Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/15229/13 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності; Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 18.02.2025
Номер судового провадження: 51-1251км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013150010000837

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 461/15229/13
		провадження № 51-1251 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого судді                                              ОСОБА_1 ,
		суддів:                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                  ОСОБА_5 , 
		у режимі відеоконференції:
		потерпілих                                                 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		представників потерпілих                    ОСОБА_8 , ОСОБА_9 
		захисника                                           ОСОБА_10 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_10 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року стосовно 
		ОСОБА_11 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		уродженця м. Сокаля Львівської області, 
		який проживає за адресою:  
		АДРЕСА_1 , 
		засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Залізничний районний суд м. Львова вироком від 17 серпня 2023 року засудив ОСОБА_11 за:
		- ч. 4 ст.190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна;
		- ч. 1 ст. 209 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, а також посади, пов`язані з розпорядженням фінансовими ресурсами, на строк 2 роки та з конфіскацією усього належного йому майна.
		На підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК звільнив ОСОБА_11 від покарання, призначеного за ч.1 ст. 209 КК, у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		Цим же вироком засудив ОСОБА_12 за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ст. 70 КК, ОСОБА_13 за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК.
		Цивільні позови потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 задовольнив.
		Львівський апеляційний суд ухвалою від 04 грудня 2023 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_11 :
		- змінив: 
		1) постановив уважати ОСОБА_11 засудженим за ч. 1 ст. 209, ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна;
		2) на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_11 від призначеного покарання;
		3) виключив із мотивувальної частини вироку при формулюванні обвинувачення цитати «згідно обвинувального акту»;
		- скасував у частині вирішення цивільних позовів потерпілих та призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства;
		- у решті залишив без змін.
		Також під час апеляційного провадження ще однією ухвалою цього ж суду від 04 грудня 2023 року скасовано вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; звільнено цих обвинувачених від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження стосовно них на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) закрито.
		Судові рішення стосовно ОСОБА_12 , ОСОБА_13 в касаційному порядку не оскаржуються.
		За вироком суду за обставин, детально наведених у судових рішеннях, ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставинах.
		ОСОБА_11 , будучи пастором релігійної громадської організації «Церква «Посольство Благословенного царства Божого для всіх народів» (далі - Церква «Посольство Боже») та директором Львівської філії ТзОВ «Ліонебанк Україна», впродовж 2007 - 2008 років на території м. Львова, за попередньою змовою групою осіб ( ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_27 та інших невстановлених осіб), діючи відповідно до розробленого плану, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів грошовими коштами потерпілих ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_31 , ОСОБА_16 , ОСОБА_22 , ОСОБА_32 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 , ОСОБА_33 , ОСОБА_20 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_39 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , ОСОБА_40 на загальну суму 3 587 190 грн, що є особливо великим розміром.
		Крім того, ОСОБА_11 , заволодівши впродовж 2007 - 2008 років у м. Львові грошовими коштами потерпілих на загальну суму 3 587 190 грн, що є особливо великим розміром, вчинив легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, на загальну суму 28 560,28 грн, а саме фінансову операцію та правочин із коштами, одержаними внаслідок суспільно небезпечних протиправних діянь, що передували легалізації (відмиванню) доходів, а також їх використання впродовж 2008 року.  
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Захисник ОСОБА_10 , не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник обґрунтовував тим, що:
		суд першої інстанції: 
		- не зважив на те, що потерпілі весь час змінювали свої показання;
		- не відобразив у вироку достовірність показань потерпілих, не надав їм належної оцінки;
		- не взяв до уваги те, що всі досліджені докази доводять наявність цивільно-правових відносин, а висунуте ОСОБА_11 обвинувачення ґрунтується на припущеннях;
		- послався у своєму рішенні на показання потерпілих, які вони не надавали під час судового розгляду;
		апеляційної інстанції: 
		- не дослідив повторно наявні в справі докази;
		- належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам КПК.
		На касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 подали письмове заперечення, в якому із наведенням відповідних аргументів просили скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
		ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надіслали на адресу Суду спільне письмове звернення, в якому висловили свою позицію на підтримання касаційної скарги захисника ОСОБА_10 .
		Позиції учасників судового провадження
		          Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Прокурор, потерпілі та представники потерпілих заперечили проти задоволення скарги просили залишити оскаржуване судове рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. 
		У поданій касаційній скарзі захисник покликається на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції.
		За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
		Тобто закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень у випадку, якщо вони перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно зі ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення.
		Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_11 дотримався вищезазначених норм закону.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції встановив, що суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні докази та зробивши їх ґрунтовний аналіз, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК, та правильність кваліфікації його дій за цими нормами кримінального закону.
		Свої висновки суд зробив на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема, показань: обвинувачених  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , потерпілих:  ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 , ОСОБА_41 , ОСОБА_35 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_37 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_21 , оголошених показань потерпілих: ОСОБА_16 , ОСОБА_31 , ОСОБА_42 , ОСОБА_40 , ОСОБА_32 та свідків: ОСОБА_26 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , наданих ними під час минулого судового розгляду, а також даних, що містяться у письмових доказах.
		Водночас суд першої інстанції надав критичну оцінку показанням обвинувачених, у тому числі й ОСОБА_11 , щодо невизнання ними своєї провини у вчиненому, зазначивши, що вони повністю спростовуються встановленими під час судового розгляду фактичними обставинами та зібраними у справі доказами.
		Отже суд першої інстанції на підставі вказаних доказів встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про доведення винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих діянь поза розумним сумнівом.
		Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_11 , врахував ступінь тяжкості та наслідки вчинених злочинів - спричинення потерпілим майнової шкоди в особливо великих розмірах, які були вчинені за попередньою змовою групою осіб, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та наявність обставини, яка його обтяжує - вчинення кримінальних правопорушень щодо осіб похилого віку, дані про його особу, зокрема, те, що він раніше не судимий.
		Під час апеляційного перегляду за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи його апеляційної скарги, яка за своїм змістом є аналогічною до доводів касаційної скарги, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
		За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_11 , належним чином умотивувавши свої висновки.
		Суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції про відсутність підстав не довіряти показанням потерпілих та свідків, оскільки не здобуто доказів чи підстав, з яких вони могли обмовити обвинуваченого. 
		При цьому апеляційний суд зважив на те, що  ОСОБА_11 , будучи пастором Церкви «Посольство Боже», використовуючи довірливі відносини та вводячи в оману потерпілих, викликав у них усвідомлення правомірності та вигідності надання грошей під приводом позики, хоча обвинувачений ще до отримання грошей не мав наміру їх повертати. 
		Не залишились без належної уваги суду апеляційної інстанції й доводи апеляційної скарги захисника про відсутність у діях ОСОБА_11 складу злочину за ст. 190 КК та наявність цивільно-правових відносин.
		Відповідно до ст. 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
		Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, необхідно виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, йдеться про шахрайство (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 755/10138/16-к).
		Тобто наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин,за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки вчиненого як злочину, передбаченого ст. 190 КК (постанова Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-250 кс 16).
		Існування між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, саме собою не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.
		Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.
		Під обманом необхідно розуміти повідомлення неправдивих відомостей або свідоме приховування замовчування певних обставин, повідомлення про які було обов`язковим і які мали суттєве значення для поведінки потерпілого.
		У свою чергу суб`єктивна сторона складу злочину характеризується такими юридичними ознаками, як прямий умисел, корисливі мотив і мета.
		Зміст прямого умислу утворюють два моменти - інтелектуальний і вольовий. Інтелектуальний мотив визначається усвідомленням суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння і передбачення суспільно небезпечних наслідків, в той час як вольовий - бажанням настання суспільно небезпечних наслідків, які передбачаються винною особою.
		Вчиняючи шахрайство, винна особа цілком усвідомлює суспільну небезпечність самого діяння, тобто фактичну сторону діяння та його суспільне значення, усвідомлює об`єкт та предмет злочину, цінність матеріальних благ та інших предметів спеціального призначення, усвідомлює спосіб вчинення злочину, той факт, що свідомо вводить потерпілого в оману шляхом обману чи зловживання довірою, що останній лише зовнішньо добровільно передає їй предмет злочину, тоді як фактично ця воля потерпілого є фіктивною, усвідомлює факт заволодіння майном, правом на майно чи предметами спеціального призначення.
		Отже об`єктивна та суб`єктивна сторони шахрайства як конкретного акту вольової поведінки суб`єкта злочину перебувають у тісному взаємозв`язку та взаємообумовленості. Вчинюване шляхом обману чи зловживання довірою заволодіння майном, правом на майно, предметами спеціального призначення є свідомим та вольовим діянням, яке обумовлено потребами, інтересами винної особи, прагненням досягнення конкретного результату свідомо обраним шляхом.
		Суд апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини кримінального провадження та письмові докази, слушно, на думку Суду, зауважив про те, що обвинувачений ОСОБА_11 не мав наміру повертати кошти, отримані від потерпілих згідно з відповідними договорами позики, так як не вчиняв дій на їх повернення, а вкладав їх у нерухомість, оформлення якої здійснювалося на інших осіб, що в свою чергу підтверджує в його діях прямий умисел, корисливий мотив і мету, яким характеризується шахрайство, на відміну від цивільно-правових відносин.
		За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту про наявність між ОСОБА_11 та потерпілими цивільно-правових відносин.
		Крім того, суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що ОСОБА_11 вчинив: легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме фінансову операцію та правочин із коштами, одержаними внаслідок суспільно небезпечних протиправних діянь, що передували легалізації (відмиванню) доходів, а також використання коштів, одержаних внаслідок суспільно небезпечних протиправних діянь, що передували легалізації (відмиванню) доходів; заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману та зловживання довірою, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, дійшов висновку про правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 209, ч. 4 ст. 190 КК, з чим погоджується й колегія суддів. 
		Водночас суд апеляційної інстанції з огляду на те, що ОСОБА_11 вину не визнав, учинив кримінальні правопорушення (ч. 1 ст. 209, ч. 4 ст. 190 КК) у продовж 2007 - 2008 років, строки притягнення до кримінальної відповідальності за які минули, правильно, на переконання Суду, звільнив його від покарання на підставі статей 49, 74 КК. 
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив повторно наявні в справі докази, то колегія суддів уважає їх безпідставними з огляду на таке.
		Частиною 3 статті 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувались судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається із технічного запису судового засідання від 04 грудня 2023 року, захисник ОСОБА_10 під час апеляційного розгляду не заявляв клопотань та не висловлював своєї думки про необхідність повторного дослідження зібраних у справі доказів. Крім того, не містить таких вимог і сама апеляційна скарга захисника.
		Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, умотивованість висновків суду щодо наявності в діях ОСОБА_11 складу кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК, захисник у касаційній скарзі не навів.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, стосуються неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та оцінки показань, що не є предметом касаційного розгляду в розумінні ст. 438 КПК.
		Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
		Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
		постановив:
		касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_11 - без зміни.
		Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...