Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/5214/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-16073ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                            
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 372/5214/23
		провадження № 61-16073 св 24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - адвокат Вареник Андрій Миколайович,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича, на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Зінченка О. М. від 06 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В. 
		від 24 жовтня 2024 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
		Позов мотивовано тим, що вони з 06 листопада 1999 року по 11 березня 
		2020 року перебували в шлюбі, а 03 березня 2020 року між ними укладено шлюбний договір, згідно з яким здійснено поділ майна подружжя.
		Вказувала, що у результаті поділу майна у її власності залишився будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а у власності ОСОБА_2 - будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Пунктом 5.7 вказаного договору було закріплено, що у випадку, якщо дружина до або після розлучення стане власником суміжної з чоловіком земельної ділянки, останній зобов`язується не перешкоджати в користуванні спільними технічними комунікаціями, а саме лічильниками водо-, газо-, електропостачання та інших технічних комунікацій та систем. 
		03 березня 2020 року ОСОБА_2 до шлюбного договору було написано заяву, якою він визначив свої обов`язки щодо певних питань, які необхідно врегулювати за результатами поділу майна.
		Позивач зазначала, що між суміжними земельними ділянками, на яких знаходяться будинки вона за власні кошти встановила паркан без врахування меж ділянок, на тому місці, де їй вказав відповідач. Її септики залишилися на території, де знаходиться будинок відповідача. При цьому відповідач зобов`язався надавати доступ до септиків, до яких підключений її будинок, у разі необхідності. 
		Вказувала, що 13 червня 2020 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_3 подарувала їй земельну ділянку площею 0,32 га, кадастровий номер: 3223186200:06:610:0204, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		У липні 2023 року вона виявила, що у неї переповнені резервні резервуари/колодязі, в які збираються рідкі побутові відходи. Однак, на її прохання надати доступ спеціалістам до її септиків відповідач відмовив, тому вона вирішила зробити нові септики вже на своїй ділянці. 
		28 липня 2023 року було виготовлено абрис по межі земельної ділянки площею 
		0,32 га, кадастровий номер: 3223186200:06:610:0204, на якому вбачається, що паркан встановлений таким чином, що частина земельної ділянки, яка їй належить, знаходиться у користуванні ОСОБА_2 . 
		Вона повідомила відповідача, що вона планує перемістити паркан відповідно до встановлених меж її земельної ділянки, однак відповідач висловив незгоду. 
		02 серпня 2023 року з резервних резервуарів/колодязів, які знаходяться на її земельній ділянці, було викачано рідкі побутові відходи та складено технічний акт. 
		Позивач зазначала, що 03 серпня 2023 року вона викликала двох робітників для переносу паркана в межах своєї ділянки для його встановлення на межі земельних ділянок сторін. Коли робітники почали роботу, відповідач нецензурно висловлювався, зі своєї ділянки почав погрожувати їм фізичною розправою та застосуванням до них зброї. Він зробив два постріли зі зброї в бік паркану, після чого робітники припинили демонтаж паркану. 
		У зв`язку з цим, вона викликала співробітників Управління охорони в Київській області, а потім слідчо-оперативну групу Обухівського РУП ГУНП в Київській області, та подала слідчому СВ Обухівського РУП Пагасу А. Е. заяву про вчинення відносно неї та її робітників відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України, на підставі чого здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023111230002197.
		При цьому 05 вересня 2023 року постановою Обухівського районного суду Київської області у справі № 372/4009/23 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 174 КУпАП.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: 
		- зобов`язати відповідача усунути перешкоди їй в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 3223186200:06:610:0204, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 »;
		- не чинити їй перешкоди при перенесенні елементів паркану на межі суміжного землекористування між земельними ділянками, розташованими за адресами: АДРЕСА_1 земля», «АДРЕСА_1», для приведення меж земельної ділянки, кадастровий номер 3223186200:06:610:0204, належної їй, у стан відповідно до кадастрового плану земельної ділянки з Державного земельного кадастру, що міститься у Акті перенесення точок межі земельної ділянки в натурі (на місцевість) від 28 липня 
		2023 року.
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 
		2024 року,у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні земельною ділянкою. При цьому відповідач не оспорює межі встановленого позивачкою паркану, а тому немає підстав для його перенесення. 
		Суд апеляційної інстанції вказав, що експертиза щодо наявності порушень меж земельної ділянки, належної позивачці, з боку відповідача не проводилась, позивачка такого клопотання не заявляла, а суд не володіє спеціальними знаннями для встановлення вказаних обставин та не має повноважень з власної ініціативи призначати відповідну судову експертизу. При цьому, акт перенесення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 28 липня 2023 року та складений до нього абрис по межі земельної ділянки, є безпідставним, оскільки вказаний акт суперечить акту виносу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 
		від 27 грудня 2023 року з абрисом земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:010:0203 та, за відсутності відповідного висновку експерта, не може вважатися достатнім доказом для підтвердження заявлених позовних вимог.
		Суд апеляційної інстанції послався на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А. М, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасуватий ухвалити нове судове рішення про задоволення позову  ОСОБА_1 .
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, витребувано цивільну справу № 372/5214/23 із Обухівського районного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника А. М., про розгляд справи з викликом сторін, відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Вареника А. М., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення винесені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди неповно з`ясували обставин, що мають значення для справи та не взяли до уваги надані докази.
		Суди не врахували відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо питань: обов`язкового призначення судової експертизи у справах навіть з власної ініціативи, хоча такої потреби немає, дотримання учасниками справи процесуальних строків, достовірних та достатніх доказів.
		Вказує, що суди не взяли до уваги акт перенесення точок межі земельної ділянки у натурі (на місцевості) від 28 липня 2023 року разом із абрисом по межі земельної ділянки, а також не надали йому жодної оцінки, відсутні мотиви відхилення цього доказу, що є порушенням вимог процесуального законодавства.
		Крім того, зазначає, що судом безпідставно долучено до матеріалів справи та враховано під час ухвалення рішення відзив ОСОБА_2 , який було подано з пропуском строку та не наведено поважних причин пропуску цього строку, що є порушенням як вимог ЦПК України, принципу рівності сторін, а суд апеляційної інстанції не надав оцінку вказаному факту.
		Також посилається на відповідну судову практику Європейського суду з прав людини щодо справедливого судового розгляду.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бєлік А. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що доводи касаційної скарги безпідставні, суди належним чином встановили фактичні обставини у справі й надали належну правову оцінку поданим доказам. Крім того, зазначає, що посилання в касаційній скарзі на неврахування судом правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, є необґрунтованим, так як справи не є подібними.
		У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А. М., подав до Верховного Суду пояснення до відзиву на касаційну скаргу, підтвердивши доводи касаційної скарги.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		29 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, згідно з якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_2, надану для індивідуального садівництва кадастровий номер: 3223186200:06:010:0203 (а. с. 123-127).
		З 06 листопада 1999 року сторони перебували в шлюбі. 11 березня 2020 року рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/55686/19-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 13-15).
		03 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюбний договір № 546 з метою урегулювання майнових відносин між собою і визначення взаємних майнових прав та обов`язків на засадах взаємоповаги (а. с. 16-18). 
		03 березня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву, в якій визначив свої обов`язки щодо певних питань, які необхідно врегулювати при поділі майна (а. с. 19).
		Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 03 березня 2020 року вона зобов`язана звести за свій кошт огорожу на земельній ділянці (межі), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186200:06:010:0204, згідно виготовленої документації, залишаючи за собою право похибки на 0,5 метра, у разі випадку технічної можливості встановлення огорожі на вказаній в документах межі у зв`язку з проходженням підземних комунікацій саме на цій частині ділянки (а. с. 134, 135).
		13 червня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування земельної ділянки, згідно з якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,32 га за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 3223186200:06:610:0204 
		(а. с. 20-22).
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 212401401 за ОСОБА_1 13 червня 2020 року зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 3223186200:06:610:0204 (а. с. 23).
		28 липня 2023 року ФОП ОСОБА_4 було складено Акт перенесення точок межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) за кадастровим номером 3223186200:06:610:0204, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,3200 га, та належить ОСОБА_1 , поворотні точки межі земельної ділянки чи їх проекції в доступних місцях позначені на контурах місцевості обумовленими позначками. До акту додано Абрис по межі земельної ділянки (а. с. 25-28).
		02 серпня 2023 року ФОП ОСОБА_5 складено технічний акт 
		№ 622/1, з якого вбачається, що було проведено відкачування РПВ з резервних резервуарів/колодязів за адресою: 
		АДРЕСА_1 . Проблема накопичення води в резервних резервуарах була через те, що основні резервуари стояли під напором через несвоєчасну їх викачку, 
		а насоси знаходилися в непрацюючому стані через несвоєчасне очищення/викачку основних резервуарів, доступ до яких обмежений парканом між ділянками замовника та сусідньою ділянкою, а також відсутністю дозволу власника сусідньої ділянки, де знаходяться основні резервуари на доступ до них (а. с. 24).
		З копії рапорту вбачається, що 03 серпня 2023 року між сусідами 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбувся конфлікт з приводу паркану, у ході якого ОСОБА_2 погрожував зброєю в бік робітників та двічі вистрілив і куля влучила в стовпчик паркану (а. с. 29).
		Крім того, дані обставини підтверджуються копією протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 03 серпня 
		2023 року (а. с. 30).
		У зв`язку з вищевказаними діями ОСОБА_2 були внесені відомості до ЄРДР, кримінальне провадження № 12023111230002197, за частиною четвертою 
		статті 296 КК України (а. с. 31).
		05 вересня 2023 року постановою Обухівського районного суду Київської області 
		у справі № 372/4009/23 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 174 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700 грн без конфіскації пристрою для відстрілу гумовими кулями марки Форт-12Р 9 мм (а. с. 33).
		З копії Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186200:06:010:0203, вбачається, що 29 серпня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (а. с. 86, 87).
		27 грудня 2023 року ФОП ОСОБА_6 складено Акт винесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за кадастровим номером 3223186200:06:010:0203, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0571 га. До акту додано Абрис по межі земельної ділянки 
		(а. с. 132-133).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 
		3) суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника А. М., задоволенню не підлягає. 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що вона не може реалізувати свої законні права власника земельної ділянки, перемістивши належний їй паркан між ділянкою, що їй належить, та ділянкою, що належить ОСОБА_2 , на встановлену межу між цими ділянками, внаслідок чого ОСОБА_2 продовжує безпідставно користуватися частиною її земельної ділянки та свідомо створює їй перешкоди для відновлення її порушених прав. 
		При цьому, вказані обставини позивач обґрунтовує Актом перенесення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 28 липня 2023 року та складеного до нього абрису по межі земельної ділянки.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно до статті328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Положення статті 391 ЦК України встановлюють, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
		При цьому, власник за правилами цієї статті може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.
		Підставою для подання такого позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
		При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні своїх правомочностей.
		Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 квітня 2019 року 
		у справі № 523/4591/16-ц, провадження № 61-12026 св 18;від 16 лютого 2021 року 
		у справі № 127/33179/19, провадження № 61-16450 св 20.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Стаття 16 ЦК врегульовує захист цивільних прав та інтересів судом та передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		У частині другій цієї статті наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, який не є вичерпним, адже тут же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Аналізуючи статті 15, 16 ЦК України, слід дійти висновку про те, що право на захист свого цивільного права має особа у разі його порушення, невизнання або оспорювання і що суд може захистити цивільне право або інтерес будь-яким способом, встановленим договором або законом.
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Відповідно до статей 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
		Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження своїх позовних вимог сторона позивача посилається і доводить наступне.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення її права, яке, на думку цієї особи, полягає у тому, що збудована нею металева огорожа не відповідає технічній документації, знаходиться не на межі з земельною ділянкою відповідача, внаслідок чого, відповідач безпідставно заволодів та користується частиною її земельної ділянки.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		Судами встановлено, що експертиза щодо наявності порушень меж земельної ділянки позивача з боку відповідача не проводилась, позивач такого клопотання в судах не заявляла, хоча доведення позовних вимог є її процесуальним обов`язком. Суд з власної ініціативи не може призначити відповідну експертизу. 
		При цьому апеляційний суд зазначив, що Акт перенесення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 28 липня 2023 року та складений до нього абрис по межі земельної ділянки суперечить акту виносу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 27 грудня 2023 року з абрисом земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:010:0203. Тобто позивач не довела своїх позовних вимог.
		Верховний Суд не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд з власної ініціативи не може призначити відповідну експертизу.  
		Так, у змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу.
		Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 
		1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
		2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		Отже, призначення експертизи можливе з власної ініціативи суду, що відрізняє чинний ЦПК України від ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року.
		Такі правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах 
		від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61-431св23), 
		від 12 лютого2025 року у справі № 761/42089/21 (провадження № 61-8942св24) 
		та інших.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Разом з тим Верховний Суд доходить висновку, що вказане не призвело до неправильного вирішення спору і суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не може вийти за межі доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А. М., чітко зазначає, що потреби у призначенні відповідної судової експертизи щодо накладення земельної ділянки взагалі немає, оскільки межі земельних ділянок на обох актах (від 28 липня 2023 року і від 27 грудня 2023 року) повністю збігаються. 
		А тому вказується, що суд міг дати їм оцінку без залучення спеціальних знань, визначивши порушення її прав землекористування. 
		Верховний Суд зазначає, що ніхто не може бути примушений до вчинення певних процесуальних дій, кожна зі сторін спору вибирає стратегію свого захисту на власний розсуд. А тому суд не може усупереч правової позиції позивача, який і зобов`язаний довести свої позовні вимоги, вчиняти дії проти її волі, тобто призначати відповідну експертизу тощо.
		Таким чином, колегія вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем чиняться перешкоди в користуванні її земельною ділянкою. У зазначених вище актах відсутні посилання на те, що наявний «захват» земельної ділянки. 
		Відповідач довів, що розмір його земельної ділянки відповідає межам, зазначеним в Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, кадастровий номер 3223186200:06:010:0203. 
		Посилання касаційної скарги про те, що суди не врахували відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги Акт перенесення точок межі земельної ділянки у натуру (на місцевість) від 28 липня 2023 року разом із абрисом по межі земельної ділянки, а також не надали йому жодної оцінки та відсутні мотиви відхилення цього доказу, є безпідставними, так як суди при ухваленні судових рішень взяли до уваги вказаний документ та надали йому належну правову оцінку.
		Щодо безпідставно долучено до матеріалів справи та враховано під час ухвалення рішення відзив ОСОБА_2 , який на думку заявника, було подано з пропуском строку та не наведено поважних причин пропуску цього строку, що є порушенням вимог ЦПК України, колегія суддів вважає, що зазначені посилання є безпідставні, суд першої інстанції протоколом судового засідання відзив ухвалив долучити, правову оцінку надав в нарадчій кімнаті, це є його дискрецією,з чим Верховний Суд погоджується (а. с. 103-104). Більше того, на вказаний відзив і докази, які до нього подані (акт від 27 грудня 2023 року) ОСОБА_1 активно використовувала у своїх доводах, зазначаючи, що він не суперечить наданому нею акту. 
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону. 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича, залишити без задоволення.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                              І. Ю. Гулейков
		                                                                                                       Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...