Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/2922/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-18747ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 522/2922/16-ц
		провадження № 61-18747св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Міністерство оборони України, Державна казначейська служба України, Національна поліція України, Генеральна прокуратура України,
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог просив стягнути солідарно з Міністерства оборони України, Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 3 187,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 21 632 832,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		На обґрунтування позову зазначав, що 25 листопада 2014 року приблизно о 16:30 год невстановлені військовослужбовці НОМЕР_1 окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України (умовне найменування - «військова частина польова пошта НОМЕР_2 » або батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») викрали його з території складських приміщень, розташованих на АДРЕСА_1 .
		Того ж дня ці військовослужбовці під конвоєм привезли його до комендатури батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (місто Щастя) та закрили у підвальному приміщенні. 
		Військовослужбовці звинувачували його у пособництві сепаратистам і щоденно застосовували до нього різноманітні засоби фізичного та психологічного насильства - катування, нанесення тілесних ушкоджень, знущання та погрози.
		30 листопада 2014 року військовослужбовці перевезли його у смт Новоайдар, передали оперуповноваженому Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 , який доставив його у Новоайдарську районну лікарню, де йому діагностували політравму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, множинні забої і гематоми м`яких тканин тулуба, верхніх і нижніх кінцівок, забій правого суглоба, закритий перелом променевої кістки, баротравму лівого вуха, ушкодження барабанної перетинки лівого вуха, вогнепальне поранення ноги.
		Від отриманих травм він лікувався у період з 02 до 17 грудня 2014 року стаціонарно, з 19 лютого 2014 року по 26 травня 2015 року - амбулаторно. 04 лютого 2015 року йому встановлена інвалідність другої групи.
		За фактом його незаконного позбавлення волі 25 листопада 2014 року відкрито кримінальне провадження № 12014130500000571, яке перебуває в провадженні слідчого відділу Новоайдарського РВ ГУМВС України в Луганській області. Досудове розслідування триває.
		Враховуючи вчинення військовослужбовцями Збройних Сил України щодо нього вищезазначених незаконних дій, держава Україна повинна відшкодувати спричинену йому шкоду.
		З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3 187,50 грн на відшкодування майнової шкоди та 4 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 
		Вищевказані судові мотивовані тим, що позивач був протиправно викрадений, позбавлений волі та утримувався військовослужбовцями батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (в/ч польова пошта НОМЕР_2 ). Зазначені особи вчиняли щодо нього протиправні дії, чим завдали майнову та моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 1174 ЦК України.
		Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що саме військовослужбовці військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) вчинили незаконні дії щодо позивача. Розглядаючи справу, суди вийшли за межі позовних вимог, констатуючи порушення статті 13 Конвенції, позбавили іншу сторону можливості надати докази на підтвердження або спростування обставин можливості порушення вказаних прав позивача.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів і фактів того, що викрадення, перевезення, подальше утримання, допити, катування і повернення позивача було здійснено військовослужбовцями Збройних Сил України, тобто посадовими чи службовими особами Міністерства оборони України.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Служби безпеки України про відшкодування шкоди та провадження у справі в цій частині закрито.
		Змінено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування шкоди шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована неможливістю задоволення вимог позову, оскільки кримінальне провадження № 12014130500000571 триває, не встановлено, що неправомірні дії щодо позивача вчинено військовослужбовцями Збройних Сил України.
		Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Служби безпеки України підлягає скасуванню, оскільки провадження у справі в частині цих вимог було закрито ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2020 року.
		Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року, з урахуванням змін за результатами його апеляційного перегляду, та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до Національної поліції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України про відшкодування шкоди залишено без змін.
		Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, а також основним аргументам позивача, залишив поза увагою те, що позивач звернувся до суду із цивільним позовом про відшкодування шкоди, і саме суд, забезпечуючи право особи на ефективний засіб правового захисту, оцінивши усі надані сторонами докази, зобов`язаний встановити наявність чи відсутність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати шкоду завдану, на думку позивача, службовими особами органу державної влади.
		Відмова у задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за рахунок держави виключно з посиланням на незавершення кримінального провадження не може бути визнана обґрунтованою. 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства оборони України та Державної казначейської служби України задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, та 3 187,50 грн на відшкодування майнової шкоди.
		В решті позову відмовлено.
		Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням наявних у справі доказів знайшов своє підтвердження факт викрадення, перевезення, подальшого утримання, допиту, знущання на підконтрольній Україні території протягом п'яти днів та повернення ОСОБА_1 невстановленими на час розгляду цієї справи військовослужбовцями Збройних Сил України.
		Внаслідок вказаних обставин позивач отримав тілесні та психічні травми, змушений був тривалий час лікуватися, переніс декілька операцій.
		Доказів, які з достовірністю підтверджували б відсутність протиправності дій відповідача, відсутність причинного зв'язку, а також вини, відповідач суду не надав, незважаючи на те, що в силу статті 1167 ЦК України тягар доведення цих умов покладено на відповідача.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У грудні 2023 року Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
		На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року в справі № 6-440цс16 та у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, від 22 травня 2019 року в справі № 522/2922/16-ц, від 22 травня 2019 року в справі № 237/3076/16-к, від 25 березня 2020 року в справі № 638/12794/16-ц, від 03 червня 2021 року в справі № 686/34047/19, від 19 квітня 2023 року в справі № 522/2922/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Положення статей 1166, 1167 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки ці норми застосовуються, коли відомий заподіювач шкоди та наявна його вина.
		Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2023 року у цій справі, передаючи її на новий розгляд до апеляційного суду, зазначив про обов'язок апеляційного суду встановити наявність чи відсутність підстав для покладення на державу обов'язку відшкодувати шкоду, завдану, на думку позивача, службовими особами органу державної влади.
		В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що саме військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_3 (батальйон «ІНФОРМАЦІЯ_1») вчинили незаконні дії щодо позивача.
		Апеляційний суд не встановив причинно-наслідковий зв'язок дій будь-яких військовослужбовців при виконанні офіційних повноважень з фактом завдання шкоди ОСОБА_1 .
		 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси та зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		20 лютого 2024 року справа № 522/2922/16-ц надійшла до Верховного Суду.
		Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарга підлягає частковому задоволенню.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 25 листопада 2014 року приблизно о 16:30 год невідомі особи у камуфляжному одязі викрали ОСОБА_1 у селі Денежникове Новоайдарського району Луганської області.
		За вказаним фактом слідчим Новоайдарського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області 25 листопада 2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014130500000571 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 146 КК України.
		Досудове розслідування у вказаній справі триває. Осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та яким можливо повідомити про підозру, не встановлено.
		Згідно з листом Військової служби правопорядку у Збройних Силах України від 23 травня 2016 року у період з 09 грудня 2014 року по 06 лютого 2015 року Управлінням військової служби правопорядку у Збройних Силах України на підставі звернення голови Луганської обласної державної адміністрації від 01 грудня 2014 року проведено службове розслідування з метою з`ясування причин та умов неправомірного застосування військовослужбовцями військової частини - польова пошта НОМЕР_2 фізичної сили до ОСОБА_1 і  ОСОБА_4 .
		В ході вказаного розслідування ОСОБА_4 стверджував, що невідомі особи в камуфльованій формі одягу, обличчя яких було закрито балаклавами, затримали і доставили його та ОСОБА_1 до Луганського училища професійної підготовки співробітників міліції у місті Щастя. ОСОБА_1 письмове пояснення не надав.
		Опитані військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 та інших військових частин, дислокованих у АДРЕСА_3 , свою причетність до зазначеного правопорушення заперечували.
		З листа Міністерства оборони України від 31 серпня 2016 року № 116/2/214005  вбачається, що у період з 25 по 30 листопада 2014 року військова частина польова пошта НОМЕР_2 входила до складу Сухопутних військ Збройних Сил України, та у вказаний період частина розміщувалась на території Луганської області у АДРЕСА_3 . Станом на 31 січня 2015 року військову частину анульовано та надано нове найменування - польова пошта НОМЕР_3 .
		Також установлено, що з 30 листопада 2014 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Новоайдарській районній лікарні, з 02 по 17 грудня 2014 року - у Центральній міській лікарні імені Титова у місті Лисичанську; з 19 грудня 2014 року по 28 березня 2015 року, з 29 березня по 26 квітня 2015 року, з 27 квітня по 26 травня 2015 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні під наглядом лікаря-хірурга, отримував лікування, що підтверджується листками непрацездатності.
		Згідно з випискою з амбулаторної карти ОСОБА_1 встановлений діагноз: політравма; закритий перелом лівого ліктьового відростка зі зміщенням; травматична ампутація 5-го пальця правої кісті; інфікована рана лівої ділянки сідниць з наявністю чужорідного тіла; множинні удари; ссадна тулуба верхніх і нижніх кінцівок; закрита черепно-мозкова травма; струс та забій головного мозку. Проведено дві операції, встановлено посттравматичний розрив лівої барабанної перетинки.
		З виписки з епікризу з історії хвороби № 8916 вбачається, що ОСОБА_1 був госпіталізований з 31 травня по 03 червня 2016 року з діагнозом: зрощений перелом ліктьового суглоба лівої ліктьової кості та 01 червня 2016 року отримав оперативне лікування - видалення металоконструкції у лівому ліктьовому відростку.
		Згідно з медичною амбулаторною карткою ОСОБА_1 проходив психіатричний огляд у лікаря Одеського обласного медичного центру психічного здоров`я, яким встановлено, що рівень його тривоги високий, є напруга, стан втомлений, емоційно пригнічений.
		Відповідно до висновку № 6319 психологічного експертного дослідження, складеного 22 січня 2016 року експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, ситуація, що пов`язана з отриманням шкоди здоров`ю, є психотравмуючою для ОСОБА_1 . Кардинальне погіршення психологічного стану позивача в період з 25 листопада 2014 року по цей час має причинно-наслідковий зв`язок з діями викрадачів. Моральна шкода, яка завдана позивачу, знаходиться на стадії формування і може продовжувати своє формування протягом тривалого часу, в залежності від віддалених наслідків досліджуваних подій. Можливий розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 , становить 5 184 мінімальних заробітних плат, якщо відповідачами за справою будуть особи, які безпосередньо вчинили викрадення, утримували позивача протягом 5 днів та спричинили йому фізичні та психологічні страждання; 518,4 мінімальних заробітних плат, якщо досліджувані обставини будуть віднесені до випадку, коли відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає незалежно від провини заподіювача шкоди.
		Згідно листа Головного управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України №17/Г-114/2 від 30 червня 2015 року інформація щодо превентивного затримання ОСОБА_1 у порядку статті 15-1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у Головному управлінні відсутня. Вказана особа не затримувалась слідчими органів безпеки, кримінальні провадження відносно неї не розпочинались та не розслідувались.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). 
		Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 мотивував його тим, що внаслідок незаконних дій військовослужбовців військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )йому була заподіяна майнова та моральна шкода.
		Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та достатні докази, які підтверджують викрадення ОСОБА_1 , його катування та нанесення тілесних ушкоджень військовослужбовцями військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ). 
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для відшкодування моральної та майнової шкоди внаслідок заподіяння військовослужбовцями Збройних Сил України позивачу тілесних ушкоджень.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду й залишає в силі рішення суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Міністерство оборони України задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року залишити в силі.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий  М. Є. Червинська  СуддіА. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...