Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/4341/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 04.03.2025. Зареєстровано: 05.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2025.
Дата набрання законної сили: 04.03.2025
Номер судового провадження: К/990/30647/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 160/4341/24
		адміністративне провадження № К/990/30647/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Білак М.В.,  Загороднюка А.Г., 
		розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 160/4341/24
		за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року (головуючий суддя - Семененко Я.В., судді: Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.),
		УСТАНОВИВ:  
		І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової винагороди (120 645,00 грн), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ                  № 168) за участь у заходах нацбезпеки та оборони в районах бойових дій за період з 31.05.- 24.07.2022   (спірний період);
		- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену винагороду за спірний період пропорційно фактичному часу участі у зазначених заходах, що проводилися у спірний період.
		На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що набув право на отримання додаткової грошової винагороди до 100 000 грн, передбаченої Постановою КМУ № 168, втім відповідач протиправно не виплатив її.
		ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 проходить службу у В/ч НОМЕР_1 .
		Згідно з наказами № 121 та № 117 від 31.05.2022 року, позивача було відряджено до смт. Желанне Донецької області для участі в заходах з національної безпеки, оборони та стримування збройної агресії РФ. Відрядження тривало до 02.08.2022 року (наказ № 189 від 02.08.2022).
		Рапорт командира 37 тактичної групи від 25.08.2022 року підтверджує, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь у цих заходах у період з 31.05.2022 по 02.08.2022.
		Листом від 28.03.2023 року відповідач повідомив, що додаткова винагорода у розмірі                        20 322,58 грн була виплачена за 9 днів (25.07.2022- 31.07.2022 та 01.08.2022- 02.08.2022), оскільки особовий склад у цей період не входив до жодного угрупування. Виплата здійснена згідно з наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади № 265 від 22.09.2022.
		Нарахування винагороди за період з 31.05.2022 по 24.07.2022 не здійснено через відсутність підтвердження участі у бойових діях (один день травня, червень, липень 2022 року).
		Згідно з довідкою від 19.02.2023 року, за травень-липень 2022 року ОСОБА_1 отримував додаткову винагороду по 30 000 грн щомісяця.
		Позивач наполягає на тому, що за період його відрядження винагорода має розраховуватися пропорційно часу участі у бойових діях, виходячи з 100 000 грн на місяць, а не 30 000 грн.
		Через це позивач звернувся із даним позовом до суду.
		ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди 126 451 грн за участь у заходах з національної безпеки й оборони у період з 31.05.2022 до 24.07.2022.
		Зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду                   126 451 грн за цей період.
		Суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач дійсно виконував бойові (спеціальні) завдання у складі 37 тактичної групи, перебуваючи безпосередньо в районі проведення воєнних (бойових) дій у період з 31.05.2022 по 24.07.2022. Цей факт підтверджено відповідними наказами про відрядження, а також рапортом командира НОМЕР_3 тактичної групи, де чітко зазначено про безпосередню участь ОСОБА_1 в оборонних заходах. Суд визнав, що саме рапорт командира, який входить до офіційних підтверджуючих документів (згідно з вимогами пункту           3 телеграми Міноборони), підтверджує участь у заходах з відсічі та стримування агресії.
		Також цей суд врахував, що відповідно до Постанови КМУ № 168 у разі безпосередньої участі військовослужбовця в бойових діях або забезпеченні оборонних заходів передбачено підвищену виплату (до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі). Оскільки ОСОБА_1 довів свою безпосередню участь, то його винагорода мала бути розрахована у більшому розмірі, а не лише 30 000 грн за загальний період несення служби.
		Ненарахування та невиплата різниці у сумі 126 451 грн визнані судом першої інстанції  протиправною бездіяльністю відповідача. На підставі цього суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення коштів на користь позивача.
		Третій апеляційний адміністративний суд 11 липня 2024 року апеляційну скаргу В/ч                                НОМЕР_1 задовольнив, скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від               16 квітня 2024 року та прийняти нову постанову якою у задоволенні позову   ОСОБА_1  відмовив.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рапорт командира 37 тактичної групи не можна вважати належним документальним підтвердженням для виплати 100 000 грн. Цей рапорт не відповідає вимогам Окремого доручення № 912/з/29 від 23.06.2022 (пункт 3, 4), яке зобов`язує оформляти спеціальну довідку встановленого зразка. Відсутність такої довідки або інших офіційних документів, які б підтверджували безпосередню участь позивача у бойових діях, виключає можливість для командування видати наказ про збільшену виплату.
		Також цей суд наголосив, що виплата 100 000 грн пропорційно часу участі військовослужбовця в бойових діях залежить від правильно оформлених підстав (бойові накази, журнали бойових дій, довідки встановленого зразка). Оскільки таких документів не надано, немає доказів протиправної бездіяльності відповідача. Відповідно, відсутні й підстави зобов`язувати                        В/ч НОМЕР_1 виплачувати позивачу додаткову винагороду у розрахунку 100 000 грн на місяць.
		Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що долучена довідка, яка видана для визначення статусу учасника бойових дій, не відповідає зразку, передбаченому (додатком до) Окремого доручення, і тому не може слугувати доказом безпосередньої участі позивача у бойових діях для виплати 100 000 грн.
		З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що позивач не має права на додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн згідно з Постановою КМУ № 168 за спірний період.
		IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.  
		Позиція інших учасників справи
		Позивач подав касаційну скаргу у якій просить Верховний Суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення його позовних вимог.  
		Касаційна скарга обґрунтована пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) а саме тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах пункту 1 Постанови КМУ № 168 та   положення Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.
		Позивач наполягає на тому, що Окреме доручення МОУ, не відповідає вимогам акту, який видається міністерствами, іншими органами виконавчої влади, оскільки воно не було зареєстроване. Крім того, у спірний період не діяв жодний наказ Міноборони, який би врегульовував порядок і умови виплати збільшеної додаткової винагороди. Відповідно, на думку позивача, указані виплати врегульовано тільки положеннями   Постанови КМУ № 168.
		Позивач наголошує, що апеляційний суд помилково визнав відсутність довідки за формою Окремого доручення МОУ № 912/з/29 єдиною підставою для відмови у задоволенні позову, тоді як ця довідка була запроваджена лише після виникнення спірних правовідносин                                   (з 31.05.2022  по 24.07.2022) і фактично не могла бути обов`язковою. На момент виконання позивачем бойових (службових) завдань Постанова КМУ № 168 не містила вимоги про таку форму довідки, а зміни, що її передбачили (Постанова № 793), набрали чинності 07.07.2022, тому застосування Окремого доручення № 912/з/29 у спірному періоді є безпідставним.
		Скаржник вважає, що факт безпосередньої участі позивача у заходах підтверджено належними офіційними документами (накази про вибуття/прибуття, рапорт командира 37 тактичної групи), які містять усі необхідні реквізити й чітко встановлюють місце, період і тривалість виконання бойових завдань. Перекладення обов`язку отримувати довідку на військовослужбовця суперечить як самому змісту Окремого доручення № 912/з/29, так і загальним принципам виплати винагороди, адже відповідальність за складання таких довідок чи подання відомостей покладена на військове командування.
		Відтак, на переконання позивача, висновки апеляційного суду про те, що відсутність довідки є підставою для відмови у задоволенні позову, є необґрунтованими, адже на час виникнення спірних правовідносин така довідка не була передбачена законодавством, а участь позивача у Заходах підтверджена іншими належними та допустимими доказами.
		Касаційна скарга, як указує позивач, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правильного застосування норм права, що передбачають отримання додаткової винагороди на період дії воєнного стану, відповідно до   Постанови КМУ № 168.
		Верховний Суд ухвалою від 02 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Соколова В. М. (судді-доповідача), Білак М. В., Губської О. А. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.  
		Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		У зв`язку з обранням судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи та визначено склад колегії суддів:                  Соколов В.М. (головуючий суддя), Білак М. В., Загороднюка А. Г.
		Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
		Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги відповідача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України,   виходить із такого.
		У цій справі військовослужбовець  ЗСУ ОСОБА_1 просить виплатити додаткову винагороду до 100 000 грн за участь у бойових діях і заходах з нацбезпеки та оборони в Донецькій області за спірний період (один день травня, червень і липень 2022 року) відповідно до п.1 Постанови КМУ № 168.
		Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.
		На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», якою, зокрема, передбачено виплату додаткової винагороди під час воєнного стану.
		Пункт 1 Постанови КМУ № 168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що протягом воєнного стану військовослужбовцям (ЗС, СБ, СЗР, ГУР МО, НГ, ДПС, УДО, Держспецзв`язку, ДССТ, військовим прокурорам ОГП, особам ДСНС, співробітникам ССО та ін.) виплачується додаткова винагорода: для більшості - 30?000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях чи заходах з безпеки - до 100?000 гривень на місяць з пропорційним розрахунком.
		Реалізація приписів Постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.  
		Для належного виконання вимог Постанови КМУ № 168 Міністр оборони оперативно врегулював питання виплати додаткової винагороди через директиви від                                  07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298 та від 18.04.2022 № 248/1529, доведені у формі телеграм до кожної військової частини, які діяли до 01.06.2022,   а потім окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (далі - Окреме доручення), якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь у бойових діях або заходах з нацбезпеки і оборони», встановив порядок визначення районів бойових дій, вимоги до документального підтвердження та обов`язки командирів щодо організації належного документування.
		Телеграмами (зі змінами, які застосовувалися до 01.06.2022) встановлювали, що «безпосередня участь» - це виконання бойових завдань у складі військових частин та створених діючих угруповань військ Сил оборони держави, що ведуть бойові дії в установлених районах. Щомісячна додаткова винагорода становить 100 000 грн для тих, хто бере безпосередню участь (пропорційно фактичному часу участі), і 30 000 грн для інших військовослужбовців. Райони ведення бойових дій визначаються наказами Головнокомандувача ЗСУ (пункт 3). Документальне підтвердження участі (пункт 4) проводиться на підставі бойового наказу, журналу бойових дій та рапорту; для військовослужбовців, що перебувають у відрядженні, використовується довідка командувача. Пунктами 5 та 6 визначено, що виплата винагороди здійснюється за наказами командирів військових частин, які мають бути видані до 5 числа наступного місяця.
		Окремим дорученням від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (що застосовувалося з 01.06.2022) (пункт 1) Міністр оборони визначив поняття «безпосередня участь», що охоплює, зокрема виконання військовослужбовцем:
		- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
		- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
		- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.
		У пункті 3 Окремого доручення зазначено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
		Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій                      (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
		Документальне підтвердження участі здійснюється на підставі: 
		- бойових наказів (розпоряджень); 
		- журналів (вахтових, оперативних), бойових донесень;
		- рапортів командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця, включаючи тих, що перебувають у доданих чи оперативно підпорядкованих підрозділах.
		Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
		Пункт 4 доручення зобов`язує командирів військових частин, до яких відряджені військовослужбовці з інших управлінь, щомісячно до 5 числа повідомляти установи за місцем їх штатної служби про наявність документального підтвердження участі у бойових діях чи заходах за попередній місяць згідно з формою, зазначеною у додатку № 1.
		За пунктом 5 встановлено, що виплата додаткової винагороди (100?000 або 30?000 гривень) здійснюється на підставі наказів, виданих командирами військових частин або керівниками вищих органів для командирів, причому накази щодо виплати 100?000 гривень мають містити посилання на бойовий наказ або розпорядження.
		Пункт 6 передбачає, що накази про виплату за попередній місяць повинні бути видані до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
		Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, вже був детально досліджений Верховним Судом.
		У контексті доводів касаційної скарги, насамперед Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23 встановив, що рішення Міністра оборони України (від 07.03.2022 № 248/1217, 25.03.2022 № 248/1298, 18.04.2022 № 248/1529 та 23.06.2022 № 912/з/29) підлягали обов`язковій державній реєстрації, оскільки містять норми, що впливають на права і законні інтереси осіб та встановлюють механізм виплати додаткової винагороди. Незареєстрованість цих актів, враховуючи умови їх прийняття та документальне виконання, не змінює їх юридичної сили, тому доводи позивача про те, що доручення                          № 912/з/29 не є актом Міністерства оборони, є необґрунтованими.
		Оскільки викладені висновки цілком поширюються і на цю ситуацію, твердження позивача щодо незастосованості до спірних правовідносин згаданого Окремого доручення та телеграм через відсутність їх   державної реєстрації є безпідставними.
		У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
		У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено,   що ОСОБА_1 проходив службу у    В/ч НОМЕР_1 та з 31 травня до 2 серпня 2022 року перебував у відрядженні в АДРЕСА_1 , здійснюючи заходи з національної безпеки й оборони.
		Ці обставини підтверджуються витягами з наказів № 121 і № 117 від 31.05.2022, № 189 від 02.08.2022 про направлення у відрядження та повернення, а також рапортом командира                    НОМЕР_3 тактичної групи від 25.08.2022, в якому зазначено, що молодший сержант ОСОБА_1 брав безпосередню участь у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі й стримуванні збройної агресії з 31.05.2022 по 02.08.2022.
		Матеріали справи містять також лист від 28.03.2023 року № 9/13-356, у якому В/ч НОМЕР_1 повідомила про виплату позивачу додаткової винагороди згідно з Постановою КМУ № 168 лише за 9 днів (25.07- 31.07.2022 і 01.08- 02.08.2022) відповідно до наказу командира НОМЕР_4 окремої бригади. За період з 31.05.2022 по 24.07.2022 виплата не здійснювалась через відсутність підтвердження факту безпосередньої участі у бойових діях або заходах з нацбезпеки.
		Із довідки про доходи від 14.02.2023 року вбачається, що за травень-липень 2022 року                ОСОБА_1 нараховано додаткову винагороду відповідно до Постанови КМУ № 168 у розмірі 30 000 грн щомісяця.
		За висновком суду першої інстанції, наявний у матеріалах справи рапорт командира НОМЕР_3 тактичної групи від 25.08.2022 року, який підтверджує безпосередню участь молодшого сержанта ОСОБА_1 у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в період з 31.05.2022 року по 02.08.2022 року, є підставою для нарахування йому додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі в бойових діях (або забезпеченні таких заходів) згідно з Постановою КМУ № 168.
		Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшов протилежного висновку та не знайшов підстав до задоволення позову, вказавши що для виплати додаткової винагороди за Постановою КМУ № 168 необхідна довідка встановленого зразка, видана командиром угруповання чи військової частини, до якої був відряджений військовослужбовець. На думку суду апеляційної інстанції, рапорт командира 37 тактичної групи, не може бути самостійною підставою для видання наказу про виплату винагороди, адже він не відповідає визначеному зразку довідки та не є достатнім документом для підтвердження безпосередньої участі у бойових діях. 
		Суд апеляційної інстанції підкреслив, що довідка від 06.06.2022 № 6/12-761 також не відповідає встановленому зразку і призначена для визначення статусу учасника бойових дій, а не для підтвердження права на додаткову винагороду.
		Указаний висновок суду апеляційної інстанції є передчасними.
		Практика Верховного Суду свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до                          100 000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.
		За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/12539/22, від 28 травня 2024 року у справі № 560/1200/23, від 06 червня                 2024 року у справі № 200/706/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 120/4953/23 підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути довідка командира військової частини (установи), до якої для виконання завдань відряджений військовослужбовець. За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який її видав.
		За позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року справа                                      № 460/6992/23 (позивачем у якій є військовослужбовець ЗСУ), підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи , до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
		Довідка, видана керівником органу військового управління або штабу, є підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях чи заходах з національної безпеки.
		За постановою Верховного Суду від 21.03.2024 (справа № 560/12539/23) відповідальність за зміст таких довідок несе уповноважений командир, який їх видав. Якщо довідка відповідає формі, передбаченій додатками № 1 і 2 окремого доручення і підписана, то вважається, що перевірка участі проведена належним чином.
		Зміст цих документів може бути поставлено під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного або навмисного спотворення фактичних даних, або у випадку втрати/знищення документів у бойових умовах, що засвідчується іншими доказами.
		Суд апеляційної інстанції, не приймаючи довідку від 06.06.2022 № 6/12-761 як таку, що не відповідає встановленому зразку, не повною мірою врахував усі наявні докази у справі, не з`ясував підстави видачі довідки, не зіставив інформацію з матеріалів справи з даними довідки.
		Між тим Верховний Суд у справі № 200/4100/23 постанова від 05.08.2024 наголосив, що суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її разом з іншими доказами.
		Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, який стверджує, що сам по собі рапорт   командира 37-ї тактичної групи від 25.08.2022 року не є довідкою затвердженого зразка і не може самостійно підтверджувати безпосередню участь у бойових діях, а тому не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди.
		Це твердження ігнорує фактичну практику, згідно з якою, у тому числі, на підставі таких рапортів (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях та виконанні бойових завдань   видаються довідки про безпосередню участь у бойових діях чи заходах. Отже, рапорт (донесення) є невід`ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях.
		Передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що через відсутність передбачених Окремим дорученням документів про безпосередню участь позивача, В/ч НОМЕР_1 не вчинила протиправної бездіяльності та не зобов`язана виплачувати додаткову винагороду за Постановою КМУ № 168.
		У постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з`ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні в НОМЕР_5 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_6 ). Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо встановити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23).
		З огляду на обставини справи, з яких виник спір, суди попередніх інстанцій мали з`ясувати:                (1) які завдання або заходи виконував позивач та (2) де саме це відбувалося упродовж спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн.  
		Утім, суд апеляційної інстанції не вжив всіх, визначених законом, заходів і не встановив всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, через що дійшов передчасних висновків по суті справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції не перевірив наведені обставини, не надав їм належної правової оцінки та не врахував усталену практику Верховного Суду у подібних справах.  
		Такий підхід призвів до неповного встановлення фактичних обставин участі позивача у бойових діях або заходах, що вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за весь період його участі у таких діях або заходах.
		Необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23 травня                 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від                     28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
		Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.
		Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та          9 КАС України.
		У низці постанов Верховний Суд зазначив, що суди повинні ретельно досліджувати весь комплекс доказів, без перекладання тягаря наслідків недбалості чи неефективної роботи посадових осіб на військовослужбовця.
		Оскільки суд апеляційної інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність його висновків загалом по суті спору.
		З урахуванням викладеного, Суд вважає за необхідне направити цю  справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного дослідження вище вказаного.
		За правилами пункту 1 частини другої   статті 353 КАС України   підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення допущені тільки цим судом.
		Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - скасувати, а справу - направити на новий розгляд до цього ж суду.
		VI. Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2024 року скасувати, а справу № 160/4341/24 направити на новий судовий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...