Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/4160/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-10159ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                      
		 
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 203/4160/21
		 
		провадження № 61-10159св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Дніпропетровська обласна рада,
		третя особа - Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної ради нарішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року у складі судді                    Ханієвої Ф. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня                       2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, про визнання факту незаконності відсутності негайного звільнення, визначення з правовою невизначеністю та стягнення моральної шкоди.
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 14 вересня 2009 року він був повторно незаконно примусово госпіталізований до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, яка належить відповідачу, ніби для виконання постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року                  у справі про адміністративне правопорушення №3-1754/09. На п`ятнадцятий день позбавлення свободи, а саме 29 вересня 2009 року, позивач подав керівнику установи заяву про негайне звільнення, мотивовану тим, що Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) не передбачає позбавлення свободи більше ніж на 15 діб. Відповіді на цю заяву позивач не отримав                                           і в подальшому дізнався, що зазначена заява від 29 вересня 2009 року була направлена до суду, який призначив судово-психіатричну експертизу (далі - СПЕ). Позивач був звільнений лише 08 жовтня 2009 року зі складанням Акту №36 СПЕ                 від 08 жовтня 2009 року.
		 
		ОСОБА_1 зазначав, що відповідач є власником особливо небезпечного предмету - «психіатричної лікарні» та ніколи не створював запобіжників для виключення завдання цією власністю шкоди іншими суб`єктами права, включно                     з державою. А з вересня 2009 року відповідач не вживав належних заходів для забезпечення безпеки такою власністю для позивача та будь-кого. При цьому нанесення цією власністю шкоди в частині зайвих 9 діб позбавлення свободи, шкоди здоров`ю, встановлено судовими рішеннями і не повинно знову доводитися. Власність відповідача під приводом ніби виконання судового рішення в порушення статей 28, 29 Конституції України без добровільної згоди позивача проводила над ним медичні та наукові досліди (СПЕ), незаконно позбавляла його свободи. Це встановлено рішенням ЄСПЛ від 26 лютого 2015 року у справі «Заїченко проти України №2».  ОСОБА_1 вважав, що Дніпропетровська обласна радане вчинила жодного кроку для відновлення порушених з її вини прав позивача, чим додатково порушує права позивача. Також позивач зауважив протиправну відсутність здійснення відповідачем заходів щодо його негайного звільнення 29 вересня                      2009 року і ретроспективних заходів щодо поновлення порушених прав, про що окремо вказано у рішенні Європейського cуду з прав людини від 26 лютого                         2015 року «Заїченко проти України №2».
		 
		Позивач вказав, що моральна шкода, завдана йому Дніпропетровською обласною радою, полягає у тривалих фізичних і душевних стражданнях при безпосередньому позбавленні свободи з 29 вересня 2009 року по 08 жовтня 2009 року, наступному порушенні його особистих прав, включно з правом знати стан свого психічного здоров`я, завдання шкоди його репутації, погіршення стосунків з оточуючими тощо. ОСОБА_1 звернув увагу суду на те, що медичний заклад відмовив йому у наданні стоматологічної допомоги під час утримання, а лікар міг надати таку допомогу, коли у позивача випав зубний протез. Наслідком цього стало суттєве запізнення                               з відповідним лікуванням, що призвело до наступного видалення у позивача всіх зубів, тривалого обмеження позивача у звичному харчуванні, витрат на нові зубні протези, зміни у звичному житті позивача. Крім того, позивач наголосив на тому, що він докладав надзвичайних зусиль по налагодженню свого життя та відновлення репутації, що є загальновідомим. 
		 
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
		- визнати факт незаконності відсутності негайного звільнення позивача 29 вересня 2009 року;
		- визначитися з правовою невизначеністю щодо позбавлення позивача свободи, його законністю, відповідальності за це, правовим статусом власності відповідача в даних відносинах і презумпціями судів;
		- стягнути з Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 немайнову шкоду, завдану позбавленням свободи і супровідними порушеннями прав та подальшими порушеннями відповідачем прав позивача, в тому числі про відмову у наданні медичної допомоги, в розмірі 6 000 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня                                2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Стягнуто з Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Дніпровська обласна рада                           не є належним відповідачем у спорі щодо визнання факту незаконності відсутності негайного звільнення, про правову невизначеність, оскільки вказані позовні вимоги були розглянуті судами до належних відповідачів, що стало самостійною підставною для відмови в задоволенні позову в цій частині.
		 
		Задовольняючи частково позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, суд взяв до уваги характер та тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, неможливість нормально їсти під час перебування у лікарні, встановлену судами незаконність позбавлення його свободи у період з 14 вересня 2009 року по 08 жовтня 2009 року, тривалість негативних наслідків для здоров`я позивача.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що з урахуванням рішень судів у справах                                           № 206/3779/19, № 203/2685/20, Дніпропетровська обласна рада як субсидіарний суб`єкт відповідальності має нести субсидіарну відповідальність за бездіяльність Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня                з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради. 
		Суд першої інстанції врахував судові рішення національних судів та Європейського суду з прав людини, з метою дотримання принципу правової визначеності,                                 з урахуванням рішень судів, які набрали законної сили та є остаточними, суд дійшов висновку, що відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн                      є достатнім розміром відшкодування моральної шкоди, пропорційним понесеним позивачем моральним стражданням, внаслідок протиправної бездіяльності третьої особи, субсидіарну відповідальність за що у даному випадку несе відповідач. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної ради задоволено частково.
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року змінено.
		Стягнуто з Дніпропетровської обласної ради  на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. 
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду, щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, однак не погодився із визначеною сумою яка була задоволена судом першої інстанції, оскільки вважав значно завищеною, так як в матеріалах справи відсутні докази тривалого обмеження позивача у його потребах без встановлення йому нового протезу, однак, сам факт не надання необхідної медичної допомоги встановлено судом першої інстанції і на спростування цього ні відповідачем, ні третьою особою належних доказів не надано.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі Дніпропетровська обласна рада, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. 
		 
		Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання факту незаконності відсутності негайного звільнення, визначення за правою невизначеністю не оскаржуються, а тому відповідно до частини другої статті 400 ЦПК України не переглядаються.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                               у складі Верховного суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга Дніпропетровської обласної ради мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що відповідач як суб`єкт субсидіарної відповідальності має нести субсидіарну відповідальність у рахунок відшкодування моральної шкоди за бездіяльність КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», як засновник лікарні.
		Суди попередніх інстанцій не з`ясували, якими рішеннями, діями чи бездіяльністю Дніпропетровської обласної ради при здійсненні нею своїх повноважень завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , якими належними та допустимими доказами доведено спричинення моральної шкоди йому саме відповідачем або її службовими особами.
		Вважає, що апеляційний суд помилково застосував до правовідносин висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 04 вересня 2018 року              у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) та висновок викладений                       у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі 904/6900/20, оскільки вони не є релевантними до застосування у цій справі.
		 
		Також суди попередніх інстанцій, помилково зробили висновок щодо притягнення до субсидіарної відповідальності Дніпропетровську обласну раду за завдання моральної шкоди позивачу, посилаючись на рішення Кіровського районного суду               м. Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року у справі 203/2685/20, яким навпаки відмовлено в позові ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди.
		 
		Крім того, вважає, що судами попередніх інстанцій не застосовано до вказаних правовідносин статтю 255 ЦПК України, оскільки суди неодноразово відмовляли                    в задоволені позову ОСОБА_1 фактично між тими самими сторонами про той самий предмет позову і з тих самих підстав.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Дніпропетровська обласна рада вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права                          у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі                     № 711/3288/17, постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі                            № 304/1745/18, від 27 березня 2024 року у справі № 202/7375/22, що передбачено пунктом 1 частини другої  статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року (справа №3-1754/2009), було призначено по справі про адміністративні правопорушення стосовно                     ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Кодекс України про адміністративні правопорушення - далі КУпАП) стаціонарну                         судово-психіатричну експертизу правопорушника ОСОБА_1 . На вирішення експертизи поставлені наступні питання: 
		- чи страждає правопорушник ОСОБА_1 будь-яким психічним захворюванням? 
		- якщо страждає, то чи міг ОСОБА_1 усвідомлювати свої дії або керувати ними при здійсненні ним вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185-3 КУпАП? 
		-чи знаходився правопорушник ОСОБА_1 в момент здійснення правопорушення у тимчасово хворобливому стані і чи міг він усвідомлювати свої дії або керувати ними? 
		 
		Проведення експертизи доручено відділенню судово-психіатричної експертизи Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні, провадження у справі зупинене.
		 
		Відповідно до оригіналів медичних карток стаціонарного хворого №7161/09 та №8854/09, позивача - ОСОБА_1 , вперше було госпіталізовано з 23 липня                    2009 року по 24 липня 2009 року до Комунального закладу «Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні» (далі КЗ «ДОКПЛ»), психіатричне відділення №1; вдруге - з 14 вересня 2009 року по 08 жовтня 2009 року до КЗ «ДОКПЛ», психіатричне відділення №1; направлений Красногвардійським районним судом                 м. Дніпропетровська.
		 
		Відповідно до акту №36 від 08 жовтня 2009 року з медичної картки №8854/09 стаціонарного хворого ОСОБА_1 у період з 14 вересня 2009 року по 08 жовтня 2009 року, судово-психіатрична експертна комісія в ході проведення                                  судово-психіатричного обстеження, дійшла висновку, що у зв`язку зі складністю випадку, неясністю клінічної картини встановити діагноз та вирішити експертні питання відносно ОСОБА_1 не виявляється можливим; рекомендоване проведення повторної судово-психіатричної експертизи.
		 
		22 вересня 2009 року позивача було направлено до стоматолога, який зазначив, що позивач не потребує отримання невідкладної стоматологічної допомоги, питання протезування рекомендовано вирішувати в плановому порядку за місцем проживання.
		 
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 06 липня 2015 року (остаточне)                    у справі «Заїченко проти України (№2)» (заява №45797/09), визначено, що примусове тримання заявника у психіатричній лікарні з 23 липня по 24 липня                    2009 року та з 14 вересня по 08 жовтня 2009 року не відповідало вимогам підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                                         (далі - Конвенція, ЄКПЛ); суд вирішив долучити заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту у зв`язку зі скаргою заявника за статтею 8 Конвенції стосовно збирання органами внутрішніх справ відомостей про нього по суті цієї скарги та відхиляє його після розгляду по суті; оголошує прийнятними скаргу стосовно примусових госпіталізації і тримання заявника у психіатричній лікарні, а також його скаргу стосовно збирання органами внутрішніх справ відомостей про нього, а решту скарг у заяві - неприйнятними; постановив, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції; постановив порушення статті 8 Конвенції; постановив, що упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись: 5 000 (п`ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, та 120 (сто двадцять) євро компенсації судових витрат та інших витрат.
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада                    2017 року (справа №201/16263/17) встановлено факт, який має юридичне значення, про те, що виданий 08 жовтня 2009 року Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» «Акт №36 стаціонарної судово-психіатричної експертизи», не є актом судово-психіатричної експертизи, як і взагалі висновком експерта (тів) в розумінні законодавства України.
		 
		Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 травня 2018 року, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада                        2017 року залишено без змін (справа №201/16263/17).
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2018 року (справа №201/819/18), встановлено, що за ознакою тривалості, законне затримання заявника мало закінчитися о 17 годині 29 вересня 2009 року, але тривало ще 9 діб, та визнано незаконним перевищення строку безперервного позбавлення                     ОСОБА_1 свободи з 17 години 14 вересня 2009 року по 13 годину 08 жовтня    2009 року, що в 200 разів більше максимального для адміністративного затримання, та на 9 діб більше максимального для адміністративного арешту.
		 
		Відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська                                   від 10 жовтня 2018 року (справа №201/11110/17), факти багаторазового незаконного позбавлення позивача свободи відповідно до статті 82 ЦПК України,                      в даній справі доказувати не потрібно, оскільки вони встановлені у постанові Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2012 року у справі №4-1400/11, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 лютого 2015 року                       у справі «Заїченко проти України №2»; судом встановлено, що 14 вересня 2009 року примусова госпіталізація позивача до психіатричної лікарні та 29 липня                      2010 року та доставлення позивача до Красногвардійського районного суду                                               м. Дніпропетровська відбулися дії, які мають ознаки викрадення позивача                                   у першому випадку працівниками міліції, в другому - невідомими особами, та вирішено, зокрема, стягнути з Державного бюджету України на користь                       ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 283 581,44 грн,                             в рахунок відшкодування моральної шкоди - 8 190 000 грн, у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено, судові витрати віднесені на рахунок держави.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року (справа №201/11110/17), визначено, що стягнута рішенням ЄСПЛ сума є санкцією для держави Україна за порушення пункту 1 статті 5 та статті 8 Конвенції, відшкодуванням ОСОБА_1 як потерпілому від допущеного Україною порушення прав, викладених у Конвенції. Апеляційні скарги Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Прокуратури Дніпропетровської області задоволено частково, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2018 року змінено в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , зменшено її з 8 190 000,00 грн до 200 000,00 грн.
		 
		Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня                    2018 року, (справа №206/5058/18), визнано незаконним ухвалене 14 вересня                      2009 року рішення лікаря-психіатра КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1                         без усвідомленої згоди.
		 
		Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2019 року, (справа №203/60/18), яку залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, встановлено, що зокрема, внаслідок незаконного затримання заявника 23 липня 2009 року йому, безумовно, було завдано моральну шкоду, що полягала в емоційних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв`язків, стосунків з оточуючими, приниженні честі, гідності, та вирішено визначити розмір немайнової (моральної) шкоди, що підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 у розмірі 165 000 грн. 
		 
		Відповідно до рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська                              від 07 листопада 2019 року у справі №206/3779/19, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту незаконної відсутності негайного звільнення позивача та стягнення з відповідача на користь позивача немайнової шкоди, судом було встановлено, що рішенням ЄСПЛ по справі «Заїченко проти України (№2)», остаточне від 06 липня 2015 року, та рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада                  2011 року у справі №2-а-846/11 вже було розглянуто питання щодо незаконності його тримання у психіатричній лікарні з 14 вересня 2009 року по 08 жовтня                         2009 року, у тому числі і факт незаконного перебування там 29 вересня 2009 року. Порушене право позивача, яке полягало у незаконності відсутності негайного звільнення позивача відповідачем 29 вересня 2009 року вже було встановлено та захищено. Тому позовні вимоги щодо встановлення факту незаконності відсутності негайного звільнення позивача 29 вересня 2009 року були залишені без задоволення.
		 
		При цьому з приводу відшкодування на користь позивача немайнової шкоди, завданої відсутністю негайного звільнення позивача 29 вересня 2009 року у розмірі 342 000 грн, суд визначив, що позивачем не доведена необхідність стягнення                             з відповідача немайнової шкоди, яку він вважає йому завданою діями (бездіяльністю) відповідача в розмірі 342 000 грн. Також суд встановив, що орган місцевого самоврядування, а саме Дніпропетровська обласна рада мала б нести субсидіарну відповідальність за шкоду, спричинену КП «ДКПЛ» ДОР» своїми рішеннями, діями або бездіяльністю. Отже, суд дійшов висновку, що позивачем неправильно визначено відповідача по справі про відшкодування немайнової шкоди - КП «ДКПЛ» ДОР, а відтак позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є однією з підстав для відмови у задоволенні позову.
		 
		Вказане рішення суду було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року та набрало законної сили.
		 
		Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних                            осіб - підприємців та громадських формувань, 21 травня 1997 року була зареєстрована юридична особа публічного права - орган місцево       самоврядування - Дніпропетровська обласна рада, код ЄДРПОУ 23928934, дата запису: 04 вересня 2006 року.
		 
		Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних                            осіб - підприємців та громадських формувань, засновником Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», код ЄДРПОУ 01985400,                                            є Дніпропетровська обласна рада.
		 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року (справа №203/2685/20), провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня               з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди в частині вимог, висунутих Комунальному підприємству «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», було закрито, у позові ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради про встановлення факту, що має юридичне значення, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2021 року залишено без змін (справа №203/2685/20).
		 
		Допитаний у судовому засіданні як свідок позивач вказав, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2009 року йому була призначена стаціонарна психіатрична експертиза. Проте призначення психіатричної експертизи та подальша госпіталізація позивача рішеннями судів були визнані незаконними, оскільки Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) не передбачено можливості призначення психіатричної експертизи. Два-три тижні позивача переслідували та 14 вересня 2009 року його було викрадено працівниками міліції, в кайданках та госпіталізовано. Загалом його тричі викрадали та привозили до відділення лікарні для проведення судової психіатричної експертизи. Тому він перебував у психіатричній лікарні вдруге                              з 14 вересня 2009 року по 08 жовтня 2009 року. Через 15 днів перебування                                    у психіатричній лікарні позивач подав заяву до адміністрації лікарні про його негайне звільнення тому, що це є максимальний строк позбавлення свободи, але відповіді не отримав.
		 
		Також позивач зазначав, що у психіатричній лікарні він проходив тести та відповідав на питання тестів, до лікарні приїздили його родичі та кормили його, бо у лікарні погано кормили. У позивача був складний зубний протез, який випав, та він не міг їсти без нього, зуби, які ще залишились, боліли. У психіатричній лікарні позивач звернувся до лікаря-стоматолога у стоматологічний кабінет. Проте стоматолог відмовив йому у наданні медичної допомоги, бо сказав, що такий протез повинен міняти той лікар, який його ставив. При цьому позивач ніколи не був одружений, хоча про це помилково зазначалось у судовому рішенні та лікарями у медичних документах. Крім того, судове рішення залишається невиконаним тому, що він нормальна людина та Законом України «Про психіатричну допомогу» встановлена презумпція психічного здоров`я людини, а акт його обстеження так і не склали.
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                            є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга Дніпропетровської обласної ради підлягає задоволенню. 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                  у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                             і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права                         із дотриманням норм процесуального права. 
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідають.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		 
		Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
		 
		Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		 
		Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;                                     4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також                          з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. 
		 
		Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		 
		Разом із цим, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
		 
		Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21) й інших.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Суди попередніх інстанцій врахували висновки у рішенні суду у справі                                     № 206/3779/19, де вказано, що Дніпропетровська обласна рада як субсидіарний суб`єкт відповідальності має нести субсидіарну відповідальність за бездіяльність КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради. 
		 
		Верховний суд, не погоджується з таким висновкам судів попередніх інстанцій.
		 
		Згідно із частиною першою статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. У той же час територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами,                   у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.
		 
		Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.
		 
		За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.
		 
		Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.
		 
		Така відповідальність була передбачена, зокрема, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
		 
		Основною метою такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб                      у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності                                     і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
		 
		Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише у тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.
		 
		При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.
		 
		Стаття 78 ГК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
		 
		Комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.
		 
		Виходячи зі змісту статей 77, 78 ГК України можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства по своїм боргами за господарськими зобов`язаннями визначається в залежності від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.
		 
		Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві господарського відання                                (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство) (частина третя статті 78 ГК України).
		 
		Згідно зі Статутом КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня                                  з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - Статут) є комунальним підприємством, яке створене за рішенням Дніпропетровської обласної ради від 16 березня 2018 року № 330-12/VII шляхом перетворення. Підприємство є правонаступником усіх майнових і не майнових прав та обов`язків КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради (т. 2, а. с.49).
		 
		Відповідно до пункту 1.7. Статуту підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
		 
		Відповідно до пунктів 5.1., 5.2., 5.3., 6.1.5., 6.3.4. Статуту майно підприємства становлять основні засоби та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі. Майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області й закріплює за ним на праві оперативного регулювання. Здійснюючи право оперативного управління підприємство володіє, користується зазначеним майно, вчиняючи щодо нього дії , які не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту. Підприємство має право визначати напрями використання грошових коштів у порядку  визначеному чинним законодавством України. Акумулювати власні надходження та витрачати їх в інтересах підприємства згідно чинним законодавством України та цим статутом.
		 
		Зміст права оперативного управління визначений статтею 137 ГК України та                              є найбільш обмеженим правовим титулом, який не дозволяє підприємству розпоряджатись належним йому майном.
		 
		Комунальне некомерційне підприємство отримує майно передане йому громадою на праві оперативного управління, та обмеження у його використання визначаються статутними документами цього підприємства.
		 
		Право оперативного управління є речовим правом суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах встановлених власником (уповноваженим ним органом).
		 
		Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
		 
		Відтак, аналізуючи зазначені норми права у їх сукупності слід дійти до висновку, що, за загальним правилом, у разі недостатності коштів у комунального унітарного некомерційного підприємства для відповідальності за своїми зобов`язаннями, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства.
		 
		Субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.
		 
		Для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства та органу місцевого самоврядування (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями створеного нею комунального підприємства, зокрема мети здійснення господарської діяльності підприємства, його сфери діяльності та факту банкрутства.
		 
		Однак, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги законодавства уваги не звернули та зробили необґрунтовані висновки про субсидіарну відповідальність Дніпропетровської обласної ради за дії (бездіяльність) КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради. 
		 
		Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги і про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди саме Дніпропетровською обласною радою або її службовими особами.
		 
		За таких обставин відсутні підстави для покладення цивільної відповідальності на Дніпропетровську обласну раду, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Дніпропетровської обласної ради немайнової шкоди.
		 
		 
		 
		 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
		 
		Встановлено, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору .
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу та відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 , то понесені заявником судові витрати за сплату судового збору за подання: апеляційної скарги у розмірі 1 500 грн і касаційної скарги                                             у розмірі 2 000 грн, а загалом 3 500 грн, сплата якого підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями, слід компенсувати Дніпропетровській обласній раді за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної ради, задовольнити.
		 
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 серпня 2023 року                   у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у частині позовних вимог про стягнення з Дніпропетровської обласної ради немайнової шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 500 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 2 000 грн, а всього 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень компенсувати Дніпропетровській обласній раді (код ЄДРПОУ 23928934) за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,       є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий     Судді:Д. Д. Луспеник     І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...