Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/1640/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 04.03.2025. Зареєстровано: 05.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2025.
Дата набрання законної сили: 03.03.2025
Номер судового провадження: 208 Д

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		03 березня 2025 року м. Харків Справа № 905/1640/24 
		 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління, м.Маріуполь Донецької області на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2025 у справі №905/1640/24 
		 
		за позовом Комунального підприємства Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління, м.Маріуполь Донецької області
		до 1.Публічного акціонерного товариства Газпром, м.Санкт-Петербург, Російська Федерація
		2. Товариства з обмеженою відповідальністю Газпром Капітал, м.Санкт-Петербург, Російська Федерація
		3. Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю Газпром Інтернешнл Лімітед, міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, Російська Федерація
		 Про солідарне стягнення компенсації збитків у розмірі 14436900,00 євро
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		У грудні 2024 року Комунальне підприємство «Маріупольське трамвайно- тролейбусне управління», м.Маріуполь Донецької області (далі  Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області до Публічного акціонерного товариства «Газпром», м. Санкт-Петербург російська федерація, (далі  Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», м. Санкт-Петербург, російська федерація (далі  Відповідач 2), Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед», міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, російська федерація (далі  Віповідач 3), про солідарне стягнення компенсації збитків у розмірі 14436900,00 євро, завданих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, на підставі ст. ст. 22, 170, 174, 176, 541, 543, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, ст. 225 Господарського кодексу України, Закону України «Про міжнародне приватне право», із застосуванням концепції (доктрини) «alter ego».
		Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.12.2024 у справі № 905/1640/24 позовну заяву залишено без руху через неподання документів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, встановлено Позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви. Припис п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судом першої інстанції визначено незастосовним у розглядуваному випадку.
		Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.02.2025 у справі №905/1640/24 позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто заявнику з підстав невиконання вимоги ухвали суду від 30.12.204, яка є обов`язковою до виконання в частині надання доказів оплати судового збору у розмірі 847840,00 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору) та відсутності підстав до звільнення Позивача від сплати судового збору.
		Позивач, не погодившись з означеною ухвалою суду, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просив означену ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким матеріали справи №905/1640/24 передати для продовження розгляду до господарського суду Донецької області.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач зазначав, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, вказуючи на помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності сплати судового збору, з огляду на приписи п.22 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Визначені позивачем співвідповідачі є пов`язаними з російською федерацією особи в контексті доктрини «alter ego», тобто є частиною особи - заподіювача шкоди; наразі у такій категорії справ сформована стала судова практика щодо звільнення Позивача від сплати судового збору на підставі вказаної норми, яка судом не була врахована.
		Заявник посилався на висновки Верховного Суду про застосування п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» про звільнення таких позовних вимог від сплати судовим збором, що викладені, зокрема, в ухвалах у справі №757/16790/22-ц від 27.05.2024, у справі №757/13518/22 від 07.05.2024, рішення Господарського суду Київської області від 30.05.2024 по справі №911/3948/23, постанову Запорізького апеляційного суду від 01.05.2024 по справі №334/7126/23, низку рішень Господарського суду Запорізької області: від 14.12.2023 у справі №908/1100/22(908/2326/23), від 09.05.2024 по справі №908/1955/22(908/2806/23), від 09.05.2024 по справі №908/1955/22(908/2805/23, від 27.08.2024 по справі №908/1100/22(908/1655/24), від 15.08.2024 по справі №908/1955/22(908/1534/24), від 27.08.2024 по справі №908/1955/22(908/1654/24), від 03.12.2024 по справі №908/2101/24(908/2218/24).
		Також зазначав, що господарський суд необґрунтовано відмовив Позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви та не врахував доводів щодо необхідності звільнення Позивача від сплати судового збору.
		За змістом ч.1 п.6 ст.255, ч.2 ст.271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Обставин справи, що зумовлюють розгляд даної апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, судовою колегією не встановлено.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі №905/1640/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 14.02.2025р. (включно). Вказаною ухвалою визначено про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
		Інші учасники справи не скористались правом на подання відзивів на апеляційну скаргу.
		Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
		Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду підлягає залишенню в силі, виходячи із наступного.
		Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
		Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
		Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на звернення до суду ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.
		За змістом частин першої, другої статті 174 ГПК України, з урахуванням положень частин другої, шостої статті 260 цього Кодексу, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
		Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин справи, Позивач при поданні позовної заяви судового збору не сплатив, натомість зазначав про необхідність застосування у даному випадку п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а при зверненні з заявою про усунення недоліків позовної заяви просив звільнити його від сплати судового збору.
		Як встановив господарський суд, Позивачем зазначено, що за подання позовної заяви до сплати підлягає судовий збір в розмірі 847840,00 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), однак дана сума є надмірною для звичайної господарської діяльності товариства і її сплата може призвести до зупинення такої діяльності, а відтак просить звільнити товариство від сплати судового збору за подання позовної заяви.
		Суд першої інстанції зазначив про відсутність застосування у даному випадку п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та наявність у Позивача обов`язку сплатити судовий збір, оскільки від сплати судового збору у категорії справ про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно звільняються позивачі лише за позовом до держави-агресора і дана норма Закону містить пряме вказання до застосовування і не має розповсюдження до справ за позовами до господарюючих суб`єктів (пов`язаних чи не пов`язаних з державою-агресором, як і таких що замінюють або доповнюють останню).
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов, визначених у цій статті. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
		Слід зазначити, що встановлений у статті 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.
		Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (зазначений висновок щодо застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18).
		З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що приписи пункту 1 частини першої та частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» поширюються на окремі категорії позивачів, які є фізичними особами та не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.
		У цій справі Позивачем є юридична особа, отже колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про відсутність підстав для задоволення клопотання товариства про звільнення від сплати судового збору.
		Щодо доводів скаржника про наявність підстав до звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви на п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів зазначає таке.
		Так, на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» від 27.01.2015, беручи до уваги Статут ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, російська федерація Верховною Радою України визнана державою-агресором.
		У позовній заяві Позивач звернувся з вимогами про солідарне стягнення збитків з усіх відповідачів, а саме з Публічного акціонерного товариства Газпром, м.Санкт- Петербург, російська федерація, Товариства з обмеженою відповідальністю Газпром Капітал, м.Санкт-Петербург, російська федерація, Міжнародної компанії товариства з обмеженою відповідальністю Газпром Інтернешнл Лімітед, міський округ міста Калінінград, місто Калінінград, російська федерація вважаючи, що заявлені ним до юридичних осіб, є «alter ego» російської федерації.
		Підхід, застосований Великою Палатою Верховного Суду, відображає так звану доктрину alter ego («друге я»), відповідно до якої організація, яка не має належного ступеню самостійності від засновника (зокрема, від держави, територіальної громади), незалежно від наявності чи відсутності в неї формального статусу юридичної особи розглядається як така, що не має власної ідентичності, а уособлює засновника.
		За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду такий підхід, зокрема, застосовується до органів державної влади та місцевого самоврядування: ці органи не мають власної ідентичності у цивільних та господарських відносинах як суб`єкти цивільного права незалежно від наявності чи відсутності в них статусу юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
		Досліджуючи зміст позовної заяви, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивач у якості відповідачів визначає господарюючих суб`єктів, а не саму державу - агресора, що не свідчить про наявність підстави для звільнення Позивача від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, оскільки приписи пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» таких умов не передбачають.
		Судова колегія не приймає посилання Позивача на ухвали Верховного Суду у справі №757/16790/22-ц від 27.05.2024 та у справі №757/13518/22 від 07.05.2024, оскільки у цих справах відповідачем виступає безпосередньо держава-агресор, а приведені Позивачем рішення судів першої та апеляційної інстанції не є такими, що у розумінні Господарського процесуального кодексу України формують джерела права або визначають висновки щодо застосування норм права.
		Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи скаржника про те, що у даному випадку держава-агресор, здійснюючи контроль та управлінські функції відносно відповідачів у справі, позиціонує себе з останніми як єдиний суб`єкт господарювання  не є такими, що мають значення для застосування вищенаведених норм Закону України Про судовий збір.
		Крім того, судова колегія зазначає, що керуючись приписами частини другої статті 2, частин першої, другої, четвертої статті 174 та частини другої статті 260 ГПК України, суд першої інстанції вжив належних заходів щодо сприяння Позивачу у реалізації ним права на звернення до суду, яке гарантоване йому положеннями статті 129 Конституції України та частини першої статті 17 ГПК України, та визначивши, які недоліки містить позовна заява, залишив позов без руху з наданням 10-денного строку з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху на усунення недоліків апеляційної скарги.
		Оскільки у встановлений ухвалою суду від 30.12.2024 строк на усунення недоліків скаржник допущені при поданні апеляційної скарги недоліки не усунув, господарський суд дійшов правильного висновку, що позовна заява вважається неподаною, а відтак обґрунтовано повернув її Позивачу.
		Повернення позовної заяви через те, що Позивач не виконав вимог ухвали суду про залишення позову без руху та не усунув недоліків, обмежує гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на доступ Позивача до суду, але не порушує цього права і не нівелює його суті.
		Зазначене повернення позовної заяви забезпечує юридичну визначеність у правовідносинах суду із Позивачем, який не виконав вимог чинної ухвали про усунення допущених недоліків скарги (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 9901/258/20).
		За вказаних обставин, місцевий господарський суд правомірно повернув позовну заяву без розгляду на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України, жодних порушень законних процесуальних прав Позивача не встановлено.
		Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції ухвалена з дотриманням процесуальних прав сторін та норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
		Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги .
		Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Комунального підприємства Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління, м.Маріуполь Донецької області на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2025 у справі №905/1640/24  залишити без змін.
		Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Комунальне підприємство Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління, м.Маріуполь Донецької області.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Головуючий суддя О.В. Стойка
		 
		Суддя О.А. Істоміна 
		 
		Суддя Д.О. Попков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...