Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/12963/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: 61-17328ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 643/12963/23
		провадження № 61-17328св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Харківська міська рада, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року у складі судді Скотаря А. Ю. та постанову Харківськогоапеляційного суду від 21 листопада 2024 рокуу складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Маміної О. В., Яцини В. Б.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем та визнання права власності у порядку спадкування за законом.
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру, загальною площею 48,4 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 Інших спадкоємців, крім неї, після смерті матері - ОСОБА_2 немає.
		У липні 2023 року з метою оформлення спадщини вона звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кравченко Н. С., проте останній постановою від 26 липня 2023 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність особи (спадкоємця), місце проживання якого зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
		Позивачка зазначала, що до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вона разом із матір`ю - ОСОБА_2 мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , хоча остання була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України вона разом із матір`ю були вимушені переїхати до іншого місця проживання, а саме до м. Львова, де оселилися за адресою: АДРЕСА_3 . За вказаною адресою вона та ОСОБА_2 стали на облік, як внутрішньо переміщені особи. У подальшому з метою поліпшення умов проживання вони переїхали та уклали договір оренди заь адресою: АДРЕСА_4 . Оскільки вона постійно проживала разом з матір`ю на час її смерті, тому вважала, що є такою, що прийняла спадщину.
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
		 - встановити факт її постійного проживання разом зі спадкодавцем -     ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 .
		 - визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції.
		Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_4 . 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 48,4 кв. м, житловою площею 27,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що     ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, а саме дочкою померлої -  ОСОБА_2 , після смерті  ІНФОРМАЦІЯ_1 якої прийняла спадщину, оскільки на час смерті матері проживала разом із нею, що підтверджується належними і допустимими доказами. 
		У травні 2024 року представник Харківської міської ради Василенко І. Ю. звернувся до Московського районного суду м. Харкова із заявою про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року.
		Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 06 червня 2024 року заяву представника Харківської міської ради Василенка І. Ю. про перегляд заочного рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем та визнання права власності у порядку спадкування за законом залишено без задоволення.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року залишено без змін. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що  ОСОБА_1 , доглядаючи матір, постійно проживала разом із нею на момент відкриття спадщини, є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, дійшов правильного висновку про задоволення вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно.
		Доводи відповідача про те, що  ОСОБА_1 мала б звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не заслуговують на уваги, оскільки вказані вимоги ґрунтуються на інших підставах, ніж зазначала позивачка. Обґрунтовуючи позов,  ОСОБА_1 , посилалася на те, що спадщина була нею фактично прийнята, оскільки на час смерті її матері вона фактично проживала разом з нею, що підтверджується відповідними доказами. Вказані обставини відповідачем не спростовано і доказів того, що позивачка фактично мешкала за іншою адресою, окремо від спадкодавця, суду не надано. Посилання відповідача на те, що на час смерті спадкодавця позивачка була зареєстрована за іншою адресою, а тому не може претендувати на спадщину, є безпідставними, оскільки положення частини третьої статті 1268 ЦК України не ставить місце фактичного проживання спадкоємця в залежність від місця її реєстрації, а тому реєстрації позивачки за іншою адресою, відмінною від місця відкриття спадщини, не свідчить про необґрунтованість позову.
		Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі Харківська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовити. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду м. Харкова.У задоволенні клопотання Харківської міської ради про зупинення виконання (дії) судових рішень відмовлено. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем та визнання права власності у порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою Харківської міської ради на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року призначено до судового розгляду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга Харківської міської ради мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що позивачкою не надано належних й допустимих доказів для встановлення факту постійного спільного проживання з матір`ю на час її смерті, а показання свідків    не можуть бути єдиною підставою для встановлення цього факту. Позивачка та її матір -  ОСОБА_2 на час смерті останньої  ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживали разом, оскільки були зареєстровані за різними адресами. 
		Судами попередніх інстанцій не з`ясовано, чи перебувала  ОСОБА_2 станом на 10 листопада 2022 року у зареєстрованому шлюбі, а позивачка відповідних доказів суду не надала. 
		Визнаючи право власності за позивачкою на спадкове майно, суди попередніх інстанцій не врахували, що такий спосіб захисту є винятковим, оскільки перешкод для оформлення права на спадщину у цьому випадку для позивачки немає. 
		Позивачка не обґрунтовувала пропущений нею шестимісячний строк для звернення до нотаріальної контори або нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини, а також не зазначала, що унеможливило подання такої заяви у встановлені законом строки. 
		Крім того, судами не враховано, що встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем є передусім питанням доведення обставин, що входять до предмета доказування у справі, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, а зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке встановлення не є необхідним. 
		Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на касаційну скаргу Харківської міської ради, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, а саме дочкою померлої -  ОСОБА_2 , після смерті  ІНФОРМАЦІЯ_1 якої прийняла спадщину, оскільки на час смерті матері проживала разом із нею, що підтверджується належними і допустимими доказами. Саме Харківською міською радою, яка має намір звернутися до суду з вимогою про визнання спадщини відумерлою, не визнається право позивачки на спадкове майно, тому обраний нею спосіб захисту відповідає вимогам закону. Посилання Харківської міської ради на пропуск позивачкою шестимісячного строку для звернення до нотаріальної контори         або нотаріуса із заявою про прийняття спадщини є безпідставними, оскільки позивачки з вимогами про визнання поважними причини пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини та надання додаткового строку для звернення до нотаріуса з відповідною заявою не зверталася, а просила встановити факт спільного проживання разом зі спадкодавцем на час її смерті. Суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі обставини справи та дійшли правильного висновку про задоволення позову про встановлення факту спільного проживання позивачки разом з матір`ю на час її смерті та визнання права власності на спадкове майно за позивачкою у зв`язку з його невизнанням Харківською міською радою. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 49).
		ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 12, 35).
		У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 разом із матір`ю - ОСОБА_2 переїхали до іншого місця проживання, а саме до м. Львова, де оселилися за адресою: АДРЕСА_3 . За цією адресою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали на облік, як внутрішньо переміщені особи (т. 1, а. с. 35, 43).
		Згодом ОСОБА_1 разом із матір`ю - ОСОБА_2 переїхали для подальшого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується договором оренди квартири (житлового приміщення) від 30 квітня 2022 року, актом про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 10 серпня 2023 року, викликами медичних працівників для надання невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 14-31, 45-47, 68).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11 листопада 2022 року відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 6840 (т. 1, а. с. 48).
		Спадкову справу за № 64/2023 (номер у Спадковому реєстрі № 70984485) після смерті ОСОБА_2 заведено 25 липня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_1 (доньки спадкодавця) про прийняття спадщини.
		Згідно з копії матеріалів спадкової справи № 64/2023, заведеної після смерті ОСОБА_2 , 25 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кравченко Н. С. із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що у реєстрі відсутня інформація про відкриті спадкові справи після померлої ОСОБА_2 . На час смерті ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 - за адресою: АДРЕСА_2 . Спадщина складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частка якої належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 березня 2005 року, а інша 1/2 частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 вересня 2019 року. Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кравченко Н. С. від 26 липня 2023 року № 181 ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність осіб, місце проживання яких було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем - ОСОБА_2 на час відкриття спадщини (т. 1, а. с. 115-129).
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		Звертаючись до суду із цим позовом,  ОСОБА_1 просила встановити факт постійного її проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем -  ОСОБА_2 .
		Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
		Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, провадження № 61-39308св18; від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц, провадження № 61-5777св20; від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, провадження № 61-6290св20; від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, провадження № 61-15380св20; від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19, провадження № 61-3620св21; від 19 квітня 2023 року у справі № 2-516/2007, провадження № 61-11834св22.
		Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
		Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
		Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
		Позивачка, пред`являючи позов, вказувала, що не була зареєстрована разом зі спадкодавцем у спірній квартирі ( АДРЕСА_1 ), проте до дня її смерті проживала разом з нею, спочатку в її квартирі за адресою:  АДРЕСА_2 , а згодом у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у м. Львові, де вони стали на облік, як внутрішньо переміщені особи. 
		Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.
		Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18; від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження №61-2387св22; від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23, провадження № 61-10383св24.
		У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		На підтвердження постійного проживання разом зі спадкодавцем на час її смерті ОСОБА_1 з наданням відповідних доказів вказувала, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України вона разом із матір`ю - ОСОБА_2 переїхали до іншого місця проживання, а саме до м. Львова, де оселилися за адресою: АДРЕСА_3 . За цією адресою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали на облік, як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується відповідними довідками (т. 1, а. с. 35, 43).
		Згодом ОСОБА_1 разом із матір`ю - ОСОБА_2 переїхали для подальшого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується договором оренди квартири (житлового  приміщення) від 30 квітня 2022 року, актом про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 10 серпня 2023 року, а також викликами медичних працівників для надання невідкладної медичної допомоги ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 14-31, 45-47, 68).
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11 листопада 2022 року відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 6840 (т. 1, а. с. 48).
		Також судом у справі було допитано свідка  ОСОБА_7 , яка підтвердила факт постійного проживання позивачки разом зі спадкодавцем на час її смерті. 
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, а саме дочкою померлої - ОСОБА_2 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 якої прийняла спадщину, оскільки на час смерті матері проживала разом із нею, що підтверджується у своїй сукупності та взаємозв`язку належними і допустимими доказами. 
		Вказані обставини відповідачем не спростовано і доказів того, що позивачка фактично мешкала за іншою адресою, окремо від спадкодавця, суду не надано. Доводи відповідача на те, що на час смерті спадкодавця позивачка була зареєстрована за іншою адресою не спростовують висновки судових рішень, оскільки, як вірно вказали суди попередніх інстанцій, положення частини третьої статті 1268 ЦК України не ставить місце фактичного проживання спадкоємця в залежність від місця її реєстрації, а тому реєстрації позивачки за іншою адресою, відмінною від місця відкриття спадщини, не свідчить про необґрунтованість позову.
		Посилання касаційної скарги на те, що позивачка не обґрунтовувала пропущений нею шестимісячний строк для звернення до нотаріальної контори або нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини не заслуговують на уваги, оскільки вказані вимоги ґрунтуються на інших підставах, ніж зазначала позивачка.
		Доводи касаційної скарги про те, що, визнаючи право власності за позивачкою на спадкове майно, суди попередніх інстанцій не врахували, що такий спосіб захисту є винятковим, оскільки перешкод для оформлення права на спадщину у цьому випадку для позивачки не існують, є безпідставними, оскільки саме Харківською міською радою не визнається права власності позивачки на спадкове майно, що підтверджується ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2023 року у справі № 643/8497/23, якою заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Харківська міська рада, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, згідно з якою суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
		Щодо посилань касаційної скарги на те, що при заявленні вимоги про право власності в порядку спадкування вимога про встановлення факту підлягають з`ясуванню і зазначаються в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення, то колегія суддів зазначає таке.  
		З правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15, провадження № 14-22цс20; від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16, провадження № 14-70цс22, слідує, що відмова у позові через незаявлення вимог про встановлення вказаного факту не є підставою для відмови у позові про право власності (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 642/4502/17, провадження № 61-14982св23). У справі, яка Верховним Судом переглядається, заявлені вимоги про встановлення юридичного факту з`ясовані, оцінені, як у мотивувальній частині, так і резолютивній частині судового рішення, що не є порушенням вимог закону. 
		Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. При цьому переважна більшість цих доводів в основному зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
		Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
		Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                      Б. І. Гулько
		 
		                                                                                      Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...