Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/8946/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 27.02.2025. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/127/251/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023020000000065

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №127/8946/24 
		Провадження №1-кп/127/251/24 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 лютого 2025 року             м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря ОСОБА_2 ,
		сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
		сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду №22 в м. Вінниці в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження за обвинуваченням: 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима, 
		- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, відомості прояке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023020000000065 від 21.02.2023, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці на території м. Нова Каховка, Херсонської області, достовірно володіючи інформацією, що з 24 лютого 2022 року підрозділами збройних сил та інших військових формувань російської федерації, здійснено повномасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, маючи реальну можливість виїзду на підконтрольну українській владі територію, з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу російської федерації, свідомо, добровільно прийняла рішення залишитись на окупованій території та у період воєнного стану перейти на бік окупаційної влади російської федерації, з метою вчинення дій на шкоду державній безпеці України, шляхом працевлаштування в псевдодержавних органах окупаційної адміністрації держави-агресора, допомоги у реалізації політики держави-агресора, направленої на встановлення та утвердження окупаційного режиму на тимчасово захопленій території Херсонської області.
		Так, у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, але після 24.02.2022, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи на території м. Нова Каховка Херсонської області, діючи добровільно, з метою реалізації власного злочинного задуму, у зв`язку із окупацією названого міста збройними силами російської федерації та створенням окупаційного псевдодержавного органу  «Клієнтська служба в Новокаховському міському окрузі Управління організації роботи клієнтських служб Відділення Фонду пенсійного та соціального страхування рф по Херсонській області», з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримання рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором та окупаційною адміністрацією, з метою зайняття керівної посади в незаконному органі влади, працевлаштувалась на посаду керівника окупаційного органу 
		«Клієнтська служба в Новокаховському міському окрузі Управління організації роботи клієнтських служб Відділення Фонду пенсійного та соціального страхування рф по Херсонській області».
		Таким чином, громадянка України ОСОБА_5 перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Нова Каховка Херсонської області з невстановленого досудовим розслідуванням часу  орієнтовно з червня 2022 року по даний час виконує обов`язки у незаконному органі влади на посаді «начальника клієнтської служби в Новокаховському міському окрузі Управління організації роботи клієнтських служб Відділення Фонду пенсійного та соціального страхування рф по Херсонській області», що пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій. Зокрема, здійснює керівництво діяльністю «клієнтської служби», розподіл обов`язків між працівниками, контроль за ефективністю і результативністю їх діяльності, проведення навчання підлеглих, подання пропозицій керівництву про призначення, звільнення з посад та переміщення підлеглих працівників, своєчасне заміщення вакансій, заохочення та накладання стягнень, організовує взаємодію з підприємствами та організаціями і органами влади.
		Судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia).
		Так, відповідно до ч. 5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		Згідно з ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, слідчий суддя виходив із того, що інкримінований обвинуваченому злочин та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.
		Враховуючи положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи суд зазначає наступне.
		Повістки про виклик ОСОБА_5 , повідомлення їй про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на стадії судового розгляду на офіційному веб-сайті Вінницького міського суду Вінницької області, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження  у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення», а копію процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_5 на виконання вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України направлялись захиснику. Будь-які клопотання від обвинуваченої на адресу суду не надходили.
		Дорученням центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги адвоката ОСОБА_4 , уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 .
		Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 08.02.2024 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно обвинуваченої.
		Отже, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику ОСОБА_5 , щоб забезпечити останній можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваної на стадії досудового розслідування.
		Після постановлення ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 08.02.2024, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_5 , відповідно до вимог ч. 4 ст. 46, ст. 42, п. 8 ч. 2 ст. 51 та ч. 2 ст. 297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваної (обвинуваченої) здійснював його захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, знайомився з матеріалами кримінального провадження.
		Також, згідно з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2024 відносно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне судове провадження.
		В судовому засіданні приймав участь адвокат ОСОБА_4 , який був захисником на стадії досудового розслідування і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		Судом, також, вживалися заходи про виклик обвинуваченої для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання остання викликалася у порядку ст. 323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному сайті Вінницького міського суду Вінницької області.
		Захисник обвинуваченої зазначив, що підзахисна з ним на зв`язок не виходить, а також він здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченої приймаючи участь у дослідженні доказів та виступаючи у судових дебатах.
		Враховуючи наведене та з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування і спеціального судового провадження, суд вважає, що, як стороною обвинувачення так і судом, вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченої ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.
		Всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачена була поінформована належним чином про дати та час розгляду кримінального провадження, а також дотримані її права на належне представництво у суді.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.
		Судом ретельно та безпосередньо були досліджені наступні докази надані сторонами кримінального провадження, а саме:
		- протокол огляду від 22.06.2023, об`єктом якого є відомості, щодо посадових обов`язків працівника клієнтської служби пенсійного фонду російської федерації, відповідно до якого було встановлено інформацію щодо об`єднання Пенсійного фонду російської федерації у єдину організацію під назвою Фонд пенсійного і соціального страхування рф на підставі Закону №236 фз від 14.07.2022, а також досліджено документ під назвою професійний стандарт спеціаліста клієнтської служби пенсійного фонду російської федерації, де зокрема, зазначено про основні цілі професійної діяльності та посадові обов`язки працівників пенсійного фонду рф, окремі з них включають виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій (т.1 а.с. 153-234);
		- протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальноу провадженні, відповідно до якого встановлено, факт зайняття ОСОБА_6 керівної посади у створеному російською окупаційною владою підрозділі пенсійного фонду, а також, факт зайняття керівних посад у створених російською окупаційною владою підрозділах пенсійного фонду ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т.2 а.с. 1-9);
		- посадова інструкція керівника клієнтської служби в Новокаховському міському окрузі Управління організації роботи клієнтських служб Відділі Фонда пенсійного і соціального страхування російської федерації в Херсонській області від 15.02.2023 (т.2 а.с. 10-18);
		- табель обліку робочого часу Пенсійного фонду в Херсонській області за травень 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_5 зазначена, як начальник УПФ в Новокаховском ГО (т.2 а.с. 19);
		- протокол огляду від 24.08.2023, протокол огляду від 17.01.2024, об`єктом якого розсекречені матеріали за результатами проведення заходів зі знаття інформації з електронних інформаційних систем за ідентифікаційною ознакою  абонентський номер НОМЕР_1 , на який зареєстровано обліковий запис месенджеру «Телеграм», яким користується ОСОБА_6 , відповідно до яких встановлено наявність в списку її контактів ОСОБА_5 , у вкладці «Чати» виявлено листування з абонентом підписаним як ОСОБА_5 , у вказаному чаті обговорюються окремі питання діяльності створених російською окупаційною владою на тимчасово окупованій території Херсонської області підрозділів пенсійного фонду, також, під час листування між вказаними абонентами здійснюється обмін службовими документами (т.2 а.с. 24-115);
		- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2024, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 на фото №2 впізнала ОСОБА_5 за формою обличчя, носа, очей та зачіскою (т.2 а.с. 116-118).
		Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення, а саме:
		- витяг з кримінального провадження №22023020000000065 від 21.02.2023 (т.1 а.с. 112);
		- постанова про визначення слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування від 21.02.2023, від 29.05.2023, від 10.01.2024 (т.1 а.с. 113, 127, 130, 131);
		- повідомлення про початок досудового розслідування від 21.02.2023 (т.1 а.с. 114);
		- постанова про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 22.02.2023, від 15.03.2023, від 12.05.2023 (т.1 а.с. 115, 116, 119, 120, 124, 125);
		- постанова про визначення підслідності від 28.02.2023 (т.1 а.с. 117, 118);
		- доручення про проведення досудового розслідування від 25.04.2023 (т.1 а.с. 121);
		- постанова про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування від 11.05.2023 (т.1 а.с. 122, 123);
		- постанова про зміну групи прокурорів від 19.09.2023, від 08.02.2024 (т.1 а.с. 128, 129, 132, 133);
		- клопотання про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 16.06.2023 (т.1 а.с. 239, 240);
		- ухвала Вінницького апеляційного суду про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 20.06.2023 (т.1 а.с. 242, 243);
		- доручення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 22.06.2023 (т.1 а.с. 244);
		- повідомлення про підозру від 17.01.2024 (т.2 а.с. 119-137);
		- постанова про доручення призначення адвоката для здійснення захисту за призначенням від 17.01.2024 (т.2 а.с. 138, 139);
		- повноваження захисника (т.2 а.с. 140, 141);
		- документи щодо підтвердження належного повідомлення обвинуваченої про наявність кримінального провадження стосовно неї (т.2 а.с. 154-168);
		- постанова про розшук ОСОБА_5 від 25.01.2024 (т.2 а.с. 169, 170);
		- клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування від 05.02.2024 (т.2 а.с. 173-176);
		- ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування від 08.02.2024 (т.2 а.с. 177, 178);
		- документи щодо підтвердження належного повідомлення обвинуваченої про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно неї (т.2 а.с. 179-193, 211-225);
		- клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 05.02.2024 (т.2 а.с. 194-199);
		- ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 08.02.2024 (т.2 а.с. 200-202);
		- клопотання про арешт майна від 27.02.2024 (т.2 а.с. 203-206);
		- ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області про накладення арешту на майно від 01.03.2024 (т.2 а.с. 207-209);
		- повідомлення про завершення досудового розслідування від 14.03.2024 (т.2 а.с. 227);
		- протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 14.03.2024 (т.2 а.с. 228), оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами.
		Крім того, судом було допитано свідка ОСОБА_10 , яка повідомила, що до 24.02.2022 вона працювала в сервісному центрі Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка. З ОСОБА_5 знайома з 2006 року, вона працювала в міській раді. 11.08.2022 вона виїхала до м. Запоріжжя. ОСОБА_5 зайняла посаду керівника пенсійного фонду в окупованому м. Нова Каховка. В червні 2022 року їй зателефонувала ОСОБА_5 і повідомила, що окупанти запропонували їй місце начальника пенсійного фонду, в зв`язку з чим вимагала повернули ключі та погрожувала розправою. Коли вона прийшла до приміщення пенсійного фонду, там була ОСОБА_5 та автобус з російськими військовими, ОСОБА_5 сказала, що росія на даній території буде назавжди та потрібно виживати, після чого, вимагала повернути комп`ютерну техніку та автомобіль. Побоюючись за життя своєї дитини вона через два дні все віддала. Крім того, зазначила, що ОСОБА_5 пішла на співпрацю з окупантами добровільно, без примусу, оскільки на зайняття посади було оголошено конкурс, на який вона добровільно пішла, а ще агітувала працівників, щоб отримували російські паспорти.
		Також, судом допитано свідка ОСОБА_9 , який повідомив, що до 24.02.2022 працював у відділі обслуговування громадян в Пенсійному фонді України в м. Нова Каховка. В зв`язку з окупацією виїхав з міста у вересні 2022 року. ОСОБА_5 знав з 2013 року та мав з нею роботі стосунки. Повідомив, що спілкувався з ОСОБА_5 у березні-квітні 2022 року, вона звільнилась з роботи Пенсійного фонду України та влаштувалась до пенсійного фонду росії, набирала штат нових працівників. Крім того, зазначив, що вона співпрацювала з окупаційною адміністрацією добровільно, без жодного примусу. 
		Вищевказані показання свідків та дані досліджених у судовому засіданні доказів узгоджуються між собою, не містять суперечностей, які б могли поставити під сумнів їх правдивість та достовірність.
		Дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до наступного висновку
		Так, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй. 
		До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  №2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; №2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація. 
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року №42ФЗ). Відповідно до статей 2  3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1  2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади російської федерації та службових осіб з числа керівництва збройних сил російської федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і зс рф як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам рф, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування чорноморського флоту рф на території України  в АР Крим та м. Севастополі.
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади рф та зс рф вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців зс рф, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та рф, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи Генерального штабу зс рф, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб зс рф, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей рф, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника гш зс рф ОСОБА_11 перед академією військових наук рф з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
		У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами рф і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості рф на світовій арені, представники влади та зс рф, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
		Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів рф здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян рф і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники ультра націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА)  як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
		Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та зс рф серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту рф, це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ зс рф поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців зс рф, співробітників інших силових відомств рф, представників влади, інших громадян рф та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади рф створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і зс рф.
		Зокрема, на військовослужбовців ЧФ рф співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме:
		- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах чф рф військових підрозділів зс рф, які передбачалися гш зс рф для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
		- організація блокування підрозділами чф рф у взаємодії з військовими козацькими товариствами рф, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя, та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі  ЗС України) та Державної прикордонної служби України (далі  ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
		- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
		- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
		Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів зс рф.
		У подальшому військовослужбовці ЧФ рф, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ зс рф, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств рф, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств рф, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя.
		Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_2 окремого полку спецпризначення повітряно десантних військ зс рф проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для рф рішень.
		Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування зс рф на виконання вказівок та розпоряджень представників влади рф продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
		Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу рф та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» чв рф військові літаки та гвинтокрили з військовослужбовцями зс рф на бортах.
		Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії рф, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями чф рф у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення зс рф, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.
		Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади рф і службовими особами зс рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва зс рф забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до рф із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу рф як нового суб`єкта федерації.
		Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». 
		Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 7 березня 2014 року №261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року №2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю. 
		Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року №1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
		Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року №3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
		16 березня 2014 року на окупованих рф територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та зс рф, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
		Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року №891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до рф з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу рф як нового суб`єкта рф зі статусом республіки.
		Після цього, представники влади рф продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
		Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади рф на території півострова Крим референдуму
		16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням рф стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента рф №147 «Про визнання Республіки Крим».
		Цього ж дня Президентом рф видано розпорядження №63-рп «Про підписання Договору між рф та Республікою Крим про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
		18 березня 2014 року в м. москва рф, президентом рф ОСОБА_12 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_15 підписано «Договір між рф та Республікою Крим про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів».
		20 березня 2014 року державна дума федеральних зборів рф прийняла федеральний закон №36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між рф і Республікою Крим про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» федеральний конституційний закон №6-ФКЗ «Про прийняття до рф Республіки Крим та утворення у складі рф нових суб`єктів  Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя». 
		21 березня 2014 року рада федерації федеральних зборів рф на позачерговому засіданні своєю постановою №68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою №69-СФ прийняла супутній до «Договору» федеральний конституційний закон щодо утворення в рф двох нових суб`єктів  «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя». 
		У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані президентом рф та набули чинності.
		Таким чином представниками влади рф здійснена окупація частини території України  Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
		Також представниками влади і зс рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
		Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні  квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких  у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та зс рф вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією  здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та зс рф, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка», а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України  терористичну організацію «Луганська народна республіка», у складі яких утворені незаконні збройні формування.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та зс рф.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів  здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		07 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції.
		13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року №1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного рф міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року №1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав  членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року №106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії рф та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VIII.
		Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади рф провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
		Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади рф залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи зс рф, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території рф.
		Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою зс рф із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
		05 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою зс рф, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку рф, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_3 » і « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		11 липня 2014 року з території рф із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.
		У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
		Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади рф прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів зс рф на територію Донецької області.
		Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання зс рф уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп та 3 ротно-тактичних груп. Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків  до 160 одиниць, БМП та БТР  до 1 360 одиниць, артилерії  до 350 одиниць, РСЗВ  до 130 одиниць, бойових літаків 192 одиниці, вертольотів  137 одиниць. 
		24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії повітряно десантних військ зс рф загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами зс рф у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці зс рф у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і зс рф, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда  Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО.
		29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і зс рф гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами зс рф та учасниками терористичної організації «ДНР».
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування рф та військовослужбовці зс рф чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади рф під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації рф, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		З огляду на викладене, між державами рф та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року, а також Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії рф.
		Оскільки окупація АР Крим і м. Севастополя, частини Донецької і Луганської областей України не принесла бажаних результатів у вигляді встановлення впливу над політичними та економічними процесами в Україні, відмови від співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та відмови від євроінтеграційного курсу розвитку країни, вищим політичним і військовим керівництвом рф вирішено перейти до наступного етапу збройної агресії проти України, розв`язаної ще з лютого 2014 року, а саме до повномасштабного вторгнення на територію України із застосуванням зс рф та інших воєнізованих формувань рф.
		З листопада 2021 року представники влади та зс рф, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів зс та інших військових формувань рф до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10 лютого 2022 року.
		Станом на 8 лютого 2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку рф, республіки білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових рф, включаючи повітряний та морський компонент.
		З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами рф та світовою спільнотою, представниками влади та зс рф розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян рф та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території рф та тимчасово окупованим територіям України.
		Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом рф «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.
		На виконання зазначених намірів, 15 лютого 2022 року Державна дума рф звернулася до Президента рф з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік». 
		18 лютого 2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.
		19 лютого 2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
		21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента рф з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.
		В цей же день, президент рф скликав позачергове засідання ради безпеки рф, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності так званих Донецької та Луганської народних республік.
		Службові особи з числа вищого керівництва рф, які входять до складу ради безпеки рф, публічно підтримали звернення державної думи рф та заявили про необхідність визнання президентом рф незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».
		Цього ж дня президент рф підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.
		22 лютого 2022 року президент рф підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані державною думою та радою федерації рф.
		В цей же день президент рф, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації рф звернення про використання зс рф за межами рф, яке було задоволено.
		23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента рф з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.
		Надалі, 24 лютого 2022 року президент рф оголосив початок так званої «спеціальної військової операції». Після цього, близько четвертої години ранку того ж дня, зс рф, інші збройні формування рф та підконтрольні їм угруповання іррегулярних незаконних збройних формувань розпочали широкомасштабне військове вторгнення на територію України, увійшовши з боку рф, Білорусі та тимчасово окупованої території України, чорноморським флотом зс рф, який діяв за наказом керівництва рф і зс рф, віроломно здійснено пуски крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України та цивільним об`єктам.
		У період з 5 години 24.02.2022 по даний час, підрозділи зс рф здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються порушенням законів та звичаїв війни  вчиненням воєнних злочинів, бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння, як з території рф, так і Республіки Білорусь. При цьому, вогневі удари також здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та цивільної інфраструктури, значного забруднення територій.
		З того моменту сили оборони України здійснюють збройну відсіч вздовж всієї лінії фронту.
		Факт широкомасштабного збройного вторгнення на територію України 24.02.2022 не приховувався владою рф, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти рф) та ін.)».
		Відповідно до ст. 2 спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. 
		Таким чином, з 19 лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією рф проти України, окупацією частини території України.
		Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 Новокаховська міська територіальна громада та Генічеський район Херсонської області є тимчасово окупованою територією України з 24.02.2022 до даного часу.
		Надані стороною обвинувачення докази, які були досліджені судом, повністю доводять вину ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого їй кримінального правопорушення.
		Зокрема, з наданих протоколів огляду від 24.08.2023 та від 17.01.2024 встановлено, що ОСОБА_5 дійсно будучи громадянкою України перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Нова Каховка Херсонської області виконує обов`язки у незаконному органі влади на посаді «начальника клієнтської служби в Новокаховському міському окрузі Управління організації роботи клієнтських служб Відділення Фонду пенсійного та соціального страхування рф по Херсонській області». 
		Дані обставини, підтверджуються відомостями зазначеними у протоколах відповідно до яких було виявлено, як ОСОБА_5 спілкується з ОСОБА_6 , яка займала керівну посаду у створеному російською окупаційною владою підрозділі пенсійного фонду, де вони обговорюють окремі питання діяльності створених російською окупаційною владою на тимчасово окупованій території Херсонської області підрозділів пенсійного фонду, також, під час листування між вказаними абонентами здійснюється обмін службовими документами.
		Зокрема, відповідно до обліку робочого часу Пенсійного фонду в Херсонській області за травень 2023 року, встановлено, що ОСОБА_5 у травні 2023 року перебувала на посаді начальника УПФ в Новокаховском ГО. 
		Дані обставини узгоджуються та підтверджуються показаннями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які працювали до окупації разом з ОСОБА_5 та повідомили, що вона добровільно, без жодного примусу пішла на співпрацю з окупантами, а також, агітувала інших працівників до співпраці з окупантами. 
		Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недопустимими та недостовірними. Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.
		Сукупність вищенаведених доказів у своєму взаємозв`язку доводить наявність у діях ОСОБА_5 інкримінованого їй складу злочину, і підтверджують ті обставин, що вона добровільно зайняла посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.
		Суд вважає доведеним, що ОСОБА_5 усвідомлювала, що вона займає посаду в окупаційному органі влади та добровільно надає допомогу окупаційній владі у незаконно створеному органі влади. Покази свідків та встановлені судом обставини, вказують на те, що інкримінований злочин обвинуваченій, був вчинений саме нею.
		Згідно з ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльність), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
		Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України характеризується прямим або непрямим умислом. Крім того, важливе значення має добровільність дій обвинуваченої.
		Зважаючи на те, що встановлені судом обставини та наведені докази, підтверджують, що ОСОБА_5 , з власних корисливих, політичних та ідеологічних мотивів будучи громадянкою України, добровільно прийняла участі у конкурсі та за його результатами зайняла посаду начальника клієнтської служби в Новокаховському міському окрузі Управління організації роботи клієнтських служб Відділення Фонду пенсійного та соціального страхування рф по Херсонській області на тимчасово окупованій території у м. Нова Каховка Херсонської області, тому суд вважає доведеним факт її колабораційної діяльності.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.
		Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.
		Обираючи обвинуваченій ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої та обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.
		Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.
		Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченої, суд вважає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Визначаючи розмір призначеного покарання суд враховує той факт, що обвинувачена ОСОБА_5 як громадянка України, вчинила тяжкий злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленомуКонституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинила цей злочин умисно з прямим умислом, здійснювала колабораційну діяльність на тимчасово окупованій території України на користь держави-агресора, виправдовуючи таким чином злочину діяльність рф проти України та сприяючи її протиправному розвитку, а тому покарання їй необхідно призначити у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 5ст. 111-1 КК України. 
		Також, з огляду на характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченої, суд вважає, що призначене покарання обвинувачена повинна відбувати реально.
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання не вбачає підстав для застосування положень ст. 69, ст. 75 КК України.
		Приймаючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади або займатися певною діяльністю, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 додаткове покарання у вигляді позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, яка пов`язана з наданням публічних послуг та враховує, що вказане додаткове покарання є обов`язковим у санкції вказаної статті.
		Також, суд при прийняття рішення також враховує правові висновки, викладені у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 по справі №753/18479/16-к (провадження №51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 по справі №171/869/21 (провадження №51-838км22) в частині можливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України.
		З вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина, що обвинувачена на момент ухвалення вироку може не працювати на певній посаді та не проводити діяльності.
		В даному випадку суд вважає, що буде справедливим та співмірним покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні колабораційної діяльності, яке унеможливить певний період часу у майбутньому обіймати певні посади або займатися певною діяльністю пов`язаною з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями.
		Крім того, санкцією ч. 5 ст.111-1 КК України передбачено таке додаткове покарання як конфіскація майна, яке в даному випадку не є обов`язковим і може не призначатися судом.
		Тобто, законодавець наділив суд, виходячи з фактичних обставин справи, особи обвинуваченої, її ставлення до скоєного та інших обставин, які мають значення для правильного призначення покарання, дискреційними повноваженнями, щодо застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна.
		Статтями 51 та 52 КК України встановлено, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосовано до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінальних правопорушень, є конфіскація майна.
		Відповідно до положень ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
		Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.
		Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12 КК України, якщо його вчинено із корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями слід розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що досудовим розслідуванням встановлено і доведено у судовому засіданні належними і допустимими доказами, що в діях ОСОБА_5 мав місце у тому числі і корисливий мотив злочину  добровільне зайняття посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, оскільки вона виконувала обов`язки у незаконному органі влади на посаді «начальника клієнтської служби в Новокаховському міському окрузі Управління організації роботи клієнтських служб Відділення Фонду пенсійного та соціального страхування рф по Херсонській області», зокрема, здійснювала керівництво діяльністю «клієнтської служби», отримувала за це майнові блага, тому суд приходить до висновку про доцільність конфіскації майна, яке є особистою власністю обвинуваченої.
		Таким чином, з урахуванням матеріалів справи та особи обвинуваченої, суд, враховуючи обставини справи, які не лише характеризують особу винної і вчинений нею злочин, а й дають змогу суду переконатися, що ОСОБА_5 як особа, відповідно до своїх моральних якостей і втраченого почуття обов`язку перед державою та суспільством не заслуговує на довіру та не може виправитися без застосування до неї саме покарання у виді позбавлення волі на певний строк, так як серед суспільства є тим індивідом, який несе особливу небезпеку для оточуючих, а також для інтересів держави, а тому суд вважає, що необхідним та достатнім покаранням для її виправлення буде покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю пов`язаною з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями та з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю. Саме таке покарання, на думку суду, буде сприяти виправленню ОСОБА_5 .
		Призначення вказаного покарання також буде відповідати загальним засадам кримінального провадження, тяжкості вчиненого, обставинам кримінального правопорушення, особі обвинуваченої, а також не тільки меті покарання передбаченого ст. 50 КК України, а й меті правосуддя, невід`ємною частиною якого є справедливість та верховенство права.
		Запобіжний захід застосований до обвинуваченої ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України  залишити без змін до моменту її затримання на виконання вироку суду.
		Оскільки суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, то строк відбування нею покарання слід рахувати з часу її фактичного затримання на виконання вироку.
		Дію ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2024, якою накладено арешт на нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім`я ОСОБА_5 , до моменту виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, залишити в силі.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 193, 297-1, 297-5, 323, 337, 368-371, 374, 548, 615 КПК України, ст. 12, 52, 59, 65-67, 111-1 КК України, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_5  визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5ст.111-1 КК України  та призначити їй покарання у виді десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю пов`язаною з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями на строк десять років та з конфіскацією всього належного їй майна.
		Запобіжний захід застосований до обвинуваченої  ОСОБА_5  у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України  залишити без змін до моменту її затримання на виконання вироку суду. 
		Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання  ОСОБА_5  на виконання вироку.
		Строк додаткового покарання  ОСОБА_5  у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, яка пов`язана з наданням публічних послуг обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
		Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення. 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...