Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/6558/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 06.03.2025. Зареєстровано: 07.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2025.
Дата набрання законної сили: 29.04.2025
Результат оскарження 29.04.2025 Третій апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		06 березня 2025 року Справа № 280/6558/24  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ), представник позивачки  адвокат Попов Артем Олегович ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі  позивачка, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі  відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:
		визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
		зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні з розрахунку 359 грн. 54 коп. у день з 30.11.2021 по 30.05.2022 терміном 181 календарних днів складає 65076 грн. 74 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
		Крім того, просить відкрити спрощене позовне провадження.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року по справі №520/3976/22 було зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 та за період з 01.01.2021 по 29.11.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021. Відповідач 25.06.2024 виконав рішення суду та виплатив грошові кошти у розмірі  47790 грн. 03 коп. Позивач вважає, що має право на виплату середньомісячного заробітку за час затримки виплати, за період з 30.11.2021 по 30.05.2022 (шість місяців) в сумі 65076,74 грн. (359,54 грн. * 181 день). Просить суд задовольнити позовні вимоги.
		17.07.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позов (вх.№33171). У відзиві зазначено, що відносини військової служби (трудові відносини) з позивачем припинені 29.11.2021. Затримка виплат боргу за рішенням суду не має жодного відношення до розрахунків по заробітній платі та, тим більше, не є втратою частини доходу з врахуванням фактичного припинення трудових відносин. Також, з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 8,5% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів  47790,03 грн., 8,5% річних від цієї суми становитиме 4062,15 грн., тобто 11,13 грн. за день затримки розрахунку (4062,15:365). Враховуючи загальний період затримки розрахунку з дня звільнення відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України не більше 6 місяців - 180 діб, приблизний розмір компенсації може становити 2003,25 грн. (11,13х180). Отже, з огляду на розмір цієї заборгованості, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі, яка розрахована із урахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по останній день порушення розрахунку з позивачем та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні. Просить суд повернути позов без розгляду.
		17.07.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшов відзив на позов.
		Ухвалою від 22.07.2024 позов був залишений без руху, позивачці наданий строк для усунення недоліків позову.
		01.08.2024 від позивачки до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.
		Ухвалою від 06.08.2024 у справі відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справи призначений без виклику (повідомлення) сторін.
		Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
		У період з 28 серпня 2018 року по 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
		Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2021 року №245 позивачку виключено зі списків особового складу.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року №520/3976/22 було:
		Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
		Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 29.11.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
		Зазначене рішення набрало законної сили 07.09.2023.
		25.06.2024 на виконання вказаного рішення, відповідачем виплачена заборгованість у розмірі 47790 грн. 03 коп.
		У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивачка вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ).
		Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
		У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
		Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
		Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
		Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
		Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Також у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
		У цій справі позивачка у зв`язку з порушенням відповідачем її права на належне грошове забезпечення військовослужбовця за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 та за період з 01.01.2021 по 29.11.2021, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року у справі №520/3976/22, просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		При цьому, ВЧ НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок із позивачкою щодо виконання рішення №520/3976/22 поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
		Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.
		Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).
		Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
		Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
		Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
		Оскільки остаточний розрахунок із позивачкою, у зв`язку із звільненням, проведено 25.06.2024, а не при виключенні останньої із списків ВЧ НОМЕР_1 - 29.11.2021, то строк затримки розрахунку при виплаті грошового забезпечення складає період з 29.11.2021 по 25.06.2024.
		Разом з тим, враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
		Відповідно до картки особового рахунку позивача, сума нарахованої заробітної плати позивача за вересень 2021 року та жовтень 2021 року (останні два календарних місяці, що передували звільненню) складає 21932,06 грн., а отже середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням складав 359,54 грн., виходячи з розрахунку 21932,06 грн. : 61 день = 359,54 грн.
		Отже, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку становить 65076,74 грн. (середньоденний заробіток 359,54 грн х 181 календарні дні).
		При цьому суд зазначає, що враховуючи поточну редакцію норми ст. 117 КЗпП України до спірних правовідносин не може бути застосована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, заснована на попередній редакції норми статті 117 КЗпП України.
		Щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з утриманням ПДФО, суд зазначає наступне.
		Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби регламентовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок № 44).
		Згідно пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
		Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
		Отже, Порядок №44 розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Позивачка набула право на виплату середнього грошового забезпечення за період несвоєчасного розрахунку при звільненні, а не у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
		Суд зауважує, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
		Отже, під час виплати позивачці середнього грошового забезпечення за період несвоєчасного розрахунку при звільненні Порядок №44 застосуванню не підлягає.
		Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		З урахуванням обставин даної справи, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є стягнення суми середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а не зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку суму. Відтак, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача.
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
		Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ), представник позивачки  адвокат Попов Артем Олегович ( АДРЕСА_2 ), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 65076,74 грн. (шістдесят п`ять тисяч сімдесят шість гривень 74 копійки) з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
		В задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривен 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 . 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення у повному обсязі складено та підписано 06 березня 2025 року.
		 
		 
		СуддяР.В. Кисіль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...