Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/1807/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-14743ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		22 січня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 444/1807/19 
		провадження № 61-14743св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району, 
		відповідачі: Жовківська міська рада Львівської області, ОСОБА_1 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 липня 2022 року у складі судді Мікули В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А. у справі за позовом Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до Жовківської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2019 року Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - Яворівська КЕЧ) звернулася до суду з позовом до Жовківської міської ради Львівської області (далі - Жовківська міська рада), ОСОБА_1 , у якому з урахуванням уточнень просила: 
		 
		- визнати незаконним та скасувати рішення Жовківської міської ради від 05 березня 2010 року № 115 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 500 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 »; 
		 
		- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ, № 525573, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Жовківської міської ради                  від 07 вересня 2010 року № 81, та скасувати його державну реєстрацію. 
		 
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що земельна ділянка житлового містечка №  НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 перебуває на обліку Яворівської КЕЧ та належать до земель оборони. 
		 
		Однак рішенням Жовківської міської ради від 05 березня 2010 року № 115 надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 500 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 . 
		 
		Вважає, що Жовківська міська рада не мала законних підстав для прийняття такого рішення, оскільки у комунальну власність міста Жовкви було передано лише військове майно - житловий фонд та об`єкти соціально-культурної сфери, тоді як спірна земельна ділянка, яка має спеціальний статус земель оборони, не передавалася. 
		 
		Крім того, земельні ділянки, що перебувають на обліку Яворівської КЕЧ, не могли бути передані у комунальну власність без згоди Кабінету Міністрів України. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Жовківський районний суд Львівської області рішенням від 01 липня 2022 року у задоволенні позову відмовив. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач просив визнати незаконним і скасувати рішення органу місцевого самоврядування, яке не було підставою для видання ОСОБА_1 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку. 
		 
		Суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що в комунальну власність передано об`єкти нерухомості, а земельні ділянки під цими об`єктами не передавалися і не могли передаватися на підставі положень статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), внаслідок чого Жовківська міська рада розпорядилася земельною ділянкою, яка їй не належала, зазначивши, що згідно з актом приймання-передання військового майна від 24 липня 2006 року до складу об`єктів передання належать 41 будівля та земельна ділянка площею 12,45 га. 
		 
		Крім того, на спірній земельній ділянці розміщений житловий будинок, власником якого є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право власності від 04 лютого 2003 року. 
		 
		Отже, набуття ОСОБА_1 у визначеному законодавством порядку права власності на житловий будинок створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ці норми закріплюють загальний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. 
		 
		До того ж листом від 18 травня 2006 року № 185 Яворівська КЕЧ зверталася до голови міста Жовкви з проханням прийняти на облік повністю приватизовані житлові будинки та земельні ділянки, на яких вони розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки 0,1 га; АДРЕСА_2 , площа земельної ділянки 0,02 га, які перебувають на обліку в Яворівській КЕЧ. 
		 
		Львівський апеляційний суд постановою від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу Яворівської КЕЧ залишив без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 липня 2022 року - без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Рішення Виконавчого комітету Нестерівської районної ради народних депутатів трудящих від 28 січня 1952 року № 2/115 «Про закріплення за Військовим міністерством Союзу РСР земельних ділянок і будівель на них, зайнятих військовими частинами Нестерівського гарнізону, як особистий фонд військового Міністерства націоналізований чи переданий в довгострокову безоплатну оренду», на яке посилається позивач, не може слугувати підтвердженням наявності у Військового міністерства СРСР та його правонаступників прав на спірну земельну ділянку, оскільки таке право не було оформлене у встановленому законом порядку (Військове міністерство СРСР та його правонаступники не оформлювали право користування спірною земельною ділянкою, яке мало б полягати в остаточному затвердженні проєкту землеустрою землевпорядною установою та отриманні після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації) належним чином засвідченого документа на користування спірною земельною ділянкою). 
		 
		Позивач не надав рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про віднесення земельної ділянки площею 0,81 га житлового містечка №  НОМЕР_1 до категорії земель оборони. 
		 
		Крім того, земельну ділянку військового містечка №  НОМЕР_1 Яворівської КЕЧ не сформовано, зокрема межі такої не визначено, кадастровий номер не присвоєно, інформацію про неї до Державного земельного кадастру не внесено. 
		 
		Оскаржуване позивачем рішення Жовківської міської ради від 05 березня 2010 року № 115 за своєю природою є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а саме затвердження відповідної документації із землеустрою та видання державного акта про право власності на землю, що, у свою чергу, підтверджує відсутність правових підстав для подальшого скасування цього акта. 
		 
		Перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини. 
		 
		Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній. 
		 
		Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до       статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України (на підставі правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди). Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель. 
		 
		У зв`язку із набуттям Жовківською міською радою права власності на об`єкти нерухомого майна житлового містечка № 5 Яворівської КЕЧ до комунальної власності перейшла і земельна ділянка, на якій такі об`єкти розташовані. 
		 
		Встановлено, що на земельній ділянці, яка була відведена ОСОБА_1 , розташований житловий будинок, який на підставі розпорядження органу приватизації був переданий у власність ОСОБА_1 та членам його сім`ї. 
		 
		Під час приватизації державного житлового фонду особи, яким передано у власність житлові приміщення в одноквартирних будинках, набувають право власності на земельні ділянки, де розташований будинок, шляхом їх приватизації згідно із положеннями ЗК України. 
		 
		За таких обставин у ОСОБА_1 як власника приватизованого житлового будинку виникло право на приватизацію земельної ділянки в порядку, передбаченому ЗК України. Отже, рішення Жовківської міської ради від 05 березня 2010 року № 115 спрямоване на реалізацію процесу приватизації відповідно до положень статей 118, 121 ЗК України та відповідає вимогам закону. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У жовтні 2023 року Яворівська КЕЧ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточнень просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України     (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                   від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 та у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14, від 29 листопада 2018 року у справах № 916/821/13 і № 916/1900/16. 
		 
		Уточнену касаційну скаргу Яворівська КЕЧ мотивувала тим, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою спеціального призначення, яка виділялася для потреб Міністерства оборони України під розміщення військового містечка. 
		 
		Юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. 
		 
		Істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшого передання їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України, яка у цьому випадку відсутня. 
		 
		Враховуючи правовий режим спірної земельної ділянки оборонного значення, оскаржуване рішення Жовківської міської ради порушує охоронювані законом права позивача на користування нею та спрямоване на подальше вилучення і передання у власність іншим особам. 
		 
		Застосування статті 84 ЗК України можливе у разі добровільної відмови землекористувача від права користування земельною ділянкою та за рішенням Кабінету Міністрів України. 
		 
		Отже, Жовківська міська рада не мала повноважень на розпорядження земельною ділянкою державної власності, а тому не могла надавати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2023 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Жовківського районного суду Львівської області. 
		 
		28 грудня 2023 року справу № 444/1807/19 передано до Верховного Суду. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2025 року призначив справу до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		Згідно з Положенням про Яворівську КЕЧ, затвердженим наказом Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 07 червня 2019 року № 149, Яворівська КЕЧ є державною установою, яка створена Міністерством оборони України. Основними завданнями Яворівської КЕЧ є, зокрема, організація збереження та матеріальний облік фондів і територій військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок, переданих військовим частинам на утримання та експлуатацію, проведення їх інвентаризації; здійснення в установленому порядку заходів з відчуження та оренди військового майна, передання його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність (том 1, а. с. 41-50). 
		 
		Рішення Виконавчого комітету Нестерівської районної ради народних депутатів трудящих від 28 січня 1952 року № 2/115 «Про закріплення за Військовим міністерством Союзу РСР земельних ділянок і будівель на них, зайнятих військовими частинами Нестерівського гарнізону, як особистий фонд Військового міністерства націоналізований чи переданий в довгострокову безоплатну оренду» за Військовим міністерством закріплено земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, передані на баланс Військового міністерства і зайняті військовими частинами Нестерівського гарнізону, зокрема за військовим містечком №  НОМЕР_2 закріплено земельну ділянку       площею 0,66 га, за військовим містечком №  НОМЕР_1 - ділянку площею 0,519 га, за військовим містечком №  НОМЕР_3 - ділянку площею 0,14 га, у межах Генерального плану (том 1, а. с. 10). 
		 
		Директивою Міністра оборони України від 14 жовтня 2004 року № Д-43 Командувачу військ Західного оперативного командування запропоновано організувати безоплатне вилучення з балансу Яворівської КЕЧ військового майна згідно з Переліком військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади міста Жовкви та його безоплатне передання до комунальної власності територіальної громади міста Жовкви (том 1, а. с. 24, 25). 
		 
		На виконання зазначеної Дерективи було складено акт приймання-передання військового майна від 24 липня 2006 року, згідно з яким до складу об`єктів передання у комунальну власність територіальної громади міста Жовкви належить 41 будівля та земельна ділянка площею 12,43 га (том 1, а. с. 11-21). 
		 
		Суди також з`ясували, що згідно зі свідоцтвом про право власності на будинок, виданим 04 лютого 2003 року Жовківським бюро по приватизації державного житлового фонду на підставі рішення Виконавчого комітету Жовківської міської ради від 23 січня 2003 року № 23, житловий будинок  АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам його сім`ї (том 1, а. с. 82). 
		 
		Листом від 18 травня 2006 року № 185 Яворівська КЕЧ зверталася до голови міста Жовкви з проханням прийняти на облік повністю приватизовані житлові будинки та земельні ділянки, на яких вони розташовані: АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки 0,1 га; АДРЕСА_2 , площа земельної ділянки 0,02 га, які перебувають на обліку в Яворівській КЕЧ (том 1, а. с. 190). 
		 
		Рішенням Жовківської міської ради від 05 березня 2010 року № 115 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 500 кв. м, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 23). 
		 
		Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ, № 525573, виданим Жовківською міською радою 30 травня 2012 року на підставі рішення цієї ради від 07 вересня 2010 року № 81, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0814 га, кадастровий номер 4622710100:01:006:0041, що розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (том 1, а. с. 83). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку із скасуванням його державної реєстрації. 
		 
		У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 
		 
		У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		 
		За статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. 
		 
		У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. 
		 
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). 
		 
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. 
		 
		Тлумачення змісту зазначених норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. 
		 
		Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. 
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		 
		У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. 
		 
		Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. 
		 
		Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. 
		 
		Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначений                    у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),                   від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),                від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18),                від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19),         від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших). 
		 
		Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. 
		 
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. 
		 
		Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. 
		 
		Верховний Суд зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102),                            від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня           2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)). 
		 
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21)). 
		 
		Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19)). 
		 
		Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173). 
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України). 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. 
		 
		Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня           2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 71, 76), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункти 120, 121, 123, 124), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 101, 103), від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32, 9.33, 9.38), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86, 87), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65, 9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)). 
		 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження          № 14-65цс22), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження                № 14-96цс21). 
		 
		У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що під час розгляду спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня              2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)). 
		 
		У постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 308/15144/18 (провадження              № 61-7538св22), у якій предмет спору становили вимоги про визнання недійсним і скасування рішення Ужгородської міської ради про затвердження проєкту відведення у приватну власність фізичної особи земельної ділянки, яка належала до земель оборони та входила до складу військового містечка №  НОМЕР_4 КЕВ міста Мукачева, визнання недійним і скасування державного акта на право власності на землю та витребування земельної ділянки, Верховний Суд зробив висновок, що разом із вимогами про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, котрі самі собою не призводять до поновлення прав позивачів (відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою), було заявлено також вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Отже, прокурор в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево, у межах позовної вимоги про витребування майна може посилатися на незаконність рішення органу місцевого самоврядування, зокрема у частині передання спірної земельної ділянки у приватну власність фізичній особі. Тому задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та визнання недійсним державного акта не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки. 
		 
		Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначеній категорії справ та обставини цієї справи, належним способом захисту прав позивача є звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтями 387 і 388 ЦК України, за умови доведеності, що позивач, у якого спірне майно перебувало у володінні за законом, був позбавлений у неправомірний спосіб права володіння (користування) земельною ділянкою. 
		 
		Отже, у справі, яка переглядається, судам першої та апеляційної інстанцій належало відмовити у задоволенні позовних вимог Яворівської КЕЧ про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з підстав неефективності обраного нею способу захисту. 
		 
		Зважаючи на викладене, визначені судами правові підстави для відмови в задоволенні позову є помилковими. 
		 
		Верховний Суд не дає оцінки доводам касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду               від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 та у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14, від 29 листопада 2018 року у справах № 916/821/13 і № 916/1900/16 щодо розпорядження земельними ділянками, які належать до земель оборони, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду з позовом, який відповідатиме належному та ефективному способу захисту порушених прав.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення у частині наведених судами попередніх інстанцій підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки оскаржувані судові рішення по суті спору змінено тільки в частині наведених судами попередніх інстанцій мотивів для відмови у задоволенні позову, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району задовольнити частково. 
		 
		Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 01 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач  Є. В. Петров  СуддіС. О. Карпенко   І. В. Литвиненко   В. В. Пророк   В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...