Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/6218/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 51-5256км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017110130002881

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 361/6218/17
		провадження № 51-5256км24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		потерпілого                                                 ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року щодо 
		ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя  АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК  ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбаченні ст. 76 цього Кодексу.
		Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів, цивільних позовів та процесуальних витрат у провадженні.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 засуджено за те, що він 22 липня 2017 року близько 12:50, керуючи технічно несправним вантажним автомобілем марки «КАМАЗ 5511 (д. н. з. НОМЕР_1 ), що підтверджується висновком інженерно-технічної експертизи № 12-1/1572 від 21 серпня 2017 року чим порушив підпункт «а» п. 2.3 Правил дорожнього руху України, виїхав із с. Княжичі Броварського району Київської області, приїхав до с. Погреби цього ж району, де завантажив борт автомобіля землею приблизно 10 тон, повертався до с. Княжичі через м. Бровари Київської області та рухався по вул. Олега Онікієнка в напрямку від м. Київ до с. Квітневе Броварського району Київської області зі швидкістю приблизно 20 км/год, був не уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, чим порушив підпункт «б» п. 2.3 Правил дорожнього руху України.
		Крім цього, усвідомлюючи про несправність робочої гальмівної системи, продовжив свій рух далі, чим порушив пункт 31.4 та підпункт «б» п. 31.4.1 Правил дорожнього руху. Не зупинивши транспортний засіб, під час руху автомобіля марки «КАМАЗ 5511» допустив своєю передньою частиною автомобіля зіткнення із задньою частиною автобуса марки «БОГДАН-А09201» (д. н. з. НОМЕР_2 ), який стояв через несправність у попутній смузі руху на відстані 10 метрів перед автобусною зупинкою громадського транспорту «Радіостанція» по напрямку руху вказаного автомобіля, чим порушив підпункт «а» п. 31.6 Правил дорожнього руху України.
		У результаті зіткнення, автобус марки «БОГДАН-А09201» почав неконтрольовано рухатися вперед, здійснивши наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які в цей час перебували попереду вказаного автобуса, яких від удару відкинуло вперед, від чого вони отримали тілесні ушкодження: ОСОБА_6 , згідно з висновком судово-медичної експертизи від 26 вересня 2017 року № 113, отримав тяжкі тілесні ушкодження, які за критерієм небезпечні для життя, а ОСОБА_8 , згідно з висновком експерта від 25 серпня 2017 року № 102, отримав середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.
		Порушення водієм ОСОБА_7 підпунктів «а» і «б» пункту 2.3., пункту 31.4, підпункту «б» пункту 31.4.1 та підпункту «а» пункту 31.6 Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у виді спричинення тілесних ушкоджень потерпілим.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 15 жовтня 2024 року залишив без змін вирок районного суду, а апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_6 - без задоволення.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК), що призвело невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у цьому суді.
		Аргументуючи свої доводи, зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не оцінив даних про особу засудженого, тяжкості вчиненого ним діяння, грубості порушення Правил дорожнього руху та наслідків цього у виді тілесних ушкоджень потерпілим, а також стверджує про безпідставне визнання судом пом`якшуючими покарання обставини - щирого каяття та сприяння у розкритті кримінального правопорушення. Стверджує, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_7 у 2020 році було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ним статей 124, 122-4, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що, на його думку, свідчить про неможливість застосування до нього ст. 75 КК.
		З урахуванням наведеного стверджує, що оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
		Позиції інших учасників судового провадження
		На касаційну скаргу сторони обвинувачення заперечень від учасників судового провадження не надходило.
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 та потерпілий ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційному порядку стороною обвинувачення не оскаржуються.
		За змістом касаційної скарги, незаконність ухвали суду апеляційної інстанції прокурор вбачає в істотному порушенні вимог кримінального процесуального закону, неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК), що призвело до невідповідності призначеного покарання ОСОБА_7   тяжкості вчиненого кримінального правопорушенню та особі засудженого внаслідок м`якості.
		Однак зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 ККпокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. При його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
		Виходячи з указаної мети й вищезазначених принципів, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		За змістом ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність                       в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції,                 а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
		Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
		Як убачається з оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд указаних вимог дотримався.
		За наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції не установив, що місцевий суд допустив порушення вимог закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, погодився з висновками суду попередньої інстанції та зазначив мотиви, з яких залишив апеляційні скарги, в тому числі і прокурора, без задоволення.
		З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання в межах санкції інкримінованої статті, зважив на: характер, суспільну небезпечність та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 ККналежить до категорії тяжких та є неумисним злочином, обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який вину визнав у повному обсязі, активно сприяв розкриттю злочину, щиро розповів про скоєне та розкаявся, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, думку потерпілого ОСОБА_8 , який просив обвинуваченого суворо не карати.
		Також враховано висновок досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого, обвинувачений має низький рівень ймовірності вчинення кримінального правопорушення, є людиною дружелюбною, комунікабельною, допомагає матері по господарству; ОСОБА_7 приймав участь у складенні досудової доповіді, з розумінням ставився до процесу збору та аналізу інформації відносно його способу життя та особистості. Уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення особи без застосування покарань, пов`язаних з обмеженням або позбавленням волі на певний строк можливе та не становить небезпеки для суспільства.
		Суд апеляційної інстанції погодився з указаними мотивами призначення покарання, а також з його конкретним строком та можливістю звільнення ОСОБА_7 від відбування реального покарання і не знайшов підстав вважати це покарання вочевидь несправедливим через м`якість.
		Аргументи прокурора про відсутність в ОСОБА_7 щирого каяття спростовуються змістом вироку та звукозаписом судового засідання, з якого убачається, що засуджений у судовому засіданні повністю визнав винуватість у скоєному, розкаявся та дав суду свідчення про обставини вчиненого кримінального правопорушення відповідно до пред`явленого обвинувачення. Частково надавав матеріальну допомогу потерпілому ОСОБА_6 , потерпілий ОСОБА_8 претензій матеріального та морального характеру не пред`являв, про що подав відповідну заяву до суду. 
		Колегія суддів наголошує, що для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, головне, установити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття. Таким чином, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
		Отже, за обставин цього провадження, беручи до уваги визнання засудженим своєї винуватості, надання показань по суті пред`явленого обвинувачення, які узгоджуються з іншими доказами, апеляційний суд правомірно погодився з висновками місцевого суду щодо наявності обставини, яка пом`якшує покарання, а саме щирого каяття. 
		Доводи сторони обвинувачення про безпідставне врахування судом обставини, що пом`якшує покарання - активне сприяння розкриттю злочину, колегія суддів уважає необґрунтованими.
		Так, активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.
		Повертаючись до матеріалів цього провадження, Суд звертає увагу касатора, що оскільки ОСОБА_7 брав участь в слідчих діях, зокрема в слідчому експерименті, а також, враховуючи визнання засудженим своєї вини та надання показань, тому в сукупності, колегія суддів уважає, що ці дані підтверджують наявність такої обставини, що пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину.
		Доводи сторони обвинувачення про не врахування апеляційним судом факту притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності після вчинення ним ДТП, зокрема у 2020 році, тобто через три роки, Суд уважає їх неспроможними, оскільки ці дані не впливають ні на кваліфікацію його дій, ні на призначене покарання.
		Водночас, колегія суддів акцентує увагу на тому, що засуджений ОСОБА_7 з 28 жовтня 2024 року призваний на військову службу під час мобілізації та відправлений до місця проходження військової служби.
		Інших обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції статті 75 КК чи істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, у касаційній скарзі прокурора не наведено.
		Отже, за наведеного вище, підстав стверджувати, що рішення апеляційного про залишення без змін вироку суду першої інстанції про звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання ґрунтується на неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, в колегії суддів немає, а тому погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що виправлення засудженого можливе з відбуванням покарання з випробуванням в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
		З огляду на викладене, Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7  залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...