Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/32339/18-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-3014ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/32339/18-ц
		провадження № 61-3014св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В.та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2018 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача та стягнення коштів.
		Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу та не повернув суми вкладів з відсотками.
		Просив стягнути з відповідача на його користь за договорами: 
		№ SAMDN25000737437174 від 04 вересня 2013 рокусуму вкладу 50 000,00 дол. США, суму ненарахованих відсотків за вкладом з 05 вересня 2013 року до 21 травня 2018 року в розмірі 18 834,00 дол. США, 3 % річних у розмірі 5 330,13 грн за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року включно, пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року в розмірі 5 330,13 грн; 
		№ SAMDN25000737443760 від 04 вересня 2013 рокусуму вкладу 50 000,00 дол. США, суму ненарахованих відсотків за вкладом з 05 вересня 2013 року до 21 травня 2018 року в розмірі 18 834,00 дол. США, 3 % річних у розмірі 5 330,13 грн за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року включно, пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року в розмірі 5 330,13 грн; 
		№ SAMDN25000737599231 від 11 вересня 2013 рокусуму вкладу 32 832,64 дол. США, суму ненарахованих відсотків за вкладом з 12 вересня 2013 року до 21 травня 2018 року в розмірі 12 317,07 дол. США, 3 % річних у розмірі 3 496,15 грн за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року включно, пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року в розмірі 3 496,15 грн; 
		№ SAMDN25000737443974 від 04 вересня 2013 рокусуму вкладу 23 477,61 дол. США, суму ненарахованих відсотків за вкладом з 05 вересня 2013 року до 21 травня 2018 року в розмірі 8 843,55 дол. США, 3 % річних у розмірі 2 502,77 грн за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року включно, пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України за період з 22 травня 2018 року до 26 червня 2018 року в розмірі 2 502,77 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року позов задоволено частково.
		Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737437174 суму вкладу 50 000,00 дол. США, проценти у розмірі 18 834,00 дол. США, 3 % річних у розмірі 147,95 дол. США. Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737443760 суму вкладу 50 000,00 дол. США, відсотки у розмірі 18 834,00 дол. США, 3 % річних у розмірі 147,95 дол. США. Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599231 суму вкладу 32 832,64 дол. США, відсотки розмірі 12 317,07 дол. США, 3 % річних у розмірі 97,15 дол.США. Стягнено з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737443974 суму вкладу 23 477,61 дол. США, відсотки 8 843,55 дол. США, 3 % річних 69,47 дол. США. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 8 810,00 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виплатив кошти позивачу за банківськими вкладами з відсотками та прострочив виконання зобов`язання про повернення депозитних вкладів з нарахованими відсотками, у зв`язку чим позов про стягнення сум вкладів з відсотками та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)підлягає задоволенню.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року в частині задоволення позову залишено без змін. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року в частині розподілу судових витрат змінено та зменшено розмір судового збору з 8 810,00 грн до 8 784,45 грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і відповідно до вимог закону дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині сум банківських вкладів з відсотками та 3 % річних нарахованих згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. 
		Рішенням суду першої інстанції задоволено частково позовні вимоги, а саме на суму 5 646 843,41 грн (5 663 502,59 грн - 16 659,18 грн). Водночас вирішено питання про судові витрати та стягнено з відповідача в дохід держави судовий збір у повному обсязі. Оскільки позов задоволено частково, то й судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить суму 8 784,45 грн.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У березні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В.та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, просить їх у задоволеній частині скасувати,ухвалити в цій частині нове рішення про відмову. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18, від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20. 
		Внаслідок укладення 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») договору переведення боргу за зобов`язаннями банку щодо виплати коштів за договорами, які є предметом спору у цій справі, АТ КБ «ПриватБанк» на цей час не несе жодних зобов`язань за такими договорами, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за договорами відповідно до умов договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року.
		Отже, належним відповідачем у цій справі є ТОВ «ФК «Фінілон».
		Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, про що наголошує пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Заяву АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2025 рокусправу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктами 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені наступні договори банківського вкладу (депозиту):
		від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737437174 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), сума вкладу 50 000,00 дол. США, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_1, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_1, ставка - 8 % річних, строк 366 днів до 04 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць; 
		від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737443760 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), сума вкладу 50 000,00 дол. США, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_2, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_2, ставка - 8 % річних, строк 366 днів до 04 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць; 
		від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599231 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), сума вкладу 32 832,64 дол. США, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_3, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_3, ставка - 8 % річних, строк 366 днів до 11 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць; 
		від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737443974 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), сума вкладу 23 477,61 дол. США, рахунок для зарахування вкладу № НОМЕР_4, рахунок для зарахування процентів № НОМЕР_4, ставка - 8% річних, строк 366 днів до 04 вересня 2014 року включно з автоматичним продовженням, період нарахування процентів - 1 місяць. 
		На виконання вказаних договорів позивачем внесено на рахунок банку 156 310,25 дол. США. Укладення наведених договорів та внесення грошових коштів на відповідні рахунки підтверджуються вищезазначеними договорами банківського вкладу (депозиту) між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк», довідками ПАТ КБ «ПриватБанк» про залишки коштів на вкладних рахунках, ощадними книжками та пластиковими картками. 
		На виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року про витребування доказів, Національним банком України надано належним чином завірений витяг зі статистичної звітності АТ КБ «ПриватБанк» станом на 01 квітня 2014 року про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку щодо контрагента ОСОБА_1 . 
		На підставі пунктів 6, 7 договорів строк дії вкладів був неодноразово пролонгований. 
		Згідно з пунктами 9, 13 договорів, позивач має право вимагати дострокового розірвання договору з виплатою вкладу в повному обсязі з урахуванням нарахованих процентів за кожний повний строк вкладу. 
		18 травня 2018 року позивач подав до відповідача заяви про розірвання депозитних договорів та виплату належних йому сум банківських вкладів. Відповідно, з 21 травня 2018 року (через два банківські дні з моменту повідомлення вкладником про розірвання договорів) вказані договори вважаються розірваними і АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язаний був виплатити суми вкладів з відсотками. 
		29 травня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надано Витяг з електронного додатку «Додаток 1 (Реєстр кредиторів)» до Договору переводу боргу від 17 листопада 2014 року, згідно з яким на депозитних рахунках ОСОБА_1 обліковуються грошові кошти в сумі 171 724,39 дол. США, в тому числі відсотки, які йому підлягають виплаті боржником (т. 1, а. с. 201). 
		Зокрема, за договором № SAMDN25000737599231 обліковуються грошові кошти в сумі 34 351,20 дол. США, за договором № SAMDN25000737443974 - 32 588,37 дол. США, за договором № SAMDN25000737443760 - 52 392,41 дол. США та за договором № SAMDN25000737437174 - 52 392,41 дол. США. 
		В матеріалах справи немає доказів задоволення поданих позивачем заяв та повернення йому депозитних вкладів з відсотками.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
		Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
		Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
		Відповідно до статті 1060 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час укладення договорів банківських вкладів, договір банківського вкладу укладається на  умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від  його  виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
		У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
		Згідно зі статтею 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
		Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.
		У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
		Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участю споживача.
		Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		За частиною третьою статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
		Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
		Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом.
		Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За частиною другою статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
		Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановлені договором.
		Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказано, що законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
		Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) дійшов висновку про те, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. В постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягають положення статті 625 цього Кодексу.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у вказаній справі зазначила, що відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Після припинення договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, яке підтверджено судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту припинення договору банківського вкладу пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.
		У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) вказано, що «27 червня 2014 року позивач звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із вимогою про повернення вкладу за договором від 6 липня 2012 року і договір депозиту вважається розірваним з 29 червня 2014 року. Оскільки договір депозиту є розірваним з 29 червня 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 30 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу з 29 червня 2014 року за письмовою вимогою вкладника між сторонами припинено правовідносини за цим договором, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. Суди наведеного не врахували та зробили помилковий висновок про наявність підстав для часткового задоволення цих позовних вимог».
		У справі, яка переглядається, встановлено, що в пункті 9 договорів від 04 вересня 2013 року № SAMDN25000737443974, № SAMDN25000737443760, № SAMDN25000737437174, від 11 вересня 2013 року № SAMDN25000737599231 сторони домовилися, що вони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати його розірвання.
		18 травня 2018 року позивач подав до АТ КБ «ПриватБанк» заяви про розірвання депозитних договорів та виплату належних йому сум банківських вкладів.
		Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказані заяви позивача з вимогою повернути вклади відповідають частині третій статті 651 ЦК України, згідно з якою у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним.
		Встановивши, що 18 травня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяви  ОСОБА_1 від 18 травня 2018 року, в яких було заявлено вимоги про повернення вкладів з нарахованими процентами, у зв`язку з чим укладені сторонами договори банківських вкладів вважаються припиненими, суди дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені, оскільки з моменту розірвання (припинення) договорів пеня згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується, як і припиняється нарахування передбачених договором процентів.
		Водночас з огляду на те, що в порушення своїх зобов`язань відповідач тривалий час не виконував вимоги вкладника щодо повернення коштів, в цьому випадку права та інтереси позивача забезпечуються статтею 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, тому суди обґрунтовано стягнули з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача три проценти річних, передбачені частиною другою вказаної статті.
		Подібний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 757/36706/20, провадження № 61-3568св23.
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18, від 01 червня 2022 року у справі № 904/1721/20, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цих справах неодноразово наголошувалось, що АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та є належним відповідачем.
		Аргументи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банк є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року банк уклав
		з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, за яким фінансова компанія стала новим боржником за спірними договорами банківських вкладів, Верховний Суд відхиляє.
		У постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20) та від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц (провадження № 61-14467св20), в яких вирішувався спір між вкладниками та АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, вказано, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі з посиланням на укладення 17 листопада 2014 року
		з ТОВ «ФК «Фінілон» договору, за яким фінансова компанія стала боржником за спірними договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Посилання заявника на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		У постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21), від 02 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 11 листопада 2021 року у справі № 183/3248/16 (провадження № 61-3971св21), в яких також вирішувався спір між вкладниками та АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, зазначено, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року банк уклав з ТОВ «ФК «Фінілон» договір, за яким фінансова компанія стала боржником за спірними договорами банківського вкладу, є безпідставними. АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що згода кредиторів отримана шляхом їх приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку. При цьому відповідно до наданого витягу пунктом 1.1.7.59 Умов та Правил визначено, що згода клієнта отримується за принципом мовчазної згоди (стаття 205 ЦК України). Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в рішенні обґрунтовано вказав, що для кредитора має суттєве значення особа боржника, оскільки від цього залежить забезпечення зобов`язання такими критеріями, як платоспроможність, добросовісність та надійність контрагента. Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків; у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Натомість із депозитного договору не вбачається, що сторони також керуються згаданими вище Умовами та правилами, а з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17
		(провадження № 14-131цс19), пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до статті 513 цього Кодексу. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. З огляду на те, що договір між АТ КБ «ПриватБанк» та позивачем укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.
		Тому аргументи АТ КБ «ПриватБанк» щодо наявності підстав для залучення ТОВ «ФК «Фінілон» як відповідача в цій справі, є безпідставними, оскільки саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківських вкладів, з приводу виконання умов яких виникли спірні правовідносини, а отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у згаданих постановах.
		Доводи касаційної скарги про те, що  ОСОБА_1 є громадянином російської федерації (далі - рф), тому на нього розповсюджуються приписи постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації», Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією рф установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є рф або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни рф, крім тих, що проживають на території України на законних підставах.
		В матеріалах справи є паспорт громадянина України ОСОБА_1 , виданий третім відділом Керченського МУГУ МВС України в Криму 22 січня 1999 року, серія НОМЕР_5 (т. 1, а. с. 12-14).
		У матеріалах справи немає доказів, що ОСОБА_1 є громадянином рф.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Отже, вирішення питання про витребування письмових доказів та/або долучення доказів до матеріалів справи у межах касаційного провадження ЦПК України не передбачено та до компетенції Верховного Суду не відноситься. Суд касаційної інстанції не може досліджувати нові докази, які стосуються суті спору.
		До касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» долучено «выписку из Единого государственного реестра индивидуальных предпринимателей» від 28 вересня 2023 року № ИЭ9965-23-62790196, у якій зазначено, що  ОСОБА_1 є громадянином рф, проте відповідно до повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
		Таким чином, вказаний довід є необґрунтованим.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з статтею 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
		Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		У квітні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує виключна правова проблема щодо застосування статей 228, 520, 654, 1059 ЦК України як підстави для встановлення нікчемності договору про переведення боргу (заміна боржника) за обставин укладення такого договору в письмовій формі, проте за відсутності згоди кредитора на укладення такого договору.
		Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Верховний Суд неодноразово вказував, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		Оцінюючи наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, наведених у клопотанні АТ «КБ «ПриватБанк», Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки позивачі (вкладники) не надавали згоду на переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.
		Також Верховний Суд неодноразово викладав висновки про те, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2023 року у справі № 753/18639/20, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19, від 22 березня 2023 року у справі № 757/42001/21, від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18, від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 та ін.).
		Редакція статті 520 ЦК України з часу підтвердження наведеного висновку Великою Палатою Верховного Суду не змінилась, контекст суспільних відносин також не змінився, критеріїв наявності виключної правової проблеми при тлумаченні статей 228, 520, 654, 1059 ЦК України для оцінки дійсності чи недійсності договору про переведення боргу без згоди кредитора клопотання банку не містить, тому Верховний Суд дійшов переконання, що відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Щодо зупинення
		Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Оскільки виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року було зупинене ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року підлягає поновленню.
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2024 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 травня 2023 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                          І. М. Фаловська
		Судді:                                                                                                                     В. М. Ігнатенко
		        Є. В. Петров
		        В. В. Сердюк
		        О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...