Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990SСGС/25/24 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 20.02.2025
Номер судового провадження: 11-263сап24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 990SCGC/25/24
		провадження № 11-263сап24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Уркевича В. Ю.,
		судді-доповідачки Усенко Є. А.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Проценко Р. А.,
		скаржниці ОСОБА_1 ,
		представника Вищої ради правосуддя - Цуцкірідзе І. Л.,
		розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу  ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 08.10.2024 № 2942/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2403/2дп/15-24 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,
		УСТАНОВИЛА:
		1.           Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог
		1.1.       08.11.2024 ОСОБА_1 (далі також - скаржниця) звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 08.10.2024 № 2942/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2403/2дп/15-24 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржуване рішення).
		1.2.       Це рішення ВРП ОСОБА_1 оскаржує з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). 
		1.3.       На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 наводить такі доводи і аргументи:
		- ВРП необґрунтовано відхилила її довід про відсутність підстав для притягнення її дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України  від  02.06.2016  №  1402-VIII  «Про судоустрій  і  статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Дисциплінарний орган, поставивши їй у провину порушення вимог частини першої статті 172 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) при розгляді клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна  в кримінальному провадженні № 12021162240000801, фактично звинуватив її в тому, що вона не повідомила власника майна про розгляд клопотання, тоді як норми КПК  не покладають на суддю обов`язок повідомляти зацікавлених чи інших осіб про судове засідання;
		- та обставина, що ухвала про арешт майна від 16.07.2021 була постановлена нею без виклику ОСОБА_2 , власника майна, не позбавила його можливості реалізувати процесуальні права, адже його адвокат Клименко С. Ю.  подав клопотання про скасування арешту майна, що і було зроблено нею як слідчим суддею ухвалою від 23.07.2021;
		- нормами КПК не врегульовано, в якому  порядку розглядається заява судді про самовідвід. Відтак застосування ВРП норм статті 81 КПК, які регулюють порядок відводу суду (судді), так само як і висновку Великої Палати Верховного Суду в нерелевантній постанові від 29.08.2019 (провадження № 311-312сап19) при оцінці її дій щодо розгляду заяви про самовідвід у справі № 495/5614/21 як дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є безпідставним. 
		2.            Позиція ВРП
		2.1.       05.12.2024 до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив ВРП на скаргу, у якому ВРП просить залишити скаргу  ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін, обґрунтовуючи відзив тими ж підставами, з яких ВРП виходила при ухваленні рішення. 
		2.2.       Згідно з позицією ВРП оскаржуване рішення в достатній мірі обґрунтоване фактичними обставинами, встановленими в дисциплінарній справі, містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, тому підстав для його скасування немає.
		3.            Рух скарги
		3.1.        Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13.11.2024 відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 23.01.2025 призначила розгляд справи в судовому засіданні.
		4.            Обставини справи
		4.1.        ОСОБА_1 Указом Президента України від 05.08.2020 № 313/2020 призначена на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
		4.2.       29.07.2021 до ВРП надійшла дисциплінарна скарга адвоката Клименка С. Ю. щодо розгляду слідчим суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1  клопотання слідчого про накладення арешту на майно ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12021162240000801 (справа № 495/5614/21).
		У дисциплінарній скарзі наводилися доводи, що суддя ОСОБА_1 усупереч вимогам статті 172, частини сьомої статті 173 КПК 16.07.2021 розглянула клопотання без повідомлення та без участі власника майна ОСОБА_2 , не надіслала йому копію ухвали про накладення арешту, яка також не була внесена  до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
		28.07.2021 суддя ОСОБА_1 повторно (після скасування арешту майна ухвалою від 23.07.2021) розглянула справу за відсутності ОСОБА_2 та його адвоката, задовольнивши клопотання слідчого про накладення арешту на його майно. Адвокат Клименко С. Ю. з`явився в судове засідання на призначений час (28.07.2021 о 8 годині 30 хвилин), очікував початку засідання в приміщенні суду, і судді ОСОБА_1 було відомо про його намір узяти участь у судовому засіданні.
		Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП (далі - Друга Дисциплінарна палата) від 21.02.2024 № 520/2дп/15-24 відкрито дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1 з підстав можливої наявності в її діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «г», «ґ» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (незаконна відмова в доступі до правосуддя або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання реалізації прав інших учасників судового процесу; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до адвокатів та інших учасників судового процесу; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).
		Ухвалою від 20.03.2024 № 833/2дп/15-24 Друга Дисциплінарна палата за власною ініціативою відповідно до статті 49 Закону № 1798-VIII  відкрила дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1 за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, встановивши під час підготовки дисциплінарної справи до розгляду, що суддя ухвалою від 29.07.2021 розглянула свій самовідвід від розгляду клопотання адвоката Клименка С. Ю. про скасування арешту майна у кримінальній справі № 495/5614/21, що не відповідає статті 81 КПК. 
		Дисциплінарні справи були об'єднані в одну.
		4.3.       Рішенням Другої Дисциплінарної палати від 02.08.2024 
		№ 2403/2дп/15-24 суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за підпунктами «а», «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIта застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
		4.4.       Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя допустила порушення вимог частини першої статті 172 КПК, відповідно до якої розгляд клопотання про арешт майна, яке тимчасово вилучене, розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю власника майна. Неповідомлення власника майна ОСОБА_2 про судове засідання з розгляду клопотання слідчого, яке відбулося 16.07.2021, і невжиття заходів для його повідомлення, що позбавило власника майна можливості реалізувати надані йому процесуальні права, Друга Дисциплінарна палата  розцінила як свідчення того, що  в таких діях судді   ОСОБА_1 є склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, ? інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		4.5.       Друга Дисциплінарна палата також виснувала, що суддя ОСОБА_1 допустила порушення статті 81 КПК  щодо порядку вирішення питання про самовідвід, оскільки самостійно розглянула заяву про самовідвід від розгляду клопотання у кримінальній справі, а не передала заяву для розгляду іншому судді, як цього вимагає частина третя статті 35 цього Кодексу. Такі дії судді ОСОБА_1 дисциплінарний орган кваліфікував як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, ? порушення правил щодо відводу (самовідводу).
		4.6.       Оскільки отримані в дисциплінарному провадженні докази не підтверджують, що суддя ОСОБА_1 умисно не повідомила адвоката Клименка С. Ю. про початок судового засідання 28.07.2021, яке відбулося з незначним запізненням, знаючи про його перебування у приміщенні суду, Друга Дисциплінарна палата  не встановила в діях судді складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «г», «ґ» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
		4.7.       Не погодившись із рішенням Другої Дисциплінарної палати, суддя ОСОБА_1 подала скаргу, мотивовану тим, що її дії не містять ознак істотного порушення норм процесуального права, оскільки не унеможливили реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав.
		4.8.       За результатами розгляду скарги ВРП рішення Другої Дисциплінарної палати залишила без змін.
		4.9.       ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не вжила жодних заходів задля забезпечення права ОСОБА_2 , власника майна, арешту якого стосувалося клопотання слідчого у кримінальному провадженні, знати про судове засідання, в якому буде вирішуватися питання про накладення арешту, та взяти в ньому участь. Можливість повідомити  ОСОБА_2  про судове засідання, призначене на 16.07.2021, у суду були, оскільки в матеріалах справи (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань) були відомості щодо його контактного номера телефону.
		Розгляд та задоволення суддею ОСОБА_1 клопотання слідчого про арешт майна без повідомлення власника майна ВРП кваліфікувала як вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII,  зазначивши, що суддя порушила частину першу статті 172 КПК, яка встановлює вимогу щодо розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна за участю (повідомлення) його власника,  статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що призвело до істотного порушення прав ОСОБА_2 , зокрема, на здійснення підприємницької діяльності, яка була безпосередньо пов`язана з використанням арештованого майна.
		4.10.     ВРП погодилася також з висновками Другої Дисциплінарної палати про порушення суддею ОСОБА_1 статті 81 КПК  внаслідок  розгляду заяви про свій самовідвід. ВРП виходила з того,  що дисциплінарний орган встановив у таких діях судді ОСОБА_1 склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, проаналізувавши  процесуальну поведінку судді щодо розгляду заяв про самовідвід в інших справах; порівняв її з процесуальною поведінкою інших суддів цього суду під час вирішення питання про самовідвід та встановив факти, що спростовують твердження судді про добросовісність тлумачення нею норм КПК при постановленні ухвали від  29.07.2021 про самовідвід від розгляду клопотання адвоката Клименка С. Ю. про скасування арешту майна у кримінальній справі№ 495/5614/21.
		5. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		5.1. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши пояснення сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та заперечення на них, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду обґрунтовує мотивами та аргументами, які викладаються нижче.
		5.2. Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
		Статтею 1 Закону № 1798-VIIIпередбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
		Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП (частина друга статті 26 цього ж Закону).
		Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Так, частиною першою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.
		У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.
		Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних (частини сьома, восьма цієї ж статті).
		Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
		Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, згідно з частиною першою якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.
		За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
		5.3. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.
		Рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
		1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
		2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
		3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
		4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків (частина перша статі 52 Закону № 1798-VIII).
		5.4. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України  від 23.02.2006  № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		У пункті 123 рішення від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10.02.1983 у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14.11.2006 у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22.11.1995 у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).
		Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		Наведені положення Конвенції та висновки ЄСПЛ спонукають Велику Палату Верховного Суду до повної та всебічної перевірки оскаржуваного суддею ОСОБА_1 рішення, зокрема, на предмет відповідності положенням статті 52 Закону № 1798-VIII щодо підстав, з яких рішення ВРП може бути скасоване.
		5.5. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП (ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, як це визначено статтею 18 цього ж Закону).
		Як свідчать матеріали справи, на засіданні ВРП 08.10.2024 при розгляді скарги судді ОСОБА_1 були присутні 12 членів ВРП; рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги, підписали всі члени ВРП, які брали участь в його ухваленні.
		Дотримано також вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII, якими встановлено неможливість участі у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь у прийнятті цією Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Отже, рішення ухвалено повноважним складом ВРП.
		5.6. З огляду на викладене, а також на участь судді ОСОБА_1 (повідомленої належним чином про засідання ВРП) у засіданні ВРП 08.10.2024 в режимі відеоконференції визначених  пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення немає. 
		5.7. Оцінюючи ж оскаржуване рішення на відповідність вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII щодо зазначення передбачених законом підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, встановлюючи правову кваліфікацію дій судді ОСОБА_1 , ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді  складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а» та «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII[істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; порушення правил щодо відводу (самовідводу)].
		5.8. Кваліфікація діяння - це правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні відповідності між ознаками вчиненого діяння та визначеними законом ознаками правопорушення. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і можуть бути поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного проступку, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв`язок. Настання описаних у законі наслідків є свідченням того, що вони виконують роль обставин, які надають проступку кваліфікованого виду.
		5.9. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду має перевірити, чи були вчинені суддею ОСОБА_1 діяння, які їй поставлені у провину, та чи мають вони склад дисциплінарних проступків, за які вона притягнута до дисциплінарної відповідальності.
		Щодо дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII
		5.10. Підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, умисне або внаслідок недбалості - незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.
		5.11. Таким чином, норми підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII визначають три самостійних склади дисциплінарного проступку: 
		1) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є незаконна відмова в доступі до правосуддя; 
		2) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; 
		3) істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є порушення правил щодо юрисдикції або складу суду. 
		5.12. Поняття «істотне порушення норм процесуального права» для кваліфікації дисциплінарного правопорушення є оціночним та не має формально визначених у законі ознак для його відмежування від інших (неістотних) порушень. Таке порушення повинне стосуватися тих вимог процесуального закону, які є вагомими для забезпечення правосуддя і які не викликають складності у їх  застосуванні, тобто його синонімом є грубе порушення.
		5.13. Істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя має бути умисним або вчиненим унаслідок недбалості.
		5.14. У спірних правовідносинах дисциплінарний орган кваліфікував як істотне порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, розгляд клопотання слідчого про накладення арешту на тимчасово вилучене майно без повідомлення власника цього майна ОСОБА_2 .
		Згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний, зокрема, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		5.15. Завданням слідчого судді, як це встановлено пунктом 18 частини першої статті 3 КПК, є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
		5.16. Для кримінального судочинства притаманно, що кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов`язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом (частина третя статті 21 КПК).
		5.17.Відповідно до частини першої та пункту 7 частини другої статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, крім іншого, арешт майна. 
		5.18. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна(частина одинадцята статті 170 КПК).
		5.19. Згідно із частиною першою статті 172 КПК  клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
		Відповідно до положень частини другої цієї статті клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучено, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. 
		5.20. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (частина четверта статті 172 КПК). 
		При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (пункт 6 частини другої статті 173 КПК).
		Вимога процесуального закону щодо обов`язкового повідомлення власника тимчасово вилученого майна про розгляд клопотання про його арешт забезпечує повне і всебічне з`ясування обставин щодо підстав застосування арешту, а відтак  забезпечує не тільки виконання завдань кримінального судочинства, але й захист права власності, запобігання протиправному обмеженню цього права. Власник майна під час розгляду клопотання вправі навести доводи на захист свого права, заявити про наслідки арешту майна для нього та надати відповідні докази.
		5.21. Встановлено, що 16.07.2021 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у межах кримінального провадження № 12021162240000801 від 15.07.2021 слідчий подав клопотання про арешт майна, власником якого був  ОСОБА_2 .Клопотання про накладення арешту на майно подано після того, як того ж дня під час огляду місця події таке майно було вилучено. 
		Отже, розгляд клопотання про арешт майна міг відбутися за умови обов'язкового повідомлення його власника.
		Водночас у дисциплінарній справі встановлено, що 16.07.2021 розгляд клопотання    про    арешт   майна   у   справі   №   495/5614/21   (провадження  № 1-кс/495/1753/2021) відбувся без участі власника майна ОСОБА_2 , а матеріали справи не містять доказів повідомлення його або його адвоката Клименка С. Ю. про розгляд клопотання. Суддя ОСОБА_1 визнала факт, що  ОСОБА_2.(його адвокат) не був повідомлений про розгляд клопотання. 
		Відповідно до частини першої статті 135 КПК  особа викликається  до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
		ВРП цілком обґрунтовано відхилила доводи судді ОСОБА_1 про існування перешкоди для повідомлення ОСОБА_2 про розгляд клопотання. Такою перешкодою суддя вважала стислі строки розгляду клопотання (не пізніше двох днів його надходження до суду), що унеможливлювало повідомлення ОСОБА_2 поштою, та відсутність його згоди на повідомлення в інший спосіб. ВРП виснувала, що перешкоди для повідомлення ОСОБА_2 не було, оскільки до клопотання про накладення арешту майна було додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань, у якій був зазначений номер його телефону; його можна було повідомити також телеграмою.
		У такій конкретній ситуації надання суддею ОСОБА_1 переваги процесуальним нормам щодо порядку (засобів) повідомлення особи та щодо строків вчинення процесуальної дії над нормами, які гарантують дотримання прав особи в кримінальному провадженні, не є виправданим, оскільки це суперечить завданням кримінального судочинства. Інститут строків у кримінальному провадженні спрямований на виконання цих завдань. Так, положеннями частини дев'ятої статті 135 КПК у випадку встановлення цим Кодексом  строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик особи у визначений строк (за три дні), вимагається  якнайшвидше повідомлення особи, в тому числі іншим способом, ніж вручення повістки, і гарантується в будь-якому  разі надання їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.
		Це відповідає й настановам ЄСПЛ, який у рішенні «Олександр Волков проти України» (пункт 143) зазначив, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів.
		5.22. Не є доречним довід судді ОСОБА_1 про те, що їй безпідставно поставлено у провину неповідомлення ОСОБА_2 про розгляд клопотання про накладення арешту його майна, оскільки нормами КПК на суддю не покладається обов`язок повідомляти учасників кримінального провадження про судове засідання.
		5.23. Відповідно до обов`язків, встановлених Законом № 1402-VIII та КПК,  саме суддя, слідчий-суддя, який розглядає справу одноособово та діє як суд (стаття 15 Закону № 1402-VIII), має забезпечити повідомлення (виклик) учасників кримінального провадження в судове засідання у порядку та спосіб, визначені КПК . Хоча відповідно до статті 73 КПК безпосередньо дії щодо судових викликів і повідомлень виконує секретар судового засідання, втім статтею 134 цього Кодексу встановлено, що судовий виклик учасників кримінального провадження здійснює суд. Суд, розглядаючи справу, зобов'язаний перевірити, чи повідомлені учасники справи про дату, час і місце розгляду справи у належний спосіб та час. Винятків щодо слідчого судді КПК з цього приводу не встановлює.
		5.24. Додатковим обґрунтуванням наведеного може слугувати норма пункту 1 розділу VI Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою за розпорядженням головуючого судді секретар судового засідання повідомляє про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії шляхом надсилання судових викликів, повідомлень та повісток.
		5.25. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП, що суддя ОСОБА_1 допустила очевидне істотне порушення норм процесуального права, не повідомивши власника майна про розгляд клопотання слідчого про арешт цього майна.
		5.26. Скаржниця стверджує, що накладення нею арешту на майно  без повідомлення ОСОБА_2 не призвело до позбавлення його можливості реалізувати надані йому процесуальні права, адже його адвокат скористався правом подати клопотання про скасування арешту, яке було задоволено. Разом з тим не викликає сумніву, що вирішення питання про права й обов`язки осіб, не залучених до судового розгляду,  суперечить положенням статті 6 Конвенції про право на справедливий суд, є неприпустимим та вкрай небезпечним для правопорядку, оскільки у такому випадку створюються передумови для порушення прав особи та позбавлення її можливості захистити свої права та інтереси. 
		Внаслідок накладення арешту на майно його власник позбавляється права розпоряджатися та користуватися ним. У такому випадку має місце втручання держави (в особі її уповноважених органів) у право на мирне володіння майном, охоронюване  статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Саме тому встановлена частиною першою статті 172 КПК вимога щодо розгляду слідчим суддею клопотання прокурора, слідчого про арешт майна за умови повідомлення власника майна є процесуальною гарантією здійснення справедливого судового розгляду задля забезпечення конвенційного права на мирне володіння майном.
		Розгляд суддею ОСОБА_1 клопотання про накладення арешту на майно без повідомлення ОСОБА_2 унеможливило реалізацію ним наданих йому КПК процесуальних прав в аспекті наведення перед судом своєї позиції щодо наявності / відсутності підстав для накладення арешту та пов`язаних із цим можливих наслідків. 
		Тим більше, як слушно зауважує ВРП, суддя  ОСОБА_1 двічі накладала арешт на майно, яке належало ОСОБА_2 (надувну гірку, басейн до неї, відповідні документи), однак, згодом арешт скасовувався, що може свідчити про відсутність підстав для його накладення, окрім як звернення органу досудового розслідування до слідчого судді з відповідним клопотанням. Цілком імовірно, що в разі повідомлення власника  наведені ним доводи та аргументи спростували б підстави для накладення арешту, зазначені у клопотанні слідчого, що б унеможливило позбавлення власника майна, яке він використовував у своїй підприємницькій діяльності в літню пору року в селищі Затока Одеської області. 
		Інші ж правові інститути, на які  звертає увагу скаржниця, зокрема  апеляційне оскарження ухвали про накладення арешту на майно, звернення осіб із клопотанням про скасування арешту майна, як правильно зазначила ВРП, є додатковими механізмами забезпечення прав осіб у кримінальному провадженні, вони не можуть підміняти неупереджений та об`єктивний розгляд справи слідчим суддею, який відповідає закону, спрямований на досягнення завдань, визначених статтею 2 КПК, оскільки у протилежному випадку розгляд клопотання слідчого, прокурора про накладення арешту на майно імітуватиме судовий процес, а втручання у право власності особи буде мати  свавільний характер.  
		5.27. Посилання скаржниці на рішення ВРП від 15.02.2024 № 463/0/15-24 «Про скасування повністю рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 6 грудня 2023 року № 1214/3дп/15-23 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_3 та закриття дисциплінарного провадження» Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим, оскільки підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності встановлюються в межах конкретної дисциплінарної справи.
		5.28. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє довід судді ОСОБА_1, що у неї не було й не могло бути  умислу в неповідомленні ОСОБА_2 про розгляд клопотання, адже суб`єктивна сторона дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, визначена як  умисне, так і внаслідок недбалості вчинення описаних у цьому підпункті дій.
		Добросовісна суддівська помилка позбавлена умислу або грубої недбалості. Характерним для неї є те, що суддя діяв сумлінно - з належним ставленням до своїх обов`язків, але при застосуванні правової норми припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.
		Водночас установлені ВРП обставини в дисциплінарній справі щодо розгляду суддею ОСОБА_1 16.07.2021 клопотання слідчого без повідомлення власника майна свідчать, що суддя вчинила дії, які виходять за межі простої суддівської помилки і які є проявом грубої недбалості.
		Можна погодитися з висновком ВРП про те, що позиція судді ОСОБА_1 про неможливість виклику власника майна в судове засідання в порядку, визначеному КПК, через обмежений строк розгляду такого клопотання вказує на суспільну шкідливість поведінки судді, оскільки вона допускає, що може не дотримуватися вимог процесуального закону щодо виклику осіб у судове засідання, що могло б вплинути на повноту дослідження обставин справи, у цілях формального дотримання строку розгляду клопотання слідчого, прокурора.
		Саме недбалість у недотриманні суддею  ОСОБА_1 вимог частини першої статті 172 КПК була тим чинником, з урахуванням якого  дисциплінарний орган поряд з принципом пропорційності обрав  до неї дисциплінарне стягнення у виді попередження.
		5.29. Ураховуючи викладені вище обставини та аргументи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП, що, не повідомивши власника майна про розгляд 16.07.2021 клопотання слідчого про арешт майна, суддя ОСОБА_1 вчинила  дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків).
		Щодо кваліфікації за підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII
		5.30.Підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, як, зокрема, умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу).
		5.31. Відвід судді в кримінальному провадженні - процесуальний інститут, спрямований на усунення слідчого судді, судді або присяжного від участі у кримінальному провадженні за умови існування обставин, що виключають їх участь. 
		Такі обставини визначені у статті 75 КПК України, і за їх наявності суддя зобов`язаний заявити самовідвід (частина перша статті 80 КПК України), а якщо такі обставини відомі особам, які беруть участь у кримінальному провадженні, то вони можуть заявити відвід судді (частина друга статті 80 КПК України). 
		Отже, законодавець, керуючись суб`єктним критерієм  ініціатора  заяви про відвід, розмежовує поняття «самовідвід» та «відвід» судді (суду). 
		5.32. Водночас, враховуючи зміст норм параграфу 6 «Відводи» глави 3 «Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження» КПК, незважаючи на розмежування цих понять, правові засади регулювання самовідводу та відводу судді (суду) (підстави, заява про підстави, наслідки) викладені послідовно та спрямовані на уніфікацію порядку їх вирішення. 
		5.33. Так, відповідно до частини першої статті 81 «Порядок  вирішення питання про відвід» КПК у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.
		5.34. Застосовуючи норми частини першої статті 81 КПК, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2019 у справі № 11-312сап19 дійшла висновку, що під заявленням відводу потрібно розуміти подання суддею заяви про самовідвід або подання особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, заяви про відвід.
		Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила  за результатом тлумачення цих процесуальних норм з визначенням, що слід вважати заявленням відводу (незалежно від розгляду справи одноособово чи колегіально), а не в контексті встановлених у зазначеній справі обставин, що спростовує довід скаржниці про нерелевантність такого висновку Верховного Суду та правовідносин у цій справі. 
		5.35. Отже, у разі подання слідчим суддею або суддею, який здійснює судове провадження одноособово, заяви про самовідвід питання про самовідвід має і може вирішувати інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК.
		5.36. У дисциплінарній справі встановлено, що  29.07.2021 до провадження  судді ОСОБА_1 надійшло клопотання адвоката Клименка С. Ю., подане в інтересах фізичної особи - підприємця  ОСОБА_2 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.07.2021 у кримінальному провадженні № 12021162240000801 (справа № 495/5614/21).
		Суддя ОСОБА_1, пославшись на те, що вона як слідчий суддя раніше накладала арешт на майно ОСОБА_2 у цьому ж кримінальному провадженні та  надавала оцінку щодо наявності підстав для накладення арешту, що, на її думку унеможливлює розгляд нею такого клопотання повторно, заявила самовідвід, який самостійно розглянула та постановила ухвалу від 29.07.2021 про задоволення заяви про самовідвід у справі № 495/5614/21.
		5.37. Слід погодитися з висновком ВРП, що суддя ОСОБА_1, заявивши самовідвід, повинна була керуватися процесуальним законом, який достатньо зрозуміло, з урахуванням системного застосування норм КПК  визначає порядок вирішення цього питання. Суддя мала належну кваліфікацію, яка дозволяла їй правильно тлумачити норми статті 81 КПК, виконати вимоги частини третьої статті 35 цього Кодексу та передати заяву про самовідвід іншому судді для вирішення. Розглянувши самостійно заяву про самовідвід, суддя ОСОБА_1 свідомо допустила порушення норм процесуального права, що містить склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
		5.38. Велика Палата Верховного Суду не може залишити поза увагою ту обставину, що 23.07.2021, тобто за 6 днів до розгляду самовідводу у справі № 495/5614/21, суддя ОСОБА_1 заявила самовідвід у справі № 495/2729/17. Цю заяву розглядала суддя Волкова Ю. Ф., яка ухвалою від 28.07.2021 її задовольнила. Тобто суддя ОСОБА_1 не лише знала закон, який регулює порядок вирішення самовідводу, але й застосовувала його до розгляду самовідводу у справі № 495/5614/21.
		5.39.Порушення суддею ОСОБА_1 правил щодо відводу (самовідводу), як правильно зазначила ВРП, є проявом недбалості, а не суддівської помилки, оскільки нормативно-правове регулювання питання про самовідвід є чітким, недвозначним, чого не могла не розуміти кваліфікована суддя.
		5.40.Посилання судді ОСОБА_1 на неврахування ВРП її пояснень щодо обставин  вирішення нею питання про самовідвід, до яких були додані отримані з ЄДРСР ухвали про самовідвід слідчих суддів, розглянуті в такому ж порядку (самостійно цими ж суддями), Велика Палата Верховного Суду до уваги не бере, оскільки, як зазначено вище, норми КПК достатньо зрозуміло визначають порядок вирішення питання про самовідвід. Наявність подібних до винесеної скаржницею ухвали про самовідвід судових рішень не може виправдовувати вчинене нею порушення норм КПК, а свідчить лише про можливе порушення й іншими суддями відповідних норм, втім ці обставини перебувають поза межами правової оцінки спірних правовідносин.
		5.41. Відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VІІІ під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.
		5.42. Визначене судді  ОСОБА_1 дисциплінарним органом дисциплінарне стягнення у виді попередження застосоване з урахуванням вчинення нею дисциплінарних проступків внаслідок недбалості, позитивної характеристики судді, відсутності відомостей щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності та є пропорційним учиненим дисциплінарним проступкам, що відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII та статті 50 Закону № 1798-VIII.
		6. Висновки за результатами розгляду скарги
		6.1. Частиною восьмою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що  Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.
		6.2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП прийняла оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, врахувала всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, а тому скарга  ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		Керуючись статтями 266, 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Скаргу  ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 08.10.2024 № 2942/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2403/2дп/15-24 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення.
		Рішення Вищої ради правосуддя від 08.10.2024 № 2942/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 7 серпня 2024 року № 2403/2дп/15-24 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідачка Є. А. УсенкоСудді:О. О. БанаськоВ. В. Король О. Л. БулейкоО. В. Кривенда Ю. Л. ВласовМ. В. Мазур І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівС. О. Погрібний О. А. ГубськаІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...