Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 215/2257/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано судом: 27.02.2025. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2025.
Дата набрання законної сили: 27.02.2025
Номер судового провадження: К/990/6244/24

ругою статті 539 КПК України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається: 
		1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 7-1, 13-1, 13-4, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу; 
		2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57 частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу; 
		3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу; 
		4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.
		Суди встановили, а відповідач підтвердив, що станом на 11 квітня 2023 року ОСОБА_1 набув право на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким згідно зі статтею 82 КК України.
		Відповідно до частини першої статті 82 КК України (у редакції станом на 11 квітня 2023 року) невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
		Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (частина третя статті 82 КК України).
		Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання (частина п`ята статті 82 КК України).
		За змістом статті 67 КВК України засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
		Згідно зі статтею 154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.
		Разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.
		Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації.
		Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
		Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
		Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м`яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації.
		Відповідно до статей 81, 82 КК України та статті 154 КВК України наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5 «Про визначення ступеня виправлення засудженого», зареєстрованим 19 січня 2023 року за №116/39172, затверджено Порядок визначення ступеня виправлення засудженого (далі також - Порядок), Методику визначення ступеня виправлення засудженого (далі також - Методика); Форму індивідуального плану виправлення та ресоціалізації.
		За правилами пунктів 3, 4, 5, 7 Порядку, адміністрація установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого статтями 81, 82 Кримінального кодексу України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання та надіслати клопотання до суду щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
		Разом з поданням до суду надаються документи, перелік яких встановлений пунктом 9 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року № 847/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14 червня 2012 року за № 957/21269 (далі - Інструкція), та висновок щодо ступеня виправлення засудженого (далі - висновок), форма якого наведена в додатку до Методики.
		Проєкт висновку готується начальником відділення соціально-психологічної служби, до якого розподілено засудженого (далі - начальник відділення СПС), а стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк (далі - засуджені до довічного позбавлення волі),- за участю представника уповноваженого органу з питань пробації.
		За потреби до визначення ступеня виправлення засудженого та складення щодо засудженого проєкту висновку залучаються начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи, начальник сектору максимального рівня безпеки, начальник оперативного підрозділу, підрозділу нагляду і безпеки (режиму і охорони) установи, медичний працівник, інспектор з питань підготовки до звільнення, оперативні працівники, майстри виробництва, працівники загальноосвітньої школи та інші працівники установи виконання покарань.
		Проєкт висновку складається з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, проведеної згідно з методичними рекомендаціями, визначеними Міністерством юстиції України, та з використанням підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту, а також стану реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим (далі - Індивідуальна програма засудженого), яка є складовою Щоденника індивідуальної роботи із засудженим, Щоденника соціально-виховної роботи із засудженим неповнолітнім, визначених Положенням про відділення соціально-психологічної служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2013 року № 2300/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04 листопада 2013 року за № 1863/24395.
		Проєкт висновку подається для подальшого обговорення та розгляду комісією, визначеною розділом VI Інструкції (далі - комісія), для визначення ступеня виправлення засудженого.
		Після обговорення висновок підписується головою та членами комісії.
		Пунктом 2 Розділу ІІ Методики передбачено, що у структурі висновку передбачаються шість розділів: І «Загальна інформація», II «Критерії оцінки виправлення засудженого», III «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення», IV «Стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи», V «Характеристика під час відбування покарання», VI «Психологічна характеристика засудженого».
		Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що суд, визначений частиною другою статті 539 КПК України, має право вирішувати клопотання (подання), зокрема, щодо питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. Передмовою для надіслання установою виконання покарань до суду клопотання (подання) про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким є розгляд адміністрацією органу або установи виконання покарань питання щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким у відповідності до норм Порядку та Методики.
		З матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 і викладених у ній вимог слідує, що позивач оскаржує дії та рішення ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3» у процесі розгляду питання щодо можливості представлення засудженого до заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, а саме: дії начальника установи виконання покарань ОСОБА_2 ; характеристику засудженого від 11 квітня 2023 року, психологічну характеристику засудженого від 11 квітня 2023 року, висновок щодо ступеня виправлення засудженого та результати комісії від 11 квітня 2023 року. 
		Ці дії та рішення адміністрації установи виконання покарань, з якими позивач не погоджується, вчинені/прийняті під час складення висновку щодо ступеня виправлення засудженого, який подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, разом із клопотанням установи виконання покарань про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.
		Як зазначено вище, основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
		Відтак, оспорювані позивачем дії та рішення відповідача лежать у площині вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, що в силу положень пунктів 3, 13-1 частини першої статті 537 та пункту 1 частини другої статті 539 КПК України належить до повноважень місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
		Зважаючи на це, судовий контроль щодо таких дій і рішень адміністрації установи виконання покарань має здійснюватися крізь призму норм КПК України, про що правильно зазначили суди.
		Таким чином спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
		Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим Законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Правова конструкція «суд, встановлений законом» є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
		У справі «Лавентс проти Латвії» ЄСПЛ вказав, що згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, «суд» має завжди бути «встановленим законом». Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений леґітимності, яка вимагається в демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (рішення ЄСПЛ у справах «Булут проти Австрії» («Bulut v. Austria» від 22 лютого 1996 року, заява 1996-11, с. 359, п. 29), та «Бускаріні проти Сан-Марино» («Buskarini v San Marino» від 04 травня 2000 року, заява №31657/96).
		Ураховуючи практику ЄСПЛ, суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної, суб`єктної та територіальної юрисдикції та у складі, визначеному законом.
		Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій правильно оцінили суть права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, і дійшли обґрунтованого висновку, що такий спір не підлягає розгляду адміністративними судами, а тому провадження у цій справі необхідно закрити відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки оскаржувані судові акти є законними і підстави для їх скасування відсутні, касаційну скаргу відповідно до статті 350 КАС України необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін.
		VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
		З огляду на результат касаційного перегляду питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 215/2257/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк   Л.О. Єресько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...