Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/6490/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-4356ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		19 лютого 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 759/6490/23 
		провадження № 61-4356св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», 
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим приміщенням шляхом зняття осіб із зареєстрованого місця проживання та виселення без надання іншого житлового приміщення, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У квітні 2023 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження житловим приміщенням шляхом зняття осіб із зареєстрованого місця проживання та виселення без надання іншого житлового приміщення. 
		 
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі рішення Київської міської ради     від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація прийняла розпорядження від 06 лютого 2015 року      № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», яким весь житловий та нежитловий фонд Святошинського району міста Києва передано на баланс позивача та закріплено за ним на праві господарського відання, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 . 
		 
		Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 28 вересня 2019 року у справі № 759/109/18 позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнив. Витребував у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,3 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м, та передав її у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. 
		 
		Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 24 липня 2019 року № 1307 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир» прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартиру АДРЕСА_2 та передано її до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації. 
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 червня 2020 року № 211838568 власником зазначеної квартири є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. 
		 
		За інформацією, наданою Відділом з питань реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, станом на 10 березня 2023 року у спірній квартирі зареєстровано місце проживання двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 проведена 08 листопада 2017 року на підставі згоди власника житла ОСОБА_4 та документів, що підтверджували його право власності на житло, а саме договору купівлі-продажу від 13 липня 2017 року № 414, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемлій Т. В. Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за зазначеною адресою проведена на підставі заяви матері дитини та за згодою іншого з батьків. 
		 
		Позивач зазначав, що ОСОБА_4 не є власником спірної квартири, а тому відпали правові підстави, що надавали відповідачам право користування житловим приміщенням, відповідно, останні підлягають виселенню зі спірної квартири та зняттю із зареєстрованого місця проживання. 
		 
		Після того, як ОСОБА_4 втратив право власності на квартиру (за рішенням суду), відповідачі також втратили право користування цим житлом. Квартира є власністю територіальної громади, яка не надає відповідачам дозволу на користування своєю власністю. 
		 
		За результатами перевірки житла на предмет проживання осіб комісія житлово-експлуатаційної дільниці № 2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» склала акти від 20 червня 2022 року та             від 26 серпня 2022 року, якими встановлено факт відсутності осіб у спірній квартирі. 
		 
		14 грудня 2022 року проведено обстеження квартири АДРЕСА_2 та встановлено, що за зазначеною адресою проживають невстановлені особи, дозвільних документів на право проживання вони не надали, про що складено припис від 14 грудня 2022 року та акт від 15 грудня 2022 року. За результатами проведеного повторного обстеження спірної квартири 03 квітня 2023 року двері квартири ніхто не відкрив, а тому на її вхідних дверях було розміщено попередження та вжиті заходи щодо обмеження доступу сторонніх осіб шляхом опечатування квартири. 
		 
		Враховуючи викладене, позивач просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 шляхом зняття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із зареєстрованого місця проживання та виселення відповідачів з квартири без надання іншого житлового приміщення. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Святошинський районний суд міста Києва у складі судді Горбенко Н. О. рішенням         від 20 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що заявлена у цій справі вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження квартирою шляхом зняття із зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 у квартирі не може бути задоволена у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки поняття «зняття з зареєстрованого місця проживання» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), про що позивач відповідних вимог не заявив. 
		 
		Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. 
		 
		Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке фактично є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. 
		 
		Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі не ставляться до спірного житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, не втратили бажання користуватися ним у подальшому, і дії відповідачів не свідчать про втрату з їх боку інтересу до житла. 
		 
		При цьому, набувши у власність відповідну квартиру, позивач достеменно знав про відповідачів, але не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідачів та не з`ясував, чи відмовляються останні від свого права користування спірним житлом. 
		 
		Враховуючи зазначене, суд не встановив «нагальної суспільної необхідності» для втручання у право відповідачів на житло шляхом їх виселення зі спірної квартири без надання іншого житла. 
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 21 лютого 2024 року апеляційну скаргу       КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» задовольнив. 
		 
		Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року скасував і ухвалив нове судове рішення про задоволення позову. 
		 
		Усунув КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2 шляхом зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та виселив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення з квартири АДРЕСА_2 . 
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов). 
		 
		Святошинський районний суд міста Києва заочним рішенням від 28 січня 2019 року у справі № 759/109/18 задовольнив віндикаційний позов - вимогу про витребування власником Київською міською радою свого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 . 
		 
		Отже, ОСОБА_4 не є та ніколи не був законним власником квартири АДРЕСА_2 та, відповідно, не мав законних прав щодо цього майна, у тому числі і права на надання згоди на проживання, користування та реєстрацію місця проживання відповідачів. 
		 
		Колегія суддів вважала, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що відповідачі законно вселилися до спірної квартири та законно отримали право користування нею на підставі згоди попереднього власника житла ОСОБА_4 та документів, що підтверджували його право на приватну власність на житло, оскільки ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру у визначеному законом порядку не набув. Спірне нерухоме житло із власності територіальної громади міста Києва вибуло поза її волею, первинна реєстрація власності на квартиру АДРЕСА_2 була проведена за ОСОБА_5 у незаконний спосіб, на підставі підроблених документів. 
		 
		Право членів сім`ї власника житла користуватися цим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на житло в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. 
		 
		Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 758/16511/18, виселення відповідача із спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки його подальше проживання, без достатніх правових підстав, порушує право позивача на майно. 
		 
		При виселенні відповідачів апеляційний суд надав оцінку балансу інтересів сторін та не встановив відомостей, які б свідчили про покладення на відповідачів надмірного тягаря, оскільки ОСОБА_4 не набував права власності на спірне житло у законний спосіб, а тому відповідачі не мали законного права на вселення та реєстрацію у квартирі. 
		 
		З огляду на підстави заявленого позову виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення без надання іншого житла становитиме пропорційне втручання у їхнє право на житло. З моменту позбавлення ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру відповідачі втратили право користування нею, оскільки їхнє право користування квартирою було похідним від права власності на неї ОСОБА_4 . 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року, а справу передати на новий розгляд. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України        (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                  від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що вирішення вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття третіх осіб з реєстрації місця проживання залежить (є похідним) від вирішення спору щодо права власності на квартиру. 
		 
		Зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено виключно на підставі рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. 
		 
		Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. 
		 
		Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. 
		 
		Висновки апеляційного суду про те, що  ОСОБА_4 не є та ніколи не був законним власником квартири АДРЕСА_2 та, відповідно, не мав законних прав щодо цього майна, у тому числі і права на надання згоди на проживання, користування та реєстрацію місця проживання відповідачів, суперечать як доказам, наявним у матеріалах справи, так і чинному законодавству, що регулює спірні правовідносини. 
		 
		Заявник вважає, що не втратила разом з малолітньою дочкою ОСОБА_6 права на проживання у спірній квартирі незалежно від її правового режиму, і право проживання малолітньої особи підлягає захисту незалежно від особи власника. 
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 червня 2020 року № 211838568 територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником спірної квартири тільки з 12 березня 2020 року. 
		 
		У період з 13 липня 2017 року власником квартири був ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу. 
		 
		Рішення суду про витребування майна (квартири) підлягає виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна та передання новому власнику зі складанням відповідного акта. Саме державний виконавець має повноваження вчинити дії, передбачені пунктом 3 частини першої статті 10 вказаного Закону, - вилучити у боржника і передати стягувачу предмети, зазначені у рішенні суду. 
		 
		Згідно з листом Святошинської державної виконавчої служби у місті Києві                          від 26 лютого 2024 року за вих. № 41506 станом на 26 лютого 2024 року на виконанні у відділі не перебуває та не перебувало заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року у справі № 759/109/18 про витребування у ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. 
		 
		Отже, новий власник квартири з 2020 року не проявляв інтересу до квартири, не повідомляв безпосередньо ОСОБА_4 про проведення так званих перевірок на предмет проживання осіб у спірній квартирі, не направляв листів ОСОБА_4 та не з`ясовував, чи він там перебуває. 
		 
		Після придбання нерухомого майна ОСОБА_4 поніс витрати на перепланування та покращення квартири (зроблено капітальний ремонт). 
		 
		З метою з`ясування розміру фінансових затрат (надмірного фінансового тягаря) для ОСОБА_4 було замовлено в ТОВ «Український інститут судових експертиз» комплексну оціночно-будівельну експертизу. Відповідно до висновку експерта                   від 07 листопада 2023 року № 302/10-2023 ринкова вартість квартири АДРЕСА_2  станом на момент дослідження становить 2 037 032,00 грн. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У травні 2024 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 23 квітня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва. 
		 
		02 травня 2024 року справу № 759/6490/23 передано до Верховного Суду. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 13 лютого 2025 року призначив справу до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		На підставі рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація прийняла розпорядження від 06 лютого 2015 року № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», яким весь житловий та нежитловий фонд Святошинського району міста Києва, що був закріплений за КП «ДУОЖФ Святошинського району м. Києва», передано на баланс позивача та закріплено за ним на праві господарського відання, у тому числі, житловий будинок АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 6-9). 
		 
		Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації               від 29 квітня 2016 року № 260 «Про внесення змін до розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 06 лютого 2015 року № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» уповноважено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» у разі виявлення нераціонального використання майна, закріпленого за підприємством на праві повного господарського відання, вживати заходів, передбачених законодавством України, щодо усунення порушень використання майна, в тому числі, звертатися до суду з відповідними позовами (том 1, а. с. 10). 
		 
		Святошинський районний суд міста Києва заочним рішенням від 28 вересня 2019 року у справі № 759/109/18 позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнив. Витребував у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,3 кв. м, житловою площею 29,9 кв. м, та передав її у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (том 1, а. с. 11-13). 
		 
		У справі № 759/109/18 встановлено: 
		 
		- рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» до комунальної власності територіальної громади міста Києва включено, у тому числі, будинок АДРЕСА_1 ; 
		 
		- на підставі ордера від 06 лютого 1969 року № В108830 у квартирі АДРЕСА_2 була зареєстрована та проживала сім`я у складі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 червня 2017 року зазначені особи зняті з реєстраційного обліку; 
		 
		- за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинна реєстрація власності на квартиру АДРЕСА_2 проведена за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 08 грудня 1997 року Ленінградською районною державною адміністрацією міста Києва згідно з розпорядженням від 08 грудня 1997 року № 6867; 
		 
		- згідно з архівними даними орган приватизації Ленінградської районної державної адміністрації міста Києва не оформлював розпорядження від 08 грудня 1997 року № 6867 щодо приватизації спірної квартири та не видавав свідоцтво про право власності; 
		 
		- ОСОБА_5 , не маючи законних підстав для отримання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , незаконно набула право власності на зазначену квартиру шляхом реєстрації неіснуючого свідоцтва про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже, не мала права розпоряджатися спірною квартирою; 
		 
		- 03 лютого 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу міста Києва Латанюк І. А. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 03 лютого 2017 року; 
		 
		- 13 липня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу міста Києва Шемлій Т. В. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 2017 року; 
		 
		- на підставі досліджених доказів суд дійшов висновку про те, що право власності ОСОБА_5 та наступних набувачів за договорами купівлі-продажу спірної квартири зареєстровано без достатньої правової підстави, оскільки уповноважений орган не приймав рішення про відчуження майна, яке належить територіальній громаді. 
		 
		Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 липня 2019 року № 1307 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир» прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартиру АДРЕСА_2 та передано її до сфери управління Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (том 1, а. с. 14, 15). 
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 червня 2020 року № 211838568 власником квартири  АДРЕСА_2 в особі Київської міської ради (том 1, а. с. 16). 
		 
		За інформацією, наданою Відділом з питань реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, станом на 10 березня 2023 року у спірній квартирі зареєстровано місце проживання двох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 проведена 08 листопада 2017 року на підставі згоди власника житла ОСОБА_4 та документів, що підтверджували його право власності на житло, а саме договору купівлі-продажу від 13 липня 2017 року № 414, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемлій Т. В. Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за зазначеною адресою проведена на підставі заяви матері дитини та за згодою іншого з батьків (том 1, а. с. 17, 18). 
		 
		Актом від 20 червня 2022 року, складеним комісією у складі майстрів Житлово-експлуатаційної дільниці № 2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», підтверджується, що квартира АДРЕСА_2 двокімнатна, розташована на третьому поверсі п`ятиповерхового будинку. Під час неодноразового обстеження цієї квартири двері ніхто не відкриває (том 1, а. с. 19).
		 
		Згідно з актом від 26 серпня 2022 року, складеним комісією у складі майстрів Житлово-експлуатаційної дільниці № 2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», мешканцям квартири  АДРЕСА_2 не вдалося вручити припис від 22 серпня 2022 року № 135 щодо надання документів, що підтверджують законність проживання та користування житлом, оскільки вхідні двері квартири ніхто не відкриває. Припис залишено у поштовій скриньці (том 1, а. с. 20).
		 
		Приписом від 14 грудня 2022 року № 435 попереджено мешканців квартири  АДРЕСА_2 про необхідність терміново надати документи, що підтверджують законність підстав проживання / користування квартирою, за їх відсутності повідомлено про виселення (том 1, а. с. 21).
		 
		Згідно з актом від 15 грудня 2022 року, складеним комісією у складі майстрів Житлово-експлуатаційної дільниці № 2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», за результатами повторного обстеження спірної квартири 14 грудня 2022 року встановлено, що двері відчинила мешканка, яка відмовилася представитись, документи, що підтверджують особу та документи на право проживання, не надала. Припис залишено у поштовій скриньці через відмову у його отриманні (том 1, а. с. 22).
		 
		03 квітня 2023 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» винесло припис мешканцям квартири  АДРЕСА_2 про звільнення займаного приміщення (том 1, а. с. 23).
		 
		Згідно з актом від 03 квітня 2023 року, складеним комісією у складі майстрів Житлово-експлуатаційної дільниці № 2 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», за результатами повторного обстеження вхідні двері квартири  АДРЕСА_2 ніхто не відкрив. Зі слів мешканки сусідньої квартири № 83 у спірній квартирі проживають невстановлені особи. На вхідних дверях квартири  № 82 розміщено попередження від 03 квітня 2023 року та вжито заходів щодо обмеження доступу до житлового приміщення шляхом його опечатування (том 1, а. с. 24).
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). 
		 
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. 
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 
		 
		У частині першій статті 156 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. 
		 
		Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України). 
		 
		Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України). 
		 
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. 
		 
		У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. 
		 
		Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. 
		 
		Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Ця норма застосовується у випадках, коли особи займають приміщення без законних підстав. 
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Зазначені способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. 
		 
		Негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, тоді як віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними, отже, їх одночасне пред`явлення є неможливим (подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/17 (провадження № 14-270 цс19, пункт 38) та у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2022 року у справі № 522/2630/18 та інших). 
		 
		Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2021 року у справі № 295/12990/20 (провадження № 61-14502св21) виснував, що реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку). У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) зазначено: «Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна». Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зробила висновок, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. З моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. 
		 
		Отже, аналізуючи суспільну необхідність та пропорційність вручання у право на мирне володіння відповідачів своїм житлом, слід враховувати обставини, що встановлені судами. 
		 
		Таким чином, ключовим є визначення наявності правової підстави зайняття відповідачами спірного жилого приміщення, а також, чи перестали існувати правові підстави для користування житлом особою, яка володіє таким приміщенням незаконно. 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 проведена 08 листопада 2017 року на підставі згоди власника житла ОСОБА_4 та документів, що підтверджували його право власності на житло, а саме договору купівлі-продажу від 13 липня 2017 року № 414, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шемлій Т. В. Реєстрація місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за зазначеною адресою проведена на підставі заяви матері дитини ОСОБА_1 та за згодою іншого з батьків. 
		 
		Святошинський районний суд міста Києва заочним рішенням від 28 вересня 2019 року у справі № 759/109/18 позов Київської міської ради, в інтересах якої звернувся прокурор, про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнив. Витребував у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 та передав її у власність законного власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. 
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_4 не є та ніколи не був законним власником квартири АДРЕСА_2  та, відповідно, не мав законних прав щодо цього майна, у тому числі і права на надання згоди на проживання, користування та реєстрацію місця проживання відповідачів. 
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житла, оскільки після ухвалення рішення про витребування квартири з чужого незаконного володіння  ОСОБА_4 , виселення осіб, які без відповідної правової підстави (без волевиявлення фактичного володільця майна) займають житлове приміщення, є необхідним заходом для повного відновлення прав власника майна. 
		 
		Схожих за змістом висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 761/41876/18 (провадження                         № 61-21743св19). 
		 
		Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що заявник не втратила разом із малолітньою дочкою права на проживання у спірній квартирі незалежно від її правового режиму, і право проживання малолітньої особи підлягає захисту незалежно від особи власника, не заслуговують на увагу, оскільки після набрання законної сили заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2019 року у справі № 759/109/18 про витребування спірної квартири з незаконного володіння ОСОБА_4 перестали існувати правові підстави для користування житлом відповідачами, які володіли таким приміщенням незаконно, а тому власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. 
		 
		Колегія суддів зауважує, що у цій справі не йдеться про позбавлення житлових прав дитини на спірну квартиру, а вирішуються вимоги щодо захисту права власності територіальної громади міста Києва на це нерухоме майно, яке порушене. 
		 
		Крім того, за обставинами цієї справи у малолітньої  ОСОБА_2 є батько, який надавав дозвіл на реєстрацію дитини у спірній квартирі, а тому за приписами           статті 160 Сімейного кодексу України, статті 29 ЦК України місце проживання дитини може бути визначено за зареєстрованим місцем проживання (перебування) її батька. 
		 
		Посилання заявника на те, що після придбання нерухомого майна ОСОБА_4 , будучи добросовісним набувачем, поніс витрати на перепланування та покращення спірної квартири (зробив капітальний ремонт), є неспроможними, оскільки особа, із володіння якої витребовується спірне майно, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої було придбано це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що рішення суду про витребування майна (квартири) підлягає виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна та передання новому власнику зі складанням відповідного акта, і саме державний виконавець має повноваження вчинити дії, передбачені пунктом 3 частини першої статті 10 вказаного Закону, - вилучити у боржника і передати стягувачу предмети, зазначені у рішенні суду, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		 
		У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження                           № 14-208цс18)). 
		 
		Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 червня 2020 року № 211838568 підтверджується, що на підставі заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня                  2019 року у справі № 759/109/18 про витребування майна з чужого незаконного володіння державний реєстратор Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради Бандура Ю. В. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на квартиру АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 16). 
		 
		У справі № 520/5442/18Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо повноти вчинених виконавцем дій, спрямованих на витребування у боржника та передання стягувачу предмета, зазначеного у виконавчому документі, відповідно до вимог статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням тих правовідносин, які склалися між учасниками відповідного спору щодо спірного майна та володіння ним. При цьому питання щодо необхідності та достатності реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у відповідних правовідносинах не вирішувалось. 
		 
		Натомість у справі, яка переглядається, спір стосується виселення відповідачів із житлового приміщення, а тому після внесення відповідного запису про державну реєстрацію за територіальною громадою міста Києва права власності на спірну квартиру позивач, за яким закріплено право повного господарського відання житловим будинком АДРЕСА_1 , вправі вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення осіб, які користуються спірним житлом без відповідної правової підстави (без волевиявлення фактичного володільця майна). 
		 
		У свою чергу, доводи заявника про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                         від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав. 
		 
		У справі № 922/3537/17 спір стосувався визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а у справі № 520/5442/18 - про витребування майна, скасування запису про право власності, реєстрацію права власності. 
		 
		Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. 
		 
		Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі. 
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.         З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)). 
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). 
		 
		Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення       від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Суддя-доповідач  Є. В. Петров  СуддіА. І. Грушицький   І. В. Литвиненко   В. В. Пророк   О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...