Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/5643/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано судом: 06.03.2025. Зареєстровано: 07.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.03.2025.
Дата набрання законної сили: 06.03.2025
Номер судового провадження: К/990/51239/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 160/5643/23
		адміністративне провадження № К/990/51239/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Дашутіна І. В.,
		суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Білак С. В., Юрко І. В., Чабаненко С. В., у справі № 160/5643/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 грудня 2022 року про нарахування орендної плати з фізичних осіб:
		- № 2104408-2416-0403/4 - за 2018 рік у розмірі 78375,10 грн, 
		- № 2104408-2416-0403/3 - за 2019 рік у розмірі 89571,55 грн,
		- № 2104408-2416-0403/2 - за 2020 рік у розмірі 89571,55 грн,
		- № 2104408-2416-0403/1 - за 2021 рік у розмірі 90984,20 грн,
		- № 2104408-2416-0403 - за 2022 рік у розмірі 100082,62 грн.
		Позивач уважав, що йому нараховано надмірну суму орендної плати за земельну ділянку, адже у спірний період він самостійно декларував грошове зобов`язання згідно з умовами договору, а сума відповідних платежів не була нижчою, ніж це передбачено нормами податкового законодавства. При цьому у разі підвищення органом місцевого самоврядування ставки орендної плати такі зміни не вносять автоматично зміни до чинного договору оренди, а потребують взаємної згоди шляхом укладення додаткової угоди.
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 29 травня 2023 року задовольнив адміністративний позов. 
		Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції наголосив, що орган місцевого самоврядування не вніс за взаємною згодою з позивачем відповідні зміни до укладеного раніше договору, а тому до моменту зміни договору не діє вищий розмір орендної плати, встановлений рішенням, яке було прийнято після укладення договору.
		Окрім цього, місцевий суд дійшов висновку, що в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях не враховано належним чином суми, які позивач самостійно задекларував та сплатив у відповідні періоди.
		Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 30 жовтня 2024 року зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права та невірно надав оцінку обставинам справи.
		Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи установили:
		ОСОБА_1 перебуває на обліку в податковому органі як платник орендної плати за землю. У його користуванні знаходиться земельна ділянка площею 0,5132 га, розташована за адресою: м. Кам`янське, проїзд Західний, 1-Б, кадастровий номер 1210400000:01:022:0163, на підставі договору оренду земельної ділянки від 05 січня 2015 року № 13005, укладеного між позивачем та Дніпродзержинською міською радою.
		Згідно з пунктом 1.2 зазначеного Договору підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення Дніпродзержинської міської ради від 29 серпня 2014 року № 1092-54/VI.
		Строк дії Договору визначено пунктом 3.1, а саме - до 29 серпня 2024 року. При цьому, відповідно до пункту 3.3 Договору, його умови зберігають чинність протягом усього строку дії, за винятком випадків, коли після набуття чинності Договором законодавством встановлено інші правила, ніж передбачені Договором, а також випадків, передбачених пунктом 4.4 цього Договору.
		Пункт 4.1 Договору визначає розмір орендної плати - 35409,26 грн на рік без податку на додану вартість. У цьому ж пункті також визначено, що орендна плата визначається відповідно до рішення міської ради від 12 липня 2013 року № 842-38/VI «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинськ», а також статтею 288 Податкового кодексу України.
		Відповідно до пункту 4.2 обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
		Пунктом 4.3 визначено, що розмір орендної плати підлягає перерахуванню при зміні функціонального або цільового використання земельної ділянки. У пункті 4.4 Договору визначено також випадки, коли розмір орендної плати переглядається: серед іншого, у разі зміни розмірів земельного податку, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затвердженої нової нормативної грошової оцінки землі.
		За даними витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15 жовтня 2014 року № 1/04-3266, який надано відділом Держземагенства у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:01:022:0163 становить 1 180 308,68 грн.
		Рішенням Кам`янської міської ради від 22 червня 2018 року № 1105-25-VII "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" ставка податку за земельні ділянки з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, встановлена у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
		Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06 квітня 2021 року № 1731 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1210400000:01:022:0163 становить 2 274 605,04 грн.
		Нормативну грошову оцінку земельної ділянки визначено відповідно до зазначених вище витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку (2014 та 2021 років). Так, нормативна грошова оцінка за роками становить:
		у 2018 році - 2 239 288,73 грн (1 180 308,68 Ч 1.249 Ч 1.433 Ч 1.06);
		у 2019 році - 2 239 288,73 грн (1 180 308,68 Ч 1.249 Ч 1.433 Ч 1.06);
		у 2020 році - 2 239 288,73 грн (1 180 308,68 Ч 1.249 Ч 1.433 Ч 1.06);
		у 2021 році - 2 274 605,04 грн;
		у 2022 році - 2 502 065,54 грн (2 274 605,04 Ч 1.1).
		Де 1.249, 1.433, 1.06 та 1.1 - коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки.
		Головне управління ДПС у Дніпропетровській області 08 грудня 2022 року ухвалило податкові повідомлення-рішення про нарахування орендної плати з фізичних осіб:
		- № 2104408-2416-0403/4 - за 2018 рік у розмірі 78375,10 грн, 
		- № 2104408-2416-0403/3 - за 2019 рік у розмірі 89571,55 грн,
		- № 2104408-2416-0403/2 - за 2020 рік у розмірі 89571,55 грн,
		- № 2104408-2416-0403/1 - за 2021 рік у розмірі 90984,20 грн,
		- № 2104408-2416-0403 - за 2022 рік у розмірі 100082,62 грн.
		Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права й ухвалив судове рішення без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 813/3819/17.
		Позивач зазначає, що контролюючий орган в порушення приписів пункту 288.1 статті 288 ПК України визначено спірними податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання з орендної плати за землю без урахування розміру орендної плати, встановленої договорами оренди вказаних земельних ділянок, без внесення відповідних змін до цього договору оренди.
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу наполягав на безпідставності викладених у ній доводів та просив залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
		Податковий кодекс України (далі - ПК України) відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
		Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХІІ ПК.
		За приписами пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
		Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
		Згідно з пунктами 288.2 - 288.4 статті 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
		Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня  2014 року № 1166-VII, який набрав чинності 1 квітня 2014 року, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
		Відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу (у редакції цієї з 1 січня 2017 року згідно з Законом № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року) не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; (у редакції з 1 січня 2018 року згідно з Законом №2245-VIII від 7 грудня 2017 року) - для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 цього ж пункту).
		Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
		Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.
		Проаналізувавши наведені вище положення ПК України можна дійти висновку, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція статті 288 ПК України чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру). Тобто, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу з орендної плати за земельну ділянку була не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
		Крім того, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до договору оренди відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.
		Наведений висновок підтверджується чіткою та послідовною судовою практикою, яка є обов`язковою для врахування, в силу вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема постановами Верховного Суду України від 2 грудня 2014 року (справа № 21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа №21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа № 21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа № 21-131а15).
		Від указаного вище правового висновку Верховний Суд у встановленому КАС України порядку не відступав, навпаки, аналогічний підхід до розуміння норм права, зокрема, й підпункту 288.1.5 пункту 288.5 статті 288 ПК України, було підтримано Верховним Судом у постановах від 18 березня 2019 року (справа № 823/219/18), від 16 квітня 2019 року (справа № 2140/1586/18), від 11 червня 2019 року (справа № 826/17049/16), від 10 жовтня 2019 року (справа № 824/2281/15-а), від 17 вересня 2020 року (справа № 160/3242/19), від 2 грудня 2020 року (справа № 160/2705/19).
		Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 червня 2018 року в справі № 813/3819/17 не свідчать про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Так, правовідносини у справі №813/3819/17 не були подібними до правовідносин у цій адміністративній справі. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у справі №813/3819/17, зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договорів оренди землі його учасниками; зазначене, за висновком Суду, не тягне автоматичну зміну умов договорів щодо розміру орендної плати. Отже, у справі №813/3819/17 Судом досліджувалися питання, пов`язані з проведенням індексації розміру орендної плати, порядок здійснення якої не врегульовано податковим законодавством і є істотною умовою договору оренди землі.
		Щодо іншого аспекту спірних у справі правовідносин, Суд звертає увагу на таке.
		Позивач зазначає, що починаючи з 2018 року по 2022 рік сплачував орендну плату у розмірі трьох відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто не нижче граничного розміру річної суми платежу по орендній платі, встановленого договором та нормами ПК України.
		Разом із тим, відповідно до розрахунку грошового зобов`язання за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, контролюючий орган обчислив орендну плату на рівні чотирьох відсотків від нормативної грошової оцінки землі, хоча відповідні зміни до договору оренди не вносилися.
		Відтак, позивач наполягає, що без внесення відповідних змін до договору він правомірно продовжував сплачувати раніше визначену ставку орендної плати, незважаючи на те, що рішенням міської ради було встановлено вищу ставку.
		Позивач акцентує увагу на тому, що змінений розмір ставки (згідно з новим рішенням міської ради) може застосовуватися лише після внесення відповідних змін до договору на підставі взаємної згоди сторін.
		З аналізу судових рішень у даній справі вбачається, що місцевим судом було задоволено позовні вимоги та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. При цьому суд першої інстанції, погоджуючись із правовою позицією позивача, наголосив, що сам факт існування нового рішення міської ради про встановлення орендної плати у вищому розмірі не може автоматично змінювати чинних умов договору оренди, якщо такий договір передбачав ставку у розмірі 3 відсотків, а відповідних змін до договору сторони не вносили.
		Натомість апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що Податковий кодекс України та рішення органу місцевого самоврядування є обов`язковими, а відтак орендну плату треба нараховувати за ставкою 4 відсотки, визначеною радою. Тобто, позиція суду апеляційної інстанції полягає у тому, що міська рада, використовуючи свої повноваження відповідно до статті 12 ПК України, мала право встановити розмір орендної плати більший, ніж у вже укладеному договорі, і ці норми слід застосовувати безумовно.
		Вирішуючи спір, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 березня 2022 року у справі № 209/1051/21 позовну заяву Кам`янської міської ради до ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки задоволено в повному обсязі.
		Внесено зміни до пунктів 2.2 та 4.1 договору оренди земельної ділянки № 14132 від 01 грудня 2015 року, виклавши їх у наступній редакції: "2.2. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 06.04.2021 року становить 2 274 605 грн. 04 коп. 4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету у розмірі 90 984 грн. 20 коп./рік без ПДВ, яка визначається відповідно до рішень міської ради від 29.09.2017 N 816-19/VII "Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста", від 22.06.2018 N 1105-25/VII "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста", від 09.07.2020 N 1975-44/VII "Про затвердження Технічної документації нормативної грошової оцінки земель міста Кам`янське станом на 01.01.2020", від 18.12.2020 N 41-03/VIII "Про впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Кам`янське станом на 01.01.2020".
		Водночас постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у цій справі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 березня 2022 року скасовано. У задоволенні позовних вимог Кам`янської міської ради до ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки відмовлено.
		У цій постанові суд дійшов висновків, що до переліку повноважень місцевих рад у галузі земельних відносин, визначеного у статті 12 Земельного кодексу України, не належить законодавче встановлення або зміна граничного (мінімального та максимального) розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, оскільки такі повноваження з огляду на положення статті 288 ПК України належать Верховній Раді України - єдиному органу законодавчої влади в Україні. Тобто орган місцевого самоврядування має діяти відповідно до закону при вирішенні питань регулювання земельних відносин, у тому числі і щодо встановлення ставки земельного податку, мінімальний та максимальний розмір якого встановлюється у ПК України. А порядок зміни умов договору врегульовано як у законах України, так і в конкретному договорі, укладеному між сторонами спору. У даному випадку рішення Кам`янської міської ради від 29.09.2017, від 22.06.2018, від 09.07.2020 не є законодавчою зміною орендної плати. Рішення органу місцевого самоврядування не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру (ставки) орендної плати, оскільки орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями встановлювати граничні (мінімальний та максимальний) розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, бо такі ставки встановлюються, з урахуванням правової природи орендної плати як загальнодержавного податку, у ПК України, дане узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема, у постанові від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19.
		З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції, згідно з яким не можна автоматично змінювати ставку орендної плати з 3% на 4% за відсутності укладеної належним чином додаткової угоди між орендарем та орендодавцем є правильним. Аналогічна позиція відображена і в рішенні за позовом міської ради до позивача про внесення змін до договору, де в позові міській раді було відмовлено з тих же мотивів: що без досягнення згоди сторін або відповідного рішення суду, яке б зобов`язувало змінити договір, ставка залишається такою, як визначено в чинному договорі оренди. Висновки зазначеного рішення суду підлягають врахуванню відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Колегія суддів звертає увагу, якщо під час укладення договору орендна плата вже відповідає нижній граничній межі (3% від нормативної грошової оцінки), то з точки зору ПК України   немає правових підстав автоматично та без внесення змін до договору збільшувати відсоток орендної плати. Адже єдина умова, яку чітко сформулював законодавець, - це неможливість застосовувати орендну ставку, нижчу за 3% (за умови проведення нормативної грошової оцінки). Якщо ж ставка і так становить 3%, як і є у спірних правовідносинах, то цей розмір не суперечить вимогам ПК України (не нижче мінімуму і не вище 12%). Тому, для зміни такої потрібно укладати додаткову угоду, ґрунтуючись на взаємній згоді сторін.
		За таких умов, оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом апеляційної інстанції не було надано належну правову оцінку всім доводам позивача, а також мало місце неправильне застосування норм матеріального права, що в цілому призвело до скасування судового рішення, що відповідало закону.
		Згідно із статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених законом статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		Колегія суддів, вивчивши клопотання відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
		Відповідно до частини третьої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		Згідно з частиною четвертою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		За правилами частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		Згідно з частиною першою статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		Верховним Судом не встановлено підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені в клопотанні контролюючого органу доводи в контексті правовідносин, щодо яких виник спір, не свідчать про те, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №   160/5643/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі №   160/5643/23 скасувати, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у цій справі залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                І. В. Дашутін
		 
		 
		Судді                                                                                                    О. О. Шишов
		 
		 
		                                                                                                    М. М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...