Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 134/1648/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.02.2025.
Дата набрання законної сили: 24.02.2025
Номер судового провадження: 61-16663ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 лютого 2025 року                                                                    
		м. Київ
		справа № 134/1648/18
		провадження № 61-16663св23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Скаковської І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Крижопільської селищної ради, ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про захист права користування земельною ділянкою,
		ВСТАНОВИВ
		Короткий зміст вимог скарги 
		В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Крижопільської селищної ради, ОСОБА_2 про захист права користування земельною ділянкою.
		Позовна заява мотивована тим, що 19 листопада 2018 року позивач дізналася, що частина земельної ділянки площею 0,18 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , якою вона користується передана у власність суміжному землекористувачу ОСОБА_2 . Відповідно до рішення 34 сесії 6 скликання Крикливецької сільської ради від 13 березня 2015 року, сесія сільської ради затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та надання у власність земельних ділянок ОСОБА_2 .
		Позивач вказує, що 16 листопада 2004 року нею було придбано житловий будинок АДРЕСА_2 . 24 вересня 2008 року її право власності на вказаний будинок було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав та видано витяг від 24 вересня 2008 року. Рішенням № 13 Крикливецької сільської ради від 20 червня 2006 року було передано для ведення особистого селянського господарства земельна ділянка площею 0,18 га за адресою: АДРЕСА_3 . 20 липня 2012 року рішенням № 123 «Про затвердження площі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та встановлення межових знаків» було затверджено площу земельної ділянки, яка фактично використовується ОСОБА_1 . Рішенням № 178 від 22 серпня 2013 року Крикливецької сільської ради їй було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,18 га по АДРЕСА_4 . Однак, рішенням Крикливецької сільської ради № 263 від 17 грудня 2014 року позивачу було відмовлено в затвердженні технічної документації на дану земельну ділянку.
		ОСОБА_1 зазначає, що земельні ділянки на АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 мають межу сумісного землекористування, яка раніше визначена сільською радою, експертним висновком та кадастровим планом. За змістом технічної документації, виданої на земельну ділянку, яка знаходиться на АДРЕСА_5 , до складу цієї ділянки включено частину належної позивачу земельної ділянки, яка знаходиться на АДРЕСА_4 . Тобто, позивач вважає, що частину належної їй земельної ділянки у такий спосіб самовільно зайняв ОСОБА_2 . В акті погодження та закріплення меж та передачі межових знаків на зберігання, вказані неправдиві відомості про те, що позивач, як суміжний землевласник, ніяких претензій при встановлені меж не заявляє, спірні питання відсутні.
		З огляду на зазначене, позивач вважала, що такі обставини порушують її цивільне право, в зв`язку з чим просила суд:
		1.     визнати протиправним та скасувати рішення № 293 34 сесії 6 скликання Крикливецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та надання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства та садівництва в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2273 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_5 ;
		2.     визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем від 09 квітня 2015 року;
		3.     визнати протиправним та скасувати свідоцтво про право власності, видане 09 квітня 2015 року на ім`я відповідача на вказану земельну ділянку.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Томашпільський районний суд Вінницької області рішенням від 05 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. Суди вважали, що позивач не надала належних та достатніх доказів на підтвердження факту часткового накладання земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 .
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
		17 листопада 2023 року адвокат Близнюк В. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 липня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року і просить суд скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, оскільки не врахували правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5625/13, від 27 травня 2020 року у справі № 910/1310/19.
		Так, заявник вважає, що суди не врахували можливість оскарження рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації. 
		Крім того, заявник просить суд відступити від правових висновків Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, від 07 липня 2022 року у справі № 910/886/21, від 31 травня 2023 року у справі №515/1315/18, визначивши, що накладення земельних ділянок можливо встановлювати й іншими доказами, оскільки заявник вважає, що позовні вимоги можуть бути доведені не лише за допомогою висновків спеціаліста чи експерта, а отже зазначена правозастосовна практика є застарілою. 
		Отже судові рішення заявник оскаржує на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		Правом на подання відзиву на касаційну скаргу інші учасники справи не скористалися. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 23 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
		У  травні 2024 року цивільна справа № 334/24/23 надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Крикливецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 13 березня 2015 року № 293 вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання у власність земельних ділянок відповідачу ОСОБА_2 площею 0,2273 га. 
		Рішенням Крикливецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 20 липня 2006 року № 13 надано дозвіл на виділення земельних ділянок з земель запасу на території Крикливецької сільської ради для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 площею 0,18 га на АДРЕСА_2 .
		Рішенням Крикливецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 27 червня 2014 року № 248 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації. Замовником цієї технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі є ОСОБА_2 .
		Рішенням Крикливецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області від 13 березня 2015 року № 293 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,2273 га.
		Власником земельної ділянки площею 0,234 га та земельної ділянки площею 0,2273 га є ОСОБА_2 .
		Звертаючись до суду з позовом, позивач вказувала, що передання у власність земельної ділянки площею 0,2273 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відповідачу ОСОБА_2 було вчинено за рахунок частини земельної ділянки площею 0,18 га з кадастровим номером 0521984400:01:001:0619 розміром 0,04 га, яка знаходиться в її користуванні на підставі рішень Крикливецької сільської ради від 20 червня 2006 року та від 20 липня 2012 року. Позивач вказує, що відповідачем самовільно захоплено частину земельної ділянки і протиправно передано йому у власність.
		В грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2004 року вона є власником житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_4 , а поряд розташоване будинковолодіння АДРЕСА_5 , яке на той час належало ОСОБА_3 і у фактичному користуванні за вказаними будинковолодіннями перебували однакові за площею земельні ділянки по 0,18 га та були відмежовані давніми межами, які не порушувались. Рішенням 2-ї сесії 5-го скликання Крикливецької сільської ради №13 від 20 липня 2006 року за придбаним позивачем будинком закріплено земельну ділянку площею 0,18 га, тобто в тих же межах, що і у попереднього власника. За таких обставин просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути створені ним перешкоди в користуванні належною до будинку АДРЕСА_4 земельною ділянкою площею 0,18 га, шляхом вчинення ряду зазначених нею дій.
		Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2013 року у справі № 0210/2442/2012 позов задоволено та зобов`язано ОСОБА_2  усунути створені ним перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_2 .
		Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2013 року скасовано рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2013 року, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у позові, суд свій висновок мотивував тим, що викладені в рішенні суду першої інстанції твердження про самовільний захват ОСОБА_2 земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , є безпідставними та не підтверджені належними доказами. Також судом було встановлено, що в справі відсутні правовстановлюючі документи, які б свідчили про те, що земельна ділянка біля будинку АДРЕСА_4 передана у власність ОСОБА_1 чи будь якої іншої особи, тобто вказана земельна ділянка 0,18 га, згідно з приписами статей 80, 83 Земельного Кодексу України, відноситься до земель комунальної власності та належить на праві власності територіальній громаді с. Крикливець, яка реалізує це право через орган місцевого самоврядування.
		Також рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 16 червня 2014 року у справі № 134/526/14, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 . Підставою для відмови у позові слугував висновок суду про те, що надання згоди на погодження меж земельної ділянки є формою реалізації права суміжного користувача.
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1)     якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2)     якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3)     якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4)     якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
		Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.
		Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №297/1903/16-ц.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц вказала, що захист прав позивача, порушеного внаслідок накладення земельних ділянок, шляхом визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу.
		Вважаючи, що її цивільне право на володіння земельною ділянкою порушене, ОСОБА_1 обрала правильний спосіб захисту цивільного права. Однак, розглядаючи заявлені позовні вимоги, суди насамперед повинні з`ясувати на підставі належних та допустимих доказів у справі.
		Так у касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди неправильно керувалися тим, що факт накладення земельної ділянки, належної відповідачу, на належну позивачу земельну ділянку лише на підставі висновків спеціаліста чи експерта, оскільки вважає, що такі обставини можуть підтверджуватися, зокрема, графічними матеріалами з Публічної кадастрової карти, польовими вимірами сертифікованих інженерів-землевпорядників або ліцензованих підприємств, установ, організацій. Позивач зауважує, що під час розгляду цієї справи суду було надано відомості з Публічної кадастрової карти України. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
		Отже, заявник ставить на вирішення питання можливості доказування факту накладання земельних ділянок на підставі інших доказів, відмінних від висновку експерта чи спеціаліста шляхом відступу від зазначеного правового висновку Верховного Суду.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
		Землеустрій забезпечує, зокрема, отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (стаття 2 Закону України «Про землеустрій»).
		За змістом приписів статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).
		Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:
		а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;
		б) пояснювальну записку;
		в) матеріали топографо-геодезичних робіт;
		г) кадастровий план земельної ділянки;
		ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;
		д) відомості про встановлені межові знаки.
		Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49?54 цього Порядку.
		Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку).
		Отже, встановлення, зокрема, межових знаків земельної ділянки відбувається під час виготовлення технічної документації з землеустрою безпосередньо на місцевості, де знаходиться земельна ділянка.
		За змістом пункту 6 Розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема, визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Одним з орієнтованих вирішуваних питань, які ставляться на вирішення зазначеної експертизи, є встановлення факту порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. 
		Зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації, зокрема результатів виконання топографо-геодезичних робіт, які проводяться відповідними фахівцями з використанням відповідного обладнання та бази даних. Для вирішення питань земельно-технічної експертизи експерту необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. У разі неможливості експертом самостійно виконати топографо-геодезичні роботи результати таких робіт повинні бути надані на дослідження органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
		Отже, питання, пов`язані з перевіркою обставин на предмет перетину земельних ділянок згідно з відомостями земельного кадастру віднесено законодавцем до компетенції відповідальних осіб, уповноважених на проведення судової земельно-технічної експертизи. 
		Частинами першою - третьою статті 158 ЗК України передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
		У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України).
		До компетенції суду відносяться питання щодо встановлення наявності чи відсутності порушення відповідачем права позивача в межах вимог позовної заяви. Водночас, до компетенції суду не входять функції з встановлення на підставі правовстановлюючої документації, зокрема, перетину спірних земельних ділянок.
		Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги стосовно відступу від правового висновку Верховного Суду про можливість доведення факту перетинання земельних ділянок на підставі лише висновків експерта чи спеціаліста. 
		Суди першої та апеляційної  інстанцій розглянули позовні вимоги з урахуванням принципу змагальності та з врахуванням стандарту доказування цивільного судочинства.
		У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. 
		Подібними міркуваннями керувався Верховний Суд, зокрема, у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 27 червня 2024 року у справі № 752/2284/17 тощо. 
		Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (аналогічні роз`яснення викладені в постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)
		Частиною п`ятою статті 116 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».
		Зазначені правові висновки слід застосовувати разом з приписами частини другої статті 78 ЦПК України, за змістом якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Отже, факт порушення цивільного права позивача як особи, частину земельної ділянки якої передано у власність третій особі на підставі розпорядження органу місцевого самоврядування шляхом передання у власність іншій особі разом з суміжною земельною ділянкою, може бути доведений, зокрема, на  підставі відповідних висновків експерта чи спеціаліста.
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що під час розгляду справи за клопотанням позивача була призначена судова експертиза, яка була залишена експертною установою без виконання, в зв`язку з несплатою вартості її проведення.
		Отже, позивач в повній мірі та на власний розсуд скористалася процесуальними правами для захисту порушеного права, усвідомлювала наслідки невчинення нею певних процесуальних дій та бажала їх настання, однак, не довела у визначений законом спосіб порушення свого цивільного права, а отже висновки судів попередніх інстанцій законні та обґрунтовані і відповідають чинній правозастосовній практиці.
		З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження. 
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів  касаційної скарги, а отже касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 141, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 липня 2023 року, та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                 І. В. Литвиненко
		 
		А. І. Грушицький
		 
		Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...