Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/14132/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-15703ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 520/14132/18
		провадження № 61-15703св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., 
		Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_3 ),  ОСОБА_4 ,
		треті особи: виконавчий комітет Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло Ігор Іванович,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року в складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 (правонаступника ОСОБА_3 ),  ОСОБА_4 ,треті особи: виконавчий комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору інвестування недійним в частині визначення інвестора, визнання стороною договору (інвестором), визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності.
		Позов мотивований тим, що вона і ОСОБА_3 мешкали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2005 року. 05 травня 2007 року їх шлюб було освячено церквою, а офіційно зареєстровано 02 червня 2007 року Раківською сільською радою Херсонської області.
		За час спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з метою покращення житлових умов та за рахунок спільних зусиль подружжя було сплачено другий платіж в розмірі 147 091,67 грн за договором про інвестування будівництва житла № 579/6-97, який укладений 31 березня 2004  року між ОСОБА_3 та ТОВ «Істок-2001». Крім того, у шлюбі ОСОБА_1 і ОСОБА_3 внесли 50 000,00 грн за будівництво гаражу № НОМЕР_1 площею 18,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 за договором про дольову участь у будівництві № 35 (Г-П). 
		За кошти, передані їй сином ОСОБА_5 після продажу ним власної квартири, було здійснено ремонт у придбаній квартирі АДРЕСА_2 . 
		ОСОБА_3 обіцяв оформити на неї 3/4 частини вказаної квартири, проте зареєстрував право власності на квартиру на себе та свою матір. 
		Право власності на гараж № 3 площею 18,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 зареєстрував на себе.
		Вважає, що спільне проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з листопада 2005 року та внесення нею коштів на оплату другого платежу за договором про інвестування будівництва житла № 579/6-97, вкладення коштів її сина ОСОБА_5 у ремонт квартири, участь в оплаті 50 000,00 грн за придбання гаражного боксу за договором про пайову участь у будівництві № 35 (Г-П) є підставою для задоволення її позовних вимог.
		ОСОБА_1 просила:
		встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з листопада 2005 року до 02 червня 2007 року та ОСОБА_3 ;
		визнати договір інвестування будівництва від 31 березня 2004 року 
		№ 579/6-97 недійсним в частині визначення інвестора;
		визнати її стороною договору за договором інвестування;
		визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_4 ;
		визнати недійсним договір дарування від 22 вересня 2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайлом І. І.;
		визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя;
		визнати за нею право на 3/4 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частини гаражного боксу №  НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом арешту квартири АДРЕСА_2 та гаражного боксу № НОМЕР_2 в будинку за тією ж адресою, що належали на праві власності ОСОБА_3 .
		Суд першої інстанції виходив з того, щоу період із 1979 року до 02 лютого 2007  року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 , що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси про розірвання шлюбу в справі № 2-2766/2007 та ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2008 року про визнання мирової угоди між вказаними особами про поділ подружнього майна, тому слід відмовити у встановленні факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період із листопада 2005 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 3/4 частини квартири і 1/2 частину гаражного боксу, суд першої інстанції констатував, що вказані об'єкти нерухомого майна були придбані ОСОБА_3 у встановленому законом порядку за особисті грошові кошти у період перебування у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою.
		Щодо вимог позивача про визнання договору інвестування будівництва від 31  березня 2004 року недійсним в частині інвестора суд першої інстанції зазначив, що досліджені судом письмові докази: договір інвестування будівництва від 31 березня 2004 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 188 та № 2, договір про дольову участь у будівництві, підтверджують доводи відповідача, що квартира  АДРЕСА_2 та гаражний бокс № З у вказаному будинку були придбані ОСОБА_3 у встановленому законом порядку за особисті грошові кошти (у період перебування у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою). 
		ОСОБА_3 як інвестор, виконавши умови договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97 та сплативши у встановлений строк грошові кошти, набув майнові права на об`єкт інвестування нарівні з ОСОБА_4 , що узгоджується з вимогами частини третьої статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» та пунктом 5.5 договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004  року № 579/6-97, а після проведення державної реєстрації прав - відповідні права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_2 . Аналогічно, інвестуючи у будівництво гаражного боксу за договором про дольову участь у будівництві від 27 лютого 2007 року № 35 (Г-И) та сплативши 04 березня 2007 року вартість об`єкту інвестування в розмірі 50 000,00 грн (довідка ТОВ «Істок-2001 від 19 вересня 2007  року) ОСОБА_3 як вкладник набув майнові права на об`єкт інвестування, а  згодом згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 04 березня 2013 року набув первинні права власності на об`єкт нерухомого майна, що також узгоджується з вимогами Закону України «Про інвестиційну діяльність».
		Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним договору інвестування в частині визначення інвестора та визнання позивача інвестором, з набуттям об`єкту інвестування статусу об`єкту речових прав, не відповідає суті спірних правовідносин і є неналежним. 
		Крім того, позивач не надала доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, адже як встановлено судом ОСОБА_3 виконав взяті на себе зобов`язання за інвестиційним договором та перерахував належні грошові кошти на рахунок ТОВ «Істок-2001».
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у цій справі відмовлено.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року у вигляді арешту квартири АДРЕСА_2 та гаражного боксу № НОМЕР_2 в будинку за тією ж адресою, що належали на праві власності ОСОБА_3 .
		Апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів вручення судової повістки ОСОБА_1 про розгляд справи 27 травня 2022 року відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянув справу за відсутності відповідачів щодо яких відсутні відомості про належне їх повідомлення. Отже наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового.
		Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.
		У цій справі суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2005 року до 02 червня 2007 року не підлягали задоволенню як такі, що суперечать вимогам статті 25 СК України, адже попередній шлюб ОСОБА_3 з ОСОБА_6 був розірваний лише 02 лютого 2010 року.
		Безпідставними є посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що у описовій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2007 року в справі № 2-2766/2007 судом зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не проживали разом з 2001 року, оскільки цей факт не є преюдиційним. Оскільки момент припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 з ОСОБА_6 не був предметом позову у справі про розірвання шлюбу між вказаними особами, і при розгляді цієї справи ця обставина не одержала правової оцінки суду.
		Щодо позовних вимог про визнання договору інвестування будівництва недійсним в частині визначення інвестора, визнання стороною договору - інвестором, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності апеляційний суд зазначив, що квартира АДРЕСА_2 та гаражний бокс № НОМЕР_1 у вказаному будинку були придбані ОСОБА_3 у встановленому законом порядку за особисті грошові кошти (у період перебування у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою). Відповідно, вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягали задоволенню.
		ОСОБА_1 не надала жодного доказу на підтвердження того, що на момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для його чинності. Враховуючи належне виконання сторонами умов договору про інвестування будівництва житла, а саме відповідну сплату ОСОБА_3 інвестиційних коштів, а ТОВ «Істок-2001» належну передачу побудованого об`єкту інвестування інвесторам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , такий договір вважається припиненим.
		З часу припинення договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97, видачі свідоцтва про право власності 05 листопада 2009  року та відповідної реєстрації прав власності у рівних частках за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , об`єкт інвестування набув статусу об`єкта нерухомого майна.
		Набуття об`єктом інвестування статусу об`єкта нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано у встановленому порядку, надає особі, яка вважає, що її право порушено, захищати свої порушені права способом, який найбільше відповідає суті виниклих правовідносин. 
		Тому суд дійшов правильного висновку, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним договору інвестування в частині визначення інвестора та визнання її інвестором з набуттям об`єкту інвестування статусу об`єкту речових прав не відповідає суті спірних правовідносин, є неналежним. 
		Не підлягали задоволенню також вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 22 вересня 2014 року щодо відчуження 1/2 частини вказаної квартири, адже позивач не надала жодного доказу того, що оспорюваний договір дарування порушує її права та інтереси.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга з урахуванням уточнення мотивована тим, що:
		ОСОБА_4 є громадянкою Республіки Молдова та проживає у м.  Кишиневі. Тому суд першої інстанції повинен був в порядку судового доручення компетентному органу Республіки Молдова направити їй для вручення як позов з додатками до нього, так і судові повістки. Проте суд першої інстанції  ОСОБА_4 взагалі не поінформував, чим допустив грубе порушення права позивача на справедливий розгляд справи, адже не забезпечив їй можливість повного та всебічного з'ясування обставин справи;
		під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 повідомила, що  ОСОБА_4 померла, надавши суду нібито на підтвердження цієї обставини копію свідоцтва про смерть, викладене молдовською (румунською) мовою. У відповідь головуючий суддя зауважила, що вона не може приєднати вказаний документ до матеріалів справи, адже він викладений іноземною мовою, зауваживши, що має бути засвідчений в установленому порядку переклад свідоцтва про смерть українською мовою. Таким чином, суд першої інстанції мав би перевірити вказану обставину шляхом направлення відповідного судового доручення до компетентного органу Республіки Молдова щодо державної реєстрації акта цивільного стану стосовно смерті ОСОБА_4 . Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції при ухваленні нового судового рішення питання щодо факту смерті ОСОБА_4 також не перевіряв та процесуального правонаступництва відносно неї не вирішував;
		суди безпідставно зазначали, що ОСОБА_7 не надала жодного доказу на підтвердження того, що на момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину і, що як встановлено судом та не спростовано позивачем, а ОСОБА_3 у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання за інвестиційним договором та перерахував належні грошові кошти на рахунок ТОВ «Істок-2001». Такий висновок судів є дивним, адже він зроблений судом, який неодноразово відмовляв у задоволенні клопотання позивача про витребування доказу - оскаржуваного правочину. Крім того, в ухвалі суду від 24 січня 2022 року про відмову у призначенні судової почеркознавчої експертизи суд констатував, що почеркознавча експертиза не має відношення до з`ясування обставин, які мають значення для справи. Постановляючи ухвали про відмову у витребуванні доказів та призначенні судової почеркознавчої експертизи суд порушив принцип рівності процесуальних прав сторін у справі;
		позивач жодного клопотання про розгляд справи за її відсутність до апеляційного суду не подавала, за винятком поданого клопотання про зупинення провадження у справі, у задоволенні якого суд апеляційної інстанції відмовив і у цьому ж судовому засіданні справу було розглянуто по суті за її відсутності, виходячи з «презумпції обізнаності»,адже судова повістка їй була направлена за наданою суду електронною адресою. Крім того, суд зауважив, що на його адресу клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин від сторін не надходило. Проте вказане не відповідає дійсності, адже направляючи клопотання на адресу суду про зупинення провадження у справі, позивач просила його розглянути у її відсутність, натомість у разі відмови у задоволенні клопотання - відкласти судовий розгляд з підстав хвороби сина, які суд апеляційної інстанції визнав неповажними. Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права, при ухваленні постанови припустився аналогічних порушень, обмеживши позивача у можливості представляти свої інтереси та докази суду під час розгляду справи;
		під час розгляду справи позивач подав клопотання про витребування спадкової справи ОСОБА_3 , яке суд задовольнив. Після ознайомлення з матеріалами справи в апеляційному суді позивач виявила, що підпис ОСОБА_3 у заповіті від 05 квітня 2021 року йому не належить. Крім того, відповідно до заповіту ОСОБА_3 від 05 квітня 2021 року все своє майно, де б воно не було та з чого не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде йому належати і на що законом він матиме право, він заповів ОСОБА_2 та ОСОБА_8 в рівних частках кожній. Водночас ОСОБА_2 на той час була його адвокатом у кримінальному провадженні № 520/21494/18 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 366, частиною п`ятою статті 191 КК України, а також представником ОСОБА_3 у цивільних справах № 520/14132/18 і № 520/14180/17. Тому відповідно до норм законодавства вона як адвокат не мала право успадковувати від свого клієнта майно. Більш того, позивач наголошувала, що ОСОБА_8 і ОСОБА_3 взагалі не були знайомі, а у спадковій справі № 22/2021, міститься заява від ОСОБА_8 про відмову від частки у спадщині на користь ОСОБА_2 , що є підозрілим. Також привертає увагу той факт, що 05  березня 2021 року ОСОБА_3 було складено заповіт, а вже 10 березня 2021  року відповідно до свідоцтва про смерть від 11 березня 2021 року №  4974 ОСОБА_3 помер за невідомою для його родичів адресою. 
		представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, адже дія довіреності була припинена у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 , проте ОСОБА_2 і надалі знайомилася із матеріалами справи. Зокрема, у листопаді 2021 року вже у статусі адвоката, не маючи на це повноважень, оскільки договір про надання правничої допомоги із нею ніхто не укладав, адже про смерть ОСОБА_3 ніхто не знав, в тому числі і позивач. При ознайомлені із матеріалами справи позивач дізналася, що представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 є його єдиним правонаступником та спадкоємцем. Ці факти викликали у позивача сумнів щодо дійсності заповіту ОСОБА_3 , у зв'язку з чим 14 листопада 2022 року було направлено запит до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). У відповіді від 16 липня 2022 року зазначено, що перевіркою по архіву Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян актового запису про смерть ОСОБА_3 не виявлено. Проте вже 17 лютого 2023 року на інший запит Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав іншу інформацію щодо померлого ОСОБА_3 . Зазначено, що відомості щодо померлої особи були вказані відповідно до паспорта та остаточного лікарського свідоцтва про смерть від 10 квітня 2021 року № 32, виданого Амбулаторією загальної практики сімейної медицини с. Нерубайське Комунального некомерційного підприємства «Біляївський районний центр медико-санітарної допомоги»Одеської області. Оскільки Амбулаторія загальної практики сімейної медицини с. Нерубайське є філіалом Комунального некомерційного підприємства Усатівської сільської ради «Усатівський центр первинної медико-санітарної допомоги» позивач подала відповідний запит. Згідно з відповіддю від 06 лютого 2023 року ОСОБА_3 , який проживав в с. Нерубайське, до Комунального некомерційного підприємства «Усатівський центр первинної медико-санітарної допомоги» за медичною допомогою не звертався, декларацію з лікарями не укладав, а медичний заклад довідку про смерть та причину смерті ОСОБА_3 не видавав. Відповідно до інформації Комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи»від 29 березня 2023 року № 515-02 ОСОБА_3 за період з 10 квітня 2021 року до цього часу, за журналами реєстрації трупів у м.  Одеса та районах Одеської області за прізвищем не значиться, даних про впізнання не надходило. Згідно з інформацією відділення поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 2 ГУ НП в Одеській області 10 квітня 2021 року до чергової частини відділенням поліції № 2 ОРУП № 2 ГУ НП в Одеській області надійшло повідомлення зі служби 102 про раптову смерть ОСОБА_3 . Це повідомлення зареєстровано у відділенні поліції № 2 ОРУП № 2 ГУ НП в Одеській області 10 квітня 2021 року за № 2036 (однак за іншою інформацією, якою володіє позивача, за № 2036 зареєстровано кримінальне провадження за фактом ДТП, а не смерті ОСОБА_3 ). Відомості за вказаною подією відділенням поліції до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились, кримінальне провадження не реєструвалось. Прокурор Біляївської окружної прокуратури дозвіл на поховання трупу ОСОБА_3 не видавалось. Таким чином, підставою для видання свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії  НОМЕР_3 стали підроблені документи, на підставі яких відбулося заволодіння шахрайським шляхом спірною квартирою, у зв'язку з чим за викладених обставин до компетентного органу позивач подала заяву про злочин;
		позивач подала до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у справі № 520/14132/23 на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, адже до Приморського районного суду міста Одеси нею подано позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Сімаченко С. Л., про визнання заповіту ОСОБА_3 від 05  квітня 2021 року недійсним. За вказаною заявою 13 червня 2023 року суд відкрив провадження у справі № 522/10113/23-Е. Проте апеляційний суд протиправно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, адже у разі задоволення позову ОСОБА_2 , яка після смерті ОСОБА_3 була залучена до участі у справі в порядку процесуального правонаступництва як спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 , із визнанням заповіту недійсним, вказаний статус втрачала б і стороною у справі не була б. Тому від наслідків розгляду цивільної справи про визнання заповіту недійсним залежало прийняття рішення у цій справі;
		спірна квартира була набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 05 листопада 2009 року, під час зареєстрованого шлюбу між нею та ОСОБА_3 . Ця квартира була передана від забудовника без ремонту. За домовленістю зі своїм сином у 2013 році позивач продала належну сину на праві особистої власності квартиру з метою покращення житлових умов в будинку, який був збудований ТОВ «Істок-2001» і в якому знаходиться спірна квартира. Кошти, отримані від продажу квартири, син передав для ремонту квартири та купівлі побутової техніки. Внаслідок ремонтних робіт квартира значно збільшилась в ціні, оскільки було проведено не лише дрібний ремонт, а й перепланування квартири, знесено стіну, що відокремлювала балкон від кімнати, був перепланований та перероблений санвузол, також була переобладнана гардеробна кімната, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції до уваги не взяли;
		суди також не надали належної оцінки іншим доказам, які містяться у матеріалах справи. Зокрема, як виявилось згодом, після одного з конфліктів ОСОБА_3 , працюючи в ТОВ «Істок-2001», змінив інвестиційний договір участі інвестора, а саме до договору ОСОБА_3 , зловживаючи своїми службовими обов'язками, включив другим інвестором свою матір ОСОБА_4 . Проте ОСОБА_4 не підписувала ані акта прийому-передачі квартири до договору від 31 липня 2009 року № 579/6-97, ані додаткових угод до договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97, оскільки у 2009 році між ТОВ «Істок-2001» та ОСОБА_3 ніякі додаткові угоди не укладались. Відповідно до отриманих позивачем документів у Комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради, вони не містять жодного підпису (ні генерального директора, ні інвесторів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ). Тому позивач неодноразово просила суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, однак у призначенні такої експертизи суд першої інстанції відмовив. Крім того, суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, наданим ТОВ «Істок-2001», які спростовують інформація про те, що другим інвестором спірної квартири є ОСОБА_4 . Зокрема товариство повідомляло, що додаткових угод до договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року № 579/6-97в 2009 році між ТОВ «Істок-2001» і ОСОБА_3 не укладалось, акт приймання-передачі квартири був наданий інвестору ОСОБА_3 , для подання до Комунального підприємства «Право» Одеської міської ради. 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		У березні 2024 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відзив мотивований тим, що:
		твердження ОСОБА_1 щодо порушення її прав при ухваленні рішення судом першої інстанції в частині неналежного повідомлення відповідача у справі, а саме ОСОБА_4 (громадянки Республіки Молдови) з урахуванням вимог Закону України «Про міжнародне приватне право», є безпідставними.  ОСОБА_4 дійсно 04 жовтня 2018 року набула статусу відповідача, проте під час розгляду справи стало відомо, що вона померла. З приводу цього факту відповідач ОСОБА_3 подав до суду відповідний доказ, а саме свідоцтво про смерть. Доводи ОСОБА_1 щодо обов'язку суду перевірити інформацію щодо смерті відповідача не узгоджуються з частиною сьомою статті 81 ЦПК України;
		неспроможними є доводи ОСОБА_1 щодо необхідності заміни відповідача правонаступником у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 . ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_4 вимоги щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку квартири  АДРЕСА_2 від 05 листопада 2009 року та договору дарування, укладеного 22  вересня 2014 року щодо дарування частки квартири ОСОБА_4 своєму синові ОСОБА_3 . Обраний позивачем спосіб захисту прав щодо оскарження прав власності ОСОБА_4 на зазначену частку квартири з оскарженням договору дарування, залучення у справі ОСОБА_3 не тягне за собою застосування процесуального правонаступництва, адже скасування прав ОСОБА_4 на майно не тягне за собою можливості виникнення таких прав у іншої особи (правонаступника);
		посилання ОСОБА_1 на усунення суду від встановлення обставин у справі, а саме підстави укладання договору інвестування між ОСОБА_3 і ТОВ «Істок-2001» є необґрунтованим. Суд неодноразово витребував документацію у ТОВ «Істок-2001» та управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради щодо укладання договору інвестування від 31 березня 2004 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Істок-2001», а також дослідив оригінали договору про інвестування будівництва житла від 31 березня 2004 року, додатку № 1 «паспорт обробки», додатку № 2 щодо внесення змін до паспортних даних ОСОБА_4 , додаткової угоди № 1 від 11 травня 2009 року про внесення змін до пункту 5.5. договору, додаткової угоди № 2 від 11 травня 2009 року, квитанцій до прибуткового касового ордера від 14 квітня 2004 року № 188 на суму 88 375,00 грн та квитанції до прибуткового касового ордеру від 13 січня 2006 року № 2 на суму 88 750,00 грн, акта прийому-передачі квартири від 30 липня 2009 року № 158. Зазначені оригінали повністю відповідали наданими сторонами копіям таких документів та тим копіям, які містяться в матеріалах справи, що зберігається в юридичному департаменті Одеської міської ради та слугували підставою для видачі виконавчим комітетом Одеської міської ради 05 листопада 2009 року свідоцтва про право власності на спірну квартиру. Крім того, вказані документи стали підставою для видачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідоцтв про право власності на квартиру у рівних частках та проведення реєстрації їх прав власності у встановленому законом порядку. Аналогічно було досліджено усі обставини інвестування ОСОБА_3 у будівництво гаражного бокса № НОМЕР_1 ;
		ОСОБА_1 безпідставно вказує, що спірний об'єкт нерухомого майна (квартира) була набута нею та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність в період спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з листопада 2005 року до червня 2007 року. Проте при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Подружні стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникли 02 червня 2007 року із реєстрацією Раківською сільською радою Херсонської області шлюбу. Водночас договір інвестування було укладено ОСОБА_3 31 березня 2004 року, а кошти сплачено у 2004 році та у 2006 році, тобто до укладення ОСОБА_3 офіційного шлюбу з ОСОБА_1 . Під час розгляду справи ОСОБА_1 не надала жодного доказу не лише щодо наявності сталих подружніх відносин між нею та ОСОБА_3 , а й її особистої фінансової участі у придбанні спірного майна. Також позивач не надала жодного доказу фінансової участі її сина ОСОБА_9 у проведенні ремонту у спірної квартири, а також доказів нібито значного збільшення вартості квартири після проведеного ремонту;
		при зверненні з касаційною скаргою ОСОБА_1 вдається до маніпуляцій з посиланням на нібито підроблення підпису ОСОБА_3 на заповіті, який складено на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_8 . Такі доводи спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи;
		суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення апеляційного провадження до вирішення в Приморському районному суді м. Одеси її позову про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_3 05 квітня 2021 року. Навіть задоволення вказаного позову не призвело б до набуття ОСОБА_1 прав на спірне майно, через відсутність у неї прав на спадкування після смерті ОСОБА_3 . Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що предмети спорів у вказаній справі та справі, що переглядається, є різними і не пов'язані між собою.
		Короткий зміст відповіді на відзив
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив. Зазначила, що аргументи викладені у відзиві підлягають відхиленню, а касаційна скарга - задоволенню.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 520/14132/18 та витребувано справу із суду першої інстанції.
		У березні 2024 року матеріали справи № 520/14132/18 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13, від 24 лютого 2022 року в справі № 758/10554/16-ц, від 31 березня 2021 року в справі № 635/9574/18, від 22  лютого 2022 року в справі № 642/8107/14, від 24 березня 2021 року в справі №  161/17237/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі №  569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року в справі № 10/3907/18, від 24 лютого 2022 року в справі № 758/10554/16-ц, від 31 березня 2021 року в справі №  635/9574/18, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13, від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року в справі №  917/1307/18, від 18 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 22 лютого 2022 року в справі №  642/8107/14, від 27 січня 2021 року в справі № 332/4629/15, від 24 березня 2021 року в справі № 161/17237/19 та у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року в справі № 6-168цс12, від 01 лютого 2017 року в справі 
		№ 6-1957цс16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першої, третьою статті 411 ЦПК України).
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що 31 березня 2004 року відповідач ОСОБА_3 і ТОВ «Істок-2001» уклали договір № 579/6-97 про інвестування житла, предметом якого є інвестування грошових коштів у будівництво житлових багатоквартирних будинків за адресою: АДРЕСА_3 та введення їх в експлуатацію з метою подальшого отримання у власність житлових приміщень відповідно до умов цього договору.
		У пункті 3.5 договору визначено, що грошові кошти вносяться інвестором у сумі, вказаній у пункті 3.1 договору, в національній валюті за курсом Національного банку України на день оплати еквівалент 29 026,00 дол. США у строк до 30 червня 2006 року.
		Відповідно до пункту 5.5 договору оформлення правовстановлюючих документів на об`єкт здійснюється у рівних долях на 1/2 частку ОСОБА_3 та 1/2 частку ОСОБА_4 .
		Згідно з квитанціями до прибуткового касового ордеру № 188 та № 2 ОСОБА_3 вніс на рахунок ТОВ «Істок-2001» на виконання умов договору від 31 березня 2004  року № 579/6-97 грошові кошти у розмірі 88 750,00 грн та 88 370,00 грн відповідно. Загальна сума внеску становить 177 125,00 грн. Таким чином, станом на 13 січня 2006 року свої зобов`язання за договором інвестування щодо внесення грошових коштів ОСОБА_3 виконав у повному обсязі.
		27 лютого 2007 року ТОВ «Істок-2001» і ОСОБА_3 уклали договір № 35 (Г-П) про дольову участь у будівництві, за умовами якого сторони домовились про участь пайщика ОСОБА_3 у будівництві паркінга для автомобілів за адресою: АДРЕСА_1 . Сума паю визначена у розмірі 50 000,00 грн, а  пайщик зобов`язався внести зазначені грошові кошти у строк до 15 березня 2007 року.
		Відповідно до довідки, виданої генеральним директором ТОВ «Істок-2001», пай у розмірі 50 000,00 грн сплачений у повному розмірі 06 березня 2007 року.
		01 червня 2009 року ТОВ «Істок-2001», ОСОБА_3 та ОСОБА_10 склали акт приймання-передачі квартири до договору від 31 березня 2004 року № 579/6-97, відповідно до якого замовник передає, а інвестор приймає в натурі одну двокімнатну квартиру, будівельна адреса: АДРЕСА_4 ; поштова адреса: АДРЕСА_5 .
		05 листопада 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на житло (квартиру АДРЕСА_2 , в цілому дійсно належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках, на праві спільної часткової власності.
		Згідно з витягом КП «ОМБТІ та РОН» право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 11 грудня 2009 року.
		22 вересня 2014 року ОСОБА_4 за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І., передала безоплатно ОСОБА_3 належну їй на праві власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .
		З 02 червня 2007 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірваний.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, його спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 .
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2017 року в справі № 520/14474/15-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи: управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Несвітайло І. І., про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності. Предметом спору позивач зазначила 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та 1/2 частину гаражного боксу за цією ж адресою. Підставою позову стало придбання спірного майна сторонами під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні грошові кошти.
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2018 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2017 року скасовано з тих підстав, що 21 березня 2018 року до початку розгляду справи в апеляційному суді ОСОБА_1 надала заяву про залишення позову без розгляду. Апеляційний суд заяву позивача задовольнив, а рішення районного суду скасував.
		Позиція Верховного Суду
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021  року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).
		В доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23)).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:
		«41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
		42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
		43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
		44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. […]
		70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна». 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20) сформулював висновок про те, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19 (провадження № 61-1280св21) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
		Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оспорюване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, скасувати (визнати недійсним) свідоцтво про право власності на майно можливо тільки у разі визнання недійсним (незаконним) відповідного рішення, на підставі якого видано це свідоцтво (див. постанови Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 904/750/19, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц).
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б)  «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
		Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі». 
		Тобто у постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про допустимість витребування за допомогою віндикаційного позову такого майнового права як право на частку в праві спільної власності.
		Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
		Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята статті 81 ЦПК України).
		У справі, що переглядається:
		при зверненні до суду ОСОБА_1 пред`явила позов до ОСОБА_3 та  ОСОБА_4 , треті особи: виконавчий комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І. І., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору інвестування недійним в частині визначення інвестора, визнання стороною договору (інвестором), визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності;
		суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи 27 травня 2022 року, тому наявні підстави для скасування рішення суду. Суд апеляційної інстанції вказав, що позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання не підлягали задоволенню як такі, що суперечать вимогам статті 25 СК України, адже попередній шлюб ОСОБА_3 з ОСОБА_6 був розірваний лише 02 лютого 2010 року. Щодо позовних вимог про визнання договору інвестування будівництва недійсним в частині визначення інвестора, визнання стороною договору - інвестором, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності апеляційний суд зазначив, що вони є необґрунтованими та такими, що не підлягали задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не надала жодного доказу на підтвердження того, що на момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, дотримання яких є необхідним для його чинності. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним договору інвестування в частині визначення інвестора та визнання її інвестором з набуттям об`єкту інвестування статусу об`єкту речових прав не відповідає суті спірних правовідносин, є неналежним. Не підлягають задоволенню також вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 від 22 вересня 2014 року щодо відчуження 1/2 частини вказаної квартири, адже позивач не надала доказів того, що оспорюваний договір дарування порушує її права та інтереси, тобто позовні вимоги були розглянути по суті спору;
		апеляційний суд не врахував, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору інвестування недійним в частині визначення інвестора, визнання стороною договору (інвестором), визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання договору дарування недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності є неналежними способами захисту за обставин цієї справи. Ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних з ОСОБА_2 правовідносинах може бути пред`явлення вимоги про витребування права на частку в спільній частковій власності на квартиру і гаражний бокс або ж стягнення компенсації вартості часток в праві спільної часткової власності;
		крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 повідомила про смерть відповідача ОСОБА_4 , зазначені обставини не перевірив. Тому апеляційний суд хоча і порушив норми процесуального права, не вирішив питання процесуального правонаступництва стосовно відповідача, втім саме ОСОБА_2 є відповідачем за належними вимогами. Тому касаційний суд цей аргумент ОСОБА_1 відхиляє.
		За таких обставин, з урахуванням завдання цивільного судочинства (справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи), колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав. Тому постанову апеляційного суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.
		Оскільки оскаржена постанова підлягає зміні лише у мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                   В. І. Крат
		Судді:                                                                             Д. А. Гудима
		І. О. Дундар
		Є. В. Краснощоков
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...