Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/7875/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2025.
Дата набрання законної сили: 27.02.2025
Номер судового провадження: 51-3396км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021040000000587

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 185/7875/21
		провадження № 51-3396км22
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючої                                                 ОСОБА_1 
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 
		захисників                                                  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 
		(у режимі відеоконференції)
		прокурора                                                   ОСОБА_7 
		потерпілого                                                ОСОБА_8 
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Дніпровського апеляційного суду від  30 травня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Миколаївки Петропавлівського району Дніпропетровської області, яка зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 ,
		засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
		За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2022 року ОСОБА_9 була засуджена за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнена від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки й покладено виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
		Вирішено цивільний позов та питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
		ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні за обставин, викладених у вироку, порушень правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
		Як установив суд, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16:45, керуючи належним ОСОБА_10 автомобілем марки «Volkswagen Passat» (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись по дорозі Знам`янка-Луганськ-Ізварине через с. Богуслав, ОСОБА_9 усупереч вимогам пунктів 1.3, 1.5, п.п. «б» п. 2.3 та п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) під час обгону не переконалася, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, виїхала на ліве узбіччя дороги, де допустила зіткнення з велосипедом «Rover VortexVent» під керуванням ОСОБА_11 , котрий рухався в зустрічному напрямку по лінії горизонтальної розмітки 1.2 ПДР. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_11 отримав численні різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 26 липня 2022 року залишив вирок місцевого суду без змін.
		Касаційний кримінальний суд Верховного Суду (далі - Суд), задовольнивши частково касаційну скаргу потерпілого, 15 березня 2023 року скасував на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), згадану ухвалу та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		За наслідками такого розгляду Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 липня 2023 року залишив вирок без змін. 
		Постановою Суду від 14 березня 2024 року вказане рішення також було скасовано на підставах, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Надалі Дніпровський апеляційний суд 30 травня 2024 року, частково задовольнивши апеляційну скаргу потерпілого, скасував вирок від 23 лютого 2022 року в частині заходу примусу й ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.  
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати вирок апеляційного суду на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що оспорюваний вирок не відповідає статтям 370, 374, 420 КПК, адже вказаний суд не вмотивував свого рішення, здійснив провадження з порушенням засади безпосередності, не дотримався приписів ч. 2 ст. 404 вказаного Кодексу, не з`ясував і не дослідив усіх доказів йобставин справи; попри п. 6 ч. 3 ст. 314 КПК не доручив органу пробації скласти досудову доповідь, не обґрунтувавнезастосування положень статей 66, 69, 691 КК і не зважив на всі пом`якшуючі обставини та дані про особу ОСОБА_9 . За твердженнями автора скарги, усупереч вимогам статей 50, 65 КК не було враховано відшкодування засудженою завданих збитків, визнання провини, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, його вчинення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, а також те, що ОСОБА_9 у скрутному матеріальному становищі, вдова, утримує двох дітей, одна з яких неповнолітня, вона та діти мають незадовільний стан здоров`я. На думку захисника, окреслене, фактичні обставини справи та час, що минув з моменту події, в їх поєднанні значно зменшують суспільну небезпечність, а призначене покарання, яке належить відбувати реально, несправедливе через суворість, обрано без додержання принципу індивідуалізації відповідальності. Уважає, що допущені порушення є істотними, для їх усунення необхідний новий апеляційний розгляд. 
		Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення до Суду не надходило.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		У суді касаційної інстанції захисники підтримали касаційну скаргу; прокурор та потерпілий заперечили обґрунтованість вимог сторони захисту.  
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Ревізуючи правильність застосування норм права та правової оцінки обставин, колегія суддів виходить із конкретних фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами попередніх інстанцій.
		У касаційній скарзі захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції не доручив органу пробації скласти досудову доповідь, тобто по суті йдеться про неповноту здійснення провадження. Проте це, ураховуючи приписи статей 433, 438 КПК, не є предметом перевірки в порядку касаційної процедури. 
		За змістом поданої скарги, у ній її автор не оспорює винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення проти безпеки руху та правильності кваліфікації  діяння за ч. 2 ст. 286 КК. 
		Аргументи захисника про незаконність вироку апеляційного суду через недослідження й залишення поза увагою обставин, які впливають на призначення покарання, не можна визнати прийнятними.  
		За частинами 1, 2, 6 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами своїх позицій, вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, визначених законом. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		За матеріалами кримінального провадження, вирок місцевого суду був оскаржений потерпілим ОСОБА_8 у частині призначеного ОСОБА_9 покарання. Водночас сторона захисту не зверталася з апеляційною скаргою. Отже, у розумінні правил ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції не мав процесуальних підстав ревізувати правильність установлення фактичних обставин і досліджувати всі зібрані докази. Разом із цим згідно зі звукозаписом судового засідання від 30 травня 2024 року захисник, скориставшись своїм правом, надав апеляційному суду документи, що характеризують особу ОСОБА_9 , які розглянуто й долучено до справи. Будь-яких клопотань про повторне дослідження доказів сторони не заявляли. 
		Міркування захисника про те, що суд, діючи в інтересах засудженої, мав вийти за межі апеляційної скарги потерпілого, суперечать закріпленим у статях 7, 22, 26 КПК засадам диспозитивності й змагальності.
		Твердження в касаційній скарзі про несправедливість призначеного засудженій заходу примусу є необґрунтованими.
		Відповідно до положень ч. 2 ст. 439 КПК указівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		У кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 суд касаційної інстанції двічі скасовував рішення апеляційного суду через неправильне застосування ст. 75 КК. Тож при повторному розгляді справи, не встановивши нових обставин, які істотно впливають на спосіб відбування покарання, апеляційний суд, керуючись імперативними приписами ч. 2 ст. 439 КПК, скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу і призначив його ОСОБА_9 у межах санкції закону України про кримінальну відповідальність й таким, що належить відбувати реально.
		Заразом, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 65 КК урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що за класифікацією (ст. 12 КК) належить до категорії тяжких; форму вини, характер допущених порушень ПДР та необоротні наслідки ДТП - смерть людини. Також не залишились поза увагою суду дані про особу ОСОБА_9 , котра є вдовою, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, на спеціальних обліках не перебуває, має на утриманні неповнолітнього сина, до кримінальної відповідальності притягається вперше, визнала свою провину і на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій частково компенсувала потерпілому завдану шкоду. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив. 
		Зваживши на все це, апеляційний суд із додержанням принципу індивідуалізації визначив ОСОБА_9 основне покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, тобто за розміром меншим, ніж суд першої інстанції. Отже, фактично істотних порушень ст. 66 вказаного Кодексу не було допущено. 
		Щодо доводів захисника про незастосування ст. 691 КК, то вони недоречні, оскільки згідно з її положеннями за наявності зазначених у ній обставин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією відповідної статті КК. А ОСОБА_9 призначено мінімальне покарання за ч. 2 ст. 286 КК, що є меншим за дві третини від максимального його розміру за цим законом про кримінальну відповідальність.
		Таким чином правових підстав уважати, що застосоване до ОСОБА_9 передбачене законом обмеження прав і свобод не відповідає меті покарання (ст. 50 КК) та є явно несправедливим через суворість, немає.
		Посилання в касаційній скарзі на незадовільний стан здоров`я ОСОБА_9 не зумовлюють обов`язкового скасування оспорюваного рішення. Натомість питання про звільнення особи від покарання за хворобою може бути вирішено в порядку виконання вироку за правилами п. 6 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК.   
		Крім того, за сутністю позиції сторони захисту, вона наполягає на скасуванні оспорюваного рішення у зв`язку з незгодою з обраним ОСОБА_9 заходом примусу, який вважає надмірно суворим. Між тим, у силу приписів ч. 2 ст. 437 КПК обвинувальний вирок може бути скасовано через необхідність застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в іншій спосіб погіршити становище засудженої особи.  
		Отже, у касаційній скарзі не наведено переконливих й достатніх аргументів, які би зумовлювали скасування вироку і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, про що  просить сторона захисту.    
		Істотних порушень норм права у кримінальному провадженні під час здійснення перевірки судом касаційної інстанції не встановлено.
		Тому подану касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення. 
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
		 
		ухвалила:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2024 року стосовно  ОСОБА_9 - без зміни. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                            ОСОБА_2                                        ОСОБА_12

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...