Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/2259/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-17266ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 756/2259/17
		провадження № 61-17266 св 24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., 
		Лідовця Р. А.,
		учасники справи:
		заявник -       ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження- головний державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко Анна Валеріївна,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 
		2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І.
		ВСТАНОВИВ:
		1.            Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2024 року   ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А. В.
		Скарга мотивована тим, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва 
		від 20 лютого 2023 року у справі № 756/2259/17 застосовано до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н. Ф. заходи процесуального примусу у виді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Тимчасово вилучено у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Зими Н. Ф. оригінал договору дарування квартири 
		АДРЕСА_1 , посвідчений 20 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буренко О. М. 
		№ 2456, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Виконання ухвали про тимчасове вилучення документів доручено Голосіївському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Провадження у справі за його позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буренко О. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зима Н. Ф., про визнання правочину недійсним, нікчемним та витребування майна із чужого незаконного володіння - зупинено до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом. Добровільно видані або вилучені державним виконавцем документи необхідно направити до Оболонського районного суду м. Києва протягом п`яти днів з дня їх вилучення. Ухвала суду про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом 
		є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню.
		У порушення положень закону та вимог судового рішення головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А. В. було винесено повідомлення від 02 травня 2024 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання ухвали Оболонського районного суду м. Києва 
		від 20 лютого 2023 року у справі № 756/2259/17. Підставою для вчинення таких дій державний виконавець зазначив пункт 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме відсутність інформації щодо боржника. 
		Разом з тим державний виконавець не врахував, що відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника та ідентифікаційного номера не є правовою підставою для повернення виконавчого документу без прийняття. 
		З врахуванням викладеного ОСОБА_2  просив суд: 
		- визнати дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у містіКиєві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А. В. при винесенні повідомлення від 02 травня 
		2024 року про повернення стягувачу без прийняття до виконання ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року у справі 
		№ 756/2259/17 неправомірними; 
		- скасувати вказане повідомлення головного державного виконавця; 
		- зобов`язати державного виконавця прийняти до виконання зазначений виконавчий документ;
		- відкрити виконавче провадження з примусового виконання ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року у справі 
		№ 756/2259/17.
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 
		Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А. В. Роз`яснено заявнику право на звернення з відповідним позовом до суду відповідно до вимог статті 287 КАС України у порядку адміністративного судочинства.
		Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з повідомленням головного державного виконавця про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, яке оскаржується ОСОБА_2 , боржником за ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року у справі 
		№ 756/2259/17, яка відповідно до частини третьої статті 146 ЦПК України є виконавчим документом, є приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буренко О. М., а стягувачем - Оболонський районний суд м. Києва.
		Таким чином, ОСОБА_2 не є ні боржником, ні стягувачем за виконавчим документом, а отже, не має статусу сторони виконавчого провадження, у разі його відкриття.
		Отже, розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням рішень» не передбачає право на звернення зі скаргою до суду на дії державного виконавця особи, яка не є стороною виконавчого провадження та поза його межами, тому необхідно керуватись загальними положеннями ЦПК України.
		Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки скарга підлягає розгляду не у порядку розділу VII ЦПК України, а згідно з вимогами 
		статті 287 КАС України. 
		15 жовтня 2024 року, не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, а також порушив питання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції.
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 -   ОСОБА_8 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А. В. залишено без руху. Встановлено заявнику десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання заяви про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження із зазначенням підстав для поновлення строку.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року відмовлено 
		у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва 
		від 17 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження за скаргою 
		ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гаркавенко А. В.
		Оскаржуване судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 17 травня 2024 року постановлена оскаржувана ухвала Оболонського районного суду 
		м. Києва та 22 травня 2024 року оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
		17 липня 2024 року та 26 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - 
		ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» звертався до суду першої інстанції із заявами про направлення на його поштову адресу копії ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року. При цьому у своїх заявах вказував про те, що він дізнався 17 липня 2024 року про існування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції з Єдиного державного реєстру судових рішень.
		Апеляційний суд зазначив про те, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , 
		як фахівець у галузі права, будучи ознайомленим зі змістом оскаржуваної ухвали районного суду, мав реальну можливість підготувати та подати апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року, починаючи з 17 липня 2024 року.
		Разом з тим, апеляційна скарга на ухвалу районного суду була подана лише 
		15 жовтня 2024 року, тобто майже через три місяці після ознайомлення 
		з її змістом.
		При цьому, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не спростовував, що фактично він був ознайомлений зі змістом оскаржуваної ухвали суду першої інстанції ще 17 липня 2024 року, а, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, наполягав лише на тому, що він не міг подати апеляційну скаргу у п`ятнадцятиденний строк з дня ознайомлення зі змістом ухвали, оскільки для поновлення строку на апеляційне оскарження він не мав іншого виходу, як чекати вручення йому копії судового рішення засобами поштового зв`язку, що мало місце лише 11 жовтня 2024 року. Водночас, такі доводи не узгоджуються з положеннями процесуального закону.
		Апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 знав про існування з оскаржуваної ухвали районного суду 17 липня 2024 року, а саме по собі очікування надходження копії такої ухвали на його поштову адресу, не може бути достатньою правовою підставою для поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження відповідної ухвали. 
		Ознайомившись зі змістом оскаржуваної ухвали районного суду 17 липня 
		2024 року, представник ОСОБА_2 мав можливість підготувати та подати апеляційну скаргу на вказану ухвалу до 01 серпня 2024 року.
		Ураховуючи викладене, представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3  не було доведено об`єктивних і непереборних обставин, які перешкоджали йому реалізувати своє право на апеляційне оскарження ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року у визначений законом строк, тобто протягом п`ятнадцяти днів з дня, коли він дізнався про наявність оскаржуваної ухвали.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати й направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 756/2259/17 
		з Оболонського районного суду м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, 
		абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року справу за зазначеною скаргою призначено до розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що 03 травня 2024 року від Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ним було отримано інформацію про повернення виконавчого документу, ухвали Оболонського районного суду м. Києва 
		від 20 лютого 2023 року у справі № 756/2259/17, стягувачу без прийняття до виконання. 
		13 травня 2024 року ним подано до Оболонського районного суду м. Києва скаргу на вищевказані дії державного виконавця. 
		16 липня 2024 року з Єдиного державного реєстру судових рішень він дізнався про існування оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду м. Києва 
		від 17 травня 2024 рокупро відмову у відкритті провадження у справі за його скаргою. Вказане судове рішення йому не направлялося. 16 липня 2024 року ним було подано до суду заяву про надання копії цього судового рішення, яка була проігнорована. 26 вересня 2024 року ним повторно подано до районного суду заяву про надання копії оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду 
		м. Києва від 17 травня 2024 року для її апеляційного оскарження.
		11 жовтня 2024 року ним було отримано засобами поштового зв`язку вказане судове рішення, що підтверджується конвертом, супровідним листом та датою засвідчення копії судового рішення.
		Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки ним подано апеляційну скаргу після вручення йому безпосередньо судового рішення районного суду. 
		Вважав, що фактично він був позбавлений можливості звернутися до апеляційного суду 17 липня 2024 року, тобто після того як дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень про існування ухвали районного суду, оскільки це не було б підставою для поновлення йому строку на апеляційне оскарження, яким є дата вручення судового рішення, а саме 11 жовтня 2024 року. 
		Посилався на релевантну чисельну практику Верховного Суду. 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржуване судове рішення апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає. 
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
		Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 
		Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має забезпечуватися справедливими судовими процедурами.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
		Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
		Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (частина третя статті 2 ЦПК України).
		Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали 
		суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
		Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої 
		статті 358 ЦПК України).
		ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» 
		від 16 грудня 1992 року).
		У справі «Беллет проти Франції» (рішення від 04 грудня 1995 року, заява 
		№ 23805/94) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		Право на доступ до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк (рішення ЄСПЛ у справі «Мікулова проти Словаччини» від 06 грудня 2005 року).
		Питання щодо вручення судового рішення врегульовано статтею 272 ЦПК України.
		Частинами п`ятою, шостою статті 272 ЦПК України визначено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
		Днем вручення судового рішенняє: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		Отже, визначальним для унормування початку перебігу строку на апеляційне оскарження є вручення повного судового рішення.
		Таким чином, процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет».
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України. 
		У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
		Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23).
		Судом установлено, що 16 липня 2024 року заявник з Єдиного державного реєстру судових рішень дізнався про існування оскаржуваної ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 рокупро відмову у відкритті провадження у справі за його скаргою. Він зазначав про те, що це судове рішення йому не направлялося. 16 липня 2024 року та 26 вересня 2024 року заявником подавалися до районного суду заяви про надання копії оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, проте лише 11 жовтня 2024 року ним було отримано засобами поштового зв`язку вказане судове рішення, що підтверджується конвертом, супровідним листом та датою засвідчення копії судового рішення.
		Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд посилався на те, що вказані  ОСОБА_2  підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки представник 
		ОСОБА_2 - ОСОБА_3 будучи ознайомленим зі змістом оскаржуваної ухвали районного суду, мав реальну можливість підготувати та подати апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 17 травня 2024 року, починаючи з 17 липня 2024 року.
		Апеляційний суд у порушення вказаних вимог закону та наявної судової практики Верховного Суду не врахував, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.
		Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).
		Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
		Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.
		Обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов`язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.
		Отже, суд апеляційної інстанції не врахував, що за встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції відповідно до вимог частини п`ятої статті 272 ЦПК України був зобов`язаний надіслати ОСОБА_2 ухвалу від 17 травня 2024 року 
		у паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення, разом з тим у справі відсутні докази належного вручення копії судового рішення заявнику.
		Інформації щодо отримання адвокатом судового рішення в електронному кабінеті немає і апеляційний суд це не перевірив. 
		Таким чином, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд не дослідив та не надав правової оцінки доводам  ОСОБА_2 , викладеним в апеляційній скарзі, про причини неподання ним апеляційної скарги у визначений законом строк.
		У порушення вимог частини першої статті 382 ЦПК України апеляційний суд не навів в оскаржуваній ухвалі мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі  ОСОБА_2 .
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку із чим підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
		Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанцій.
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3  задовольнити.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року скасувати, справу передати на розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                      Б. І. Гулько
		 
		                                                                                      Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...