Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 537/4740/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 14-152цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА 
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		Справа № 537/4740/20
		Провадження № 14-152цс24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ткачука О. С.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації Публічного акціонерного товариства «Джей Ті Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - голови Первинної профспілкової організації Публічного акціонерного товариства «Джей Ті Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України Голод Галини Іванівни, про визнання незаконними та скасування рішень роботодавця та профкому первинної профспілкової організації, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час непроведення розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 3 серпня 2023 року,
		УСТАНОВИЛА:
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до Первинної профспілкової організації Публічного акціонерного товариства «Джей Ті Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України (далі - Первинна профспілкова організація). Позивач просив визнати незаконними та скасувати рішення відповідача, поновити його на роботі, стягнути невиплачені заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, середній заробіток за час не проведення розрахунку при звільненні, середній заробіток за час вимушеного прогулу, та відшкодувати моральну шкоду.
		Позивач вже був звільнений з роботи у Первинній профспілковій організації тричі. Другий випадок виникнення трудового спору був предметом судового розгляду у справі № 537/935/19, а третій - у цій справі № 537/4740/20.
		Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 21 липня 2022 року у справі № 537/4740/20, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, відмовив у позові.
		Верховний Суд постановою від 26 квітня 2023 року (провадження № 61-392св23) касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Полтавського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації про стягнення невиплаченої вихідної допомоги, невиплаченої заробітної плати, компенсації та середнього заробітку за час непроведення розрахунку при звільненні скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
		Необхідність у новому розгляді цієї справи у вказаній частині спору Верховний Суд мотивував таким.
		Згідно з розрахунковим листом ОСОБА_1 , зокрема за листопад 2020 року, під час його звільнення роботодавець нарахував позивачеві заробітну плату, грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку.
		Проте Первинна профспілкова організація ці грошові кошти ОСОБА_1 при звільненні не виплатила, а утримала як податковий агент у рахунок сплати податку з доходу фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що була присуджена до стягнення рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 листопада 2019 року у справі № 537/935/19.
		Суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що відповідач правомірно утримав кошти, які він мав сплатити позивачеві при звільненні, та передчасно виснував про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої вихідної допомоги, заробітної плати за період з 13 листопада 2020 року до 25 листопада 2020 року, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час непроведення розрахунку при звільненні.
		Полтавський апеляційний суд, врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 квітня 2023 року, переглянув справу у частині позовних вимог, що передані на новий розгляд, та постановою від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 21 липня 2023 року в оскаржуваній частині скасував; стягнув з Первинної профспілкової організації на користь ОСОБА_1 18 330 грн недоплаченого заробітку та 18 330 грн середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок; вирішив питання щодо судових витрат.
		Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що Первинна профспілкова організація неправомірно утримала та не виплатила ОСОБА_1 при його звільненні нараховані грошові кошти згідно з розрахунковим листом за листопад 2020 року. Здійснення виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в розмірі 94 000 грн на підставі судового рішення у справі № 537/935/19 без утримання податків та обов`язкових платежів не дає відповідачеві правових підстав утримувати їх у позасудовому порядку шляхом видачі відповідного наказу. Вказане узгоджується з приписами статті 127 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Щодо позовної вимоги про застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції зазначив, що невиплата позивачу належної грошової суми в розмірі 18 330 грн відбулася з вини відповідача, який незаконно їх утримав із заробітної плати позивача, тому він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи фактичні обставини справи, з якими була пов`язана тривалість невиплати працівнику належних сум, вимоги розумності та справедливості, апеляційний суд визнав за можливе зменшити виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку до розміру оспорюваної суми - 18 330 грн.
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року.
		Виходячи зі змісту прохальної частини касаційної скарги, ОСОБА_1 простить стягнути з Первинної профспілкової організації на свою користь загальну суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислену шляхом множення середньої заробітної плати на число календарних днів, а також моральну шкоду пропорційно до суми задоволених позовних вимог.
		ОСОБА_1 послався на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), як на підставу касаційного оскарження, та зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/1933/20 (провадження № 61-11175св21), від 19 вересня 2018 року у справі № 810/1549/17 (провадження № К/9901/2617/17), від 31 березня 2020 року у справі № 808/2122/18 (провадження № К/9901/68185/18), від 06 червня 2018 року у справі № 823/254/16 (провадження № К/9901/7730/18), від 09 грудня 2020 року у справі № 754/3378/18 (провадження № 61-4551св19), у постановах Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16, щодо застосування статті 117 КЗпП України.
		Зазначив, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), на який послався суд апеляційної інстанції, незастосовний до цієї справи, адже наявні відмінні обставини. У цій справі, що розглядається, відсутня недоброчесність позивача, адже він звернувся з позовом у місячний термін після звільнення, а невиплата належних при звільненні сум обумовлена незаконними діями відповідача.
		Указав на те, що під час нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно її обчислювати шляхом множення середньоденної заробітної плати на число календарних, а не робочих днів. У постанові апеляційного суду відсутні будь-які розрахунки грошових сум. 
		Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відшкодуванні моральної шкоди. Також звернув увагу на те, що судові витрати розподілені з порушенням процесуального закону, зменшено розмір сплаченого ним судового збору до 30 %, а витрати на правничу допомогу - до 13 % від реально витраченої суми.
		Первинна профспілкова організація подала відзив на касаційну скаргу, в якій зазначила, що повністю розрахувалася з ОСОБА_1 під час звільнення, нараховану суму позивач не оспорював. Утримання роботодавцем як податковим агентом у рахунок сплати обов`язкових платежів з доходу проведено на користь ОСОБА_1 , а не підприємства. Крім того, суд апеляційної інстанції не переглядав справу в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, оскільки Верховний Суд не передавав справу в цій частині на новий апеляційний розгляд. Розрахований позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в судах апеляційної та касаційної інстанцій є необґрунтованим та завищеним.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 21 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цивільній справі № 537/4740/20, а ухвалою від 27 листопада 2024 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Колегія суддів стверджує, що Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року у цій справі (№ 537/4740/20) виснував, що Первинна профспілкова організація протиправно утримала податки та обов`язкові платежі зі стягнутої рішенням суду на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адже відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.
		Вважає, що такий правовий висновок суперечить сталій судовій практиці Верховного Суду щодо застосування підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до правовідносин щодо виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Натомість усталена судова практика демонструє уніфікований підхід щодо функцій роботодавця як податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення сум на користь працівника. У підтвердження вказаного колегія суддів послалася на постанови, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 (пункти 86-90 постанови), Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 757/27799/21-ц, від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23 та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 826/16141/16, від 23 квітня 2019 року в справі № 2340/3023/18.
		Зокрема, зазначені постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду містять подібні правові висновки такого змісту: «визначені судом до стягнення з роботодавця на користь працівника суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та вираховуються під час виплати працівнику. Присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів під час її виплати».
		Однак колегія суддів хоча й стверджує про невідповідність правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 26 квітня 2023 року, усталеній судовій практиці, проте вирішила відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які, на її думку, відповідають такій практиці.
		Необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для усунення наведених суперечностей у правових висновках колегія суддів Касаційного цивільного суду мотивувала таким.
		Визначений статтею 403 ЦПК України механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не охоплює правовий випадок, коли необхідно відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень. Не визначено наведеною нормою права й колегію суддів, до компетенційних повноважень якої входить такий перегляд постанови Верховного Суду.
		Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 756/2765/15-ц (провадження № 61-39290сво18), така палата Верховного Суду не відповідає критерію суду, встановленого законом, для вирішення спірного питання, адже об`єднана палата не може відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у тій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень, з огляду на те, що ухвалене Верховним Судом судове рішення вже реалізовано прийняттям нового судового рішення судом нижчої інстанції.
		Отже, з метою забезпечення принципу правової визначеності, досягнення єдності судової практики та усунення розбіжностей у застосуванні Верховним Судом підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, колегія суддів передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Проте Велика Палата Верховного Суду вважає висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд безпідставними з огляду на таке.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		У частині першій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		З огляду на вказані норми процесуального права, Велика Палата Верховного Суду передусім зауважує, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, виражають незгоду з рішенням суду апеляційної інстанції в частині присудженого до стягнення з відповідача розміру середнього заробітку за невиплату належних звільненому позивачеві сум на підставі частини першої статті 117 КЗпП України. Скаржник не погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення розміру такої відповідальності, тому просить стягнути загальну суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
		ОСОБА_1 не оскаржує постанову Полтавського апеляційного суду від 3 серпня 2023 року в частині розміру заробітної плати, що вже присуджена цим судовим актом до стягнення. Тому, враховуючи дотримання принципу диспозитивності та встановлені законом межі касаційного розгляду, питання щодо застосування положень підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України до спірних правовідносин не може бути предметом дослідження у межах цього касаційного провадження.
		Крім того, відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду також пояснюється таким.
		Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 8 листопада 2019 року у справі № 537/935/19 вирішив попередній трудовий спір між цими ж сторонами, що беруть участь у цій справі (№ 537/4740/20), яким, зокрема, (1) поновив ОСОБА_1 на посаді фінансового контролера профспілкового комітету Первинної профспілкової організації та (2) стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 8 лютого 2019 року до 8 листопада 2019 року в сумі 94 000 грн. Судовий акт залишений без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 5 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року.
		Однак у листопаді 2020 року ОСОБА_1 знов (утретє) був звільнений з вказаної посади Первинної профспілкової організації.
		У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Спір у цій справі (№ 537/4740/20) пов`язаний, зокрема, із допущенням з боку Первинної профспілкової організації порушення права ОСОБА_1 , передбаченого частиною першою статті 116 КЗпП України, на отримання при звільненні вихідної допомоги в сумі 10 427,50 грн та компенсації за невикористану відпустку в сумі 7 676,24 грн.
		З обставин, що були встановлені судами попередніх інстанцій під час попереднього розгляду цієї справи (№ 537/4740/20) та судом апеляційної інстанції під час нового, і які відображені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року, вбачається таке. 
		Постановою Первинної профспілкової організації «Про звільнення з посади фінансового контролера ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату, внесенням змін до штатного розкладу Профкому Первинної профспілкової організації» № 22 від 25 листопада 2020 року, підписаної головою Первинної профспілкової організації Голод Г. І., ОСОБА_1 звільнений з посади фінансового контролера профкому Первинної профспілкової організації у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Останнім днем роботи рахувати 25 листопада 2020 року. Постановлено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку. Оскільки під час виконання рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі № 537/935/19 в примусовому порядку на користь ОСОБА_1 було стягнуто 94 000,00 грн, з яких не було утримано податки (ПДФО, ПФО), тому постановлено утримати з ОСОБА_1 належні суми податків, а саме ПДФО в розмірі 18 % в сумі 16 920,00 грн, військовий збір в розмірі 1,5 % в сумі 1 410,00 грн.
		Відповідно до змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, під час перегляду справи було уточнено, що спірна загальна сума, невиплачена позивачеві при звільненні у листопаді 2020 року, відповідає сумам, відрахованим Первинною профспілковою організацією на підставі постанови від 25 листопада 2020 року № 22.
		Наведені обставини свідчать про те, що Первинна профспілкова організація як боржник в межах виконавчого провадження виконала рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 8 листопада 2019 року у справі № 537/935/19 повністю, перерахувавши на користь ОСОБА_1 
		94 000 грн та не утримуючи з цієї суми доходів як податковий агент позивача зазначених вище обов`язкових платежів.
		З огляду на це, відповідач вирішив на свій власний розсуд та у позасудовому порядку відрахувати суму обов`язкових платежів (податок та військовий збір) за рахунок іншої виплати, належної до сплати ОСОБА_1 при його звільненні у листопаді 2020 року, як того вимагають положення частини першої статті 116 КЗпП України.
		Виходячи із зазначених вище обставини, Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року дійшов такого висновку: «Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що відповідач правомірно утримав кошти, які він повинен був сплатити позивачу при звільненні та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої вихідної допомоги, заробітної плати за період з 13 листопада 2020 року по 25 листопада 2020 року, невиплаченої компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час не проведення розрахунку при звільненні».
		Тобто, спір у цій справі не зачіпає питання правомірності або неправомірності утримання роботодавцем податків і зборів з оподатковуваного доходу працівника у межах здійснення однієї конкретної виплати.
		Отже, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла помилкового висновку про те, що постанова від 26 квітня 2023 року (провадження № 61-392св23) містить правовий висновок, що стосується застосування підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України до правовідносин про виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та який суперечить сталій практиці Верховного Суду.
		До того ж, щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18, пункти 43, 44), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункти 53, 54), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20, пункт 48), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21, пункт 29), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 40), від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22, пункт 8.3), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24, пункт 86)).
		Отже, як вже неодноразово наголошувалося, Велика Палата Верховного Суду може відступати від своїх попередніх висновків лише за наявності для цього належних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Колегія суддів, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, керувалася мотивами невідповідності висновків, сформульованих Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2023 року (провадження № 61-392св23), усталеній судовій практиці, що застосована, зокрема Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 27 червня 2019 року в справі № 826/16141/16 (адміністративне провадження № К/9901/7966/18) та від 23 квітня 2019 року в справі № 2340/3023/18 (адміністративне провадження № К/9901/6896/19). Проте дійшла суперечливого висновку про існування необхідності у відступі від правової позиції, висловленої у зазначених постановах суду касаційної інстанції адміністративної юрисдикції, які, як стверджує сама ж колегія суддів, узгоджуються з усталеною судовою практикою Верховного Суду, водночас не наводячи при цьому жодних мотивів щодо такої необхідності.
		Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом за позовом  ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації Публічного акціонерного товариства «Джей Ті Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - голови Первинної профспілкової організації Публічного акціонерного товариства «Джей Ті Інтернешнл Україна» Професійної спілки працівників агропромислового комплексу України Голод Галина Іванівна, про визнання незаконними та скасування рішень роботодавця та профкому первинної профспілкової організації, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час непроведення розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргоюОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                      О. С. Ткачук
		Судді:                             О. О. Банасько                                   С. І. Кравченко
		О. Л. Булейко                                     О. В. Кривенда
		Ю. Л. Власов                                       М. В. Мазур
		І. А. Воробйова                                  С. Ю. Мартєв
		М. І. Гриців                                        С. О. Погрібний
		О. А. Губська                                                І. В. Ткач
		Ж. М. Єленіна                                     В. Ю. Уркевич
		Л. Ю. Кишакевич                                Є. А. Усенко
		В. В. Король                                       Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...