Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/10632/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-17648ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/10632/22
		провадження № 61-17648св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І.,
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Грушко Ірина Вікторівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційною скаргою  ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Грушко І. В., про визнання права на обов`язкову частку у спадковому майні.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батька позивач ОСОБА_1 звернувся до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, надавши довідку про навчання на денному відділенні Київського коледжу зв`язку від 16 листопада 2020 року № 835. 
		Спадкоємцями першої черги майна померлого батька є його діти: ОСОБА_5 (нині ОСОБА_6 ) та ОСОБА_2 . 
		Зі змісту листа державного нотаріуса Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Грушко І. В. від 08 червня 2021 року позивач дізнався, що 09 червня 2017 року за життя ОСОБА_4 склав заповіт на користь відповідача ОСОБА_2 . 
		Позивач був повідомлений, що його може бути позбавлено права на спадкування на майно померлого батька як спадкоємця першої черги, і тільки при наявності посвідчення особи з інвалідністю він може скористатись правом на обов`язкову частину у спадщині. 
		Однак стаття 1241 ЦК України надає право на отримання частки у спадщині за наявності заповіту спадкоємцям першої черги, які є повнолітніми непрацездатними дітьми померлого. Так як позивач на час смерті батька навчався на денній формі навчання у коледжі, не міг працювати, і був на повному утриманні свого батька, тому він був повнолітнім непрацездатним сином померлої особи та мав право на отримання частки у спадщині. Вказане регламентується і рішенням Конституційного суду України від 11 лютого 2014 року. 
		ОСОБА_1 просиввизнати за ним право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмір 1/4 частини всього спадкового майна.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		у своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить визнати за ним право на обов`язкову частку у спадковому майні свого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , як повнолітнього непрацездатного сина, обґрунтовуючи вимогу тим, що на день смерті батька він був студентом Київського коледжу зв`язку, посилаючи на довідку навчального закладу (а. с. 20), не мав можливості працювати, а його батько утримував його, тому він є повнолітньою непрацездатною особою. Також позивач та його представник посилались на положення  статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно якого непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (в тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;
		у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі №510/350/16 вказано, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто, право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене ст. 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає;
		за змістом рішення Конституційного суду України від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності;
		ОСОБА_1 не визнаний особою з інвалідності будь-якої групи у встановленому законом порядку, він не є повнолітньою непрацездатною особою в розумінні рішення Конституційного суду України від 11 лютого 2014 року 
		№ 1-рп/2014, не набув права на обов`язкову частку у спадковому майні батька ОСОБА_4 на підставі частини першої статті 1241 ЦК України. 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 березня 2023 року скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено; визнано за ОСОБА_1 (попереднє прізвище ОСОБА_1 ) право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки всього спадкового майна.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
		на момент смерті ОСОБА_4 позивач досяг 18-ти років, навчався на денному відділенні у професійно-технічному освітньому закладі, отримував аліменти від батька на період навчання, а відтак був повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця, перебував на його утриманні, що відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає його як непрацездатну особу, яка має право на обов`язкову частку у спадщині;
		суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_1 також мав право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, яку і оформив після смерті спадкодавця, а відтак відповідно до положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування відносився до категорії непрацездатних осіб (абзац 17 частини першої статті 1, стаття 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).
		Аргументи учасників справи
		У грудні 2023 року ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            районний суд врахував офіційне тлумачення статті 1241 ЦК України, що викладене у рішенні Конституційного суду України від 11 лютого 2014 року у справі № 1-рп/2014, відповідно до якого «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. Констатуюючи описані норми права, суд приходить до висновку, що вказаним рішенням Конституційного суду України від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 встановлено єдиний критерій визначення повнолітнього непрацездатної особи в межах диспозиції частини першої статті 1241 ЦК України - це медичний критерій непрацездатності фізичної особи, при цьому така особа (особи) повинні набути статусу інваліда у встановленому законом порядку»;
		            апеляційний суд застосував розширене тлумачення норми статті 1241 ЦК України, яке суперечить як офіційному тлумаченню статті 1241 ЦК України, що викладене у рішенні Конституційного суду України від 11 лютого 2014 року у справі № 1-рп/2014, так і правовим позиціям Верховного Суду, зокрема про те, що коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Тобто, визначаючи коло повнолітніх спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний суд України визнав критерієм такого права медичні критерії непрацездатності. Як вбачається змісту статті 1241 ЦК України, офіційного тлумачення вказаної статті Конституційним Судом України, правових позицій Верховного суду, повнолітньому спадкоємцю, для одержання права на обов`язкову частку в спадщині, необхідним є мати статус непрацездатної особи саме на момент відкриття спадщини;
		            після смерті ОСОБА_4 моментом відкриття спадщини є ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як вбачається із довідки № 835 від 16 листопада 2020 року та довідки № 2800-0205-8/102155, що наявні в матеріалах справи, позивач з 17 листопада 2020 року отримував пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Таким чином, матеріали справи не містять жодного доказу, який би вказував на те, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 року позивача можна було вважати непрацездатною особою, у зв`язку із чим підстави для застосування норми статті 1241 ЦК України відсутні;
		            щодо зазначеної в позовній заяві тези про отримання позивачем аліментів від спадкодавця, то таке твердження жодним чином не доведено, оскільки не надано суду жодного доказу здійснення таких виплат. Всі довідки, що долучені до матеріалів справи, містять інформацію про те, що померлий батько надавав позивачу грошове забезпечення, при цьому аліменти у відповідності норм СК України це утримання, яке може бути встановлено лише у два способи: за договором або рішенням суду. Будь-яке грошове забезпечення надане добровільно батьком для сина без відповідних підстав не є аліментами;
		            факт навчання позивача на момент смерті ОСОБА_4 на денній формі навчання у Київському коледжі зв`язку для вирішення справи значення не має, оскільки ЦК України не відносить студентів до осіб, що мають право на обов`язкову частку у спадщині.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року відмовлено.
		В ухвалі від 19 грудня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 01 серпня 2019 року у справі № 510/350/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 552/3281/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 170/581/21).
		Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини
		Судивстановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . 
		Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_1 ОСОБА_5 змінив своє прізвище на « ОСОБА_6 » та в подальшому позивач отримав паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Києві народився ОСОБА_2 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_9 . 
		ОСОБА_4 був особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання довічно.
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_4 .
		09 квітня 2017 року ОСОБА_4 склав заповіт, в якому на випадок його смерті зробив таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В тексті заповіту міститься рукописний запис заповідача: цей заповіт мною прочитано вголос, з моїх слів записано вірно. Заповіт був посвідчений 09 червня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. і зареєстрований у реєстрі № 3626. Крім того, цей документ містить інформацію приватного нотаріуса Синиці Т. В.: заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів гр. ОСОБА_4 , заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем гр. ОСОБА_4 і власноручно підписаний ним у моїй присутності о 12 год. 10 хв., особу його встановлено, дієздатність перевірено.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
		Спадкоємцями першої черги майна є діти спадкодавця: ОСОБА_5 (нині Каринський) та ОСОБА_2 .
		Після смерті батька позивач звернувся до Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
		Шістнадцята Київська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідаючи на заяву ОСОБА_10 від 20 листопада 2020 року, повідомила заявника, що в матеріалах спадкової справи є заповіт померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , складений на користь ОСОБА_2 , тобто ОСОБА_5 позбавлений права спадкування на майно померлого його батька, але якщо він має посвідчення особи з інвалідністю, то він має право на обов`язкову частку майна померлого згідно статті 1241 ЦК України.
		Звертаючись до державної нотаріальної контори, позивач надав довідку від 16 листопада 2020 року № 835 про те, що він навчається на денному відділенні у Київському коледжі зв`язку.
		ОСОБА_1 перебував на утриманні батька та отримував від нього аліменти на час навчання. Після смерті батька, ОСОБА_1 було призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника.
		Позиція Верховного Суду
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
		Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
		Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18)).
		Непрацездатність - це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об`єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, у разі настання якого особа втрачає засоби до існування та потребує матеріального соціального забезпечення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року в справі № 525/216/17-ц (провадження № 61-29933 св 18)).
		Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи (частина третя статті 75 СК України).
		Законодавець таким чином конструює правило про обов`язкову частку в спадщині, що не пов`язує наявність такого права з вказівкою в заповіті відповідного суб`єкта. Тобто, допускається виникнення права на обов`язкову частку як в тій ситуації коли в заповіті вказаний один спадкоємець, який не відноситься до суб`єктів права на обов`язкову частку, так і коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині. Коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині, то при визначенні того чи виникає право на обов`язкову частку і її розміру необхідно зважати на зміст заповіту і розпорядження в ньому спадковим майном. Якщо спадкодавець в заповіті заповів суб`єкту права на обов`язкову частку в спадщині менше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то у такому разі право на обов`язкову частку в спадщині підлягає захисту, оскільки на нього не може впливати зміст заповіту. Розмір обов`язкової частки має визначатися із врахуванням того майна, що заповідане йому в заповіті. Натомість у разі, коли суб`єкт права на обов`язкову частку в спадщині за заповітом отримав той обсяг спадкового майна, який відповідає розміру його обов`язкової частки або більше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то в цьому випадку право на обов`язкову частку не виникає, оскільки суб`єкт права на обов`язкову частку «захищений» змістом заповіту. Для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі № 638/7132/15-ц (провадження № 61-18013свп23)).
		Тому касаційний суд вважає, що норми публічного права, які з урахуванням особливості сфери їх регулювання відносять до повнолітніх непрацездатних інші категорії осіб, зокрема пункт 2 частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або визначають право на утримання, не підлягають застосуванню для визначення того чи повнолітній студент денної форми навчання відноситься до «повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця» - частина перша статті 1241 ЦК України.
		З урахуванням обставин цієї справи суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 на момент смерті спадкодавця не набув права на обов`язкову частку у спадщині батька ОСОБА_4 на підставі частини першої статті 1241 ЦК України. 
		Апеляційний суд не врахував, що норми публічного права, які з урахуванням особливості сфери їх регулювання відносять до повнолітніх непрацездатних інші категорії осіб, зокрема пункт 2 частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або визначають право на утримання, не підлягають застосуванню для визначення того чи повнолітній студент денної форми навчання відноситься до «повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця» - частина перша статті 1241 ЦК України. Як наслідок апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		З огляду на висновок суду за наслідком касаційного перегляду справи, судові витрати ОСОБА_2 на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 988,80 грн підлягають стягненню на його користь з ОСОБА_1 .
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задовольнити.
		Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати.
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 березня 2023 року залишити в силі.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 988,80 грн витрат на сплату судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                             В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                       Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                Є. В. Краснощоков
		 
		П. І Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...