Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/18297/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 61-3857ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 521/18297/19
		провадження № 61-3857св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: Малиновська державна нотаріальна контора у м. Одесі, Одеська міська рада,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року у складі судді Мирончук Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
		ОСОБА_2 , треті особи: Малиновська державна нотаріальна контора
		у м. Одесі, Одеська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та зміну черги спадкування.
		Позовну заяву обґрунтовував тим, що з 2010 року він та ОСОБА_3 почали жити разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вказана квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності.
		30 березня 2011 року позивач зареєструвався за вказаною адресою.
		ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка. ОСОБА_3 мала слабкий стан здоров`я та часто хворіла. Позивач постійно допомагав
		і підтримував у всьому ОСОБА_3 , доглядав її і готував їжу, возив на прийоми до лікарів. Починаючи з дня сумісного проживання з ОСОБА_3 ,
		ОСОБА_1 взяв на себе сплату комунальних послуг, які за останні кілька років налічують більше 20 000,00 грн (з 2010 до 2019 року). За весь період сумісного проживання він неодноразово за власний рахунок купував техніку для квартири ОСОБА_3 , наприклад: у 2012 році - холодильник та газову плиту за
		9 147,50 грн, телевізор марки «Samsung» за 2 812,00 грн, мобільний кондиціонер марки «DELFA» за 2 222,00 грн; у 2016 році - мікрохвильову піч марки «Samsung» за 1 998,96 грн; у 2017 році - кондиціонер марки «АС ELECTRIC» за 9 298,98 грн.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що 18 лютого 2019 року складено відповідний актовий запис № 2132, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданим Одеським міським ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області. ОСОБА_1 здійснив за свій рахунок поховання ОСОБА_3 як чоловік померлої, за що сплатив 24 300,00 грн, про що свідчить квитанція
		від 18 лютого 2019 року.
		Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина і він звернувся до нотаріуса
		з заявою про прийняття спадщини. Також до державного нотаріуса надійшла заява про прийняття спадщини від племінника померлої - відповідача
		ОСОБА_2 .
		Посилаючись на те, що для вступу у спадщину необхідно надати рішення суду, ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року у складі судді Мирончук Н. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю разом із
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без шлюбу, у період із
		2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 . В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів належними і допустимими доказами факт спільного його проживання з ОСОБА_3 у період з 2011 року до дня її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Водночас районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зміни черги спадкування, ураховуючи такі установлені обставини у справі: відсутність здійснення позивачем опіки над спадкодавцем; позивач і спадкодавець одного віку (він - 1951 року народження, вона - 1950 року народження); позивач надав докази щодо того, що ОСОБА_3 за останні роки свого життя 4 рази короткостроково лікувалася у денному стаціонарі поліклініки та проходила деякі медичні дослідження, але зазначене не вказує на те, що ОСОБА_3 не могла самостійно забезпечити умови свого життя та потребувала стороннього догляду, допомоги і піклування. Крім того, позивач до суду не надав доказів того, що він
		у цей період часу, знаходячись у такому ж віці, як і ОСОБА_3 , був здоровим та не звертався за вказаний період часу до лікарняних установ за медичною допомогою і спроможний був у такому ж віці надавати допомогу по догляду
		і піклуванню. Позивач не надав і доказів того, що він здійснював матеріальне забезпечення спадкодавця, оскільки у нього самого була в 2018 році пенсія
		у розмірі 5 071,40 грн на місяць, що вказує на відсутність наявної можливості за вказані кошти забезпечувати не тільки себе, а і іншу особу. Крім того, який був розмір пенсії за вказаний період у спадкодавця ОСОБА_3 позивач до суду за час розгляду справи доказів не надав.
		Також за час розгляду справи позивач не довів і надання ним тривалий час будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири. Окрім того, за час розгляду справи судом, позивач не надав суду жодного доказу щодо безпорадного стану спадкодавця ОСОБА_3 , тобто стану, викликаного похилим віком, тяжкою хворобою, або каліцтвом, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби.
		Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів щодо безпорадного стану ОСОБА_3 , зумовленого її похилим віком, чи тяжкою хворобою, або каліцтвом, із-за чого вона не могла самостійно забезпечувати умови свого життя та потребувала стороннього догляду, допомоги і піклування, до суду надано не було, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зміни черговості спадкування.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року змінено. В абзаці другому резолютивної частини заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року слова та цифри: «у період з 2011 року по 17 лютого
		2019 року» замінено слова та цифрами: «у період з 2012 року по 17 лютого
		2019 року». В іншій частині заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року залишено без змін.
		Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції по суті спору, погодився із висновками районного суду, що позивач довів належними та допустимими доказами факт його проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, до дня її смерті, доводи апеляційної скарги із цього приводу є безпідставними, а також районний суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості спадкування.
		Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни періоду,
		з якого позивач ОСОБА_1 почав сумісно проживати однією сім`єю як чоловік та жінка, з ОСОБА_3 , із вказівкою, що цей період розпочинається
		в 2012 році, а не в 2011 році, як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні. Таке рішення суду апеляційної інстанції було обумовлено тим, що:
		- заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, від 12 грудня 2011 року ОСОБА_1 з 26 серпня 1972 року до 12 грудня 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Шлюб розірвано лише 12 грудня 2011 року, рішення набрало законної сили 13 грудня 2011 року;
		- визнання факту сумісного проживання позивача ОСОБА_1 
		з ОСОБА_3 у період, коли він перебував у шлюбі з ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ), є незаконним;
		- відповідно до постанови Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18, якщо особа за вказаний період часу перебувала у зареєстрованому шлюбі, то задоволення заяви призведе до порушення принципу одношлюбності
		і для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі;
		- у судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 зазначив, що він проживав разом з ОСОБА_3 в її квартирі, починаючи із 2012 року, а чому в його позовній заяві зазначено 2010 рік, він не розуміє, оскільки це не відповідає дійсності.
		Водночас апеляційний суд зазначив, що точну дату, з якої позивач ОСОБА_1 почав сумісно проживати однією сім`єю як чоловік та жінка з ОСОБА_3 , встановити неможливо.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У березні 2024 року Одеська міська рада звернулася до Верховного Суду
		з касаційною скаргою на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга містить також клопотання про повідомлення дати, часу та місце судового розгляду.
		 
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, від 27 травня 2021 року у справі № 552/196/20, від 02 червня 2021 року у справі № 133/960/19, від 16 грудня 2021 року у справі № 520/11063/19, від 23 вересня 2022 року у справі № 755/13926/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 216/2651/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Заявник також зазначає у касаційній скарзі, що суди залишили поза увагою те, що: (1) належним відповідачем у подібних спорах є орган місцевого самоврядування, отже пред`явлення позову до неналежних відповідачів є підставою для відмови
		у задоволенні позовних вимог; (2) факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, надання періодичної допомоги та піклування, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не вказують на те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю; (3) наявні у матеріалах справи замовлення, товарні та фіскальні чеки, які не містять прізвищ та адрес, не можуть вважатись доказами, які б дали змогу встановити наявність факту спільного проживання позивача зі спадкодавцем; (4) встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет та здійснювали спільні витрати, купували майно в інтересах їх сім`ї, а отже, це не може свідчити про те, що сторони проживали у зазначений період однією сім`єю, а придбане одним з них майно є спільною сумісною власністю.
		 
		Окрім цього, на думку заявника, суди неправильно застосували
		статтю 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); надана судом першої інстанції при вирішенні справи негативна оцінка кожного доказу прямо суперечить рішенню про часткове задоволення позовних вимог; ОСОБА_2 у дійсності не підтвердив належності до кола спадкоємців майна померлої ОСОБА_3 ; саме Одеська міська рада мала бути відповідачем (співвідповідачем) у цій справі, а не третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог; суд першої інстанції здійснював розгляд справи понад трьох з половиною років; відповідач 
		ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання суду першої інстанції.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга Одеської міської ради передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 521/18297/19 із Малиновського районного суду м. Одеси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 521/18297/19.
		Ухвалою від 03 лютого 2025 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання Одеської міської ради про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін; призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів
		у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів                  від 04 лютого 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.,
		Луспеник Д. Д. (головуючий).
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
		статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                 з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		30 березня 2011 року ОСОБА_1 зареєструвався за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Вказана квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, що не заперечується учасниками справи.
		 
		1/2 частину цієї квартири ОСОБА_3 отримала у спадщину 08 липня
		2010 року, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
		 
		Згідно із заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2011 року у справі № 2-4137 ОСОБА_1 
		з 26 серпня 1972 року до 12 грудня 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , шлюб розірвано 12 грудня 2011 року, рішення набрало законної сили 13 грудня 2011 року.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що 18 лютого 2019 року складено відповідний актовий запис № 2132. Вказане підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданим Одеським міським ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області
		 
		Причина смерті ОСОБА_3 - ішемічний інфаркт.
		 
		Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на нерухоме майно: трикімнатну квартиру, розміром 61,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та садовий будинок з прилеглими господарськими будівлями і спорудами в садівничому товаристві «Букет» № 44.
		 
		ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 звернувся 20 квітня 2019 року до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом.
		 
		26 червня 2019 року до державного нотаріуса надійшла заява про прийняття спадщини від племінника померлої, ОСОБА_2 , який мешкає в російській федерації, м. астрахань.
		 
		Листом від 26 липня 2019 року № 3517/02-14 державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Дудінова І. Д. повідомила ОСОБА_2 про те, що родинні зв`язки з померлою ним не підтверджені і що для вступу
		у спадщину йому необхідно надати оригінали документів, які підтверджують родинні стосунки з померлою.
		 
		Відповіді на вказаний лист нотаріуса за час розгляду справи не надійшло.
		 
		Листом від 26 липня 2019 року № 3518/02-14 державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Дудінова І. Д. повідомила ОСОБА_1 про те, що для вступу у спадщину йому необхідно надати складений на його ім`я заповіт, або документи, які підтверджують родинний зв`язок з померлою, а якщо вони відсутні, то рішення суду, яким буде визначено спадкоємцем якої черги спадкування, згідно зі статтями 1261-1266 ЦК України, він є.
		 
		Звернувшись з позовом до суду, ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог надав до суду:
		копії квитанцій про сплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_3 . Платником в них вказано ОСОБА_3 ;
		копії чеків щодо купівлі телевізора, газової плити та мікрохвильової печі. Із цих копій не вбачається ні особи-платника, ні адреси доставки товарів;
		копію про те, що він оплатив «ритуальні послуги ОСОБА_3 » у сумі 24 300 грн;
		довідку з пенсійного фонду від 14 березня 2019 року, згідно з якою в 2018 році ОСОБА_1 щомісячно отримував пенсію у розмірі 5 071,40 грн, а в грудні
		2018 року йому було нараховано 5 082,29 грн;
		копію довідки про склад сім`ї і прописку від 05 березня 2019 року, видану начальником ЖБК Тицким С. А., з якої випливає, що ОСОБА_1 зареєстрований із 30 березня 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 , та є «муж» ОСОБА_3 ;
		копії виписок з медкартки поліклініки про те, що ОСОБА_3 за своє життя знаходилась 4 рази на лікуванні у денному стаціонарі поліклініки:
		1) з 03 жовтня 2011 року до 14 жовтня 2011 року; 2) з 07 травня 2012 року до
		19 травня 2015 року; 3) з 12 листопада 2013 року до 15 листопада 2013 року;
		4) з 18 квітня 2017 року до 20 квітня 2017 року;
		копії виписок, які вказують на те, що ОСОБА_3 проходила медичні дослідження, а саме: УЗД, доплерографію судин;
		копії висновків комп`ютерної томографії головного мозку ОСОБА_3 , згідно
		з якими об`ємних і осередкових змін у структурах головного мозку не виявлено.
		 
		Подаючи заяву нотаріусу, ОСОБА_7 у своїй заяві вказав про ОСОБА_1 як про можливого спадкоємця.
		 
		За час розгляду справи позивач не надав суду ні медичного висновку, яким було б встановлено безпорадний стан ОСОБА_3 та її потребу в сторонньому догляді, ні висновку судово-медичних експертів, які б підтвердили безпорадний стан ОСОБА_3 та її потребу в сторонньому догляді.
		 
		За час розгляду справи стороною позивача не було подано до суду клопотання про призначення та проведення судово-медичної експертизи, висновком якої можливо було б підтвердити важкі захворювання ОСОБА_3 , її безпорадний стан та її потребу в сторонньому догляді.
		 
		Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просив встановити факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 без шлюбу у період з 2011 року до 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкоємцями другої черги.
		 
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		 
		Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема,
		у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		 
		До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.
		 
		Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:
		 
		а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;
		 
		б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь
		у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї
		та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права
		й обов`язки.
		 
		Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.
		 
		Отже, у справі, що переглядається, підлягає встановленню як факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини однією сім`єю, так і тривалість такого проживання - щонайменше п`ять років до часу смерті спадкодавиці.
		 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із
		ОСОБА_3 без шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас суд апеляційної інстанції урахував, що згідно із заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
		від 12 грудня 2011 року про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою до 12 грудня 2011 року, тому визначений районним судом період проживання підлягав уточненню з метою не порушення принципу одношлюбності, передбаченого статтею 25 СК України.
		 
		Проте повністю погодитися з такими висновками судів колегія суддів Верховного Суду не може з огляду на таке.
		 
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів обмежена.
		 
		Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду
		від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови
		у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40),
		від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
		 
		Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
		 
		Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
		від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня
		2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19), залишаючи без змін судове рішення про відмову у задоволенні заяви Волочиської міської об`єднаної територіальної громади в особі Волочиської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу нерухомого майна в комунальну власність, дійшов висновку, що під відкриттям спадщини розуміється настання певних юридичних фактів, зумовлюють виникнення спадкових правовідносин. При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин. За загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток. У ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою.
		З урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2
		пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.
		 
		У постанові від 10 січня 2024 року у справі № 206/2616/21 (провадження
		№ 61-13665св23) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, скасовуючи рішення судів про визнання спадщини відумерлою та передачі її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, виходив із того, що при відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості. Тому позовні вимоги про визнання недійсними іпотечного договору, договору про задоволення вимог іпотекодержателя, договору купівлі-продажу квартири, припинення права власності на спірну квартиру, скасування державної реєстрації права власності, визнання відумерлою спадщину та передача спірної квартири
		у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради
		є неналежним способом захисту прав територіальної громади, що є самостійною підставою для відмови у позові.
		 
		У постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21 (провадження
		№ 61-795св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи
		з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
		 
		Суди розглянули спір по суті, водночас згідно з матеріалами справи, позивач після смерті ОСОБА_3 звернувся до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом у квітні 2019 року. У червні 2019 року до державного нотаріуса також надійшла заява про прийняття спадщини від відповідача ОСОБА_2 (громадянина російської федерації). Листом
		від 26 липня 2019 року № 3518/02-14 державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Дудінова І. Д. повідомила ОСОБА_1 про те, що для вступу у спадщину йому необхідно надати складений на його ім`я заповіт, або документи, які підтверджують родинний зв`язок з померлою, а якщо вони відсутні, то рішення суду, яким буде визначено спадкоємцем якої черги спадкування, згідно зі статтями 1261-1266 ЦК України, він є.
		 
		У свою чергу листом від 26 липня 2019 року № 3517/02-14 державний нотаріус Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Дудінова І. Д. повідомила ОСОБА_2 про те, що родинні зв`язки з померлою ним не підтверджені і що для вступу у спадщину йому необхідно надати оригінали документів, які підтверджують родинні стосунки з померлою.
		 
		Відповідач ОСОБА_2 не відреагував жодним чином на цю відповідь нотаріуса, повторно не звертався, запитувані документи на підтвердження родинних зав`язків із померлою не надав.
		Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 дійшов висновку, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору           у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті               є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		У частині четвертій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Суди неправильно не взяли до уваги, що спадщину після смерті ОСОБА_3 
		у встановленому законом порядку ніхто, в тому числі й відповідач ОСОБА_2 , не прийняв.
		 
		Зважаючи на зазначене, в задоволенні позовних вимог належить відмовити, оскільки вони заявлені до неналежного відповідача.
		 
		Доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження. З огляду на неналежний суб`єктний склад сторін суд касаційної інстанції не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги щодо суті спору.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених
		статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування рішення судів попередніх інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
		 
		Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та скасування рішення судів попередніх інстанцій, на користь Одеської міської ради із ОСОБА_1 мають бути стягнуті її витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги
		у розмірі 2 305,20 грн та касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн, всього -
		5 378,80 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргуОдеської міської ради задовольнити частково.
		 
		Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року
		та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року скасувати
		та ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Малиновська державна нотаріальна контора у м. Одесі, Одеська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та зміну черги спадкування відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради 5 378,80 грн (п`ять тисяч триста сімдесят вісім гривень 80 коп.) витрат за подання апеляційної та касаційної скарг.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник      Судді:І. Ю. Гулейков       Б. І. Гулько       Г. В. Коломієць       Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...