Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/5786/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 06.03.2025. Зареєстровано: 07.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2025.
Дата набрання законної сили: 06.03.2025
Номер судового провадження: К/990/17727/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 260/5786/23
		адміністративне провадження № К/990/17727/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		cудді-доповідача - Радишевської  О.Р.,
		суддів - Мацедонської  В.Е., Смоковича  М.І.,
		розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження адміністративну справу №  260/5786/23
		за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення компенсації, провадження в якій відкрито,
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2023, ухвалене суддею Плехановою  З.Б., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Матковської  З.М., суддів Довгої  О.І., Кузьмича  С.М.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1.           ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) з вимогами: 
		-          стягнути компенсацію при звільненні за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період з 11.01.2020 по 09.08.2021;
		-          стягнути середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 11.01.2020 по день прийняття рішення судом.
		2.          На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач при звільненні не виплатив йому грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та стягнення з нього середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		3.          Наказом Міністерства юстиції України від 21.04.2017 №  1522/к «Про призначення» ОСОБА_1 з 21.04.2017 призначено на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області як переможця конкурсу.
		4.          Наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №3974/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 26.12.2019.
		5.          Наказом Міністерства юстиції України від 20.12.2019 №  3974/к змінено дату звільнення на 11.01.2020.
		6.          Наказом Міністерства юстиції України від 04.08.2021 №  1842/к на виконання судових рішень у справі №260/261/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 11.01.2020. 
		7.          З наказом Міністерства юстиції України від 04.08.2021 №  1842/к позивача ознайомлено 09.08.2021.
		8.          09.08.2021 позивач подав державному секретарю Міністерства юстиції України заяву про звільнення з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за згодою сторін з 09.08.2021. Цією ж заявою позивач повідомив, що станом на день поновлення на вказаній посаді працює на іншій роботі, у зв`язку з чим просив не вживати заходів щодо його звільнення за прогул.
		9.          Наказом Міністерства юстиції України від 16.08.2021 №1951/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області з 09.08.2021 за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення з припиненням державної служби відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». 
		10.          Копію наказу надіслано позивачу поштою за місцем проживання позивача, яке було зазначено в його особовій справі, та в електронній формі за допомогою месенджера Viber.
		11.          20.06.2023 позивач направив Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України заяву з вимогою надати повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні, та повідомити причини ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки.
		12.          У відповідь на вказану заяву Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України повідомило, що нарахування та виплата грошових сум при звільненні ОСОБА_1 не здійснювалася. Відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі №  260/261/20 ОСОБА_1 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 98  937,72  грн з вирахуванням податків та обов`язкових платежів.
		13.          Уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому під час звільнення компенсації за невикористані дні відпустки, позивач звернувся до суду.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		14.          Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024, позов задоволено частково: стягнуто із Західного міжрегіонального управління юстиції на користь ОСОБА_1 компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки при звільненні за період з 11.01.2020 по 09.08.2021. У задоволенні інших вимог відмовлено.
		15.          Задовольняючи вимоги позивача, які стосувалися стягнення компенсації за невикористані дні відпусток, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до стажу, який дає право на щорічну відпустку, крім часу фактичної роботи, включається і час, протягом якого працівник фактично не працював, але за ним, згідно із законодавством, зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
		16.          Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивача було звільнено 11.01.2020, а потім - 04.08.2021 - поновлено на попередній роботі на виконання рішення суду у справі №  260/261/20 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згодом - 09.08.2021 позивача було знову звільнено з роботи на підставі його заяви. Посилаючись на вказані обставини, суди попередніх інстанцій зазначили, що період з 11.01.2020 по 09.08.2021 зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, невикористані дні якої компенсуються роботодавцем при звільненні.
		17.          Установивши, що відповідач не обчислював і не виплачував позивачеві компенсацію за вказаний період, суди попередніх інстанцій погодилися з вимогами позивача про необхідність стягнення її в судовому порядку.
		18.          Водночас суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку на підставі положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з несвоєчасною виплатою компенсації невикористаних днів відпустки за період з 11.01.2020 по 09.08.2021.
		19.          Суди попередніх інстанцій зазначили, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність настає за умови невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас статтею 116 КЗпП України передбачено, що працівникам, які в день звільнення не працювали, виплата всіх сум, що належать їм від підприємства, установи, організації, провадиться не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		20.          У цьому контексті суди попередніх інстанцій з`ясували, що позивач у день звільнення не працював і не пред`являв відповідачеві вимоги про розрахунок, а тому дійшли висновку, що й умов для виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні не настало.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції
		21.          07.05.2024 від позивача до Суду надійшла касаційна скарга, у якій позивач просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		22.          Ухвалою Суду від 28.05.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
		23.          За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій застосували статті 116 і 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.02.2024 у справі №240/23771/21; від 21.03.2023 у справі №640/11699/21; від 11.04.2023 у справі №640/19047/21; від 29.06.2023 у справі №640/13028/21; від 27.07.2023 у справі №420/436/22; від 30.11.2023 у справі №640/22951/21; від 30.04.2020 у справі №140/2006/19; від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020; від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а; від 11.08.2021 у справі №640/9375/20; від 09.02.2023 у справі №620/2338/20; від 21.02.2023 у справі №910/6968/16; від 07.02.2022 у справі №759/1933/20, від 11.08.2021 у справі №640/9375/20, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц.
		24.          Позивач уважає, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи вимоги в частині стягнення компенсації невикористаних днів відпустки, не врахували викладених у вказаних постановах висновків щодо необхідності визначити конкретної суми відшкодування.
		25.          У частині, що стосується вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у задоволенні яких було відмовлено, то позивач зазначав, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтувалися на тому, що позивачем не заявлялася вимога про розрахунок, а тому в спірних правовідносинах і не було затримки розрахунку як умови до застосування статті 117 КЗпП України.
		26.          На думку позивача, такі мотиви судів попередніх інстанцій суперечать викладеним у вказаних постановах Верховного Суду висновкам, відповідно до яких підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування є невиплата з вини роботодавця всіх сум, які належать працівникові при звільненні.
		27.          Позивач зазначає, що Верховний Суд сформував сталу і послідовну практику про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівникові заробітної плати, одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) заробітної плати.
		28.          Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що справи, на які позивач посилається як на приклад неправильного застосування норм матеріального права, є неподібними до цієї справи.
		29.          Зокрема, на відміну від указаних справ, у цій справі позивач на момент звільнення не працював і з вимогами про розрахунок у зв`язку із звільненням до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не звертався.
		30.          Посилаючись на вказані особливості спірних правовідносин, відповідач уважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
		V. Джерела права та акти їхнього застосування
		31.          Загальні умови і порядок надання відпусток визначені в Законі України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).
		32.          Відповідно до статті 9 Закону №504/96-ВР до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
		33.          Статтею 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		34.          Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		35.          У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
		36.          Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		37.          При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		VI. Позиція Верховного Суду
		38.          Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період вимушеного прогулу, у зв`язку з чим позивач також уважає, що має право на передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування.
		39.          У касаційній скарзі позивач, посилаючись на низку висновків Верховного Суду у спорах, пов`язаних із стягненням середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, наполягає на тому, що, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-от невиплату при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, що була несвоєчасно виплачена, так і самостійно обчислити середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку.
		40.          Як зазначає позивач, суди попередніх інстанцій констатували, що відповідач не виплатив йому компенсації за невикористані дні відпустки, проте розмір цієї компенсації не визначили і статтю 117 КЗпП України, яка покладає на роботодавця відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні до спірних правовідносин, не застосували.
		41.          В аспекті порушених у касаційній скарзі питань Суд має відповісти на питання про те, чи застосовні висновки Верховного Суду, на які посилається позивач як на підставу касаційної скарги до цієї справи, та чи відповідають їм висновки судів попередніх інстанцій.
		42.          В одній зі справ, судове рішення в якій позивач зазначив як приклад для порівняння, - у постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21 - Верховний Суд зазначив, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		43.          Установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористані дні відпустки), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		44.          Подібні висновки Верховний Суд викладав і в інших справах, наведених позивачем як приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 116 і 117 КЗпП України.
		45.          Отже, у вказаних постановах викладені загальні висновки щодо умов застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та стягнення з нього середнього заробітку, якими є невиплата належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
		46.          Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		47.          Суд зазначає, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за тотожних предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
		48.          У цьому контексті Суд зазначає, що в справах, наведених позивачем як приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку був висновок Суду про невиплату позивачам у день звільнення певних сум, зокрема і компенсації за невикористані дні відпустки (зокрема у справі №640/11699/21).
		49.          Водночас особливістю цієї справи, яка не притаманна справам, на які позивач посилається як на підставу касаційного оскарження, є те, що позивач у день звільнення не працював, адже за період вимушеного прогулу влаштувався на іншу роботу.
		50.          Застосування статей 116 і 117 КЗпП України з урахуванням вказаної особливості було предметом дослідження Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, який під час розгляду справи №  682/3060/16-ц усунув розбіжності, що виникли в судовій практиці, пов`язані із визначенням форми вимоги про розрахунок і моменту, з якого настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність у ситуації, коли розрахунок не проводився з працівником, який на день звільнення був відсутній на роботі.
		51.          У постанові від 27.01.2020 у справі №682/3060/16-ц Верховний суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід уважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлася). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
		52.          Аналогічним чином положення статей 116 і 117 КЗпП України у подібних до цієї справи правовідносинах розтлумачив і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі №  826/3284/18, зазначивши у пунктах 46 і 47 таке: 
		« 46. Касаційний суд не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що положення частини 1 статті 47 КЗпП України щодо проведення розрахунків з працівником у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, не передбачають додатково звернення за виплатою такого розрахунку. На переконання колегії суддів Верховного Суду, статтею 116 КЗпП України обов`язок роботодавця з проведення розрахунків з працівником, який у день звільнення не працював, поставлений в залежність від отримання від працівника відповідної вимоги, а тому наведені висновки апеляційного суду, за встановлених у справі обставин, суперечать приписам КЗпП України. Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд визнає обґрунтованими. Надання ж позивачем банківських реквізитів не може бути розцінено як вимога провести з нею розрахунок, оскільки така дія має інформаційний характер та не містить безпосередньо жодної вимоги. 
		47. Верховний Суд уважає правильним твердження суду першої інстанції про те, що період затримки виплати вихідної допомоги, за який позивачу має бути виплачена сума середнього заробітку, має обраховуватися від дати отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі разом з позовними матеріалами». 
		53.          Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що для цілей застосування статті 117 КЗпП України факт невиплати певних сум при звільненні має бути встановлений у взаємозв`язку з порушенням строків розрахунку, установленими у статті 116 КЗпП України, які відрізняються для працівників, які в день звільнення перебувають на роботі, та для працівників, які в день звільнення відсутні на роботі.
		54.          У першому випадку розрахунок має бути проведений у день звільнення. Водночас у випадку відсутності працівника на роботі у день звільнення розрахунок з ним може бути проведено не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		55.          За таких обставин у Суду відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду, на які позивач посилається як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі.
		56.          Проте, зазначаючи, що в спірних правовідносинах позивач не звертався до відповідача з вимогою про розрахунок, суди попередніх інстанцій не врахували, що в значенні статей 116 і 117 КЗпП України вимогою про розрахунок є, зокрема, і пред`явлення позову про стягнення сум, які належать працівникові до виплати від підприємства, установи, організації при звільненні.
		57.          З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність у спірних правовідносинах підстав для покладення на відповідача відповідальності за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.
		58.          Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору (зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №  140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №  520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №  120/313/20-а).
		59.          Так, у постанові від 30.04.2020 у справі №  140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
		60.          Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
		61.          Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі - Порядок №  100), середній заробіток за час вимушеного прогулу  /  затримки розрахунку визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість днів вимушеного прогулу  /  затримки розрахунку. Водночас середньоденна заробітна плата є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та кількості відпрацьованих днів у такому періоді (кількості днів, за які нараховувалася заробітна плата).
		62.          Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суди попередніх інстанцій не встановлювали розміру заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням, не обчислювали розмір середньоденної зарплати позивача та не з`ясовували періоду затримки розрахунку при звільненні.
		63.          Суд касаційної інстанції, виходячи з меж касаційного перегляду, передбачених статтею 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		64.          З урахуванням викладеного, Суд позбавлений можливості самостійно витребувати  /  дослідити довідку про заробітну плату позивача за два місяці перед звільненням та обчислити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку.
		65.          Суд також погоджується з доводами позивача про те, що, обираючи такий спосіб захисту порушеного права позивача як стягнення компенсації невикористаних днів щорічної основної відпустки, суд зобов`язаний визначити розмір такої компенсації, що в подальшому виключить необхідність повторного звернення до суду у випадку незгоди сторін і сумою компенсації і забезпечить ефективне відновлення права, за захистом якого звернувся позивач.
		66.          Аналогічні висновки Верховним Судом викладено, зокрема, у постанові від 30.11.2023 у справі №  640/22951/21 (пункти 29-32), на яку позивач посилався як на приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
		67.          Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		68.          Отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		69.          Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно визначити розмір компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; установити середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення позивача, а також визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.
		VII. Судові витрати
		70.          Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		71.          Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		72.          Касаційні скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		73.          Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2024 скасувати.
		74.          Справу №  260/5786/23 направити на новий судовий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
		75.          Судові витрати не розподіляються.
		76.          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                О.Р.  Радишевська
		 
		Судді:                                                                                                    В.Е.  Мацедонська
		 
		                                                                                                    М.І.  Смокович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...