Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 362/6561/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-966ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                            
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                   
		 
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 362/6561/21
		провадження № 61-966св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), 
		Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2023 року у складі судді Ковбеля М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 
		2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., 
		Нежури В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2021 року  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		 
		Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 01:20 год ОСОБА_3 , порушивши вимоги пункту 2.9 а) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Lexus» GX 460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на автодорозі під`їзд до м. Каховка зі сторони м. Каховки 
		в напрямку с. Мала Каховка Херсонської області, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалася, порушуючи вимоги пунктів 2.3 б), 12.3 ПДР, при виявленні на проїжджій частині перешкоди для руху у вигляді пішоходів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які рухалися в його смузі руху у попутному напрямку, своєчасно не зменшив швидкість та не зупинився, у зв`язку із чим скоїв наїзд на них. Від отриманих тілесних ушкоджень пішоходи загинули на місці події. За фактом настання даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 286-1 КК України. Внаслідок загибелі ОСОБА_5 , який є батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , останньому було завдано моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн, яка згідно із статтею 1187 ЦК України підлягає стягненню з відповідача.
		 
		Посилаючись на викладене,  ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 150 000,00 грн моральної шкоди, завданої смертю батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на відсутність в матеріалах справи доказів вини відповідача, зокрема обвинувального вироку.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Заставного Р. А. задоволено частково.
		 
		Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 
		19 липня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про відмову в позові у зв`язку з відсутністю належних доказів на підтвердження завдання шкоди саме відповідачем ОСОБА_3 та його вини, зокрема обвинувального вироку суду, є помилковими. Проте апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позов пред?явлено до неналежного відповідача
		 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		10 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заставний Р. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2023 року 
		і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок апеляційного суду про те, що особа, у володінні якої перебував транспортний засіб та керування яким вона здійснювала, не є належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди, заподіяної смертю особи внаслідок ДТП, є неправильним.
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області.
		 
		13 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Згідно зі свідоцтвом про народження батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записано: батько - ОСОБА_5 , мати - 
		ОСОБА_1 (а. с. 27).
		 
		Звертаючись до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок чого загинув ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до позовної заяви долучила довідку від 10 серпня 2021 року 
		№ 740аз/41/12/-2021 № 3021203306262480, з якої відомо, що на автодорозі 
		Р-47-02 під?їзд до Малої Каховки, 3 км 100 м, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 01:24 год сталася ДТП за участю автомобіля «Lexus» GX 460, реєстраційний номер 
		НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , який на праві власності належить ОСОБА_7 , і пішоходів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які загинули на місці (а. с. 22).
		 
		Причиною смерті ОСОБА_5 згідно з довідкою від 22 липня 2021 року, виданою лікарем ОСОБА_8 , є наїзд автомобіля (а. с. 21).
		 
		Згідно з витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 липня 
		2021 року щодо вказаної події внесено відомості до реєстру (номер кримінального провадження 12021231190000348) (а. с. 14).
		 
		22 липня 2021 року слідчий СВ ВП № 1 Каховського РВП ГУНП в Херсонській області Друтманвоському Д. Я. вручив повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, що спричинило загибель кількох осіб) (а. с. 15).
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону 
		не відповідає.
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції щодо мотивів відмови в задоволенні позову, апеляційний суд зробив висновок про те, що позов пред?явлено до неналежного відповідача, оскільки за відсутності належних доказів володіння відповідачем транспортним засобом «Lexus» GX 460, реєстраційний номер 
		НОМЕР_1 , яким було завдано шкоди, на відповідній правовій підставі,  ОСОБА_3 не може вважатись належним відповідачем у цій справі.
		 
		Проте колегія суддів не може погодитись із таким висновком апеляційного суду з таких підстав.
		 
		З матеріалів справи відомо, що предметом спору є стягнення моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що спричинило смерть особи.
		 
		Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
		 
		Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, 
		а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
		 
		Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи 
		у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
		 
		Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не 
		є зобов`язаними за вимогою особами.
		 
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язок відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
		 
		Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		 
		Вирішуючи питання щодо належного відповідача у справі за позовом про стягнення моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок чого настала смерть особи, колегія суддів враховує таке.
		 
		У статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала 
		у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		У частинах першій, другій статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
		 
		Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Особа, яка здійснює діяльність, пов?язану із джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого. 
		Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.
		 
		Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження 
		№ 14-463цс18) та постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року 
		у справі № 336/3665/16-ц (провадження № 61-44173св18), від 26 жовтня 
		2022 року у справі № 243/6516/21 (провадження № 61-4095св22).
		 
		Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 
		1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами і доповненнями) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або 
		з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
		 
		Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.
		 
		У постанові Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 344/9800/20 (провадження № 61-10605св23) зроблено висновок, що «обов`язок відшкодувати завдану шкоду, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача незалежно від наявності вини».
		 
		З матеріалів справи відомо, що водієм автомобіля «Lexus» GX 460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який вчинив ДТП, був ОСОБА_3 , який позивачкою визначений як відповідач у цій справі, і саме він, як особа яка керувала транспортним засобом (завдавач шкоди), є належним відповідачем у цій справі.
		 
		За таких обставин, висновок апеляційного суду про те, що позов пред?явлено до неналежного відповідача є неправильним, оскільки обов`язок відшкодувати завдану шкоду, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, виникає саме у її завдавача, тобто водія, а не власника автомобіля, про що помилково вказав апеляційний суд. Тому оскаржувану постанову слід скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2023 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє 
		в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська    Судді: А. Ю. Зайцев     Є. В. Коротенко     В. М. Коротун     М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...