Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 332/3757/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 20.02.2025
Номер судового провадження: 51-2277км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017080030002104

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		20 лютого 2025 року                                                                              
		м. Київ                                                           
		 
		справа №332/3757/17
		провадження № 51-2277км19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		 
		головуюча                                             ОСОБА_1 ,
		судді:                                                       ОСОБА_2 , 
		                                                                           ОСОБА_3 ,
		 
		секретар судового засідання                     ОСОБА_4 ,
		 
		учасники  судового провадження:
		прокурор                                                    ОСОБА_5 ,
		засуджена                                                ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), 
		захисник                                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції), 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080030002104, стосовно 
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась у с. Печеркіно Бєловського району Кемеровської області російської федерації, та проживає у АДРЕСА_1 , засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування оскаржених судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
		Свої доводи захисник мотивує тим, що порушивши вимоги ст.419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), апеляційний суд не надав оцінки доводами апеляційної скарги сторони захисту та не звернув уваги на докази у справі, які вказують, що потерпілий ОСОБА_8 вчиняв реальні злочинні дії стосовно ОСОБА_6 , які загрожували її життю, здоров`ю та статевій недоторканості, тому остання перебувала  в стані необхідної оборони, однак  вона перевищила межу такого захисту. Натомість суд дійшов неправильного та передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо винуватості обвинуваченої в умисному вбивстві.
		Вказує, що місцевим судом не наведено у мотивувальній частині рішення мотиву вчинення умисного вбивства та форми вини, що суперечить статтям 370, 374КПК України, не вказано з яких підстав судом визнано суперечливі докази допустимими, а інші - недопустимими, без посилання на відповідну норму КПК України.
		Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не виконали вимоги постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у цьому провадженні, зокрема щодо зобов`язання виконання судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК України під час нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
		Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону» та не було ними взято до уваги під час дослідження доказів та винесення судових рішень, те, що ОСОБА_6 була у стані необхідної оборони (перевищення меж оборони), мала тілесні ушкодження, згідно з висновком експертизи, та неправильно кваліфікували її дії за ч.1 ст. 115 КК України, тим самим неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність.
		Вказує, що суд першої інстанції показання свідків ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 оцінив не правильно, не допитав свідка сторони обвинувачення   ОСОБА_14 , яка є лікарем швидкої медичної допомоги, і не надав можливості стороні захисту її допитати у суді, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про їх повторний допит.
		Зауважує, що відповідно до рішення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду № 628/4025/13-к від 04 липня 2018 року, місцевий суд, для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, не здійснив порівняльний аналіз та не оцінив наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, не встановив їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. 
		Прокурор надіслав заперечення на касаційну скаргу захисника, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
		 
		Зміст судових рішень та встановлені судами обставини кримінального провадження 
		Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 
		2018 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України  та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2018 року стосовно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України змінено. Перекваліфіковано її дії на ст. 124 КК України та постановлено вважати її засудженою за цей злочин до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. ОСОБА_6 , як таку, що відбула призначене вироком суду покарання повністю, звільнено з-під варти в залі суду.
		Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково. Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року стосовно ОСОБА_6 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційні скарги прокурора та захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2018 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
		Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та прокурора залишено без задоволення. Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року залишено без зміни.
		Як установлено судами, 09 серпня 2017 року, близько 00:30, ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в квартирі АДРЕСА_2 , що є житлом ОСОБА_15 , перебуваючи на кухні вказаної квартири, під час сварки з ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи навмисно, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, схопивши лівою рукою з кухонного столу ніж, нанесла ОСОБА_8 два удари ножем в область грудної клітини справа, спричинивши, згідно з висновком експерта з судово-медичної експертизи № 2770 від 09 серпня 2017 року тілесні ушкодження, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя у момент заподіяння, і перебувають в прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілого, яка настала безпосередньо на місці пригоди того ж дня о 01:35.
		 
		Позиції учасників судового провадження 
		Захисник та засуджена у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу захисника, просили скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор у судовому засіданні заперечила доводам касаційної скарги, просила оскаржені судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення. Іншим учасникам було належним чином повідомлено про час і місце судового розгляду, але в судове засідання вони не з'явилися. 
		 
		Мотиви суду
		Щодо істотних порушень судами вимог кримінального процесуального закону
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги.
		Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, установлених судами попередніх інстанцій, оскільки виступає судом права, а не факту, на підставі чого доводи про невідповідність фактичних обставин кримінальних правопорушень викладеним у судових рішеннях касаційній перевірці не підлягають.
		Як вбачається з матеріалів справи, кримінальне провадження надійшло до суду за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. За результатами судового розгляду Заводський районний суд м. Запоріжжя від 18 червня 2018 року дії ОСОБА_6 перекваліфікував з ч. 1 ст. 115 на ч.2 ст.121 КК України і призначив покарання в межах санкції вказаної норми закону.
		Зазначений вирок був оскаржений прокурором та захисником обвинуваченої з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченої. 
		Зокрема, в апеляційній скарзі прокурор посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченої просив апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		Проте ухвалою суду апеляційної інстанції вказаний вирок було змінено і перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч.2 ст.121 на ст. 124 КК України і призначено покарання в межах санкції вказаної норми закону.
		Вказану ухвалу було оскаржено прокурором з підстав неправильної кваліфікації судами дій ОСОБА_6 , що призвело до призначення їй м`якого покарання та не дослідження судом апеляційної інстанції доказів повторно.
		Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2019 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, а ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 лютого 2019 року стосовно ОСОБА_6 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції тільки з підстав істотного порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а саме порушення вимог ч.3 ст. 404 КПК, які зобов`язують суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, без дотримання передбаченої процесуальним законом процедури.
		При новому розгляді, суд апеляційної інстанції ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційні скарги прокурора та захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнив частково, вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2018 року скасував та призначив новий розгляд в суді першої інстанції також лише з підстав допущеного місцевим судом істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
		При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції не має права наперед вирішувати питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, оскільки ці доводи належить перевірити при новому розгляді судом першої інстанції.
		За результатами нового розгляду місцевий суд ухвалив обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_6 , яким визнав доведеним обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України. З указаним рішенням погодився і суд апеляційної інстанції.
		Разом з тим Суд, перевіривши доводи касаційної скарги захисника вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в місцевому суді допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
		Вказані вимоги кримінального процесуального закону спрямовані на забезпечення правової визначеності для обвинуваченого шляхом встановлення законодавчої заборони погіршення його становища під час нового розгляду в суді першої інстанції після скасування апеляційним судом попереднього судового рішення місцевого суду, крім випадків, прямо передбачених законом.
		Питання застосування приписів ч. 2 ст. 416 КПК України досліджувались об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 вересня 2019 року провадження № 51-7543кмо18 (справа № 728/2724/16-к), яка сформувала висновки щодо застосування норм права.
		Об`єднана палата звернула увагу на те, що ч. 2 ст. 416 КПК України розташована в тексті кримінального процесуального закону одразу після норми, що визначає підстави для скасування апеляційним судом вироку чи ухвали суду й призначення нового розгляду в суді першої інстанції (ч. 1 ст. 415 КПК України), а також норми, що забороняє апеляційному суду при призначенні нового розгляду у суді першої інстанції вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання. 
		Таке розташування вказаних правових норм указує на те, що законодавець свідомо сформулював їх саме в такій, а не іншій редакції. Відтак положення ч. 2 ст. 416 КПК України в чинній редакції мають тлумачитися буквально, зокрема, як такі, що відображають чіткий намір законодавця визначити вичерпний перелік випадків, коли при новому розгляді суд першої інстанції може застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. При цьому положення ч. 2 ст. 415 КПК України не слід розглядати як такі, що дозволяють зробити виключення з указаного правила, оскільки законодавець мав можливість (якщо б мав такий намір) включити в текст ч. 2 ст. 416 КПК України вказівку на те, що застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення при новому розгляді в місцевому суді можливе, також, у випадку скасування вироку чи ухвали суду першої інстанції з підстав, передбачених у ст. 415 КПК України. 
		Отже, системне тлумачення цих норм указує на те, що навіть у разі встановлення апеляційним судом таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, відповідно до вимог ст. 370, ч. 2 ст. 416, ст. 419 КПК України він не може залишити поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора чи потерпілого щодо необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення, оскільки в протилежному випадку це призведене до неможливості застосування такого закону при новому розгляді в суді першої інстанції. 
		Перевіривши обґрунтованість відповідних доводів апеляційних скарг прокурора чи потерпілого, апеляційний суд, крім випадку, якщо знайде їх безпідставними, при скасуванні оскарженого судового рішення з підстав істотних порушень кримінального процесуального закону і призначенні нового розгляду в суді першої інстанції, повинен указати на неправильність чи передчасність висновків суду в судовому рішенні, яке скасовується, про застосування чи незастосування того чи іншого закону про кримінальну відповідальність, як на додаткову підставу для скасування судового рішення. 
		При цьому, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК України, суд апеляційної інстанції повинен формулювати свої висновки та вказівки лише в такій формі, щоб це не призводило до вирішення наперед указаних в цій нормі питань, але водночас давало б достатні підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення у випадку, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні відповідного злочину буде доведено в установленому законом порядку.
		Суд звертає увагу, що у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду від 18 червня 2018 року і призначив новий розгляд в суді першої інстанції виключно з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. 
		При цьому він взагалі не розглядав доводів прокурора щодо необхідності застосування закону про більш тяжке правопорушення, обмежившись формальною вказівкою, що інші доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора та захисника, підлягають перевірці при новому розгляді. Разом із тим, апеляційний суд у своїй ухвалі не зазначив однією з підстав скасування вироку суду неправильне застосування судом першої інстанції ч.2 ст.121 КК України.
		Крім того, відповідно до правового висновку щодо застосування ч. 2 ст. 416 КПК України, висловленого у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року (справа № 414/1217/14-к, провадження № 51- 3753км18) згідно з ч. 2 ст. 416 КПК України при новому розгляді в суді першої інстанції допускається застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
		Вживаючи у тексті вказаної норми термін «новий судовий розгляд», законодавець не пов`язує його виключно з тим вироком суду першої інстанції, у зв`язку зі скасуванням якого здійснюється цей судовий розгляд.
		А тому заборона щодо погіршення становища обвинуваченого, яка виникає після скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом з підстав не зазначених у ч. 2 ст. 416 КПК, продовжує діяти на увесь наступний період кримінального провадження щодо цього обвинуваченого (на усі подальші випадки нового розгляду в суді першої інстанції), незалежно від того, скільки разів буде здійснюватися розгляд у суді першої інстанції у цьому ж провадженні.
		Таким чином, при новому розгляді кримінального провадження як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК України, були позбавлені можливості застосувати стосовно ОСОБА_6 норми закону про більш тяжке кримінальне правопорушення. 
		Усупереч цьому та в порушення вимог ст. 416 КПК України суд першої інстанції при новому розгляді визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні більш тяжкого правопорушення, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
		Зазначене порушення вимог ст. 416 КПК України залишилося й поза увагою апеляційного суду.
		З огляду на зазначене, рішення судів першої та апеляційної інстанції є такими, що постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
		 
		Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині правової кваліфікації дій ОСОБА_6 .
		Доводи касаційної скарги сторони захисту щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальністьв частині правової кваліфікації дій ОСОБА_6 та стосуються неврахування судами попередніх інстанцій того факту, що ОСОБА_6 перебувала у стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, є обґрунтованими.
		Так, місцевий суд у вироку вказав, що обвинувачена була знайома з потерпілим значний проміжок часу, перебувала з ним в приятельських відносинах, до перебування в квартирі ОСОБА_15 та  під час самого перебування в квартирі, ніяких конфліктів не було. Щодо безпосередньо обставин заподіяння ушкоджень потерпілому обвинуваченою, то вона в перший раз після дій потерпілого щодо неї, що підтверджується висновком експерта з судової медичної експертизи № 1994 від 04 вересня 2017 року, яка встановила наявність у потерпілої синців, вискочила з кухні, де вони були з потерпілим, а коли він насильно затягнув її за руку знову до кухні, став перед дверима, таким чином перекривши їй вихід, схопив потерпілу за праву руку, вона лівою рукою, навпомацки взяла з обіднього столу ніж та нанесла пошкодження потерпілому, згідно висновку експерта з судово-медичної експертизи № 2770 від 08 вересня 2017 року, а інших ушкоджень, у тому числі тих, які б свідчили про боротьбу і самозахист та могли утворитися при ударах руками, ногами, судом не виявлено. 
		При цьому, встановивши такі фактичні обставини, суд першої інстанції зазначив, що мотивом дій було внутрішнє спонукання обвинуваченої, спрямоване на заподіяння смерті з метою припинення домагань потерпілого щодо неї, про що свідчить відсутність будь-яких обставин, які б вказували на протиправні дії потерпілого до самої події, відсутність конфлікту з обвинуваченою або якихось інших підстав з боку потерпілого для спонукання негативного ставлення до себе з боку ОСОБА_6 , а також використання останньою ножа при завданні ушкоджень потерпілому - нанесення ударів потерпілому, швидкого припинення нанесення ударів й відсутність намагання викликати допомогу. 
		Навівши такі суперечливі обґрунтування мотивів, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст.118 КК України, пояснюючи відсутністю на тілі обвинуваченої будь-яких суттєвих пошкоджень, окрім синців, що виключає кваліфікацію дій як необхідну оборону.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що місцевий суд перевірив належним чином версію сторони захисту про те, що обвинувачена діяла в умовах необхідної оборони, та спростовував її у вироку, з наведенням переконливого обґрунтування.
		Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій вказали у своїх рішеннях про відсутність будь-яких доказів, які б підтвердили наявність фізичного насильства з боку потерпілого щодо обвинуваченої.
		Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
		За вимогами ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. 
		Стан необхідної  оборони виникає  не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. 
		Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України  від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна. 
		Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, а отже і для того, хто обороняється.
		На відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
		Із матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що у день події                   потерпілий ОСОБА_8 застосував до ОСОБА_6 фізичне та психологічне насильство, примушував її до статевого акту, завдав їй ударів у різні частини тіла, заподіявши легких тілесних ушкоджень, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 1994 від 04 вересня 2017 року.
		Засуджена ОСОБА_6 , захищаючись, вибігла з кухні, де вони були з потерпілим ОСОБА_8 , а коли він насильно затягнув її за руку знову до кухні, став перед дверима, таким чином перекривши їй вихід, схопив потерпілу за праву руку, вона лівою рукою, навпомацки взяла з обіднього столу ніж та нанесла не менш трьох пошкоджень потерпілому, спричинивши поранення від якого він помер.
		Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій засуджена ОСОБА_6 та її захисник наполягали, що обвинувачена наміру вбивати не мала, діяла виключно для самооборони від посягань потерпілого на примушування її до статевого акту.
		Твердження засудженої про пережите фізичне насильство підтверджуються висновком судової медичної експертизи № 1994 від 04 вересня 2017 року, відповідно до якого у неї виявлені ушкодження у вигляді синців з садном в ділянках правого плеча: саден в ділянці правого ліктьового суглоба, в ділянках обох колінних суглобів; синців в ділянках лівого ліктьового суглоба, правого передпліччя, лівого передпліччя, що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які утворилися від не менш ніж 9-ти травматичних дій тупого предмета (предметів), індивідуальні особливості яких в ушкодженнях не було відображено, давність їх утворення не суперечить терміну, зазначеного в обставинах справи. 
		Суд вважає, що, завдані потерпілим ушкодження ОСОБА_6 свідчать про наполегливе побиття, яке, хоча і не призвело до тяжких наслідків для здоров`я засудженої, однак спричиняло їй біль і страх за своє здоров`я, а тому має кваліфікуватися як суспільно-небезпечне посягання в контексті статті 36 КК України.
		Крім того, з показань ОСОБА_6 , та з даних протоколу слідчого експерименту, проведеного за її участю, вбачається, що кухонний ніж в руках останньої опинився випадково, оскільки вона знаходилась спиною до столу та лівою рукою нащупала предмет, яким виявився ніж, удари вказаним ножем вона завдавала неприцільно, за відсутності перешкод для вчинення подальших дій, направлених на позбавлення життя потерпілого, припинила свої протиправні дії, вибігши не тільки з кухні, а і взагалі з квартири в під`їзд, просила викликати швидку, намагаючись відвернути настання потерпілому шкідливих наслідків, не зникла з місця вчинення злочину, дочекалась співробітників поліції, яким, нічого не приховуючи, повідомила про те, що це саме вона нанесла потерпілому ножові поранення.
		Випадковий вибір ОСОБА_6 знаряддя злочину і спосіб його отримання, стан алкогольного сп`яніння потерпілого, його значна фізична перевага, нанесення ним обвинуваченій ударів та намагання зґвалтувати її, свідчать про те, що у обвинуваченої виник намір заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження лише задля того, щоб він припинив своє посягання на її життя, здоров`я та особисту недоторканість, реалізувавши який, вона вибігла з квартири.
		Доводи сторони захисту про те, що потерпілий застосував стосовно неї психологічне та фізичне насильство, а саме примушував до статевого акту та намагався зґвалтувати її, не спростовані судами, а навпаки, підтверджуються висновками судово-медичної експертизи № 1994 від 4 вересня 2017 року.
		Крім того, вказані обставини, підтверджуються висновком експерта № 375/к від 19 жовтня 2017 року, відповідно до якого не виключається можливість утворення всього комплексу ушкоджень у ОСОБА_8 за обставин та умов, вказаних підозрюваною ОСОБА_6 під час слідчого експерименту від 16 серпня 2017 року.
		За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку, що вважає, що ОСОБА_6   перебувала в стані необхідної оборони, а її умисні дії  були   спрямовані на захист своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
		Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що злочини, передбачені статтями 118 та 124  КК, є умисними, а тому наявність умислу на спричинення шкоди особі, що посягає, у тому числі - умислу на її вбивство, не виключає перебування особи, що захищається, в стані оборони.
		Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 243/9755/20, від 2 липня 2019 року у справі № 524/113/15-к, від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/10870/16, від 19 вересня 2023 року у справі № 204/647/20.
		Разом із тим, застосування ОСОБА_6 у цій ситуації ножа та заподіяння смертельного поранення  ОСОБА_8 не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а отже засуджена вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.
		З огляду на викладене, оспорювані судові рішення підлягають зміні на підставі ч. 1 ст. 438 КПК України, вчинене ОСОБА_6 діяння слід перекваліфікувати на ст. 118 КК України.
		Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 , покарання колегія суддів відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно з положеннями ст. 12 КК є нетяжким, дані про особу засудженої, яка в силу ст.89 КК України не судима, на обліках не перебуває. При цьому колегія суддів зважує на те, що цей злочин був вчинений засудженою стані алкогольного сп`яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання. Обставин, які пом`якшують  покарання у справі не встановлено.
		З урахуванням суспільної небезпеки вчиненого, його наслідків, даних про особу засудженої, Суд вважає за необхідне призначити їй покарання у виді позбавлення волі в максимальному розмірі, передбаченому  санкцією ст. 118 КК України.
		Беручи  до уваги, що засуджена перебувала під вартою з 9 серпня 2017 року по 06 лютого 2019 року (1 рік, 5 місяців та 28 днів), та з 11 липня 2024 року по   20 лютого 2025 року (7 місяців та 9 днів), тобто  відбула призначене покарання повністю, Суд вважає, що на підставі положень ст. 377 КПК України  ОСОБА_6 слід звільнити з-під варти як таку, яка повністю відбула призначене їй покарання.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд 
		 
		ухвалив:
		 
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 22 серпня 2022 року та  ухвалу Запорізького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_6 змінити.
		Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 на ст. 118 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.
		ОСОБА_6 як таку, що відбула покарання, звільнити з-під варти.
		В решті судові рішення залишити без зміни. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...