Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/5760/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 28.02.2025. Зареєстровано: 01.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2025.
Дата набрання законної сили: 27.02.2025
Номер судового провадження: К/990/2421/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 лютого 2025 року 
		м. Київ
		справа № 400/5760/24
		адміністративне провадження № К/990/2421/25  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Уханенка С.А.,
		суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,
		розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 (суддя Біоносенко В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 (головуючий суддя Шевчук О.А., судді: Бойко А.В.,    Федусик А.Г.),
		У С Т А Н О В И В:
		I. Суть спору
		1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - ТУ ДСА в Миколаївській області), у якій просив:
		- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 гривень;
		- зобов`язати ТУ ДСА в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за травень 2024 судді Веселинівського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, а саме: у сумі 3028 гривень, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання позивачем адміністративної посади голови суду в розмірі 10% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за травень 2024 року.
		2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при нарахуванні йому суддівської винагороди за травень 2024 року відповідач при визначенні суми посадового окладу протиправно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, що суперечить статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». 
		2.1. На думку позивача, наявність у Законі України «Про Державний бюджет на 2024 року» такої величини як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» суперечить нормам Конституції та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним у цій сфері правового регулювання, а тому ця величина не може застосовуватися для визначення суддівської винагороди, зокрема й позивача.
		2.2. Позивач вважає, що розмір його суддівської винагороди за травень 2024 року повинен розраховуватися, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн відповідно до абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
		ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключним повноваженням Верховної Ради України. У Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» законодавець чітко визначив, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. 
		4.1. Оскільки зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, а також не визнана неконституційною, тому суд повинен її застосовувати та не може самостійно обирати більш сприятливі для позивача розміри прожиткових мінімумів, які визначені в статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
		4.2. Ураховуючи, що позивач у травні 2024 року отримував суддівську винагороду в розмірі, визначеному законодавцем у законах про судоустрій та державний бюджет, як це і передбачено Конституцією, суд першої інстанції вважав, що права позивача жодним чином не порушені, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог.
		5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 змінено в мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 залишено без змін.
		6. Суд апеляційної інстанції не погодився з мотивами суду першої інстанції та зазначив, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
		6.1. Зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
		6.2. З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про неправомірність заміни гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн).
		6.3. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» величини (Державна судова адміністрація України шляхом виділення територіальним органам Державної судової адміністрації відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому Державною судовою адміністрацією України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.
		6.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яка не є відповідачем у даній справі.
		6.5. Однак з огляду на приписи статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) залучення другого відповідача, у даному випадку Державної судової адміністрації України, можливо лише судом першої інстанції, оскільки на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції такі повноваження у суду апеляційної інстанції відсутні.
		III. Провадження в суді касаційної інстанції
		7. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , покликавшись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просив рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		8. Ухвалою від 30.01.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.08.2024 у справі №240/5659/22, у контексті неправомірності заміни гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена.
		9. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог з мотивів їх заявлення до неналежного відповідача, фактично своїми діями співвідніс право позивача на захист порушеного права на отримання суддівської винагороди у розмірі встановленому законом виключно з обставинами бюджетного процесу, статусу, зокрема Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів.
		9.1. Позивач указав, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою оцінку правомірності дій Територіального управління ДСА України у Миколаївській області із нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням величини, не передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме: із застосуванням величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні (абзац 5 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік), замість прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, передбаченого пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
		10. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
		11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
		IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
		12. ОСОБА_1 з 26.03.2001 працює на посаді судді Веселинівського районного суду Миколаївській області.
		13. У травні 2024 року ОСОБА_1 отримав суддівську винагороду, розраховану з посадового окладу 63060 гривень, який обрахований за формулою 2102*30=63060.
		14. У цій формулі, 2102 гривень - це розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, передбачений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», 30 - розмір посадового окладу судді місцевого суду, відповідно до пункту 1 частин третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		V. Позиція Верховного Суду
		15. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		16. Відповідаючи на питання, поставлені перед судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд керується таким.
		17. Відповідно до частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		18. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», які дають чітке розуміння, що цей Закон є єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди.
		19. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		20. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій у значенні частини другої статті 130 Конституції України.
		21. Частиною першою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
		22. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		23. Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		24. Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
		25. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його установлення та урахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум», відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
		25.1. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли установленого законом пенсійного віку.
		26. У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен установлюватися окремо, не віднесені.
		27. Водночас статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2920 грн 00 коп., а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
		27.1. працездатних осіб - 3028 гривень;
		27.2. працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
		28. Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (травень 2024 року), а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який установлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
		29. Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		30. Однак цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
		31. На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
		32. Згідно із позицією Верховного Суду в цій категорії спорів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі №240/2978/22).
		33. Таким чином, Верховний Суд зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності застосування при обчисленні суддівської винагороди абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який установлює розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.
		34. Натомість висновки суду апеляційної інстанції про неправомірність заміни гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого установлено на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн 00 коп., на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн 00 коп.), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є правильними та повністю узгоджуються з практикою Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.
		35. Щодо мотивів суду апеляційної інстанції в частині необхідності встановлення належного відповідача в цій справі суд касаційної інстанції зауважує про таке.
		36. Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що для правильного вирішення подібної справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь Державної судової адміністрації України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).
		36.1. Необхідність з`ясування участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.
		36.2. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
		36.3. У випадку ж, коли Державна судова адміністрація України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.
		36.4. Зазначена правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.10.2021 у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 18.10.2023 у справі №400/12428/21.
		37. Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції вчинив процесуальні дії для з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди позивачу із застосуванням непередбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» величини (Державна судова адміністрація України шляхом виділення територіальним органам Державної судової адміністрації відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи ТУ ДСА у Миколаївській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому Державною судовою адміністрацією України відповідних бюджетних коштів).
		38. Однак апеляційний суд не дослідив і не оцінив надані на вимогу суду докази на предмет їх достатності для встановлення визначених ним обставин, не надав правової оцінки витребуваним доказам і поясненням Державної судової адміністрації України, а лише зазначив факт того, що «розпорядники бюджетних коштів» (без їхньої конкретизації) при затвердженні бюджетного кошторису застосували розрахункову величину 2102 грн, у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України» (без визначення року дії такого бюджету) з урахуванням доведених Міністерством фінансів України показників (без будь-якої конкретизації виду показників, часу їхнього доведення і переліку розпорядників бюджетних коштів), а також констатував, що Державна судова адміністрація України, яка не є відповідачем у цій справі, є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів. 
		39. Як наслідок, суд апеляційної інстанції не сформував висновку щодо виділення відповідачу бюджетних коштів для виплати суддівської винагороди в належному розмірі, впливу на спірні правовідносини формування й затвердження бюджетного кошторису,  наявності/відсутності таких коштів у ДСА та вплив цих обставин на правовий статус Державної судової адміністрації України в цій справі.
		40. Крім того, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не з`ясували чи має вплив на спірні правовідносини правомірність/протиправність дій/рішень (винна поведінка) ТУ ДСА в Миколаївській області в частині обчислення та виплати належного розміру суддівської винагороди.
		41. Також без відповіді суду апеляційної інстанції залишилося поставлене ним же питання ефективного способу захисту порушеного права позивача.
		42. Верховний Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо обрахунку та виплати суддівської винагороди в належному розмірі.
		42.1. Отже, спірним питанням є визначення щомісячної суми суддівської винагороди. Тому для вирішення цього спору необхідно витребувати у відповідача розрахунок виплачених сум суддівської винагороди та перевірити правильність визначення кожного складника.
		43. З огляду на характеристики судового рішення, зокрема чіткість та виконуваність, зміст резолютивної частини повинен містити вичерпне вирішення проблематики спору та унеможливлювати його множинне тлумачення, що вплине на виконання цього рішення. Тому єдиним належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення суддівської винагороди за спірний період у розрахунку до визначеного щомісячного розміру з урахуванням сплачених сум.
		44. З огляду на положення статті 48 КАС України визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, водночас установлення належного відповідача - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна в разі необхідності.
		45. Однак суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, пред`явлений до ТУ ДСА в Миколаївській області, не з`ясували, хто є належним відповідачем у справі та не вирішили питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
		46. За правилами статей 48, 349 КАС України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміну неналежного відповідача).
		47. Водночас згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		48. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 353 КАС України).
		49. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з необхідністю вирішення питання про залучення належного відповідача/співвідповідача в цій справі та витребування доказів щодо розрахунку виплачених позивачу сум суддівської винагороди за спірний період.
		50. З огляду на вимоги касаційної скарги суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольняє частково.
		51. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
		52. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 скасувати.
		3. Справу №400/5760/24 направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.
		4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає оскарженню.
		Суддя-доповідач                                                                                 С.А. Уханенко
		Судді:                                                                                                     О.В. Кашпур
		                                                                                                    В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...