Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 589/2960/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них; примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства.
Надіслано судом: 27.02.2025. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2025.
Дата набрання законної сили: 27.02.2025
Номер судового провадження: К/990/37359/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 589/2960/23
		адміністративне провадження № К/990/37359/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Єресько Л.О., 
		розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 589/2960/23
		за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Сумській області, Шосткинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Сумській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України у Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2023 року (головуючий суддя Северинова А.С.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (головуючий суддя - Ральченко  І.М., судді: Катунов В.В., Чалий І.С.),
		УСТАНОВИВ: 
		І. Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Сумській області (далі - УДМС України в Сумській області, відповідач- 1), Шосткинського відділу Управління Державної міграційної служби України у Сумській області (далі - Шосткинський відділ УДМС України в Сумській області, відповідач- 2), у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:
		- визнати протиправним і скасувати рішення Шосткинського відділу УДМС України в Сумській області від 12 травня 2023 року про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 );
		- зобов`язати Шосткинський відділ УДМС України в Сумській області анулювати у паспорті громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) НОМЕР_2, виданий 11 листопада 2019 року, штамп та запис «Прийнято рішення про примусове повернення від 12 травня 2023 року № 1. Зобов`язаний залишити територію України до 09 червня 2023 року».
		На обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуване рішення УДМС України в Сумській області від 12 травня 2023 року про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є передчасним і помилковим, оскільки прийняте без всебічної оцінки всіх обставин та на підставі недостатніх доказів. Позивачка пояснює, що порушення нею терміну дозволеного перебування в Україні вчинено у стані крайньої необхідності з огляду на напружену безпекову ситуацію у Сумській області через повномасштабне вторгнення окупаційних військ російської федерації до України, зокрема бої у м. Суми та області, подальші нищівні ракетні обстріли та затяжні повітряні тривоги. Лише 04 квітня 2022 року окупаційні війська російської федерації покинули територію Сумської області, а 11 квітня 2022 року Державна прикордонна служба України відновила контроль на раніше непідконтрольних прикордонних ділянках. Окрім того, з грудня 2022 року вона вже не мала права звертатися за обміном посвідки на тимчасове проживання. 
		Одночасно з цим, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що неодноразово зверталася до відповідачів та центрального апарату ДМС України для вирішення питання про обмін посвідки на тимчасове проживання, проте їй в усному порядку було роз`яснено, що постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №165 «Про зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру» зупинено строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні. У березні 2022 року позивачка повторно звернулася до Шосткинського відділу УДМС України в Сумській області, але на той час він не працював, вона відстежувала, коли відповідач відновить свою роботу. Також вона дзвонила до обласного управління відповідача, де їй повідомили, що видача посвідок тимчасово припинена. 08 квітня 2022 року позивачка дізналась, що Шосткинський відділ УДМС України в Сумській області відновив свою роботу, та звернулась туди за роз`ясненнями. Відповідач- 2 в усному порядку повідомив, що її посвідка на тимчасове проживання в Україні продовжує діяти під час військового стану, оскільки нові посвідки наразі не видаються.
		ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Шосткинського відділу УДМС України в Сумській області від 12 травня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в іншій частині позовних вимог відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю.
		Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення не дотримано вимог Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI), не з`ясовано усі дійсні обставини, не наведено належних обґрунтувань під час прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, оспорюване рішення прийнято без дотримання принципу обґрунтованості та пропорційності свого рішення.
		Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зобов`язальної частини вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у разі набрання рішенням суду про задоволення позову законної сили відомості про анулювання вказаного запису будуть здійснені відповідачем у позасудовому порядку.
		У своїй постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що ОСОБА_1 з 11 березня 2020 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України, до дня ведення в Україні воєнного стану перебувала в країні на законних підставах та кінцевий час дії посвідки на проживання припав на 11 березня 2022 року, що об`єктивно перешкодило їй звернутися за продовженням дії посвідки. Суд урахував пояснення позивачки стосовно того, що впродовж 2022 року вона в усному порядку зверталася до міграційних органів щодо питання продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, проте у відповідь не отримала будь-якого роз`яснення. 
		При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що постанова Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232, якою установлено 30-денний строк для поновлення обміну посвідок на постійне/тимчасове проживання в Україні, не визначає іноземця або особи без громадянства, які мають право на продовження посвідки, у разі пропуску такого строку, як осіб, що підлягають примусовому поверненню в країну походження або третю країну. 
		Виходячи з наявності у позивачки в Україні сім`ї, мети та підстав для подальшого проживання на території України, суд апеляційної інстанції констатував, що у цьому випадку відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що втручання у сімейне та особисте життя позивачки є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Окрім того, під час судового розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не встановлено асоціальної поведінки позивачки, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, що дії позивачки суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
		У підсумку Другий апеляційний адміністративний суд погодився з позицією місцевого суду про те, що рішення Шосткинського відділу УДМС України в Сумській області від 12 травня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), є протиправним і підлягає скасуванню.
		ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
		УДМС України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
		У касаційній скарзі зазначено, що вона подана з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки Другий апеляційний адміністративний суд в оскаржуваній постанові застосував положення статті 26 Закону № 3773-VI без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №263/14519/20, від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18, від 23 січня 2020 року у справі 343/2242/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17.
		Доводи скаржника полягають у тому, що після закінчення строку дії посвідки позивачка мала обов`язок в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України, що передбачено пунктом 67 Порядку №322, чого не зробила. При цьому з 09 листопада 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232 поновлено обмін посвідок громадянам російської федерації, однак позивачка не здійснила  обмін посвідки, строк дії якої закінчився. Таким чином позивачка проживала на території України без документів на право проживання. З уваги на зазначене та посилаючись на статтю 26 Закону № 3773-VI і пункт 5 розділу І Інструкції №353/271/150, відповідач уважає, що уповноваженою особою органу ДМС прийнято правомірне рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, - за дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не подала, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
		Ухвалою від 26 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
		ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації.
		11 березня 2020 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.
		11 березня 2021 року ОСОБА_1 документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 з терміном дії до 11 березня 2022 року.
		12 травня 2023 року Шосткинським відділом УДМС України в Сумській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МСМ 001375, відповідно до якого 12 травня 2023 року об 11 годині 00 хвилин у Шосткинському відділі УДМС у Сумській області виявлено громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання за документами, термін дії яких закінчився. Місце скоєння правопорушення: Сумська область, м. Шостка.
		Також 12 травня 2023 року постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МСМ № 001383 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2550 грн за проживання за документами, термін дії яких закінчився, а саме: за недійсною посвідкою на тимчасове проживання в Україні, не оформивши нової в установлений законодавством термін, після закінчення строку дії посвідки.
		12 травня 2023 року Шосткинським відділом УДМС України в Сумській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та зобов`язано її покинути територію України у термін до 09 червня 2023 року.
		Не погодившись з указаним рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
		V. Джерела права й акти їхнього застосування
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
		Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		За змістом частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
		Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон №3773-VI.
		Пунктом 7 частини першої статті 1 цього Закону надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом. 
		В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 Закону №3773-VI).
		Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
		Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		В силу частин першої, четвертої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок № 322).
		Згідно з пунктом 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
		Пунктами 16 ,17 Порядку № 322 передбачено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.
		Відповідно до пункту 67 Порядку № 322 після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
		За змістом положень спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» (далі - Інструкція № 353/271/150) іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
		Відповідно до пункту 5 розділу I вказаної Інструкції підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
		дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
		дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
		якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
		затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
		За приписами пункту 3 розділу II Інструкції № 353/271/150 у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення.
		Згідно з пунктом 5 розділу II Інструкції № 353/271/150 іноземець зобов`язаний самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
		За приписами пункту 10 розділу I Інструкції № 353/271/150 рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
		Відповідно до постанови від 28 лютого 2022 року № 165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб» Кабінет Міністрів України постановив: 1) зупинити строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні; 2) поновити зупинені строки у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України.
		Згідно з постановою Уряду від 21 жовтня 2022 року № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» установлено, що:
		посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;
		іноземці або особи без громадянства, крім громадян російської федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам російської федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:
		розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.
		у разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.
		Водночас, згідно з пунктом 2 цієї постанови Уряду зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на:
		осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»;
		осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п`ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб;
		осіб, що звернулися із заявами про продовження строку перебування в інших випадках, крім передбачених абзацами другим та третім цього пункту, якщо рішення за такими заявами приймаються Головою Державної міграційної служби або його заступниками.
		Особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієї постанови, повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності цією постановою (пункт 3 постанови №1232).
		VІ. Позиція Верховного Суду
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		У цьому зв`язку автор касаційної скарги посилається на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 263/14519/20, від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18, від 23 січня 2020 року у справі 343/2242/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17 щодо застосування положень статті 26 Закону № 3773-VI.
		Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
		Аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що іноземець або особа без громадянства, які перебувають в Україні можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
		Законодавством унормовані правила перебування іноземців або осіб без громадянства на території України. Зокрема документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні є посвідка на тимчасове проживання, яка видається на певний строк, але не більше ніж на один рік. У разі закінчення строку дії посвідки іноземець або особа без громадянства можуть подати документи для оформлення нової посвідки, звернувшись не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.
		У свою чергу, обов`язку іноземця дотримуватися строків звернення за обміном посвідки кореспондує обов`язок органу ДМС щодо прийняття у нього відповідних документів, їх розгляду та вирішення питання щодо подальшої легалізації перебування відповідної особи в Україні.
		Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, громадянка російської федерації ОСОБА_1 з 11 березня 2020 року перебуває у шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 . З 11 березня 2021 року ОСОБА_1 документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 з терміном дії до 11 березня 2022 року. З 24 червня 2020 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає у АДРЕСА_2 . 
		Отже, враховуючи норми Закону № 3773-VI та Порядку № 322 позивачка з метою продовження легалізації свого перебування в Україні повинна була звернутися до органу ДМС з метою обміну посвідки № НОМЕР_1 не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні - до 11 березня 2022 року.
		Під час розгляду справи ОСОБА_1 пояснила, що неодноразово зверталася до органів відповідачів, зокрема, у березні та квітні 2022 року, щодо обміну посвідки на тимчасове проживання на новий строк дії, проте в усному порядку їм було роз`яснено, що постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №165 зупинено строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні.
		При цьому із рішень судів першої та апеляційної інстанції не вбачається, що представник відповідача заперечував такі обставини.
		Принагідно зауважити, що закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 припало на введення в Україні правового режиму воєнного стану, з огляду на що питання обміну посвідок іноземцям та особам без громадянства характеризувалось певними особливостями.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно з частиною першою статті 20 Закону № 389-VІІІ правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
		Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
		Пунктом 3 цього Указу постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Таким чином, у період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантовані права, визначені статтею 33 Конституції України, якою передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Як описано у розділі V цієї постанови, 28 лютого 2022 року Уряд прийняв постанову № 165, якою зупинив строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні.
		21 жовтня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1202, якою установив, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.
		Таким чином, після 11 березня 2022 року позивачка перебувала на території України без законних підстав, однак звернутися з відповідною заявою про продовження дії посвідки на тимчасове проживання не мала можливості, оскільки з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року були зупинені строки надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру.
		Отже, позивачка опинилася у ситуації правової невизначеності, позаяк звернувшись у межах строку перебування в Україні до органу міграційної служби з бажанням легалізувати своє положення, отримала усну відмову з огляду на неврегулювання відповідних відносин на законодавчому рівні, що фактично позбавило її можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну.
		Між тим відповідачі, зазначаючи про те, що ОСОБА_1 порушила вимоги пункту 67 Порядку № 322, оскільки після 11 березня 2022 року у семиденний строк не зняла з реєстрації своє місце проживання в Україні, не здала посвідку до органів/підрозділів ДМС України та не вибула з України, не врахували, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням і введенням воєнного стану вона не мала змоги поновити посвідку на тимчасове проживання в України.
		Також варто звернути увагу на правову підставу прийняття відповідачем спірного рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни. Зокрема, відповідач констатував порушення іноземцем пункту 67 Порядку № 322, у якому йдеться про те, що після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України, при цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
		Поряд із цим відповідачі посилаються на постанову Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232, пунктом 3 якої особам, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п`ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI, встановлено обов`язок протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності цією постановою.
		На тлі цього відповідачі стверджують, що всупереч вимог чинного законодавства позивачка не здійснила обмін посвідки на тимчасове проживання в Україні у строки, визначені пунктом 3 постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232. 
		Наведені доводи відповідачів знайшли своє відображення у відзивах на позовну заяву та в апеляційній скарзі УДМС України в Сумській області, водночас не були правовою підставою для прийняття рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни.
		При цьому суд апеляційної інстанції правильно відмітив, що постанова Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року № 1232, якою установлено 30-денний строк для поновлення обміну посвідок на постійне/тимчасове проживання в Україні, не визначає іноземця або особи без громадянства, які мають право на продовження посвідки, у разі пропуску такого строку, як осіб, що підлягають примусовому поверненню в країну походження або третю країну. 
		Більше того, такі аргументи ставлять під сумнів чіткість та однозначність позиції відповідачів у спірному питанні, адже з одного боку вони стверджують про порушення позивачкою пункту 67 Порядку № 322, що вона не вибула з України в семиденний строк після закінчення дії посвідки, а з іншого - про порушення нею пункту 3 постанови Уряду від 01 листопада 2022 року № 1232, що вона не звернулася в період з 09 листопада по 08 грудня 2022 року за обміном посвідки на тимчасове проживання.
		Загалом позиція відповідачів полягає у тому, що підставою для прийняття спірного рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни є дії іноземця, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства - проживання на території України на підставі документа, строк дії якого закінчився.
		Разом із тим Суд зауважує, що в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.
		У постановах від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. 
		І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		У цій справі суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав про те, що з установлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 не мала наміру порушувати вимоги Закону № 3773-VI, а її перебування на території України без відповідних документів, що дають право на проживання на законних підставах, не зумовлено її протиправними, умисними діями. 
		Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази асоціальної поведінки позивачки, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, або дій, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, і відповідачами таких доказів суду не надано.
		Окрім того, суд апеляційної інстанції слушно відмітив, що відповідачем, окрім іншого, не дотримано принципу пропорційності, який, у свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивачки і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних для неї наслідків за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини.
		На тлі цього колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що  під час прийняття оспорюваного рішення відповідач допустив формальне застосування вимог Закону № 3773-VI, не з`ясовав дійсні особисті обставини позивачки та не врахував принцип обґрунтованості та пропорційності свого рішення.
		Зважаючи на наведене колегія суддів приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, урахувавши приписи частини першої статті 26 Закону №  3773-VI у контексті особистих обставин позивачки, а також пропорційність між застосованими до неї заходами, передбаченими цією статтею та її інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшли правильного висновку про визнання протиправним і скасування оспорюваного рішення.
		Аналогічний правовий підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 та від 12 вересня 2024 року у справі № 299/2749/23.
		Як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 263/14519/20, від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18, від 23 січня 2020 року у справі 343/2242/16, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17 щодо застосування положень статті 26 Закону № 3773-VI. 
		Проте, зазначені постанови Верховного Суду ухвалені до введення на території України воєнного стану (24 лютого 2022 року) і не містять правової позиції щодо застосування положень Закону № 3773-VI у взаємозв`язку із положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а тому не можуть слугувати прикладом для застосування норм матеріального права у розглядуваній справі.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки оскаржувані судові акти є законними і підстави для їх скасування відсутні, касаційну скаргу відповідно до статті 350 КАС України необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін.
		VІІ. Судові витрати
		З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області залишити без задоволення.
		Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №589/2960/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк   Л.О. Єресько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...