Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10062/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про комунальну власність, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: 05.03.2025. Зареєстровано: 05.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2025.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		м. Київ
		04.03.2025Справа №  910/10062/24Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Бевзи А.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу №910/10062/24 за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури Нагальнюка Романа Васильовича в інтересах держави в особі Київської міської ради до Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 2) Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву 3) Благодійної організації «Фундація спадщини Терещенків» про скасування державної реєстрації права власності та повернення майна, за участю прокурора ВакулюкД.С.,  представників позивача Кульги О. Ю., відповідача Дюжева І. О. та ПантіїО.А, третьої особи1 Кульги О.Ю.,   третьої особи 2 Павленка А.В., третьої особи3 ТерещенкоО.О. та Чиляєвої І.А.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		1.СУТЬ СПОРУ.
		1.1. Відповідач приватизував шляхом викупу, на підставі договору купівлі-продажу, нежитлові приміщення (флігель) загальною площею 158,3 кв. м, які розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 (літера Б) в місті Києві. 
		1.2. Прокурор стверджує про підстави для відновлення в судовому порядку права територіальної громади на майно, оскільки флігель було приватизовано в період дії закону який забороняв відчуження майна; також вказує на нікчемність договору купівлі-продажу як такого що порушує публічний порядок і спрямований на незаконне заволодіння садибою Терещенків.
		2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
		2.1. У місті Києві на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» розташована садиба Терещенків (складається з жилого будинку та флігеля).
		2.2. Спір у даній справі виник щодо нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м, які розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 (літера Б) в місті Києві - флігель.
		2.3. 16.07.1979 рішенням №920 виконкому Київської міської ради народних депутатів «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві» бульвар Тараса Шевченка віднесено до зони регулювання забудови першої категорії.
		2.4. 21.01.1986 рішенням № 49 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про затвердження переліку пам`ятників архітектури місцевого значення» жилий будинок по бульвару Тараса Шевченка, 34 у місті Києві включено до переліку пам`ятників архітектури місцевого значення (охоронний номер 110). 
		2.5. 13.01.1992 рішенням № 26 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про формування комунального майна міста та районів» будинки на бульварі Тараса Шевченка, 34-А і 34-Б включено до переліку нежилих будинків та споруд, які передаються до комунальної власності міста (пункти 562, 563 додатка 1 до рішення).
		2.6. 02.04.1998 наказом № 15 Управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища садибу (Т. Шевченка, 34) та флігель (Т. Шевченка, 34/11) включено до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.
		2.7. 31.08.2001 розпорядженням №1820 Київської міської державної адміністрації затверджено «Положення про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна».
		2.8. 30.01.2003 рішенням № 255/415 Київської міської ради «Про приватизацію комунального майна у 2003 році» нежиле приміщення площею 148,7 кв. м по бульвару Тараса Шевченка, 34, літ. «Б» у місті Києві включено до переліку об`єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації.
		2.9. 12.02.2004 рішенням № 36/1246 Київської міської ради «Про приватизацію комунального майна» нежитлові приміщення площею 148,7 кв. м по бульвару Тараса Шевченка, 34, літ. «Б» включено до переліку об`єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які не приватизовані і є перехідними на 2004 рік.
		2.10. 14.04.2004 у газеті № 14(302) «Відомості приватизації» в розділі «Підлягають приватизації шляхом викупу, продажу на аукціоні» здійснено оголошення щодо нежитлового приміщення площею 148, 7 м кв. по бульвару Т. Шевченка, 34 літ. Б. 
		2.11. 13.05.2004 наказом № 295/104 Мінкультури та Держбуду затверджено облікову картку садиби родини мецената Івана Терещенко, паспорт на особняк та облікову картку флігеля.
		2.12. 25.06.2004 між Головним управлінням культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» укладено охоронний договір № 935 щодо нежитлових приміщень 158, 3 кв. м загальною площею (в тому числі основної площі: перший поверх - 72,8 кв. м; другий поверх - 67,5 кв. м та 3,6 2 площі спільного користування: перший поверх - 8,6 кв. м; другий поверх - 9,4 кв. м).
		2.13. 01.02.2005 прийнято Закон України № 2391-IV «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» згідно з яким заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
		2.14. 23.02.2005 набрав чинності Закон України № 2391-IV «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
		2.15. 26.05.2005 рішенням № 406/2982 Київської міської ради «Про передачу в користування на умовах оренди нежилих приміщень, продовження термінів дії договорів оренди нежилих приміщень, надання дозволів на встановлення пільгових ставок оплати та про зміни орендних ставок» нежилі приміщення загальною площею 158,3 кв. м на 1 та 2 поверхах у двоповерховій будівлі по бульвару Тараса Шевченка, 34/13, літ. Б, В у місті Києві передано в оренду ВАТ «Центрелеватормлинбуд» (пункт 20 додатку 2 до рішення).
		2.16. 26.05.2005 між КП «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» укладено договір № 10/1768 оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Києва за умовами якого об`єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі на 1, 2 поверхах в будівлі за адресою: бульвар Шевченка Тараса/вулиця Коцюбинського Михайла, будинок №34/13 літ. Б, В. 
		2.17. 26.05.2005 між КП «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди № 10/1768 (додаток №2 до договору).
		2.18. 26.05.2005 між КП «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» підписано особливі умови до договору оренди № 10/1768 згідно з якими орендар зобов`язався постійно приймати участь в утриманні будинку та прибудинкової території та у строк до 31.08.2005 виконати частково ремонт покрівлі, а у строк до 30.09.2005 - прийняти дольову участь в ремонті сходової клітини.
		2.19. 17.11.2005 ВАТ «Центрелеватормлинбуд» подало до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву заяву №1148 про приватизацію нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б.
		2.20. 17.11.2005 наказом №358 Регіонального відділення фонду державного майна України «Про реєстрацію заяви про приватизацію нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв. м. по бул. Т.Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13, літера Б» вирішено зареєструвати заяву ВАТ «Центрелеватормлинбуд» про приватизацію шляхом викупу та присвоїти їй реєстраційний номер 1.
		2.21. 17.11.2005 наказом №359 Регіонального відділення фонду державного майна України «Про приватизацію нежилого приміщення по бул. Т.Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13, літера Б» вирішено здійснити приватизацію нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв.м., що знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» розташованого за адресою: м. Київ, бульв. Т. Шевченка/ вул. Коцюбинського, 34/13, літ. «Б».
		2.22. 18.01.2006 начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву затверджено висновок про вартість майна згідно з яким ринкова вартість нежилого приміщення загальною площею 158,3 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б. становить 982 226, 40 грн з ПДВ.
		2.23. 17.07.2006 наказом №276 Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву «Про продовження терміну дії висновку про вартість майна - нежилого приміщення» продовжено термін дії висновку про вартість нежилого приміщення до 18.01.2007.
		2.24. 04.09.2006 наказом №1403-В Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» наказано оформити право власності на нежилі приміщення загальною площею 158,30 кв.м., в тому числі: з №1 по №5 (групи приміщень №1) площею 72,80 кв.м, з №3 по №7 (групи приміщень №1а) площею 67,50 кв.м, місця спільного користування площею 18,00 кв.м, вбудовані в нежилий будинок, за адресою Шевченка Тараса Бульвар/ вул. Коцюбинського, №34/13 (літера Б) Шевченківський район; замовник Київська міська рада; форма власності комунальна.
		2.25. 04.09.2006 Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видало свідоцтво серії ЯЯЯ №802046 яким посвідчено, що нежилі приміщення площею 158, 3 кв. м., які розташовані в м. Києві по бульвару Тараса Шевченка/Коцюбинського №34/13 (літера Б) дійсно належать територіальній громаді міста Києва на праві комунальної власності.
		2.26. 02.11.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» укладено договір № 1160 купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності шляхом викупу, згідно з яким товариство купує нежилі приміщення загальною площею 158,3 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 (літера Б) (номер на бланку витягу 78457).
		2.27. 16.11.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» підписано акт №1223 приймання-передавання нежилих приміщень комунальної власності згідно з договором № 1160 купівлі-продажу від 02.11.2006.
		2.28. 03.05.2007 між Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» укладено охоронний договір № 1554 на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, за умовами якого товариство бере на себе зобов`язання щодо охорони щойно виявленого об`єкта культурної спадщини за адресою: бульвар Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 (технічна адреса приміщень: бульвар Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б). Поштова адреса об`єкта культурної спадщини під час взяття його на державний облік: бульвар Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/11 - флігель.
		2.29. 23.09.2008 Верховною радою України прийнято Закон № 574-VI «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».
		2.30. 17.10.2008 втратив чинність Закон України № 2391-IV «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
		2.31. 17.10.2008 набрав чинності Закон України № 574-VI «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».
		2.32. 17.10.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №4009906 про державну реєстрацію права власності ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" щодо нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв.м, розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 34/13. Підстава державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 4576, виданий 02.11.2006
		2.33. 22.04.2016, 13.06.2017, 03.06.2019 та 15.02.2021 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено щодо ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» приписи за фактом перебування будівель в незадовільному стані та з вимогою укласти охоронний договір.
		2.34. 22.07.2016 між Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» укладено охоронний договір №3311 на пам`ятку культурної спадщини згідно з яким власник бере на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки архітектури місцевого значення - будинок житловий за адресою: бульвар Шевченка Тараса, 34; технічна адреса будинку за даними КМ БТІ: бульвар Шевченка Тараса, 34/15 літ. А.
		2.35. 27.12.2019 наказом №109 Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про перегляд Переліків об`єктів культурної спадщини м. Києва» садибу по бульвару Тараса Шевченка, 34 (пункт 31) та флігель за адресою: бульвар Т. Шевченка, 34/11 (технічна адреса флігеля: бульвар Тараса Шевченка/вул. Коцюбинського, 34/13 літ. Б, В) занесено до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини (п. 32).
		2.36. 11.03.2021 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено щодо ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» акт №06-21 про вчинення правопорушення за фактом перебування будівель в неналежному стані; встановлено в діях відповідача наявність ознак порушення вимог частини 1, абз. 1 частини 2 статті 24; частини 1 статті 27; статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п. 11, п. 13 охоронного договору.
		2.37. 18.03.2021 Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано щодо відповідача постанову №05-21 «Про накладання фінансових санкцій за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини».
		2.38. 02.08.2021 наказом №599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва» Міністерство культури та інформаційної політики України затвердило межі та режими використання території історичних ареалів міста Києва, та визначено що садиба Терещенків знаходиться в межах історичного ареалу міста Києва.
		2.39. 17.05.2022 розпорядженням №979 Київської міської державної адміністрації «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії культури в м. Києві» визначено бульвар Тараса Шевченка зоною регулювання першої категорії.
		2.40. 12.09.2023 Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у справі №910/8413/21, яким повернула територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок (літера А) загальною площею 1104,7 м2 по бульвару Тараса Шевченка, 34/15 у місті Києві та нежилі приміщення загальною площею 29,40 м2 в тому числі приміщення № № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2 (літери Б, В) по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві.
		2.41. 05.07.2024 наказом №472 Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» вирішено внести до переліку об`єктів культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення у м. Києві садибу мецената Івана Терещенка, флігель з брамою у садибі мецената Івана Терещенка, особняк у садибі мецената Івана Терещенка, в якому в ніч з 13 на 14 листопада 1918 року було обрано директора УНР, розташовані за адресою: бульвар Т. Шевченка, 34.
		3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПРОКУРОРА.
		3.1. Предметом позову прокурора є:
		1) скасування державної реєстрації права власності відповідача на нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м. по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві;
		2) повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м., по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві. 
		3.2. Юридичними підставами позову є статті 178, 228, 327, 328, 391, 1212 Цивільного кодексу України, статті 1, 14, 37 та пункт 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», стаття 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», частина 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		3.3. Фактичними підставами позову є дії спрямовані на набуття відповідачем майна, які полягають в порушенні порядку приватизації майна, порушення укладенням договором купівлі-продажу майна публічного порядку, незаконність державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі нікчемного договору. Крім того, недбале поводження з об`єктом культурної спадщини - нежитлові приміщення зазнали руйнування. 
		3.4. Одночасно з позовною заявою прокурор подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення та заборони здійснення реєстраційних дій щодо майна.
		3.5. Під час розгляду справи до суду від прокурора надходили, зокрема, письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 16.08.2024 та два клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
		4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.
		4.1. Позивач позов прокурора підтримує. Вказує, що флігель, в якому знаходяться нежитлові приміщення, є об`єктом культурної спадщини та охороняється законом; відповідач порушив законодавство у сфері культурної спадщини не виконуючи обов`язків щодо збереження та відновлення об`єкту культурної спадщини; тривала бездіяльність відповідача призвела до незадовільного стану об`єкту культурної спадщини; перебування оскаржуваного об`єкту тривалий час у незадовільному стані нівелює важливість сприяння розвитку національної культурної самобутності.
		5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА.
		5.1. У встановленому ГПК України порядку, зокрема, в частині дотримання строків, відповідач відзив на позовну заяву не надав. У судових засіданнях під час розгляду справи проти задоволення позову заперечував, вказував що приватизація спірного майна розпочалася до прийняття Закону № 2391 і закінчилася шляхом державної реєстрації в 2013 році, тобто після втрати чинності Закону № 2391; з моменту набуття майна відповідач відкрито володіє ним, сплачує значні витрати на його утримання та виконує обов`язки щодо збереження об`єкта культурної спадщини, уклавши охоронні договори з відповідними органами; оскільки Кабінет Міністрів України не подав перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, у встановлений шестимісячний строк після набрання чинності Законами №2245-IV та № 2391-IV, на момент приватизації у 2006 році законодавчої заборони не існувало; позбавлення відповідача права власності без компенсації завдасть значних збитків, пов`язаних із витратами на утримання та реставрацію майна; пред`явлений позов не відповідає негаторному характеру; навіть якщо суд визнає договір купівлі-продажу нікчемним, відповідач зберіг би право власності на підставі набувальної давності; відповідач є добросовісним набувачем спірного майна.
		5.2. Під час розгляду справи до суду від відповідача надходили: заява про застосування до позовних вимог строків позовної давності та відзив; 08.10.2024 відзив в якому міститься клопотання про продовження строку для подання відзиву та заява про залишення позову без розгляду; 10.10.2024 клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи; 11.10.2024 відзив та заява про поновлення строку на подання відзиву; 15.10.2024 письмові пояснення; 18.10.2024 клопотання про поновлення строку на подання доказів; 22.10.2024 додаткові пояснення разом із заявою про поновлення строку на подання доказів.
		6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ТРЕТІХ ОСІБ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ТРЕТІХ ОСІБ.
		6.1. Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позов прокурора підтримує. Вказує, що спірне майно є об`єктом культурної спадщини та охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини»; відповідач порушив чинне законодавство у сфері охорони культурної спадщини - не виконує належним чином обов`язки щодо збереження та відновлення об`єкту культурної спадщини; перебування оскаржуваного об`єкту культурної спадщини тривалого часу у незадовільному стані нівелює важливість збереження національного надбання та важливість сприяння розвитку національної культурної самобутності.
		6.2. Благодійна організація «Фундація спадщини Терещенків» позов прокурора підтримує. Вказує, що спірне майно є об`єктом культурної спадщини та охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини»; на час укладання договору купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006, відповідач не міг набути право приватної власності на спірне майно відповідно до чинного законодавства України, а сам правочин був спрямований на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва, внаслідок чого є нікчемним в силу статті 228 Цивільного кодексу України; на відсутність підстав для застосування строків позовної давності до негаторного позову, який може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
		6.3. Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву письмових пояснень щодо позову не подало. В матеріалах справи наявні клопотання відділення про відкладення судових засідань у справі. 
		7. ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
		7.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.
		7.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
		7.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 залучено до участі у справі третіх осіб та відкладено підготовче засідання.
		7.4. Ухвалою господарського суду, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 10.10.2024, залишено без розгляду відзив на позовну заяву та відмовлено прокурору у прийнятті додаткових доказів як таких, що не стосуються предмету спору. У підготовчому засіданні оголошено перерву.
		7.5. Підготовче засідання 24.10.2024 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2024 визначено нову дату підготовчого засідання на 31.10.2024.
		7.6. Ухвалою господарського суду, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 31.10.2024, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та задоволено клопотання прокурора про приєднання доказів до матеріалів справи.
		7.7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024, відмовлено у задоволені заяви відповідача про поновлення строку на подання відзиву та залишено без розгляду заяву по суті  справи (відзив), залишено без розгляду заяву по суті справи оформлену як додаткові пояснення, відмовлено у задоволені клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів та відмовлено відповідачу у прийнятті доказів, - з підстав, викладених в ухвалі.  Верховним судом постановлено ухвалу 27.02.2025, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження з перегляду цих судових рішень. 
		7.8. Ухвалою господарського суду, занесеною до протоколу підготовчого засідання від 31.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		7.9. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 з підстав п. п. 17.12 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, зупинено провадження у справі до повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва.
		7.10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання у справі.
		7.11. Судове засідання 23.01.2025 відкладено.
		7.12. У зв`язку з непрацездатністю судді, засідання 28.01.2025 не відбулось, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 визначено нову дату засідання.
		7.13. У судовому засіданні 11.02.2025 оголошено перерву. 
		7.14. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 застосовано до спеціальних кореспондентів ТОВ «Видавництво «Увага» заходи процесуального примусу у вигляді попередження та попереджено про наслідки повторного невиконання вимог частини 6 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду).
		7.15. У судовому засіданні 18.02.2025 оголошено перерву, забезпечено право відповідача на підготовку до судових дебатів і подання промову у письмові формі . Відповідач 21.02.2025 та 04.03.205 і прокурор 03.03.2025  подали промови у письмовій формі у судові дебати. 
		7.16. У судовому засіданні 04.03.2025, згідно частини першої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено скорочене судове рішення з повідомленням сторін про дату складення повного рішення 05.03.2025.
		7.17. В ході розгляду справи судом встановлено повторну бездіяльність Київської міської ради, а саме непред`явлення вдруге позовної заяви щодо повернення територіальній громаді об`єкту(-ів) культурної спадщини. Також суд звернув увагу на відсутність інціативи щодо внесння Садиби меценатів Терещенко 1874-1875 рр. охоронний номер 3216-Кв Флігель з брамою у садибі мецената Івана Терещенка 1874р. охоронний номер 3216/ 1-Кв ,  Особняк у садибі мецената Івана Терещенка, в якому в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. було обрано Директорію УНР на чолі з В.Виниченком 1874-1875 рр. охоронний номер 3216/2-Кв, та щодо яких точаться спори, які знаходяться за адресами  на бульварі Тараса Шевченка, 34/15 літера "А" та бульвар Тараса Шевченка, 34/13, літери "Б", "В" у м. Києві до Переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на відміну від інших об`єктів спадщини Родини меценатів Терещенків. Крім того, Додаток до Розпорядження Департаменту охорони культурної спадщини від 29.10.2024 №47, виданого на підставі Наказу МКІП від 05.07.2024 №472  не містить об`єкта "Особняк у садибі мецената Івана Терещенка, в якому в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. було обрано Директорію УНР на чолі з В.Виниченком" 1874-1875 рр. охоронний номер 3216/2-Кв. Також виявлено відсутність належного реагування на незаконні дії посдавих/службових  осіб Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву у зв`язку з укладенням договору всупереч закону. У зв`язку з чим, судом після ухвалення рішення, буде постановлено ухвалу в порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		8.1. З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
		- чи є підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача?
		- чи відноситься до пам`ятки культурної спадщини флігель? 
		- чи порушено процедуру приватизації флігеля у спірних правовідносинах?
		- чи є договір купівлі-продажу від 02.11.2006 нікчемним? 
		- чи підлягає поверненню флігель територіальній громаді?
		- чи наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності?
		8.2. У відповідності до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно прокурор має довести наявність обставин, що дають позитивну відповідь на ключові запитання, а відповідач - протилежне.
		9. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НАЯВНІСТЬ ПІДСТАВ ДЛЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОКУРОРОМ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ В ОСОБІ ПОЗИВАЧА.
		9.1. Мета та підстави представництва прокурором інтересів держави в суді визначені частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Метою представництва прокурором інтересів держави є захист законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення. Підставами представництва є нездійснення захисту законних інтересів держави або здійснення його неналежним чином органом державної чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також відсутність такого органу. Наявність цих обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
		9.2. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
		9.3. Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. 
		9.4. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи. 
		9.5. Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
		9.6. Наведене вище свідчить, що Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами.
		9.7. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
		9.8. Верховний Суд у постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 сформулював такий правовий висновок, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер. 
		9.9. Оцінюючи наявні у справі докази, які передували зверненню з розглядуваним позовом, суд зазначає, що спірні нежитлові приміщення (флігель) є складовою садиби питання щодо повернення територіальній громаді якої вирішувалось у справі № 910/8413/21 за позовом прокурора в особі Київської міської ради.
		9.10. Отже, будучи позивачем у справі № 910/8413/21 Київська міська рада, яка є також позивачем у справі що розглядається, була достеменно обізнана про порушення інтересів територіальної громади щонайменше на час постановлення Великою Палатою Верховного Суду постанови 12.09.2023. Зокрема і Окремою ухвалою Великої Палати Верховного Суду 12.09.2023 на КМР зосереджено увагу на відповідному обов`язку щодо захисту як спірного об`єкту у справі 910/8413/21 та і щодо інших об`єктів культурної спадщини, що наявні у Києві.
		9.11. Проте, Київська міська рада до цього часу не звернулася до суду з позовною заявою про повернення флігеля у власність територіальній громаді.
		9.12. Надаючи оцінку бездіяльності Київської міської ради судом встановлено, що така бездіяльність носить системний  характер. Зокрема, ухвалою ВП ВС від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 судом зобов`язано Київську міську раду вжити заходи для усунення виявлених у справі №910/8413/21 порушень та недопущення подібних порушень законодавства про охорону культурної спадщини.
		9.13. Вимоги окремої ухвали виконано не було, підставою такого висновку є вдруге непред`явлення (перший раз - спір по основній частині садиби, вдруге - даний спір щодо флігеля) позовної заяви радою.
		9.14. На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах достатніх фактичних та правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача.
		9.15. Листом №15/3-5958-24 від 06.08.2024 Заступник керівника Київської міської прокуратури повідомив Київську міську раду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про звернення до суду з даним позовом.
		10. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ВІДНЕСЕННЯ ФЛІГЕЛЯ ДО ОБ`ЄКТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ.
		10.1. Правовідносини, пов`язані з пам`ятками історії та культури, а також їх збереженням, до 12.07.2000 регулював Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
		10.2. Відповідно до статті 1 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
		10.3. Статтею 6 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» встановлено, що до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема, пам`ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв`язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.
		10.4. З 12.07.2000 особливості правовідносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини».
		10.5. У преамбулі Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
		10.6. Пунктом 5 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
		10.7. Тобто Закон України «Про охорону культурної спадщини» було ухвалено на заміну Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» щодо регулювання правовідносин, пов`язаних з пам`ятками історії та культури.
		10.8. Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає, що: культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.
		10.9. Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність). Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.
		10.10. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
		10.11. З огляду на це, нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладено у постанові ВП ВС від 12.09.2023 у справі №910/8413/21.
		10.12. Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.
		10.13. Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.
		10.14. Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, твори архітектури.
		10.15. Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
		10.16. Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20.09.2006 визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.
		10.17. Частина друга статті 1 вказаної вище Конвенції до архітектурної спадщини відносить, зокрема, архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак.
		10.18. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 встановлено, що кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
		10.19. Частина друга статті 4 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов`язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.
		10.20. Відповідно частин першої - третьої статті 10 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка: передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт; заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини; розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і освітницьку діяльність, пов`язану з нею, як один з головних напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього середовища і загального планування.
		10.21. Отже, охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.
		10.22. Наказом управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.1998 № 15 садибу на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А») та флігель на бульварі Тараса Шевченка, 34/11 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка / вулиця Коцюбинського, 34/13 літера, «Б») включено до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.
		10.23. При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що щойно виявлені об`єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України «Про охорону культурної спадщини» прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки.
		10.24. Набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених).
		10.25. Відповідно до частини 1 статті 381 Цивільного кодексу України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
		10.26. Отже, садиба Терещенків (жилий будинок та флігель) охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини» (пункт 147 постанови ВП ВС від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).
		10.27. Згідно ч.ч 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		10.28. Згідно ч.2 ст.315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
		10.29. Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		10.30. Згідно п. п.140, 147, 233 постанови ВП ВС 910/8413/21 «Також судами встановлено, що наказом управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.98 N 15 садибу на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера "А") та флігель на бульварі Тараса Шевченка, 34/11 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка / вулиця Коцюбинського, 34/13 літера, "Б") включено до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини. Отже, садиба Терещенків (жилий будинок та флігель) охороняється Законом України "Про охорону культурної спадщини". Проявивши розумну обачність, відповідач-1 (ПрАТ «Центрелеватормлинбуд») міг і повинен був знати про те, що решта будівель є частиною садиби Терещенків і також є об`єктом культурної спадщини. Як наслідок, відповідач-1 мав і повинен був знати, що укладення нікчемної Додаткової угоди N 1 та подальша реєстрація за ним права власності на садибу Терещенків є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у відповідача-1 права приватної власності навіть за умови внесення ним коштів, передбачених у цій угоді.
		10.31. Оскільки висновок суду у справі № 910/8413/21 яким встановлено охоронний статус жилого будинку та флігеля садиби Терещенків, не може бути поставлений під сумнів, встановленим є факт віднесення до пам`ятки культурної спадщини флігеля - нежитлових приміщень загальною площею 158,3 кв. м. по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві.
		11. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ПОРУШЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПРИВАТИЗАЦІЇ - ВИМОГ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ТИМЧАСОВУ ЗАБОРОНУ ПРИВАТИЗАЦІЇ ПАМ`ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ».
		11.1. Флігель у складі садиби Терещенків підлягає охороні згідно з приписами Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», оскільки є пам`яткою культурної спадщини.
		11.2. Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», який набрав чинності 23.02.2005 і діяв до 17.10.2008 включно, заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
		11.3. 17.10.2008 втратив чинність Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» та того ж дня набрав чинності Закон України № 574-VI «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».
		11.4. Отже, з 23.02.2005 по 17.08.2008 було встановлено тимчасову заборону на здійснення приватизації пам`яток культурної спадщини.
		11.5. Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII визначено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
		11.6. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
		11.7. Отже, приватизацією є відчуження майна, що перебуває у державній та/або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб; перехід права власності від держави (територіальної громади) до приватного власника (фізичної або юридичної особи). 
		11.8. З матеріалів справи вбачається, що приватизація флігеля - відчуження майна, відбулось внаслідок укладення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Киву та відповідачем 02.11.2006 договору № 1160 купівлі-продажу.
		11.9. Враховуючи що з 23.02.2005 по 17.08.2008 діяла заборона на приватизацію пам`яток культурної спадщини, а відчуження відбулось саме в період строку дії заборони (02.11.2006) суд дійшов висновку про порушення процедури приватизації - вимог закону який забороняв здійснювати приватизацію в певний період часу. 
		11.10. Відповідне правове регулювання було доступним і зрозумілим. Воно не допускало жодної можливості до 17.10.2008 включно набути з комунальної власності у приватну пам`ятку культурної спадщини за Законом України «Про приватизацію державного майна».
		11.11. Суд відхиляє твердження відповідача про те, що процедура приватизації розпочалась у 2003 році, а тому до правовідносин не можуть бути застосовані вимоги Закону України «Про тимчасову заборону приватизації», оскільки підстава набуття права власності (укладення договору купівлі-продажу) виникла в період дії заборони, і виключень щодо продовження розпочатих процедур цей Закон не мав. 
		11.12. Крім того, волевиявлення відповідача на приватизацію відбулось протягом строку дії заборони - шляхом подання 17.11.2005 заяви на приватизацію.
		12. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НІКЧЕМНІСТЬ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ.
		12.1. Судом встановлено, що підстава (договір купівлі-продажу) набуття права власності на флігель садиби Терещенків, виникла під час дії Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
		12.2. Підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).
		12.3. Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		12.4. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		12.5. Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		12.6. Згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		12.7. Частини четверта та п`ята статті 54 Конституції України містять приписи про те, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
		12.8. Об`єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони. Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)).
		12.9. Збереження культурної спадщини та у разі необхідності її раціональне використання спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, об`єкти культурної спадщини є важливою цінністю, обов`язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи. (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справах «Debelianovi v. Bulgaria», заява № 61951/00 (пункти 53, 54); «Kozacioglu v. Turkey», заява № 2334/03 (пункт 54)).
		12.10. Публічний порядок становлять фундаментальні цінності, до яких належить і збереження об`єктів культурної спадщини України як частини історичної пам`яті народу. Незаконне відчуження об`єктів культурної спадщини є таким, що порушує публічний порядок.
		12.11. Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52),від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.67), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20(пункт 9.55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17(пункт 145)). 
		12.12. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.56)).
		12.13. Отже, набуваючи у власність спірні нежитлові приміщення, відповідач мав би проявити розумну обачність при укладенні правочину купівлі-продажу, зокрема, достовірно знаючи про належність об`єкту до культурної спадщини, поцікавитись законодавчими заборонами щодо переходу майна у власність, на кшталт, як це відбувається при укладенні правочинів щодо купівлі продажу звичайної нерухомості, рухомого майна тощо. Як наслідок, відповідач мав і повинен був знати, що укладення нікчемного правочину та подальша реєстрація за ним права власності на нежитлові приміщення садиби Терещенків є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у відповідача права приватної власності навіть за умови внесення ним коштів за придбане майно.
		12.14. Отже, оскільки вчинення правочину, спрямованого на відчуження нежитлових флігеля садиби Терещенків з комунальної власності на користь відповідача відбулось попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», про що обидві сторони договору купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006 знали або повинні були знати, цей правочин суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, частиною якого є Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», а поведінка обох сторін цього правочину є недобросовісною.
		12.15. У даному випадку, незаконна передача комунального майна, призвела до позбавлення територіальної громади права власності на це майно та потягла за собою зміну форми власності щодо нього з комунальної на приватну.
		12.16. Наведені вище встановлені судом обставини свідчать про порушення публічного порядку, і тому такий правочин є нікчемним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України.
		12.17. У контексті надання кваліфікації правочину як нікчемного, суд враховує встановлену у п. 226 постанові ВПВС 910/8413/21 преюдицію у пп 216-218 щодо укладення угоди під час чинної заборони (ст..228 ЦК України), і через дефект угоди пп 219- 225 відсутність її нотаріального посвідчення (ч.1ст.220 ЦК України), кожна з яких є самостійною підставою кваліфікації.
		12.18. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу №1160 від 02.11.2006 є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.
		12.19. Отже, договір купівлі-продажу № 1160 від 02.11.2006 є нікчемним відповідно до приписів частини другої статті 228 Цивільного кодексу України.
		13. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НАЯВНІСТЬ ПІДСТАВ ДЛЯ ПОВЕРНЕННЯ НЕЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕНЬ ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ.
		13.1. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України).
		13.2. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
		13.3. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		13.4. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		13.5. Тобто, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). 
		13.6. Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		13.7. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		13.8. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		13.9. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
		13.10. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.
		13.11. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 Цивільного кодексу України).
		13.12. За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		13.13. Згідно частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		13.14. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
		13.15. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.
		13.16. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування нерухомим майном у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо такого нерухомого майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на нерухоме майно (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника тощо).
		13.17. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
		13.18. Відповідно до частин першої та другої статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		13.19. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що правочин щодо відчуження нежитлових приміщень садиби Терещенків на користь відповідача укладено попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», а договір купівлі-продажу є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на незаконне заволодіння флігелем садиби Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.
		13.20. Отже, за чинного на час укладення договору купівлі-продажу 02.11.2006 правового регулювання право приватної власності на нежитлові приміщення (флігель) садиби Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача. Майно набуто, не на підставі рішення, яка здійснювала делеговані їй територіальною громадою міста Києва правомочності з розпорядження майном за відповідним договором,а ан підставі договору купівлі-продажу. Тому чинність рішення КМР немає правового впливу на нікчемність правочину.
		13.21. Як наслідок, заволодіння відповідачем цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на нежитлові приміщення (флігель) садиби Терещенків за відповідачем не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник (у даному випадку територіальна громада) не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову.
		13.22. За обставин цієї справи мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (об`єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків шляхом її повернення від відповідача.
		13.23. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння нежитловими приміщеннями (флігелем) садиби Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача, суд розглядає вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення садиби Терещенків, як вимогу за правилами негаторного позову.
		13.24. Отже, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежитлових приміщень (флігеля) садиби Терещенків.
		13.25. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		13.26. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)).
		13.27. З огляду на зазначене суд вважає безпідставною заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
		13.28. Також, відповідач посилається на те що він є добросовісним набувачем спірного майна, а тому вказує що якщо суд дійде висновку про нікчемність договору, то мають бути застосовані приписи статті 344 Цивільного кодексу України (набувальна давність).
		13.29. Суд відхиляє такі твердження як безпідставні, оскільки право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 Цивільного кодексу України), проте такий позов не пред`явлено.
		13.30. Водночас вирішуючи питання про повернення майна територіальній громаді, враховуючи оплатність нікчемного правочину, суд зазначає що відповідно до висновку КЦС ВС викладеного у постанові від 20.11.2024 у справі № 337/42/23, відповідач, як особа, яка набула права на спірні приміщення на підставі договору купівлі-продажу, не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до осіб, у яких він придбав майно, у тому числі про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Оскільки відповідач не заявляв вимог про сатисфакцію в межах даної справи тому суд вважає, що немає підстав присуджувати вартість отриманого за нікчемним договором майна.
		14. ВИСНОВОК СУДУ ПРО СКАСУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.
		14.1. Відповідно до норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності (пункт 1 частина 1 стаття 4).
		14.2. Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
		14.3. Разом з тим, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів (постанова КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6).
		14.4. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
		14.5. Відповідно до частин 3, 7 статті 16 вказаного Закону разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.
		14.6. Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону України України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
		14.7. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі: з № 1 по № 5 (групи приміщень № 1) площею 72,8 кв. м; з № 3 по № 7 (групи приміщень № 1а) площею 67,5 кв. м; місця спільного користування площею 18,00 кв. м (в літ. «Б») по бульвару Тараса Шевченка, будинок 34/13 у місті Києві зареєстровано за ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 252182780000) на підставі рішення державного реєстратора Чайко С.В. від 23.12.2013, індексний номер: 9409304.
		14.8. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказане рішення державного реєстратора прийнято на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. під № 4576. Реєстрація права власності в реєстрі відбулась 17.10.2013.
		14.9. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
		14.10. Наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про зареєстроване за ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» право власності на нежитлові приміщення (флігель) загальною площею 158,3 кв.м., порушує засади державної реєстрації визначені пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки такі відомості не є об`єктивними та достовірними так як надають хибну інформацію про наявність у відповідача речового права та внесені на підставі нікчемного правочину, який не породжує виникнення права власності.
		14.11. Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
		14.12. Наявність державної реєстрації права власності нежитлових приміщень за відповідачем у Державному земельному кадастрі порушує права територіальної громади, оскільки унеможливлює реалізовувати право власності щодо майна в повній мірі, з огляду на що, державна реєстрація підлягає скасуванню в судовому порядку.
		14.13. При цьому при задоволенні негаторного позову прокурора вимога про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави в особі Київської міської ради. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові КЦС ВС від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20.
		15. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ ВІДПОВІДАЧА ПРОТИ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОЗОВУ. 
		15.1. Попри неприйняття заяв по суті  справи та доказів на підтвердження викладеного у них, судом забезпечено право відповідача бути почутим, надано дозвіл на письмові пояснення по справі та отримано і заслухано промову у судових дебатах.  Вказаний підхід ґрунтується на позиції ВП ВС викладеній в Постанові у справі 757/47946/19-ц від 13.11.24,  Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, а також заперечення чи пояснення третьої особи щодо позову або відзиву є нічим іншим, як письмовим викладом позиції учасників процесу, яка, крім вміщення у вказаних документах, може бути сформульована усно безпосередньо в судовому засіданні.
		Водночас залишення без розгляду заяв, перелік яких міститься у частині другій статті 161 ГПК України (крім позовної), жодним чином не перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки учасники справи не позбавлені права довести до відома суду свою позицію у будь-який інший передбачений процесуальним законом спосіб (зокрема, шляхом надання усних чи письмових пояснень по суті спору).
		З посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції відповідач вказує про порушення його прав, гарантованих статтею 1 Протоколу до Конвенції. 
		15.2. Наведені твердження відповідача суд відхиляє оскільки судом під час розгляду даної справи було встановлено, що спірне майно із власності територіальної громади - не вибувало, а отже, відповідач не був і не є власником майна - нежитлових приміщень. 
		15.3. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину". Відповідача не спростував нікчемності правочину. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.       Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. З огляду на це, втручання у право якого не існувало - відбутись не може.
		15.4. У справі Belova v. Russia, 2020, §§ 40-45, Суд визначив, що держава навряд чи має право стверджувати, що вона не знала, буцім її майно було втрачено через неналежне управління, і що набувач майна повинен ретельно дослідити його походження, щоб уникнути можливих позовів про конфіскацію. Таким чином, Суд не встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 у ситуації, коли заявниця могла виявити, що майно, яке вона купувала, було предметом спору, і коли держава мала законні та значні суспільні інтереси щодо оскаржуваного майна для цілей проведення олімпіад і збереження природи.
		15.5. Отже, твердження відповідача про визнання державою його права власності шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру речових прав суд також відхиляє, оскільки державна реєстрація права власності є наслідком необачних дій, в тому числі відповідача, які призвели до укладення нікчемного договору. А тому, запис в реєстрі носить неправдиві відомості про набуття права власності та не може свідчити про дійсне визнання права власності відповідача на нежитлові приміщення.
		15.6 Доводи викладені у додаткових поясненнях і промові судових дебатів оцінені у пунктах 13.28, 13.29. А щодо вибірковості вимог до відповідача, то суд виходить з того, що на даний час і не виявлено доказів незаконності приватизації інших об`єктів культурної спадщини, що дає підстави для висновку про наявність вибіркового підходу. Водночас питання виявлення таких об`єктів залишається актуальним.
		15.7. Крім того, у цій справі суд бере до уваги те, що право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання свого зобов`язання щодо захисту об`єкту культурної спадщини, посилаючись не підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur). 
		15.8. Щодо зміни, на думку відповідача, позиції касаційного суду при вирішенні спорів у справах 5011-48/950-2012 і 910/8413/21 та порушення правової визначеності. Суд бере до уваги правові позиції ЄСПЛ у справі «Габа проти Албанії» ( Gaba v.Albania, заява 33369/17 від 17.12.2024) згідно якої відступ від принципу правової визначеності виправданий лише тоді, коли це необхідно через обставини істотного та переконливого характеру, наприклад для виправлення фундаментальних недоліків або судова помилка. Очевидно, що саме такий підхід застосовано ВП ВС у справі 910/8413/21.
		15.9 Слід зазначити, що посилання відповідача на правову позицію ЄСПЛ у справі  «Укркава проти України» (Ukrkava, TOV v. Ukraine, заява №10233/20) не може бути враховано, оскільки у названій справі ключовим аспектом стало тлумачення Касаційним судом норми права -  абзацу 1 частини 1 статті 88 Закону «Про нотаріат», який встановлював різні строки для фізичних та юридичних осіб. ЄСПЛ, аналізуючи цю ситуацію, дійшов висновку, що така зміна тлумачення ВП ВС норми права не мала достатніх підстав і нагадувала більше внесення змін до законодавства, ніж судову інтерпретацію.
		А у вирішуючи спір у справі 910/8413/21 ВП ВС застосувала інший підхід ніж ВСУ до питання наслідків бездіяльності вищого органу виконавчої влади та невиконання ним власних обов`язків, вказавши що така бездіяльність не може вплинути на чинність закону.
		15.10. Інші доводи і заперечення відповідача взяті судом до уваги при ухваленні рішення , проте не спростовують висновків суду про наявність підстав про задоволення позовних вимог.
		16. ВИСНОВОК СУДУ ЩОДО АРГУМЕНТІВ ПОЗИВАЧА ПРО СТАН ОБ`ЄКТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ.
		16.1. Аргументи прокурора, позивача та третіх осіб щодо неналежного виконання обов`язків щодо збереження та відновлення об`єкту культурної спадщини та тривалої бездіяльності відповідача, яка призвела до незадовільного стану об`єкту культурної спадщини, який якимось дивним чином уберігся від руйнувань на відміну від більшості садиб родини Терещенків заслуговує на увагу, однак очевидно не відноситься до предмета спору.
		17. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ПОВНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОЗОВУ.
		17.1. Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора у повному обсязі.
		17.2. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		17.3. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		17.4. Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).
		17.5. Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		18. СУДОВІ ВИТРАТИ.
		18.1. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
		18.2. Враховуючи задоволення позову судовий збір покладається на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 194, 208-220, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		1. Позов задовольнити повністю.
		 
		2. Скасувати державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» (01030, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 34-Б, код ЄДРПОУ 01354680) на нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі: з № 1 по № 5 (групи приміщень № 1) площею 72,8 кв. м, з № 3 по № 7 (групи приміщень № 1а) площею 67,5 кв. м, місця спільного користування площею 18,0 кв. м (в літ. «Б») за адресою: бульвар Тараса Шевченка, будинок 34/13, місто Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 252182780000). 
		 
		3. Повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141) нежитлові приміщення загальною площею 158,3 кв. м, в тому числі: з № 1 по № 5 (групи приміщень № 1) площею 72,8 кв. м, з № 3 по № 7 (групи приміщень № 1а) площею 67,5 кв. м, місця спільного користування площею 18,0 кв. м (в літ. «Б») за адресою: бульвар Тараса Шевченка, будинок 34/13, місто Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 252182780000).
		 
		4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» (01030, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 34-Б, код ЄДРПОУ 01354680) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, код ЄДРПОУ 02910019)  14 209, 12 грн судового збору.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 05.03.2025.
		 
		Суддя                                                                                          Ігор Курдельчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...