Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/1759/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про повернення дітей до країни постійного місця проживання.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-22ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 552/1759/19
		провадження № 61-22св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області в інтересах ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , поданою адвокатом Гаро Ганною Олександрівною, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та судових рішень
		29 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діяло головне управління юстиції у Полтавській області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати незаконним вивезення і утримання відповідачем на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути малолітню до місця постійного проживання до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, залишено без змін постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року, рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 травня 2019 року скасовано. 
		Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії задоволено. 
		Визнано незаконним вивезення та утримування ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 до місця її постійного проживання - Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. 
		У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку зобов`язано ОСОБА_2 передати малолітню ОСОБА_3 батькові ОСОБА_1 для забезпечення повернення дитини до постійного місця проживання до Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії. 
		Витрати, пов`язані з поверненням малолітньої ОСОБА_3 до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, покладено на ОСОБА_1 .
		Короткий зміст заяви про роз`яснення судового рішення
		13 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Полтавського апеляційного суду заяву про роз`яснення судового рішення. 
		Просив роз`яснити постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року щодо забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії шляхом встановлення порядку виконання рішення, який передбачає, зокрема, обов`язок Міністерства юстиції України здійснити відібрання дитини та передачу її під опіку батькові при невиконанні рішення боржником.
		Заява мотивована тим, що станом на день подання заяви постанова апеляційного суду не виконана. Виконавча служба не в змозі виконати рішення суду, оскільки не можуть знайти дитину за всіма відомими місцями її можливого проживання. Сама ОСОБА_2 приховує дитину від виконавчих дій, повідомляючи постійно про те, що вона, начебто, не знала про вчинення виконавчих дій. Звертає увагу, що у своїх поясненнях поліції та ДВС ОСОБА_2 вказує, що дитина не має документів для в`їзду до Сполученого Королівства (за однією з версій ? візи, а за іншою ? британського паспорту), тому рішення вона поки не виконала. Ці версії вона викладає в усіх поясненнях з літа 2020 року. 
		Короткий зміст оскарженої ухвали апеляційного суду
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду 09 грудня 2024 року заяву ОСОБА_1 про роз`яснення (встановлення порядку виконання) постанови Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишено без задоволення.
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 просить суд роз`яснити постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року шляхом встановлення порядку виконання рішення ? покладення обов`язку на Міністерство юстиції України здійснити відібрання дитини та передати її під опіку батькові, а не зміст резолютивної частини судового рішення. 
		У вказаній заяві позивачем одночасно поєднано вимогу про роз`яснення судового рішення на підставі статті 271 ЦПК України та питання виконання судового рішення стаття 435 ЦПК України. Питання встановлення порядку виконання судового рішення виходить за межі предмету заяви про роз`яснення змісту судового рішення.
		Зміст резолютивної частини постанови Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року повністю відповідає вимогам частини п`ятої статті 265 ЦПК України, містить висновки щодо кожної з заявлених вимог, розподіл судових витрат, строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження, є чітким та зрозумілим, а питання встановлення порядку виконання судового рішення не може підмінюватися заявою про роз`яснення судового рішення. У резолютивній частині постанови апеляційного суду вирішені усі заявлені позовні вимоги.
		Крім цього, 05 грудня 2024 року набрало чинності рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31 січня 2023 року у справі № 545/3933/21 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про відібрання дитини. Отже вимога про відібрання дитини вже вирішена у вказаній цивільній справі і це ж питання, виходячи з принципу правової визначеності, не може бути предметом розгляду заяви про роз`яснення постанови апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у цій справі, оскільки одне судове рішення не повинно підміняти інше рішення суду. Станом на день подання заяви про роз`яснення судового рішення позивач був обізнаний про відкриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про відібрання дитини.
		Перевіряючи доводи заяви представника ОСОБА_1 в частині посилання на правову позицію Верховного Суду від 31 серпня 2022 року, викладену у справі №683/1084/21, колегія суддів звертає увагу, що у вказаній справі за результатами розгляду касаційної скарги Верховним Судом були скасовані судові рішення повністю і ухвалено нове рішення по суті заявлених позовних вимог. У справі, яка є предметом апеляційного розгляду, постанова апеляційного суду була прийнята задовго до прийняття постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року , на яку посилається представник позивача. Спірні фактичні правовідносини сторін у справах є подібними, проте вирішення питання про зміну резолютивної частини постанови апеляційного суду через 5 років після її прийняття, на стадії примусового виконання, з урахуванням судових рішень, ухвалених у справі №545/3933/21, не відповідає вимогам ЦПК України.
		Постанова апеляційного суду набрала чинності, підлягає примусовому виконанню, а у разі її невиконання сторони виконавчого провадження мають право на звернення із скаргою до суду у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. 
		Зміна резолютивної частини постанови апеляційного суду у спосіб, запропонований представником позивача у заяві про роз`яснення судового рішення, тобто на стадії примусового виконання судового рішення, є порушенням вимог ЦПК України. Також сторона позивача не позбавлена права звернутися до суду з новим позовом за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Поставлене у заяві питання не відноситься до питання, яке підлягає роз`ясненню в порядку статті 271 ЦПК України.
		Аргументи учасників справи
		30 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове, яким роз`яснити рішення шляхом встановлення порядку виконання рішення, а судові витрати покласти на позивача. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду не виконана, відповідач всіляко ухиляється від виконання судового рішення, продовжує утримувати і переховувати від батька дитину, чим порушує його право на виконання судового рішення. Державний виконавець протягом тривалого часу не виконує рішення суду, не притягує відповідача до відповідальності за невиконання судового рішення.
		Після декількох років примусового усунення батька з життя дитини, ОСОБА_2 у інших судових справах, зокрема про визначення місця проживання дитини, апелює тим, що дитини прижилась в Україні і повертати дитину до Сполученого Королівства вона не буде, виходячи з інтересів дитини. Отже, відповідач прямо вказує, що вона не планує повертати дитину, заперечує щодо спілкування дитини з батьком та робить все для того, щоб унеможливити таке спілкування. 
		Він вживав усі можливі заходи з метою виконання рішення суду, проте такі дії не дали результат, зокрема через те, що резолютивна частина рішення не містить чіткого механізму дій із зазначенням як саме вказане рішення має бути виконано. Висновок апеляційного суду про те, що зміст резолютивної частини постанови є чітким і зрозумілим повністю суперечить фактичним обставинам справи. Відсутність наведеного порядку виконання рішення суду у резолютивній частині, покладеного на самого ж відповідача, є безрезультатним. Також у резолютивній частині рішення вказано, що у разі невиконання такого рішення в добровільному порядку необхідно зобов`язати ОСОБА_2 передати малолітню дитину батькові ОСОБА_1 , проте немає жодної вказівки щодо того, які саме дії для такого зобов`язанння передбачаються та ким їх має бути вжито.
		Тому наявні всі підстави для встановлення порядку виконання рішення і подальшого застосування відібрання дитини як заходу, що забезпечуватиме її негайне повернення до країни постійного проживання, а відмова суду в цьому є незаконною.
		Апеляційний суд правильно зазначає, що одне судове рішення не повинно підміняти інше судове рішення, проте відмова у відібранні дитини згідно з рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 31 січня 2023 року у справі № 545/3933/21, що було залишено в силі в цій частині та змінено у мотивувальній частині постановою Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, підміняє первинне рішення Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у справі №552/1759/19 про визнання незаконним вивезення та утримування дитини на території України і зобов`язання повернути дитину до постійного місця проживання, нівелюючи його, що є неприпустимим. Апеляційний суд мав взяти до уваги, що судові рішення у справі № 545/3933/21 повністю суперечать постанові Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року та призводить до наявності двох протилежних рішень з одних і тих же підстав. 
		За вказаних обставин, для забезпечення принципу обов`язковості судового рішення, була нагальна потреба у встановленні способу виконання рішення суду у справі, проте суд апеляційної інстанції не здійснив належного розгляду, що унеможливлює реальне виконання рішення суду.
		Твердження апеляційного суду про те, що представнику позивача було достовірно відомо про відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення суду у справі № 545/3933/21 про відмову у позові про відібрання дитини, а відтак подача заяви про встановлення порядку виконання рішення у цій справі є недобросовісним користуванням своїми процесуальними стороною, не відповідає обставинам справи. Адже з огляду на ситуацію та усі заходи, що раніше вживалися ним і, на жаль, не принесли жодного результату, такі його дії зумовлені бажанням реалізації виконання судового рішення.
		Судом проігноровано той факт, що під час судового засідання було уточнено вимоги заяви, а саме його представник просила встановити порядок виконання рішення суду. Підстава звернення з заявою про роз`яснення рішення (встановлення порядку його виконання) фактично є неможливість виконання такого рішення. Зазначення ним конкретної норми права на обґрунтування заяви не є визначальним при вирішенні судом питання про те, якою нормою слід керуватись для встановлення порядку виконання рішення. 
		            20 січня 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.
		Відзив мотивовано тим, що прохаючи суд на підставі статті 271 ЦПК України роз`яснити рішення, встановивши порядок виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року шляхом відібрання дитини, представник позивача фактично просила змінити суть рішення.
		Зміст заяви про роз`яснення рішення суперечить Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, оскільки в ній йдеться мова фактично про зміну способу виконання постанови.
		Відібрання дитини не може розглядатись як порядок виконання рішення суду в цій справі, оскільки питання таке питання є предметом окремого судового розгляду у справі № 545/3933/21.
		Між нею та відповідачем склались надзвичайно напружені та конфліктні стосунки, наявні ряд обставин та доказів, які свідчать про небезпеку для позивача. Крім того, суд має керуватись найкращими інтересами дитини, а не обмежуватись лише призмою формалізму та принципу обов`язковості виконання судового рішення.
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі. 
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо роз`яснення судового рішення
		За заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення (частини перша статті 271 ЦПК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Роз`яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового документа, який полягає в усуненні неясності судового акта. Тобто, мова йде про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз`яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Роз`яснюючи судове рішення, суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до суті рішення та не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових відомостей, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу та порядку його виконання, суд відмовляє у роз`ясненні рішення (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09 липня 2018 року у справі № 911/2050/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 911/2050/16, від 14 травня 2019 року у справі № 904/2529/18, від 14 травня 2019 року у справі № 904/2526/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 372/51/16-ц).
		В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20) вказано, що «необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення».
		Відмовляючи у задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення апеляційний суд виходив з того, що зміст постанови є чітким та зрозумілим, містить висновки щодо кожної з заявлених вимог. Заява за своїм змістом містить вимоги про внесення змін у резолютивну частину судового рішення, однак питання встановлення порядку виконання судового рішення не може підмінюватися заявою про роз`яснення судового рішення. Поставлене у заяві питання не відноситься до тих, які підлягають роз`ясненню в порядку статті 271 ЦПК України.
		За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення заяви про роз`яснення судового рішення. 
		Щодо встановлення способу і порядку виконання судового рішення
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
		Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «установленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, № 29458/04, № 29465/04, § 24, ЄСПЛ, від 20 липня 2006 року).
		У частині першій статті 446 ЦПК України передбачено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
		У частині першій статі 435 ЦПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. 
		Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року у справі № 619/3051/17 вказано, що «в аспекті дотримання принципу обов`язковості виконання судового рішення колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом вже наголошувалося, що за змістом статті 435 ЦПК України та статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення».
		Заява про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду вирішується судом, який розглянув справу як суд першої інстанції (див. ухвали Верховного Судуу складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року в справі № 310/6279/17, від 29 березня 2018 року в справі № 6-а-4/08). Розгляд заяви про встановлення способу та порядку виконання постанови відноситься саме до повноважень суду першої інстанції. Оскільки у зазначеній справі Верховний Суд переглядав ухвалені в ній судові рішення як суд касаційної інстанції, заява про встановлення способу виконання постанови не підлягає розгляду Верховним Судом, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції позаяк розгляд зазначеного питання імперативно віднесено законодавцем до компетенції суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (див. ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 липня 2024 року в справі № 910/7987/22, від 01 листопада 2022 року в справі № 910/14341/18).
		Касаційний суд акцентує увагу, що вирішення питання про встановлення чи зміну способу або порядку виконання рішення суду є реалізацією забезпечувальної функції судового контролю в процесі виконання судового рішення. Вирішення цього процесуального питання віднесено до повноважень суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, який суд ухвалив остаточне рішення у справі. Таким чином процесуальним законом визначена інстанційність розгляду судами зазначеного питання.
		Конституційний Суд України наголошував, що під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію судової системи, яка забезпечує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої (див. рішення Конституційного Суду України щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції від 12 липня 2011 року № 9-рп/2011, пункт 3.2).
		Звернення із заявою до суду, який згідно з принципом інстанційності не наділений компетенцією розглянути певне процесуальне питання, є порушенням вимог щодо форми і порядку подання заяви, а тому така заява має бути повернута заявнику без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України. Таке повернення не перешкоджає зверненню з відповідною заявою до суду, який наділений компетенцією щодо її розгляду.
		Тому апеляційний суд не мав підстав вирішувати по суті питання про встановлення порядку виконання постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року за заявою про її роз`яснення, оскільки питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду не може розглядатись судом апеляційної інстанції, навіть якщо цей суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, прийняв нове рішення про задоволення позову, яке підлягає виконанню. Суд апеляційної інстанції має компетенцію здійснювати апеляційний перегляд справи, і постанова суду апеляційної інстанції є результатом цього перегляду.
		З огляду на викладене касаційний суд відхиляє посилання в касаційній скарзі на постанову від 31 серпня 2022 року у справі №683/1084/21, в якій Верховний Суд встановив порядок виконання рішення про повернення дитини, оскільки вирішення судом питання про порядок виконання рішення при його ухваленні (пункт 1 частини сьомої статті 265, частина перша статті 267 ЦПК України) не тотожне встановленню порядку виконання рішення суду при розгляді процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення (стаття 435 розділу VI ЦПК України).
		У цій справі апеляційний суд правильно залишив без задоволення заяву позивача про роз`яснення постанови Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, проте частково помилився в мотивах ухваленого рішення. У зв?язку з цим ухвалу апеляційного суду в мотивувальній частині слід змінити.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала частково прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...