Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/14321/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2025.
Дата набрання законної сили: 18.02.2025
Номер судового провадження: 61-15035ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 344/14321/23
		провадження № 61-15035св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,  розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гринчишин Ігор Ярославович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року у складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року у складі колегії суддів Максюти І. О., Василишин Л. В., Томин О. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
		Позов мотивовано тим, що 02 червня 2023 року ОСОБА_1 дізнався, що на його сторінці соціальної мережі «Фейсбук» відповідач ОСОБА_2 оприлюднив фотоколаж із двох фотографій - його (позивача), а також невідомої йому особи чоловічої статі з дитиною та написом червоного кольору «ІНФОРМАЦІЯ_5» та символом рук, складених для молитви. На оприлюднених світлинах позивач тримає в руках придбаний та модернізований за власні кошти мисливський карабін КО-44.
		ОСОБА_1 зазначав, що працює завідувачем сектору фізичної охорони Управління поліції охорони в Івано-Франківській області, а відповідач ОСОБА_2 є колишнім працівником поліції взводу реагування роти Управління поліції охорони в Івано-Франківській області.
		На думку позивача, у ОСОБА_2 за час проходження служби у поліції охорони склалося неприязне ставлення до ОСОБА_1 через принципове виконання останнім службових обов`язків у частині проведення перевірок несення служби та службових розслідувань за їх результатами.
		Зазначав, що зміст допису відповідача, вчинений умисно та публічно, ображає та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, завдає йому моральної шкоди, душевних страждань та переживань, порушує психологічну рівновагу, створює хибну громадську думку небажання позивача захищати незалежність, державний суверенітет та територіальну цілісність України, виставляє його в негативному світлі боягуза, зумовлене викликати почуття сорому та провини, як колишнього бійця зведеного загону працівників міліції УМВС України в Івано?Франківській області, в складі якого він добровольцем приймав безпосередню участь в антитерористичній операції (далі - АТО) на сході України в 2014-2015 роках.
		ОСОБА_1 також зазначав, що за станом здоров`я не може долучитись до виконання завдань з відсічі збройної агресії на даний час, оскільки визнаний непридатним до служби військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
		Кількість громадян, які могли побачити зазначену вище публікацію відповідача у соціальній мережі «Фейсбук» йому не відома, оскільки він не слідкує за дописами відповідача у соціальних мережах. Крім того, ОСОБА_2 відсутній у списку друзів ОСОБА_1 у соціальній мережі, а налаштування конфіденційності не дозволяють переглядати його профіль. Вказану інформацію він отримав від третіх осіб, що є фактом поширення інформації, тобто доведення до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.
		ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 на своїй сторінці соціальної мережі «Фейсбук» розмістила допис образливого щодо позивача характеру, у якому оприлюднила знімок екрану приватної переписки з ОСОБА_2 щодо подання позивачем позовної заяви до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/11192/23. Цей допис ними активно обговорювався у коментарях, які в подальшому були видалені.
		Того ж дня ОСОБА_3 поширив допис ОСОБА_4 , додавши до нього образи та погрози на адресу ОСОБА_1 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 на сторінках соціальної мережі «Фейсбук» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з`явився черговий допис образливого характеру з приводу подання позивачем до суду позовної заяви у справі № 344/11192/23, долученого до нього фотоколажу з трьох світлин клоуна, рамзана кадирова та його (позивача), що раніше використовував у своєму дописі ОСОБА_2 , із звинуваченнями у придбанні ним статусу учасника бойових дій у 2014 році.
		Дану публікацію прокоментував ОСОБА_5 словами «ІНФОРМАЦІЯ_7», додавши зображення ідеограми з використанням схематичного зображення людського обличчя (смайлика), який сміється.
		Поширені щодо нього зображення носять очевидно образливий та принизливий характер, мали на меті саме принизити його честь, гідність та завдати шкоди його репутації, зокрема, між співробітниками державного органу, в якому він працює.
		ОСОБА_1 також зазначав, що є особою з інвалідністю ІІІ групи. За час проходження служби характеризується позитивно, неодноразово заохочувався за зразкове виконання службових обов`язків. Поширювана щодо нього образлива інформація підриває його авторитет серед співробітників, підлеглих та перед безпосереднім керівництвом, що, зокрема, позначається на їх відношенні до нього та виконуваної ним роботи.
		На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати образливою та такою, що порушує його права на повагу до його честі, гідності та ділової репутації, інформацію образливого характеру, розповсюджену відповідачами, а саме:
		допис ОСОБА_2 у соціальній мережі «Фейсбук» у вигляді фотоколажу із двох фотографій та написом червоного кольору «ІНФОРМАЦІЯ_5» і символом рук, складених для молитви;
		допис ОСОБА_4 на власній сторінці соціальної мережі «Фейсбук», в якому оприлюднено знімок екрану приватної переписки з ОСОБА_2 щодо подання позовної заяви до суду у справі № 344/11192/23;
		поширення ОСОБА_3 допису ОСОБА_4 з додаванням до нього образ та погроз на адресу ОСОБА_1 ;
		допис ОСОБА_3 на власній сторінці соціальної мережі «Фейсбук» від 27 липня 2023 року з приводу подання ОСОБА_1 позовної заяви до суду у справі № 344/11192/23 та доданого фотоколажу з трьох фотографій клоуна, рамзана кадирова та ОСОБА_1 із звинуваченням у придбанні останнім статусу учасника бойових дій у 2014 році;
		допису ОСОБА_5 , який прокоментував поширені ІНФОРМАЦІЯ_3 на соціальних сторінках мережі «Фейсбук» дописи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 образливого характеру з приводу подання ОСОБА_1 позовної заяви до суду у справі № 344/11192/23 словами «ІНФОРМАЦІЯ_7» із зображенням ідеограми з використанням схематичного зображення людського обличчя (смайлика), який сміється;
		зобов`язати відповідачів припинити неправомірні дії щодо приниження честі, гідності та ділової репутації стосовно нього;
		стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн у рівних частках з кожного по 12 500 грн. 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 14 березня 2024 року, яке залишене без змін  постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
		Судові рішення мотивовано таким.
		Місцевий суд вважав, що поширення ОСОБА_2   фото у соціальній мережі без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, яке здійснює ця особа самостійно. Тож використання таких фото є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі навіть на власній сторінці (обліковому записі) було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на момент виникнення спірних правовідносин обліковий запис, належний позивачу, за технічними налаштуваннями дозволяв перегляд публікацій лише для визначених власником сторінки людей та забороняв поширювати розміщені на його сторінці публікації. Позивач на такі обставини в ході розгляду справи не посилався. Істотним для вирішення цього спору слід вказати і те, що ОСОБА_1 є публічною посадовою особою органу Національної поліції України та його діяльність могла викликати підвищену громадську  зацікавленість його діяльністю, життям та мати підвищений рівень критики, тому позивач мав це розуміти та передбачати наслідки від вчинення ним дій з опублікування власних фото з вільним доступом до них. 
		Суд першої інстанції виснував, що оспорюваний позивачем допис ОСОБА_4 , в  якому вона оприлюднила знімок екрану приватної переписки ОСОБА_1 з ОСОБА_2 щодо подання ОСОБА_1 позову до суду та додала від себе   коментар стосовно цієї переписки, є не твердженнями, висловленими особисто відповідачкою про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками щодо цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору та як наслідок вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
		Щодо поширення ОСОБА_3 допису ОСОБА_4 з додаванням до нього фотоколажу з трьох фотографій, місцевий суд вважав, що позивач самостійно розмістив своє фото зі зброєю у 2023 році у соцмережі і мав усвідомлювати, що будучи публічною особою на службі у Національної поліції України, його фото та факти стосовно його життя і роботи можуть викликати інтерес будь яких осіб. Опублікована ОСОБА_3 інформація є оцінкою дій і не містить чіткого ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а  лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями дописувача.
		Оцінюючи оспорюваний допис ОСОБА_5 , який прокоментував дописи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо подання ОСОБА_1 позову у справі № 344/11192/23, а саме «ІНФОРМАЦІЯ_7» із зображенням відповідної ідеограми, суд першої інстанції зазначив, що такий вислів міг бути оціночним судженням стосовно коментованих дописів. Крім того, зазначений вислів не містить конкретизації щодо будь-якої особи, зокрема позивача.
		У рішенні суду зазначено, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, зауваження, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Отже, місцевий суд виснував, що частина поширеної ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 інформації є відтворенням висловлювань інших людей, а частина є оціночними судженнями авторів, про що свідчать використані ними мовно-стилістичні засоби, зокрема, порівняння, гіперболи, є особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях.
		Також у рішенні зазначено, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від основних вимог, тому також не підлягає задоволенню. 
		Суд апеляційної інстанції погодився з оскаржуваним рішенням суду та зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами підстави для відповідальності відповідачів за шкоду, завдану честі, гідності та діловій репутації позивача, не визначено і не встановлено конкретної інформації, яка є недостовірною, негативною, завдає шкоди позивачеві і підлягає спростуванню. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гринчишин І. Я., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 15 липня 2022 року у справі № 914/3027/21.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не у повному обсязі дослідили докази,  не у повній мірі встановили обставини справи, не надали належної правової оцінки доводам сторін.  
		Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили. 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційну скаргу подано до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гринчишин І. Я.,  у листопаді 2024 року.
		Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у  справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гринчишин І. Я., та витребував цивільну справу з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
		У січні 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що у 2023 році ОСОБА_1 у соціальній мережі «Фейсбук» на власній сторінці (назва зареєстрованого та належного йому облікового запису - ОСОБА_1 ) розмістив власне фото, на якому він тримає у руках власний мисливський карабін КО-44.
		Відповідно до довідки Національної поліції України від 16 лютого 2023 року № 46/43/28/04-2023 ОСОБА_1 працював (на день видачі довідки) завідувачем сектору фізичної охорони Управління охорони в Івано-Франківській області. Вказане управління є територіальним органом Національної поліції України. У довідці також зазначено, що працівникам Національної поліції України згідно зі статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
		ІНФОРМАЦІЯ_4 о 22:20 год ОСОБА_2 розмістив допис на власній сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» у вигляді фотоколажу із двох фотографій (перша зліва фотографія взята із сторінки позивача, де зображений позивач та фото ще однієї невідомої особи) з написом червоного кольору «ІНФОРМАЦІЯ_5» із символом рук складених для молитви.
		ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 (назва зареєстрованого та належного їй облікового запису - ОСОБА_7 ) на власній сторінці соцмережі «Facebook» опублікувала допис, в якому оприлюднила знімок екрану приватної переписки ОСОБА_1 з ОСОБА_2 щодо подання ОСОБА_1 позовної заяви (справа № 344/11192/23), додавши від себе коментар: «Я мабуть не з тих людей, які можуть залишити це без уваги! Тому поширюю тут. Ось так образили «цацу» хлопці, які захищають нас на передовій. РС. Учасники даної бесіди мої колеги по роботі. Тільки один поїхав добровільно на війну, а інший зловив «звєзду». ОСОБА_1 , можеш подати на мене в суд!».
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 розмістив на власній сторінці соцмережі «Facebook» допис такого змісту: «Колись мій друг та побратим висміяв одного ряженого Гуся в соцмережі, але як правило бубочкам є властивість обіжатися на правду. Звісно у бубочки маленькі (використано ідеограму «емодзі») (чому у кошику? Та бо настільки делікатні що тріскають від найменшого вітру) та не стало мужності розібратися у ситуації у двох, а чоловік який здоровий але як правило слабохарактерний і дрібними (використано ідеограму «емодзі») не наважився щось у відповідь відповісти! А піджавши обскубаного хвоста у кошик та писати заяву (використано ідеограму «емодзі»). Ну заява це теж чудово але от халепа?...Вам мабуть цікаво на що образилася бубочка? Так на те що його висміяли ну як висміяли просто нагадали його особистість… Давайте дружньо розсудим дану ситуацію (використано ідеограму «емодзі») Чи буде повага до людини яка поїхала постояти на блокпосту в зоні де відсутні бойові дії та знатно бухати, коли в той час більшість українців віддали своє життя захищаючи Україну від загарбників і під цей весь шумок отримати убд не вистріливши патрона… ну звісно воїн герой (використано ідеограму «емодзі») Та купивши інвалідність щоб уникнути мобілізації Знаєте як купуєте убд то хоть цим не козиряйте, я ще ні разу не бачив воїна який кров`ю і потом її отримав та щоб при першій можливості козиряв нею, а знаєте чому? Та бо він не йшов щоб козиряти, а пішов виганяти нечисть з наших земель Ну сказати шановний ОСОБА_1 мені совість і честь не позволить, а от як клоун ярослав гаврон то залюбки (використано ідеограму «емодзі») Цей допис видалю в тому випадку коли візьмеш автомат і підеш боронити свою рідну землю від загарбників а не воювати у важкій війні в соцмережах А на даному фото це одна особа яку відображають інші теж клоуну і воїни соцмережах Слава Україні (використано ідеограму «емодзі»)». 
		ОСОБА_5 прокоментував допис ОСОБА_3 від 26 липня 2023 року словами: «ІНФОРМАЦІЯ_7 (використано ідеограму «емодзі»)».
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у  касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. 
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Статтею 5 Закону України «Про інформацію» (тут і далі - у редакції, чинній на час  виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 201 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
		Глава 22 ЦК України визначає перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		У статті 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
		Як зазначено у рішенні ЄСПЛ, зокрема «Лінгенс проти Австрії» (заява № 9815/82, від 08 липня 1986 року), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Відповідно до статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року                      № 2-рп/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Частинами першою, другою статті 307 ЦК України передбачено, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов`язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою.
		Відповідно до статті 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
		У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 308/5318/15-ц Верховний Суд зазначив: «тлумачення частини першої статті 308 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, фотографія, на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких: (а) фізична особа позувала авторові за плату; (б) це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб».
		Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		ЄСПЛ вказує, що термін «приватне життя» є широким поняттям, яке не має вичерпного визначення, і поширюється на безліч аспектів самоідентифікації людини, наприклад, на ім`я особи та зображення, і включає в себе її фізичну та психологічну цілісність. Репутація і честь людини є частиною її самоідентифікації і психологічної цілісності, а тому також охоплюються поняттям «приватне життя».
		Відносно фотографій ЄСПЛ зазначив, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є, таким чином, однією з головних складових особистого розвитку. Воно передбачає, головним чином, право особи контролювати використання цього зображення, в тому числі і не дозволяти його опублікувати. Хоча головною метою статті 8 Конвенції є захист особи від неправомірного втручання з боку державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання: окрім такого негативного заходу, можуть існувати позитивні зобов`язання, невід`ємні від ефективної поваги до приватного або сімейного життя особи. Ці зобов`язання можуть передбачати здійснення заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою. Це стосується також захисту зображення особи від зловживання з боку інших осіб (рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини», заяви № 40660/08, 60641/08, від 07 лютого 2012 року).
		Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 667/266/15-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 161/19019/17.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставою позову у цій справі зазначив порушення його немайнових прав, які виразилися у поширенні фотографій у соціальній мережі та у висловлюваннях образливого характеру щодо нього, викладених відповідачами у соціальній мережі «Фейсбук», у зв`язку з чим просив визнати поширену відповідачами інформацію образливою та такою, що порушує його права на повагу його честі, гідності та ділової репутації, а не недостовірною, розповсюджену відповідачами у соціальних мережах.
		Отже, питання розповсюдження недостовірної інформації у спірних правовідносинах не вирішується, однак суд повинен визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, а також чи є вона образливою для позивача і в чому саме це проявляється.
		ОСОБА_1 вказував, що відповідач ОСОБА_2 публічно образив та принизив його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки складається хибна громадська думка, що позивач не бажає захищати державу, виставляючи його як боягуза, хоча ОСОБА_1 є колишнім бійцем зведеного загону працівників міліції УМВС України в Івано-Франківській області, в складі якого він добровольцем приймав участь в АТО у 2014-2015 роках, що підтверджується рішенням комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників ОВС України від 05 червня 2015 року.
		Суди врахували, що ОСОБА_1 є або був публічною посадовою особою органу Національної поліції України та його діяльність могла викликати підвищену громадську зацікавленість його діяльністю, життям та мати підвищений рівень критики, тому позивач мав це розуміти та передбачати наслідки від вчинення ним дій з опублікування власних фото у інтернет-мережі.
		Позивач у своєму позові підтверджував, що він працював на певній посаді у правоохоронному органі.
		З огляду на те, що інтернет-мережа «Фейсбук» під час реєстрації сторінки не вимагає ідентифікації особи згідно з особистими документами (паспорта, свідоцтва про народження), ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію, неможливо, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного  висновку, що використання фото, які поширені (розміщені) у соціальній мережі Інтернет, є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі навіть на власній сторінці (обліковому записі) було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою.
		Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на момент виникнення спірних правовідносин обліковий запис, належний позивачеві, за технічними налаштуваннями дозволяв перегляд публікацій лише для визначених власником сторінки осіб та забороняв поширювати розміщені на його сторінці публікації.
		Також суди правильно вважали, що оспорюваний позивачем допис ОСОБА_4 є не твердженнями, висловленими нею особисто про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками щодо цієї інформації. 
		Щодо поширення ОСОБА_3 допису ОСОБА_4 , колегія суддів погоджується з висновками судів, що опублікована інформація є оцінкою дій і не містить чіткого ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а  лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями дописувача.
		Оцінюючи оспорюваний допис ОСОБА_5 , який прокоментував дописи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо подання ОСОБА_1 позову у справі № 344/11192/23, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно вважав, що такий вислів не містить конкретизації щодо будь?якої особи, зокрема позивача.
		У рішеннях судів зазначено, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, зауваження, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Отже, частина поширеної ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 інформації є відтворенням висловлювань інших людей, а частина є оціночними судженнями авторів, про що свідчать використані ними мовно-стилістичні засоби, зокрема, порівняння, гіперболи, є особистою думкою та критикою, яка ґрунтується на особистих припущеннях.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, та вважає, що, хоча поширена відповідачами інформація та коментарі містять елементи провокативного характеру, однак вони є оцінкою дій позивача і не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів.
		За своїм змістом поширена інформація відображає власні переживання й емоції відповідачів, викликані певними подіями, особисте сприйняття відповідачами певної поведінки позивача і не може бути розцінена як повідомлення про конкретні факти, тому оспорювані висловлення є вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідачів і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.
		Отже, під час вирішення справи, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували закон, який регулює правовідносини між сторонами, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки поширена стосовно позивача інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.
		У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 15 липня 2022 року у справі № 914/3027/21.
		У справі № 916/3027/21 за позовом про стягнення передоплати за договором поставки Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.
		У справі № 753/10840/19 Верховний Суд зазначив, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
		У справі № 914/1003/21 Верховний Суд зазначив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
		Колегія суддів зазначає, що відповідні висновки щодо належності та допустимості електронного доказу в паперовій копії, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах.
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у  оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у  матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи те, що оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гринчишин Ігор Ярославович, залишити без задоволення.
		Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді                                                                                             І. М. Фаловська
		С. О. Карпенко
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...