Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/4851/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: 61-14022ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                          
		 
		05 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/4851/23 
		провадження № 61-14022св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		відповідач - Державне управління справами, 
		третя особа - керівник управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущак Іван Миколайович;
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної Вікторії Вікторівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду 
		від 07 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		Державного управління справами, третя особа - керівник управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущак І. М. , про поновлення на роботі, стягнення нарахованих, але 
		не виплачених коштів та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовна заява мотивована тим, щона підставі рішення другого засідання конкурсної комісії по проведенню конкурсу на посаду генерального директора Некомерційної організації в формі приватної установи «Національний культурний центр України у місті москві» (далі - Центр) від 13 червня 2017 року, його заяви, розпорядження керівника Державного управління справами від 25 липня 
		2017 року № 21-П, контракту від 25 липня 2017 року № 07.6-2-39 його призначено генеральним директором Центру. 
		Розпорядженням керівника Державного управління справами від 26 січня 
		2021 року № 08-П він звільнений з посади генерального директора Центру згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Підстава: доповідна записка керівника управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущака І. М. від 12 січня 2021 року № 02/10/2/21.
		Позивач вважав своє звільнення незаконним, так як з доповідною запискою керівника управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду 
		Іванущака І. М. та з розпорядженням керівника Державного управління справами Лисого І. В. офіційно не ознайомлений, приїхати до м. Києва не міг, так як у зв`язку з пандемією коронавірусу кордон України з росією, а також європейськими державами було закрито. Також у цей час перебував на лікарняному з 28 січня 2021 року по 03 лютого 2021 року, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності від 03 лютого 2021 року.
		Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд:
		- скасувати розпорядження керівника Державного управління справами 
		від 26 січня 2021 року № 08-П про його звільнення 27 січня 2021 року з посади генерального директора Центру;
		- поновити його на посаді генерального директора Центру з 27 січня 2021 року;
		- стягнути з Державного управління справами на його користь 1 142 906 грн 
		35 коп., що складається з: суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 929 174 грн 96 коп.; заборгованості по заробітній платі нарахованих, але 
		не виплачених під час звільнення, у розмірі - 143 575 грн 96 коп.; 3 % річних 
		у розмірі - 9 936 грн 24 коп.; втрат від інфляції - 60 219 грн 31 коп.
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києві від 20 листопада 2023 року 
		у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Центром, керівником якого був ОСОБА_1 , допущено заборгованість з виплати заробітної плати та сплати податків, а також допущено зростання обсягів кредиторської заборгованості, що стало підставою для звільнення позивача. Відповідачем не доведено правомірності підстав звільнення позивача, а тому наказ про звільнення його з роботи прийнято з порушенням норм трудового законодавства. Разом з тим,  позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду з цим позовом, а тому позов задоволенню не підлягає. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В. задоволено частково. Апеляційну скаргу Державного управління справами задоволено.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав. 
		Компенсовано Державному управлінню справами за рахунок держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610 грн 40 коп.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших правових підстав, суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності факту виникнення у підприємства, керівником якого був позивач, заборгованості з виплати заробітної плати, податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що є достатньою підставою для його звільнення відповідно до пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених підпунктами 3, 
		8 пункту 26 контракту. Роботодавцем дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 та не порушено його трудових прав. Доказів підтвердження незаконності його звільнення позивач не надав. 
		Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, то суд вказав, що Державне управління справами не є суб`єктом нарахування та виплати такої плати, оскільки нараховується за рахунок частки доходу, одержаного Центром, який є юридичною особою, у результаті його господарської діяльності. Також відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3 % та інфляційних витрат, оскільки такі вимоги є похідними від основної вимоги.
		Крім того, з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 не пропущено строк звернення до суду з указаним позовом. Судом першої інстанції помилково застосовано статтю 267 ЦК України, так як строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, не є строками позовної давності, що регулює ЦК України. При цьому посилався на відповідну практику Верховного Суду. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пшенишна В. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 . 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В., з підстав, передбачених пунктами 1, 3, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2025 року справу за позовом 
		ОСОБА_1 до Державного управління справами, третя особа - керівник управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущак І. М., про поновлення на роботі, стягнення нарахованих, але не виплачених коштів та середнього заробітку за час вимушеного прогулупризначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши статтю 20 Закону України «Про оплату праці», пункт 18 контракту, укладеного між позивачем та відповідачем, дійшов помилкового висновку про те, що Державне управління справами не є суб`єктом нарахування та оплати заробітної плати. Вважає, що судом першої інстанції було правильно визначено, що саме Державне управління справами виступило роботодавцем, уклало контракт про прийняття на роботу, 
		а Центр був лише місцем роботи позивача.
		Позивач постійно повідомляв відповідача про наявність заборгованості із заробітної плати працівникам та зростання кредиторської заборгованості, про їх причини. Вирішення вказаних питань, неможливо було вирішити без погодження з відповідачем на отримання кредитних коштів, яке відповідач не надав.
		Також представник позивача зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного розуміння терміну «Роботодавець», чи тотожне воно особі, яка має зобов`язання по виплаті заробітної плати, чи особі, з якою укладено трудовий договір (контракт), враховуючи норми статті 21 КЗпП України, пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» від 19 березня 1994 року № 170, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці».
		Враховуючи наведене, представник позивача вважала, що звільнення 
		 ОСОБА_1 відбулось з порушенням норм трудового законодавства, посилаючись на практику Верховного Суду. 
		Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
		У грудні 2024 року від Державного управління справами подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що відповідно до пункту 18 контракту, укладеного між ними та позивачем, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного Центром у результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівнику посадового окладу і фактично відпрацьованого часу. Відповідно до норм законодавства України саме на Державне управління справами, як орган управління майном Центру, покладено обов`язок щодо призначення на посаду керівника такого центру шляхом укладення з ним контракту. Проте, ні статутом Центру, ні контрактом 
		не передбачено обов`язку Державного управління справами нараховувати та виплачувати заробітну плату позивачу, оскільки така плата нараховується за рахунок частки доходу, отриманого центром, у результаті його господарської діяльності. З вказаними положеннями позивач погодився, підписавши контракт. Крім того, позивач не перебував у штаті Державного управління справами, облік його трудової діяльності відповідач не вів, трудова книжка ОСОБА_1 зберігалася у Центрі, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи. Вважають, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		16 січня 2003 року Кабінетом Міністрів України прийнято «Про передачу Культурного центру України у м. москві в управління Державному управлінню справами» № 32.
		Розпорядженням керівника Державного управління справами від 31 березня 2003 року № 153 затверджено статут Культурного центру України в москві.
		Указом Президента України «Про надання культурному центру України у 
		м. москві статусу національного» від 08 лютого 2010 року № 140 культурному центру України у м. москві надано статус національного, і центр перейменовано в національний культурний центр України у м. москві.
		Відповідно до статуту Національного культурного центру України в москві, затвердженим розпорядженням керівника Державного управління справами 
		від 17 листопада 2016 року № 301, Національний культурний центр України у 
		м. москві - некомерційна організація в формі приватної установи, діяльність якої спрямована на досягнення соціальних і культурних результатів, визначених статутом, і не має на меті отримання прибутку та його розподілу між учасниками (том 1, а. с. 72-83).
		Національний культурний центр України у м. москві здійснює свою діяльність під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в російській федерації та Міністерства культури і мистецтв України, як передбачено статтею 2 Угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом російської федерації про заснування та умови діяльності інформаційно-культурних центрів 
		від 27 лютого 1998 року.
		25 липня 2017 року між Державним управлінням справами (орган управління майном) та ОСОБА_1 укладено контракт № 07.6-2-39 про те, що 
		ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора Центру 
		(том 1, а. с. 59-67) (далі - контракт).
		Розпорядженням керівника Державного управління справами від 25 липня 
		2017 року № 21-П за результатами конкурсного відбору, проведеного відповідно до Закону України «Про культуру», генеральним директором Центром строком на п`ять років призначено ОСОБА_1 та укладено з ним контракт від 25 липня 2017 року.
		Пунктом 1 контракту визначено, що керівник зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію Центру здійснювати поточне управління Центром, забезпечувати статутну діяльність Центру, ефективне використання і збереження закріпленого за Центром державного майна.
		Керівник здійснює здійснення поточного керівництва Центром, організації його виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності відповідно до мети та предмету діяльності Центру, а також забезпечення виконання завдань Центру, передбачених законодавством, статутом Центру та цим контрактом (пункт 6 контракту від 25 липня 2017 року).
		Згідно з пунктом 6 контракту керівник здійснює поточне керівництво Центром, організації його виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності відповідно до мети та предмету діяльності Центру, а також забезпечення виконання завдань Центру, передбачених законодавством, статутом Центру та цим контрактом.
		За змістом пункту 14 контракту керівник має право діяти від імені Центру, укладати господарські та інші угоди з урахуванням обмежень, передбачених законодавством України, документами Органу управління майном, статутом Центру та цим контрактом.
		Пунктом 4.3 Статуту Центру визначено, що згідно із законодавством з Державного бюджету України Центру може надаватися фінансова підтримка (допомога) і можуть виплачуватися витрати на проведення Центром заходів у сфері культури і мистецтв (далі - Статут).
		Для часткового відшкодування витрат Центр має право надавати платні послуги згідно із цим статутом і чинним законодавством (пункт 4.4 Статуту).
		Центр користується майном, переданим йому Органом управління майном, 
		а також отриманими коштами відповідно до чинного законодавства, статутної мети та предмета діяльності (пункт 5.3 Статуту).
		Центр має право відчужувати, надавати в оренду основні фонди, списувати матеріальні активи, а також необоротні матеріальні активи, отримувати кредити виключно за попереднім письмовим погодженням з Органом управління майном та відповідно до чинного законодавства (пункт 5.4 Статуту).
		Згідно з пунктом 9.1 Статуту культурно-інформаційна діяльність Центру здійснюється на некомерційній основі. Для часткового відшкодування витрат Центр має право: надавати платні послуги, стягувати плату за відвідування заходів, які він проводить, за навчання на курсах української мови та інші види якості, не заборонені чинним законодавством російської федерації; здійснювати роздрібну торгівлю періодичними виданнями, каталогами, програмами, книгами, картинами і репродукціями, сувенірною продукцією, пластинками, компакт-дисками, іншою аудіо- та відеопродукцією незалежно від способу запису інформації, а також іншими предметами (товарами), безпосередньо пов`язаними з діяльністю Центру та проведеними ним заходами, за умови, що перелічені предмети (товари) не будуть продаватися Центром через торговельну мережу російської федерації та будуть дотримані правила торговельної діяльності та законодавство російської федерації, у тому числі про інтелектуальну власність; утримувати для обслуговування відвідувачів Центру книжкові магазини, ресторани, кафе, кафетерії та сувенірні кіоски, а також житловий комплекс для тимчасового проживання гостей Центру і стягувати за проживання плату, розмір якої затверджується Органом управління майном.
		Відповідно до пункту 9.2 Статуту за погодженням з Органом управління майном Центр покриває свої витрати за рахунок: зборів від продажу квитків на видовищні заходи та інші надані Центром платні послуги; надходжень від фізичних та юридичних осіб за договорами на проведення робіт і надання послуг, у тому числі за оренду приміщень та майна, переданого Центру в оперативне управління; добровільних внесків, благодійних пожертв, подарунків, субсидій; відсотків від вкладів у банки; інших надходжень, не заборонених чинним законодавством.
		Чистий фінансовий результат (прибуток), який залишається після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, витрат на плату праці, відсотків за банківськими кредитами, податків та інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів, використовується Центром у порядку, затвердженому фінансовим планом, та згідно із чинним законодавством (пункт 9.3 Статуту).
		Генеральний директор несе відповідальність за результати діяльності Центру, виконання розпоряджень Органу управління майном, виконання фінансових планів, дотримання чинного законодавства (пункт 8.7 Статуту).
		Генеральний директор несе персональну відповідальність за сплату Центром передбачених законодавством податків та інших обов`язкових платежів (пункт 8.9 Статуту).
		Таким чином для часткового покриття витрат, зокрема на сплату податків, заробітної плати працівників та інших обов`язкових платежів, Центр має право надавати платні послуги та здійснювати визначену Статутом діяльність, для забезпечення організації якої керівник центру відповідно до контракту та Статуту наділений повноваженнями щодо організації виробничо-господарської діяльності Центру (надавати в оренду основні фонди, укладати господарські та інші угоди, 
		та ін.).
		Розпорядженням керівника Державного управління справами Лисого І. 
		від 26 січня 2021 року № 08-П звільнено ОСОБА_1 27 січня 2021 року з посади генерального директора Центру згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених підпунктами 3, 8 пункту 26 контракту від 25 липня 
		2017 року № 07.6-2-39. Підстава: доповідна записка керівника управління культурно-мистецького та природно-заповідного фонду Державного управління справами Іванущака І. М. від 12 січня 2021 року № 02/10/2/21 (том 1, а. с. 10).
		 
		2.    Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В. задоволенню не підлягає. 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Щодо підстав звільнення 
		Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
		Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
		Відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, підстави, передбачені контрактом.
		У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц (провадження № 61-3492св18) викладено правовий висновок про те, що відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
		Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
		У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 757/16855/20 (провадження № 61-5153св21) зазначено, що, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, роботодавець визначив розірвання контракту з позивачем - пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених підпунктами 3, 8 пункту 26 контракту.
		Підпунктом в) пункту 25 контракту від 25 липня 2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем, визначено, що цей контракт припиняється до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 26, 27 цього контракту.
		Відповідно до підпункту 3 пункту 26 контракту керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління майном до закінчення терміну його дії у разі невиконання Центром зобов`язань перед бюджетом та Пенсійним фондом щодо сплати податків, зборів та обов`язкових платежів, страхових внесків, а також невиконання Центром зобов`язань щодо виплати заробітної плати працівникам чи недотримання графіка погашення заборгованості із заробітної плати;
		Згідно з підпунктом 8 пункту 26 контракту керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Органу управління майном до закінчення терміну його дії у разі допущення зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості.
		Відповідно до інформації про стан заборгованості Центру з виплати заробітної плати станом на 18 грудня 2020 року сума заборгованої становила 1 058 528 грн 60 коп., у тому числі прострочена заборгованість 845 900 грн 17 коп. 
		(том 1, а. с. 128).
		Згідно з інформацією про стан заборгованості Центру зі сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів станом на 18 грудня 2020 року становила 
		655 805 грн 80 коп. (том 1, а. с. 127).
		Кредиторська заборгованість Центру станом на 18 грудня 2020 року становила 821 093 грн 30 коп., у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 585 559 грн 10 коп. (том 1 , а. с. 126).
		Дебіторська заборгованість Центру станом на 18 грудня 2020 року становила 
		8 160 160 грн 90 коп., у тому числі прострочена заборгованість 7 414 108 грн 
		20 коп. (том 1, а. с.).
		Сума коштів на банківських рахунках Центру станом на 01 грудня 2020 року становила 7 900 грн (том 1, а. с.).
		Підставою для звільнення позивача у розпорядженніДержавного управління справами зазначено невиконання Центру, керівником якої був ОСОБА_1 , зобов`язань стосовно виплати заробітної плати працівникам, а також допущенням зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , який був керівником Центру, звільнено з роботи на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України за невиконання умов трудового контракту, передбачених підпунктами 3, 8 пункту 26, а саме заборгованостізаробітної плати працівникам та зростання обсягів простроченої кредиторської заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність з боку роботодавця порушень трудового законодавства.
		При цьому судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що позивачем 
		не надано доказів того, що через складний фінансовий стан, що виник внаслідок пандемії коронавірусу COVID-19, з метою розв`язання проблеми він звертався до свого органу управління - Державного управління справами із листом про надання Центру безвідсоткової позики для виплати працівникам заробітної плати та сплати інших обов`язкових платежів, а Державне управління справами дозволу не надало, що спричинило виникнення заборгованості. Також не надано доказів, що ОСОБА_1 на виконання своїх обов`язків, передбачених контрактом, вчиняв дії щодо організації визначеної статутом діяльності Центру для покриття відповідних витрат.
		Верховний Суд звертає увагу, що, укладаючи контракт, позивач погодився з його умовами, в тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.
		Таку позицію підтримав Конституційний Суд України, який у своєму Рішенні 
		від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 усправі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться у Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися не вигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.
		Верховний Суд України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі 
		№ 757/42262/15-ц вказав, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, а його розірвання з підстав, передбачених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не 
		є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.
		Такі висновки Верховного Суду України підтримав Верховний Суд у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 170/226/16-ц (провадження № 61-773св17), 
		від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18 (провадження № 61-47942св18), 
		від 09 липня 2021 року у справі № 382/1820/18 (провадження № 61-19828св19) та вказав, що звільнення на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту, а тому відсутня необхідність встановлення обставин, які передбачені главою Х КЗпП України.
		Вищенаведені норми матеріального права, практика Верховного Суду спростовують доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної В. В. щодо відсутності правових підстав звільнення, а тому такі доводи є необґрунтованими.
		Щодо стягнення заборгованості по заробітній платі. 
		Національний культурний центр України у м. москві засновано на підставі Угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом російської федерації про заснування та умови діяльності інформаційно-культурних центрів, яку підписано 27 лютого 
		1998 року та ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом російської федерації про заснування та умови діяльності інформаційно-культурних центрі». Центр здійснює свою діяльність під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в російській федерації та Міністерства культури і мистецтв України.
		Основною метою і предметом діяльності Центру, відповідно до його статуту, 
		є розвиток культурних зав`язків між Україною, російською федерацією та іншими країнами, проведення суспільно-культурних закладів, популяризація української культури й духовності в російській федерації, ознайомлення громадськості російської федерації з історією та культурою України, проведення концертної діяльності тощо.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про культуру» заклад культури - юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності 
		у сфері культури; заклад освіти сфери культури - юридична особа, що забезпечує здобуття мистецької освіти та/або підготовку кадрів у сферах культури та мистецтв.
		Відповідно до статті 21 Закону України «Про культуру» керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу.
		Пунктом 18 Контракту встановлено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного Центром у результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених Керівнику посадового окладу і фактично відпрацьованого часу.
		Відповідно до статті 20 Закону України «Про оплату праці» оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту.
		Відповідно до пункту 18 контракту, додаткової угоди до контракту за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного Центром у результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівнику посадового окладу і фактично відпрацьованого часу (том 1, а. с. 62, 68).
		У пункті 4.3 Статуту згідно із законодавством з Державного бюджету України Центру може надаватися фінансова підтримка (допомога) і можуть оплачуватися витрати на проведення Центром заходів у сфері культури і мистецтв. Відповідно до пункту 4.5 Статуту Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, у тому числі в іноземній валюті, у банках російської федерації та України, печатку, штамп, бланки, фірмовий знак та інші реквізити 
		(том 1, а. с. 76, 77).
		Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Державне управління справами не є суб`єктом нарахування та оплати заробітної плати, оскільки така заробітна плата нараховується за рахунок частки доходу, одержаного Центром, який є юридичною особою, у результаті його господарської діяльності, а тому позов ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості із заробітної плати пред`явлено до неналежного відповідача. Позовні вимоги 
		у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3 % річних, інфляційні витрати є похідними від інших позовних вимог, вони також задоволенню не підлягають.
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду від 07 грудня 
		2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 
		(провадження № 61-6090св23)).
		Верховний Суд погоджується із висновком апеляційної інстанції про те, що вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі стосуються прав та обов`язків Центру як особи, за рахунок якої можливо задовольнити ці позовні вимоги, оскільки оплата праці керівника здійснювалася самим Центром, у штаті якого перебував ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою про доходи за 2020 рік, виданою Центром (том 1, а. с. 22).
		Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність постанови суду апеляційної інстанції не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів 
		є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених 
		у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не встановив.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишної Вікторії Вікторівни залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                            І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...