Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/494/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-12512ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                   
		 
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 711/494/24
		провадження № 61-12512св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 
		треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), служба у справах дітей Будищенської сільської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Суходольського О. М., та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2024 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , треті особи: відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (далі - відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМУ МЮ (м. Київ)), служба у справах дітей Будищенської сільської ради, про визнання недійсним договору дарування.
		 
		Позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 24 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 02мц/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 37 000 дол. США на строк до 20 грудня 2011 року, зі сплатою 15 % річних до 20 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання кредитного договору.
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2009 року у справі № 2-466/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 02мц/2007 у розмірі 266 510,76 грн та судові витрати по 940,00 грн з кожного.
		14 серпня 2009 року Придніпровським районним судом м. Черкаси видано виконавчий лист у справі № 2-466/2009, за яким відкрито виконавче провадження. 07 листопада 2023 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 63838941 від 10 лютого 2023 року в відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМУ МЮ (м. Київ), АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що 14 серпня 2009 року боржник ОСОБА_1 подарував дві земельні ділянки, загальною площею 0,1200 га, розташовані в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, своєму малолітньому (на той час) брату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого, як законні представники, виступали батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
		Предметом даного договору дарування були земельні ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7124981500:02:001:0060, та НОМЕР_2, кадастровий номер 7124981500:02:001:0061. Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_1 (дарувальнику) на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 477356, виданого згідно з розпорядженням голови Черкаської районної державної адміністрації від 30 червня 2005 року № 195 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 11 липня 2005 року за № 010579600039. Дарувальник вказав, що на відчужуваній земельній ділянці розташований житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який відчужується одночасно із земельною ділянкою.
		Також АТ КБ «ПриватБанк» звертало увагу на те, що 14 серпня 2009 року під час здійснення правочину ОСОБА_1 у нього був один державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 477356, площею 0,1200 га, згідно з планом меж земельної ділянки - дві земельні ділянки, кадастрові номери 7124981500:02:001:0060 та 7124981500:02:001:0061.
		На даний час наявні вже два акти на право власності на земельні ділянки: 1) серія ЯИ № 612564, виданий 02 березня 2010 року ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0521 га та планом меж земельної ділянки, кадастровий номер 7124981500:02:001:0060; 2) серія ЯИ № 612565, виданий 02 березня 2010 року ОСОБА_3 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0679 га, та планом меж земельної ділянки, кадастровий номер 7124981500:02:001:0061.
		Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що зважаючи на те, що після ухвалення судом рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, в день видачі судом виконавчого листа 14 серпня 2009 року, ОСОБА_1 укладений правочин щодо відчуження земельної ділянки, яка належала йому на праві власності, з метою зменшення майна боржника та уникнення звернення стягнення на дану земельну ділянку, що є підставою для визнання такого правочину недійсним, як фіктивного.
		 
		Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 14 серпня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В., та зареєстрований у реєстрі за № 2477, яким ОСОБА_1 подарував, а  ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7124981500:02:001:0060, та земельну ділянку № НОМЕР_2 , кадастровий номер 7124981500:02:001:0061, загальною площею 0,1200 га, що розташовані в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області.
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорюваний договір дарування ознак фраудаторного не має, так як у боржника було наявне інше майно, за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, тому права кредитора щодо погашення боргу були повністю захищені.
		Суди дійшли висновку, що оспорюваний договір дарування не був вчинений на шкоду кредитору, а був спрямований на настання реальних правових наслідків, які ним обумовлювалися.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У вересні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило суд скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 липня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 ні добровільно, ні в примусовому порядку не було виконано рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2009 року у справі № 2-466/09 про стягнення з нього кредитної заборгованості. Отже, даруючи спірні земельні ділянки, ОСОБА_1 знав про наявність договірних зобов`язань та обов`язок виконати рішення суду. Суди попередніх інстанцій проігнорували факт недобросовісності дій ОСОБА_1 під час укладання оскаржуваного договору дарування земельних ділянок.
		Банк вказує, що ОСОБА_1 укладено правочин щодо відчуження родичу майна, зокрема земельних ділянок, які належали йому на праві приватної власності, з метою зменшення об`єму майна боржника та уникнення звернення на нього стягнення, наслідком чого є невиконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2009 року у справі № 2-466/09.
		 
		Підставою касаційного оскарження рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 липня 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження 61-2612св23), від 22 грудня 2023 року у справі № 947/39669/21 (провадження № 61-8033св23) від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дрогоман О. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» не зазначило будь-яких обставин на підтвердження своїх позовних вимог, відмінних від наведених ним у позові та апеляційній скарзі, не надало жодних доказів щодо обґрунтування вимог про фраудаторність та недійсність оспорюваного правочину, тому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		 
		У грудні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухваленні з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		 
		У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		24 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 02мц/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 37 000 дол. США на строк до 20 грудня 2011 року, зі сплатою 15 % річних до 20 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання кредитного договору.
		 
		У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом про стягнення з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 02мц/2007.
		 
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2009 року у справі № 2-466/09 позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 02мц/2007 у розмірі 266 510,76 грн та судові витрати по 940,00 грн з кожного. Рішення набрало законної сили.
		 
		14 серпня 2009 року Придніпровським районним судом м. Черкаси видано виконавчий лист у справі № 2-466/2009, за яким було відкрито виконавче провадження № 63838941.
		 
		07 листопада 2023 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 63838941 від 10 лютого 2023 року, що перебуває у провадженні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області ЦМП МЮ (м. Київ), представнику АТ КБ «ПриватБанк» стало відомо, що 14 серпня 2009 року боржник ОСОБА_1 подарував дві земельні ділянки, загальною площею 0,1200 га, розташовані в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, своєму малолітньому (на той час) брату ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого як законні представники виступали батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
		 
		Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 14 серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В., та зареєстрованого в реєстрі за № 2477, ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_3 прийняв в дар земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7124981500:02:001:0060, та земельну ділянку № НОМЕР_2 , кадастровий номер 7124981500:02:001:0061, загальною площею 0,1200 га, що розташовані в адміністративних межах Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, надану для ведення садівництва.
		Згідно з цим договором зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_1 (дарувальнику) на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 477356, виданого згідно з розпорядженням голови Черкаської районної державної адміністрації від 30 червня 2005 року № 195, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 11 липня 2005 року                  № 010579600039.
		Дарувальник вказав, що на відчужуваній земельній ділянці розташований житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який відчужується одночасно із земельною ділянкою.
		 
		Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2009 року у справі № 2-466/2009 заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено частково.
		Частково скасовано ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2008 року, знято арешт: з домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 ; автомобіля «Фіат Дукато Д», 1991 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .
		 
		З цієї ухвали випливає, що вартість майна, на яке було накладено арешт ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2008 року, перевищує суму позову, тому суд вважав за можливе скасувати забезпечення позову частково, залишивши арешт на таке майно: автомобіль «Марседес-Бенц 811Д», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ринковою вартістю 108 000,00 грн; автомобіль «Мерседес-Бенц Атего», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ринковою вартістю 148 500,00 грн; автомобіль «Шевролет Авео», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , ринковою вартістю 60 500,00 грн; автомобіль «Деу Сенс», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
		 
		Одним і з визначених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої).
		 
		Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування,                         АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на вимоги частин першої, п`ятої статті 203,                     статей 215, 234 ЦПК України і зазначало, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, оскільки вчинений сторонами з метою уникнення у майбутньому відповідальності дарувальника (позивача) за невиконання кредитних зобов`язань.
		 
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		 
		Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
		 
		Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
		 
		Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2024 року у справі № 700/337/23 (провадження № 61-6444св24), від 10 липня 2024 року у справі № 201/3274/21 (провадження № 61-4014св23), від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20) виснував, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
		 
		Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії                   не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 369/8077/19 (провадження № 61-21207св21)).
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		 
		Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 201/3274/21 (провадження № 61-4014св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 128/1878/20 (провадження № 61-2477св23)).
		 
		У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки в разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
		 
		Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
		 
		Тобто Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
		 - фіктивного (стаття 234 ЦК України);
		 - такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
		 - такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
		 
		Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		 
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		 
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		 
		Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
		 
		Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.
		 
		У постановах Верховного Суду від 09 серпня 2024 року у справі № 361/155/21 (провадження № 61-3612св24), від 29 червня 2022 року у справі № 750/11492/19 (провадження № 61-4044св21) вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
		 
		У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що відповідно до ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2009 року у справі № 2-466/2009 заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено частково.
		Частково скасовано ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2008 року, знято арешт: з домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_1 ; автомобіля «Фіат Дукато Д», 1991 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 .
		 
		З цієї ухвали випливає, що вартість майна, на яке було накладено арешт ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2008 року, перевищує суму позову, тому суд вважав за можливе скасувати забезпечення позову частково, залишивши арешт на таке майно: автомобіль «Марседес-Бенц 811Д», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ринковою вартістю 108 000,00 грн; автомобіль «Мерседес-Бенц Атего», 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ринковою вартістю 148 500,00 грн; автомобіль «Шевролет Авео», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , ринковою вартістю 60 500,00 грн; автомобіль «Деу Сенс», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
		 
		Таким чином, станом на квітень 2009 року судом було встановлено достатність майна, наявного у боржника, для задоволення вимог його кредитора, що свідчить про те, що, укладаючи у серпні 2009 року оспорюваний у цій справі договір дарування майна, його власник (відповідач у справі) мав підстави вважати, що він діє добросовісно, так як наявного у нього іншого майна, на яке судом накладено арешт, достатньо для задоволення вимог кредитора (позивача у справі).
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що оспорюваний договір дарування ознак фраудаторного не має, так як у боржника було наявне інше майно, за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, тому права кредитора щодо погашення боргу були повністю захищені.
		Таким чином, оспорюваний договір дарування не був вчинений на шкоду кредитору, а був спрямований на настання реальних правових наслідків, які ним обумовлювалися.
		 
		Отже суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 липня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...