Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 196/479/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-12064ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		Справа № 196/479/23
		Провадження № 61-12064св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тараненка Павла Павловича на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2024 року в складі судді Бабічевої Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в складі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.
		 
		в справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кравчук Світлана Василівна, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої залишилось спадкове майно, яке складається з земельного паю № НОМЕР_1 площею 2,690 га, розташованого на території Зорянської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області (далі - Зорянська сільська рада), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		У середині лютого 2023 року він дізнався, що 14 лютого 2014 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким усе належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, які належали їй на день смерті заповіла позивачу. 
		ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована і постійно проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 з 1996 року.
		24 квітня 2023 року він звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кравчук С. В. для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії внаслідок пропуску строків звернення із заявою про прийняття спадщини та у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства посвідчувального напису заповіту. 
		Із тексту заповіту вбачається, що він відповідає вимогам закону щодо його форми -викладений у вигляді письмового документу, посвідчений секретарем виконкому Могилівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Могилівська сільська рада), яка перевірила дієздатність заповідачки і з`ясувала її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті. Секретарем дотримано порядок посвідчення заповіту, зокрема послідовність всіх необхідних у даному процесі дій, і ніким не доведено таких порушень процесу, які б вели до недійсності заповіту. Заповіт недійсним не визнавався, не змінювався, не скасовувався, а тому є чинним на теперішній час.
		Оскільки він не знав про існування заповіту, а з часу відкриття спадщини будь-яких повідомлень від органу нотаріату чи Могилівської сільської ради про закликання його до спадкування за заповітом він не отримував, просив суд визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в три місяці з дня набрання рішенням законної сили.
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
		06 березня 2024 року рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області в задоволенні позову відмовлено.
		25 червня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2024 року залишено без змін. 
		Судові рішення мотивовані тим, що свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які розписувалися у заповіті як свідки, у судовому засіданні підтвердили факт того, що ОСОБА_1 був присутній у будинку ОСОБА_2 під час складення нею заповіту на його ім`я. Крім того, позивач сам запросив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 бути свідками під час складання документу на передачу йому паю. Тобто позивач не довів, що він не знав про наявність заповіту, складеного на його ім`я.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		28 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тараненко П. П. через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах:
		- Верховного Суду від 01 липня 2021 року в справі № 917/549/20, про те, що суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу виснувати про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування;
		- Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний;
		- Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 133/1880/18, про те, що у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
		- Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20, від 12 вересня 2018 року в справі № 484/3221/17, від 10 січня 2019 року в справі № 263/1221/17, від 25 березня 2020 року в справі № 642/2539/18-ц, від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17, від 14 червня 2023 року в справі № 292/564/22, Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року в справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року в справі № 6-496цс17, про те, що право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, бувши належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
		Суди попередніх інстанції не надали оцінки доводам позивача щодо необізнаності про існування заповіту, а саме: довідці виконавчого комітету Могилівської сільської ради про те, що заповідачка на день смерті була зареєстрована і постійно проживала одна, інших зареєстрованих осіб на момент її смерті не було; позивач не є родичем заповідачки і не є спадкоємцем будь-якої черги за законом;    ОСОБА_2 за життя ніколи не повідомляла позивачу про той факт, що вона склала заповіт, яким заповіла йому все майно, відповідно примірника заповіту у позивача також не було; Могилівська сільська рада не вчиняла дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.
		Весь час з дати підписання заповіту його оригінал знаходився у ОСОБА_5 , яка здійснювала підпис заповіту внаслідок похилого віку та стану здоров`я заповідачки. Те, що позивач не був присутній під час підписання заповіту ОСОБА_2 , підтверджується показами свідка ОСОБА_5 .
		Звертав увагу на наявність конфлікту між позивачем та сільським головою ОСОБА_7., яким вимагав у позивача грошові кошти та погрожував здійснювати тиск на свідків.
		Доводи інших учасників справи
		У листопаді 2024 року голова Виконавчого комітету Могилівської сільської ради - Дружко В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Послався на те, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судами першої та апеляційної інстанцій надана належна оцінка.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Проточі Царичанського району Дніпропетровської області померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема, належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 2,690 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Зорянської сільської ради.
		Згідно з довідками Виконавчого комітету Могилівської сільської ради від 22 лютого 2023 року № 160, 161 ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день смерті була зареєстрована і постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 з 1996 року (згідно з даними погосподарської книги № 14 о/р № НОМЕР_2 за 2011-2015 роки) одна.
		14 лютого 2014 року за реєстровим № 08 зареєстровано заповіт ОСОБА_2 , який посвідчено секретарем Виконавчого комітету Могилівської сільської ради ОСОБА_8. (а. с. 12).
		Згідно з текстом заповіту все належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, які належать їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті, ОСОБА_2 заповіла ОСОБА_1 .
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 за станом здоров`я та похилим віком не могла особисто прочитати текст заповіту вголос та власноручно підписати його, за її дорученням, в її та секретаря виконкому присутності текст заповіту до його підписання зачитаний вголос запрошеними нею свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , заповіт підписаний ОСОБА_5 .
		24 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кравчук С. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		24 квітня 2023 року постановою нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кравчук С. В. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії та роз`яснено про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , внаслідок пропуску строків звернення із заявою про прийняття спадщини в шестимісячний строк з дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства посвідчувального напису заповіту: в посвідчувальному написі не вказано місця реєстрації або проживання свідків та не зазначено про складення заповіту поза приміщенням органу місцевого самоврядування, а лише про його посвідчення, і в тексті заповіту особа, яка підписала заповіт, спочатку зазначена як « ОСОБА_5 », а потім вже як « ОСОБА_5 », тому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказане майно видати неможливо.
		Інші спадкоємці, які прийняли у встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_2 , відсутні, що підтверджується копією спадкової справи № 25/2023, яка заведена 24 квітня 2023 року після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
		За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
		Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.
		Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
		За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
		Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
		Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року в справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року в справі № 127/2149/21та інших.
		З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
		Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року, від 22 березня 2023 року в справі № 361/8259/18 та ін.).
		Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.
		З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23(провадження № 14-50цс24) виснувала, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
		Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
		Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
		Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
		Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
		Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року в справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
		Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 133/1880/18, на яку, зокрема, посилається заявник в касаційній скарзі.
		Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
		Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
		Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
		Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
		Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
		Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
		Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
		Велика Палата Верховного Суду постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) вказала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
		З урахуванням наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові виснувала про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:
		- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
		- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;
		- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;
		- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
		У справі, що переглядається, предметом позову є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті заповідачки в 2014 році з посиланням на те, що позивач не знав про існування заповіту, він не є спадкоємцем будь-якої черги спадкоємців за законом, з часу відкриття спадщини будь-яких повідомлень про закликання до спадкування за заповітом він не отримував. 
		Відповідно до вимог статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на момент посвідчення заповіту та смерті заповідачки; Закон № 3425-XII) нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
		У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. 
		За вимогами статті 37 Закону № 3425-XII у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних).
		Нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі (стаття 63 Закону № 3425-XII).
		Нотаріус за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю ініціативою, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - посадова особа органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна (стаття 60 Закону № 3425-XII).
		Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту та повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.Закон пов`язує виникнення у нотаріуса або особи, уповноваженої на вчинення нотаріальних дій, обов`язку здійснювати дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, з моментом заведення спадкової справи, чому передує звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини.
		Спадкова справа № 70557801 після смерті ОСОБА_2 заведена 24 квітня 2023 року після звернення із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Інші спадкоємці, які прийняли у встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_2 , відсутні (а. с. 25-36).
		Оскільки спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася й, відповідно, не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, суди попередніх інстанції зробили помилковий висновок про обізнаність позивача про наявність заповіту, складеного на його користь.
		Висновки судів про те, що ОСОБА_1 знав про існування заповіту, що підтверджено показами свідків  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які вказали, що ОСОБА_1 був присутній в будинку ОСОБА_2 під час складення нею заповіту на його ім`я, суперечать показам іншого свідка - ОСОБА_5 , яка здійснювала підпис заповіту внаслідок похилого віку та стану здоров`я заповідачки і не підтвердила, що посвідчення заповіту відбулося за участі ОСОБА_1 (а. с. 134).
		Всупереч цьому ОСОБА_5 зазначила, що в січні 2023 року вона, переглядаючи документи, знайшла заповіт, про що повідомила ОСОБА_1 ; пдтвердила, що ОСОБА_2 проживала сама, родини в неї не було.
		Така обставина залишилася поза увагою судів попередніх інстанцій, що свідчить про те, що судами не враховані доводи та аргументи позивача, покладені в основу позовної заяви, не встановлені обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, неправильно застосовано висновки Верховного Суду щодо застосування судами частини третьої статті 1272 ЦК України.
		Крім того, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки тому, що окрім пропуску строків звернення із заявою про прийняття спадщини нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства посвідчувального напису заповіту, а також посиланням позивача в уточненій позовні заяві на висновок Верховного Суду, сформульованій в постанові від 30 квітня 2021 року в справі № 272/583/19, про те, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.
		Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 697/2052/17-ц, від 13 лютого 2025 року в справі № 947/9759/22 виснував, що в справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
		У зв`язку з цим суду першої інстанції необхідно визначитися зі складом учасників спору, оскільки в справі відповідачем залучено не Могилівську сільську раду Дніпровського району Дніпропетровської області, а виконавчий комітет цієї ради.
		У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. 
		Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Щодо судових витрат
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тараненка Павла Павловича задовольнити частково.
		Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко   Є. В. Петров   В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...