особу, яка виконувала в салоні функції адміністратора. Твердження захисників про те, що цей доказ є недопустимим, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив, що дана процесуальна дія проведена з дотриманням вимог ст. 228 КПК України, а протокол складено відповідно до вимог закону. Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки, як убачається з протоколу слідчої дії ОСОБА_9 упізнав обвинувачену за рисами обличчя, формою голови та носа, сукупністю всіх ознак. Її фото не містить різких відмінностей, які суттєво впливають на сприйняття зображення. При цьому додаток до протоколу містить анкетні дані упізнаної особи, необхідні для її ідентифікації, а тому посилання захисників на практику Верховного Суду, викладену в постанові від 21 липня 2020 року (справа № 331/2390/17) є нерелевантною. Отже, істотних порушень процесуального закону при проведенні цієї слідчої дії не встановлено.
		 
		Також винуватість ОСОБА_8 підтверджується даними протоколів огляду рекламних буклетів (візиток) масажного салону із зображеннями оголених жінок в еротичних позах, рапортами слідчих про виявлення салону еротичного масажу у м. Львові, де дівчата надають платні інтимні послуги. Згідно протоколів за результатами проведення НСРД, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж мобільного терміналу системи зв`язку в період з 18 червня по 09 липня 2020 року, убачається, що працівники масажного салону «ІНФОРМАЦІЯ_2» пояснювали клієнтам по телефону, які види масажу надаються у салоні, неодноразово наголошували, що масаж є еротичним та про особливості його надання, що дівчата працюють без інтиму, але із задоволенням статевої пристрасті шляхом еротичного масажу. 
		 
		Протоколи про результати контролю за вчинення злочину містять інформацію про те, що адміністратор салону на ім`я ОСОБА_11 повідомляє свідку ОСОБА_9 про види та послуги еротичного масажу, вартість цих послуг, в подальшому за послуги еротичного масажу свідок передав ОСОБА_11 попередньо ідентифіковані кошти в сумі 1500 грн, після чого дівчина в оголеному вигляді надала останньому послуги еротичного характеру. Твердження сторони захисту про те, що протоколи цих НСРД до справи не долучалися та в судовому засіданні не оглядалися, а тому це є неіснуючими доказами, суперечить матеріалам кримінального провадження. Як установлено з технічного запису судового засідання, суд першої інстанції дослідив протоколи проведення вказаних НСРД, а також диски із записами слідчих дій та надав їм у вироку відповідну оцінку.
		 
		Твердження захисників про відсутність ОСОБА_8 у масажному салоні 09 липня 2020 року спростовується показаннями оперуповноваженого ОСОБА_12 , який пояснив, що в ході слідчих дій було встановлено, що адміністратор масажного салона користується мобільним телефоном із номером НОМЕР_1 . Після того, як 09 липня 2020 року в салон зайшов ОСОБА_9 , адміністратор ОСОБА_8 вийшла з салона та повернулася, коли в салоні вже тривав обшук. Згідно протоколів НСРД вказаний номер мобільного телефона 09 липня 2020 року спочатку знаходився в приміщенні масажного салона, потім о 15:20 год. знаходився в районі ТЦ «Ашан» по проспекту Чорновола, а в 16:24 год. знову повернувся до приміщення салона, в якому тривав обшук. Тобто, це підтверджує той факт, що ОСОБА_8 вийшла з салона після приходу туди ОСОБА_9 і повернулася назад у вказаний у протоколі час.
		 
		Крім того, присутність обвинуваченої в масажному салоні 01 та 09 липня 2020 року підтверджує висновок комісійної криміналістичної експертизи звукозапису від 28 жовтня 2020 року, яка підтвердила наявність усного мовлення ОСОБА_8 під час подій у вказані дати. Сторона захисту порушувала перед судом першої інстанції питання про визнання цієї експертизи недопустимим доказом, оскільки, на думку захисників, на експертизу не були надані достатні зразки голосу обвинуваченої. При цьому сторона захисту заявляла клопотання про проведення повторної експертизи.
		 
		Суд відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки сторона не навела, що існують достатні та переконливі підстави вважати цей висновок неповним, необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, як того вимагає ст. 332 КПК України. Більш того, захисниками не було ініційовано допит експерта в суді для з`ясування питання, чи були йому надані достатні дані для проведення експертизи. 
		 
		Твердження захисників про те, що судом першої інстанції були проігноровані клопотання сторони захисту щодо повторного допиту свідків не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Як встановлено з відеозапису судового засідання, усі клопотання сторін були ретельно досліджені судом, по ним винесені мотивовані рішення відповідно до вимог закону. Суд першої інстанції допитав усіх заявлених свідків, у тому числі тих, про які зазначає сторона захисту, сторони мали можливість ставити свідкам будь-які запитання та не були позбавлені чи обмежені в їх допиті для з`ясування всіх відомих свідкам обставин. Підстав для додаткового допиту свідків суд не вбачав, а тому відмовив стороні захисту в їх виклику.
		 
		Суд першої інстанції всебічно розглянув доводи сторони захисту, в тому числі щодо відсутності ОСОБА_8 у м. Львові 01 липня 2020 року, та навів у вироку відповідні мотиви, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Отже, місцевий суд, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз досліджених доказів і дав їм належну оцінку як окремо, так і в сукупності та взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях засудженої складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 302 КК України. 
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду та визнав доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_8 неприйнятними. Ці висновки суд касаційної інстанції вважає переконливими. 
		 
		Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України  мотиви на їх спростування.
		 
		Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		 
		За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
		 
		Як убачається з матеріалів провадження, у зв`язку з відсутністю належно обґрунтованого клопотання про повторне дослідження доказів у справі та відповідного доведення заявником своїх доводів, апеляційний суд вичерпав усі визначені законом можливості для з`ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційної скарги, а з урахуванням положень статей 2, 7, 22, 26 КПК України, відповідно до яких на суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також за умови відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального процесу щодо повторного дослідження доказів апеляційний суд не має законних підстав повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.
		 
		Отже, доводи захисників про недотримання апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК України необґрунтовані.
		 
		Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином  вмотивованою, вона в повній мірі відповідає  вимогам статей 370, 419 КПК України, тому  касаційні доводи адвокатів про протилежне теж неприйнятні.
		 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг немає.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Вирок Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                     ОСОБА_13                                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...