Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/17800/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2025.
Дата набрання законної сили: 26.02.2025
Номер судового провадження: 61-12052ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 752/17800/22
		провадження № 61-12052св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маринушкін Арсен Григорович, 
		на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року 
		у складі судді  Кордюкової Ж. І. та постанову Київського апеляційного суду 
		від 06 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., 
		Березовенко Р. В., Мостової Г. І.
		у справі за позовом  ОСОБА_1 (далі - позивач) до Акціонерного товариства «Юнекс Банк» (далі - банк, відповідач) про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення невиплаченої заробітної плати внаслідок зміни істотних умов праці та відшкодування моральної шкоди,
		ухвалив постанову про таке:
		I. Вступ
		1.           У грудні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання незаконними та скасування наказів, стягнення невиплаченої заробітної плати внаслідок зміни істотних умов праці та відшкодування моральної шкоди. 
		2.           Відповідач позовних вимог не визнав.
		3.           Суд першої інстанції позов задовольнив частково, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
		4.           Позивачка оскаржила рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.
		5.           Оскаржувані судові рішення переглядаютьсяв межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), 
		у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
		Зміст касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про зміну істотних умов праці; визнання незаконним та скасування наказу про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу; стягнення невиплаченої заробітної плати; стягнення компенсації моральної шкоди.
		В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		ІІ. Короткий зміст позовних вимог
		6.           Позов обґрунтований так:
		-                  06 квітня 2017 року позивача призначено на посаду директора департаменту корпоративного бізнесу банку;
		-                  07 вересня 2020 року її було звільнено з роботи;
		-                  рішенням суду позивачку поновлено на посаді директора департаменту корпоративного бізнесу банку;
		-                  27 липня 2022 року відповідач поновив позивача на роботі;
		-                  12 вересня 2022 року відповідач видав наказ про зміну істотних умов праці з посиланням на значний спад активності корпоративного бізнесу під час воєнного стану в Україні, що призвело до зниження активів банку, сукупного збитку від діяльності банку за період з 01 січня 2022 року до 
		31 серпня 2022 року в розмірі 14,8 млн грн, відтоку корпоративних клієнтів, суттєвого зменшення обсягів роботи у департаменті корпоративного бізнесу;
		-                  13 вересня 2022 року відповідач видав наказ про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу позивачу, згідно з яким встановлено з 13 вересня 2022 року посадовий оклад в розмірі 
		30 000 грн, переведено позивача на неповний робочий день тривалістю 
		1 година на день з оплатою праці пропорційно до відпрацьованого часу;
		-                  13 вересня 2022 року позивачка звернулася до голови правління банку зі службовою запискою про те, що після її поновлення не було оформлено та не надано перепустку для входу до банківського приміщення, що унеможливлює допуск до місця роботи та контроль робочого часу;
		-                  13 вересня 2022 року позивачка звернулася до голови правління банку зі службовою запискою про те, що вона ознайомлена з наказом про запровадження дистанційної роботи банку від 24 лютого 2022 року, готова до дистанційної роботи, але є необхідність в підключенні до системи банку, мережевих ресурсів банківської пошти тощо для належного виконання своїх функціональних обов`язків;
		-                  16 листопада 2022 року позивачка звернулася до голови правління банку зі службовою запискою про те, що її обліковий запис у системах банку так і не відновлено, немає можливості друку документів, тому і немає можливості повноцінно працювати та виконувати функціональні обов`язки;
		-                  22 листопада 2022 року позивачка звернулася до голови правління банку зі службовою запискою про те, що на виконання наказу від 01 листопада 2022 року вона надіслала 17 листопада 2022 року на робочу пошту голови правління лист щодо погодження їй віддаленого доступу для виконання дистанційної роботи;
		-                  аналогічні за змістом службові звернення були направлені на електронну пошту відповідальних працівників банку;
		-                  із наказами відповідача про зміну істотних умов праці, про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу позивач не згодна, вважає їх ухваленими протиправно, оскільки фактично зміна істотних умов праці у відповідача не відбувалась, оспорювані накази за своїм змістом і дією були спрямовані суто на зменшення в односторонньому порядку їй розміру заробітної плати;
		-                  зміна істотних умов праці застосована тільки до позивачки і не стосується зміни істотних умов праці інших працівників, а застосування істотних змін праці з посиланням на значний спад корпоративного бізнесу, відток корпоративних клієнтів, суттєве зменшення обсягів роботи 
		у департаменті корпоративного бізнесу не відповідає фактичним обставинам, оскільки відповідач не забезпечив роботою позивача, фактично вона сама (одна штатна одиниця) в департаменті корпоративного бізнесу, її відключено від усіх можливих систем банку, що позбавило її можливості ефективно виконувати свої посадові обов`язки, спрямовані, зокрема, на забезпечення прибутку банку;
		-                  скасування додаткових елементів у трудових функціях позивачки не відбулось, її трудові функції не змінились, зменшення обов`язків або обсягу роботи у позивача не було;
		-                  зазначені обставини, які мали місце з березня 2020 року, вказують на системне порушення трудових прав позивачки та намагання відповідача створити в будь-який спосіб штучні умови, за яких буде значно зменшено її заробітну плату;
		-                  зі змісту оспорюваного наказу про зміну істотних умов праці випливає, що такою підставою відповідач визначив неможливість виконання позивачкою покладених обов`язків через уведення воєнного стану в Україні, а здебільшого у зв`язку зі збитками, які зазнав банк внаслідок уведення воєнного стану, разом з тим відповідач не посилається у наказі на відповідні положення частини першої статті 8 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII);
		-                  у наказі від 12 вересня 2022 року немає будь-якого згадування, що така зміна істотних умов праці щодо позивачки запроваджена саме у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці в банку, відповідач не ознайомив її про внесення змін в організацію виробництва і праці в банку;
		-                  через протиправні дії відповідача, які полягають у порушенні трудових прав, у позивачки з`явилась емоційна невпевненість, оскільки вона позбавлена права на отримання заробітної плати відповідно до займаної посади, вимушена шукати інші можливості заробітку для забезпечення потреб сім`ї, що призвело до моральних страждань;
		-                  відповідач створює умови, за яких позивачка не має змоги працювати та виконувати посадові обов`язки, через ігнорування звернень та незабезпечення належних умов праці.
		7.           З урахуванням викладеного, остаточно сформувавши позовні вимоги, позивачка просила:
		-                  визнати незаконним та скасувати наказ банку від 12 вересня 2022 року № 139-12-01-о/м «Про зміну істотних умов праці»;
		-                  визнати незаконним та скасувати наказ банку від 13 вересня 2022 року № 140-13/02-о/с «Про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу ОСОБА_1 »;
		-                  визнати незаконним та скасувати наказ банку від 13 січня 2023 року 
		№ 09-13-04-о/с «Про оголошення догани ОСОБА_1 »;
		-                  стягнути на її користь невиплачену внаслідок зміни істотних умов праці заробітну плату за період з 13 вересня 2022 року до дати ухвалення судового рішення;
		-                  стягнути на її користь 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		8.           Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, позов задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ відповідача «Про оголошення догани ОСОБА_1» від 13 січня 2023 року № 09-13-04-о/с.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		9.           При задоволенні позовув частині вимог про скасування наказу про оголошення догани, суд першої інстанціївиходив з того, що 13 січня 2023 року позивач на виконання розпорядження голови правління банку щодо підготовки та надання стратегії напрямів роботи корпоративного бізнесу 
		в умовах воєнного стану, з детальним бізнес-планом реалізації такої стратегії 
		у встановлені строки, надала стратегію напрямів роботи корпоративного бізнесу в умовах воєнного стану (18 файлів), що не заперечували обидві сторони, тому притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулось з порушенням норм Кодексу законів про працю України 
		(далі - КЗпП).
		10.        При відмові у частині позовних вимог про визнання незаконним наказів про зміну істотних умов праці, встановлення неповного робочого дня та посадового окладу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у відповідача відбулись зміни 
		в організації виробництва і праці (скорочення штату працівників).
		Зазначені зміни стосувались зменшення розміру робочого часу позивачки 
		з 13 вересня 2022 року відповідно до наказу від 12 вересня 2022 року 
		№ 139-12-01-о/с, з яким вона ознайомилася та погодилась на ці зміни, продовживши трудові відносини з відповідачем. Оскільки ознайомлення позивачки з цим наказом відбулось до моменту фактичних змін, дії банку вважаються правомірними і такими, що відповідають Закону України 
		від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин 
		в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX).
		11.        Позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди є похідними від основних вимог, тому також задоволенню не підлягають. 
		IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		12.        У касаційній скарзі позивачка просить оскаржувані судові рішення 
		в частині відмови у позовних вимогах скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		13.        Касаційна скарга мотивована такими обставинами:
		-                  справа має ключове значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо законності зміни істотних умов праці 
		в умовах воєнного стану;
		-                  суди не врахували, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці. Відповідні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 761/3388/15-ц (провадження № 61-2435св18), від 31 березня 2021 року у справі № 332/890/20 (провадження № 61-643св21), від 08 липня 2020 року у справі № 501/3407/18 (провадження № 61-15070св19);
		-                  суди не з`ясували чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва та праці, що не відповідає висновку Верховного Суду, який міститься у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 750/5798/16-ц (провадження № 61-71св17);
		-                  суди не з`ясували усіх обставин справи, зокрема того, що зміна істотних умов праці застосована лише до позивачки і не містить відомостей щодо зміни істотних умов праці щодо інших працівників, а застосування істотних змін праці з посиланням на значний спад корпоративного бізнесу, відток корпоративних клієнтів, суттєве зменшення обсягів роботи у департаменті корпоративного бізнесу не відповідає фактичним обставинам, оскільки відповідач не забезпечив умови роботи позивача;
		-                  наказ від 12 вересня 2022 року не містить посилання, що зміна істотних умов праці запроваджена саме у зв`язку зі змінами в організації виробництва 
		і праці в банку, матеріали справи не містять доказів таких змін, а відповідач не надав переконливих доказів на підтвердження змін в організації виробництва і трудовому процесі банку;
		-                  суди проігнорували те, що обставини, які відбулися з березня 2020 року, вказують на системне порушення трудових прав позивача, та намагання відповідача створити в будь-який спосіб штучні умови, за яких буде значно зменшено її заробітну плату;
		-                  суди не звернули уваги, що наказпро зміну істотних умов праці не ґрунтувався на неможливості виконання позивачем своїх обов`язків через уведення воєнного стану, а вказував на фінансові втрати банку внаслідок цього стану;
		-                  також у наказі не було посилань на статтю 8 Закону № 389-VIII, що могло б бути правовою підставою таких змін;
		-                  суди, посилаючись на норми частини другої статті 3 Закону № 2136-IX, дійшли помилкового висновку, що норми колективного договору не діють 
		в тій частині, яка суперечить нормам цього Закону;
		-                  суди не врахували, що для законного призупинення окремих положень трудового договору відповідно до Закону № 2136-IX необхідне оформлення відповідних локальних документів;
		-                  суди дійшли помилкового висновку, що Закон № 2136-IX набув чинності 24 січня 2008 року, оскільки він підписаний Президентом України 15 березня 2022 року, вступив в дію 24 березня 2022 року;
		-                  суди не надали оцінки обставинам, які відбувалися з позивачем на роботі до її звільнення з банку;
		-                  відповідач листом від 07 березня 2023 року № 01-879 змушував позивача звільнитися за пунктом 1 статті 36 КЗпП.
		V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
		14.        25 жовтня 2024 року представник відповідача подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, просив відмовити у її задоволенні, навівши такі мотиви:
		-                  доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанції в частині встановлених обставин справи на підставі наданих сторонами доказів;
		-                  позивач, посилаючись в касаційній скарзі на порушення конституційного права на оплату праці, яке захищається статтею 43 Конституції України, не зазначає, які саме норми права порушили суди;
		-                  поновлення позивача на роботі відбулось під час дії на території України воєнного стану, при цьому зміни істотних умов праці відбулись щодо переважної більшості працівників (копії штатного розкладу є у матеріалах справи);
		-                  позивач погодилась на ці зміни та продовжила трудові відносини 
		з відповідачем;
		-                  твердження в касаційній скарзі про те, що наказ про зміну істотних умов праці не містить посилання на статтю 8 Закону № 389-VIII, 
		є безпідставним, оскільки позивач не зазначає, яка норма права покладає на роботодавця обов`язок зазначати посилання на цю статтю в наказах;
		-                  суди правильно врахували норми частини другої статті 3 Закону № 2136-IX, норми колективного договору, тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суди не застосували норм колективного договору до спірних правовідносин;
		-                  доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували системності порушення прав позивача, підлягають відхиленню, оскільки не стосуються предмета позову та зміни обставин трудових відносин - уведення воєнного стану в Україні;
		-                  у зв`язку з тим, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, доводи касаційної скарги щодо обґрунтування наявності підстав для визнання змін істотних умов праці незаконними у зв`язку з відсутності доказів наявності змін в організації виробництва і праці в банку, які слугували 
		б підставою для зміни істотних умов праці, а також запровадження таких змін лише щодо позивача, є необґрунтованими;
		-                  позивач, будучи повідомленою про зміну істотних умов праці, підтвердила свою згоду на продовження трудових відносин за новими умовами та пропрацювала в нових умовах майже три місяці, отримуючи відповідно заробітну плату. При цьому незгоди щодо переведення до іншого структурного підрозділу та скорочення робочого часу вона не висловлювала, наказ про переміщення не оскаржувала, а через три місяці звільнилась за власним бажанням;
		-                  посилання у касаційній скарзі про незаконність припинення дії колективного договору без видання будь-якого локального акта 
		є безпідставними, оскільки норми Закону № 2136-IX, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП та інше законодавство про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану для працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами;
		-                  позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди 
		є необґрунтованими;
		-                  розмір зазначених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу є надмірним та майже дорівнює сумі позовних вимог.
		15.        29 жовтня 2024 року представник позивача подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, навівши доводи, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі.
		VI. Рух справи в суді касаційної інстанції
		16.        28 серпня 2024 року представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
		17.        Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження.
		18.        05 листопада 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		19.        Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року відмовлено відповідачу в задоволенні заяви про закриття касаційного провадження.
		20.        Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2025 рокусправу призначено до судового розгляду.
		VII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		21.        24 січня 2008 року набув чинності колективний договір, укладений між трудовим колективом та адміністрацією банку.
		22.        Позивачка перебувала у трудових відносинах з банком з 05 квітня 
		2017 року до 07 вересня 2020 року, наказом від 07 вересня 2020 року 
		№ 157-07-01-о/с її звільнено.
		23.        На день звільнення з роботи позивачка обіймала посаду директора департаменту корпоративного бізнесу банку.
		24.        26 липня 2022 року рішенням Подільського районного суду міста Києва позивачку поновлено на роботі на посаді директора департаменту корпоративного бізнесу, а наказ від 07 вересня 2020 року № 157-07-01-о/с про її звільнення визнано незаконним та скасовано, стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодовано моральну шкоду. Рішення набрало законної сили 24 січня 2023 року.
		25.        27 липня 2022 року відповідач видав наказ № 114-27-01-о/с, згідно 
		з яким позивачку було поновлено на роботі на посаді директора департаменту корпоративного бізнесу з 08 серпня 2022 року.
		26.        12 вересня 2022 року відповідач видав наказ № 139-12-01-о/с «Про зміну істотних умов праці», згідно з яким позивачці змінено розмір оплати праці та режим роботи.
		27.        13 вересня 2022 року відповідач видав наказ № 139-12-01-о/с «Про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу ОСОБА_1», згідно з яким з 13 вересня 2022 року позивачці встановлено посадовий оклад у розмірі 30 000 грн на місяць та неповний робочий день тривалістю 1 година.
		28.        20 грудня 2022 року представники відповідача склали акт про невиконання директором департаменту корпоративного бізнесу 
		ОСОБА_1 поставлених задач, зокрема, не пізніше 02 січня 2023 року надання звіту про виконану роботу за період з 27 липня 2022 року 
		до 28 листопада 2022 року, не пізніше 15 грудня 2022 року - стратегії напрямів роботи корпоративного бізнесу в умовах воєнного стану 
		з детальним бізнес-планом реалізації такої стратегії.
		29.        30 грудня 2022 року відповідач направив позивачці лист з вимогою про надання не пізніше 01 грудня 2022 року звіту про виконану роботу за період 
		з 27 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року: не пізніше 02 січня 2023 року надати письмові пояснення на акт про невиконання поставлених задач 
		від 20 грудня 2022 року, не пізніше 15 січня 2023 року - стратегію напрямів роботи корпоративного бізнесу в умовах воєнного стану з детальним 
		бізнес-планом реалізації такої стратегії.
		30.        13 січня 2023 року на виконання розпорядження голови правління 
		від 30 грудня 2022 року № 01-2358 позивачка надала стратегію корпоративного бізнесу в період воєнного стану в форматі презентації (18 слайдів).
		31.        13 січня 2023 року відповідач видав наказ № 09-13-04-о/с «Про оголошення догани ОСОБА_1 », згідно з яким у зв`язку 
		з невиконанням розпорядження голови правління банку щодо підготовки та надання стратегії напрямів роботи корпоративного бізнесу в умовах воєнного стану з детальним бізнес-планом реалізації такої стратегії у встановлені строки, на підставі аналізу пояснювальної записки ОСОБА_1 (від 11 січня 2023 року № 124) та висновку про відсутність поважних причин для належного виконання відповідного розпорядження голови правління та обов`язків, покладених на неї трудовим договором, за порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 оголошено догану.
		32.        Акт від 20 грудня 2022 року позивачка отримала разом з копією наказу про оголошення догани 13 січня 2023 року.
		33.        Станом на 01 квітня 2022 року, 01 вересня 2022 року, 01 грудня 
		2022 року в банку вводились нові штатні розклади.
		VIII. Позиція Верховного Суду
		34.        Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке. 
		35.        Цей спір стосується дотримання роботодавцем трудових прав працівника у зв`язку зі зміною істотних умов праці в умовах воєнного стану (див. пункти 6-7). 
		36.        У цьому спорі на вирішення поставлено такі питання (див. пункти 6-7):
		-                  визнання незаконними та скасування наказів банку від 12 вересня 
		2022 року № 139-12-01-о/м «Про зміну істотних умов праці», від 13 вересня 2022 року № 140-13/02-о/с «Про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу Світлані Шевській»; від 13 січня 
		2023 року № 09-13-04-о/с «Про оголошення догани ОСОБА_1»;
		-                  стягнення невиплаченої внаслідок зміни істотних умов праці заробітної плати;
		-                  відшкодування моральної шкоди.
		Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів та стягнення невиплаченої заробітної плати
		37.        Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалась на те, що 
		у зв`язку зі зміною істотних умов праціпорушено її трудові права на працю та гідну оплату праці.
		38.        Верховний Суд звертає увагу, що стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		39.        Поряд із цим стаття 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40,47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61,62, 63 Конституції України.
		40.        Отже, Конституція України надає можливість в умовах воєнного стану встановлювати окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, зокрема, щодо прав, передбачених статтею 43 Конституції України.
		41.        З огляду на те, що спірні правовідносини між сторонами виникли 
		під час дії воєнного стану, аналізувати об`єктивно необхідні дії власника підприємства необхідно з урахуванням законодавства щодо врегулювання трудових правовідносин в умовах воєнного стану, а саме законів України № 389-VIII і № 2136-IX.
		42.        У пункті 2 Прикінцевих положень КЗпП, який вже діяв на час спірних правовідносин, передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-IX.
		43.        Указом Президента України від 04 лютого 2022 року № 64/2022, 
		у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону № 389-VIII введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і його дія триває до сьогодні.
		44.        24 березня 2022 року набрав чинності Закон № 2136-IX, згідно зі статтею 1 якого (у редакції на час спірних правовідносин) він визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності 
		і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором 
		з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону № 389-VIII. На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		45.        Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП (у редакції на час спірних правовідносин) передбачена можливість зміни істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою 
		у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		46.        Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється згідно з пунктом 6 статті 36 цього Кодексу (частина четверта статті 32 КЗпП).
		47.        Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо особливостей застосуваннястатті 32 КЗпП, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
		48.        Так, цей Суд звертав увагу на те, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18)).
		49.        Посадові обов`язки працівника є фактично також істотними умовами його праці (трудового договору). Тому у випадку виробничої необхідності змінити їх це має розглядатися як зміна істотних умов праці, для здійснення якої слід дотримуватися відповідних процедур згідно із законодавством (див. постанову Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 761/24929/20 (провадження № 61-12418св21)).
		50.        Далі Верховний Суд підкреслює, що згідно з частиною четвертою статті 97 КЗпП власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
		51.        Відповідно до статті 103 КЗпП про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
		52.        Разом з тим, у статті 3 Закону № 2136-IX (у редакції на час спірних правовідносин) визначено, що у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 КЗпП та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.
		53.        Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 761/13219/22 (провадження № 61-9243св23).
		54.        Таким чином, якщо працівник продовжує роботу за нових умов, то немає підстав уважати, що порушено права працівника, оскільки працівник добровільно погодився виконувати роботу в нових умовах.
		55.        Колегія суддів звертає увагу, що в цій справі позивачка погодилася продовжити роботу в нових умовах праці та працювала неповний робочий день і отримувала зарплату.
		56.        Встановивши, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці шляхом зменшення кількості працівників, скорочення їх робочого часу, що підтверджується наданими відповідачем штатними розписами (див. пункт 33), зокрема, вказані зміни стосувалися зменшення робочого часу позивача з 13 вересня 2022 року та розміру посадового окладу, з якими вона погодилася, продовживши трудові відносини з відповідачем, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в частині вимог про незаконність наказів про зміну істотних умов праці, встановлення неповного робочого дня та посадового окладу.
		57.        Суди врахували, що ознайомлення позивачки з цими наказами відбулось до моменту фактичних змін, тому дії банку вважаються правомірними і такими, що відповідають нормам Закону № 2136.
		58.        Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що 
		з урахуванням частини другої статті 3 Закону № 2136-IX норми колективного договору, укладеного між трудовим колективом і адміністрацією банку, який набув чинності 24 січня 2008 року, не діють в тій частині, яка суперечить нормам цього Закону, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
		59.        Оскільки порушення відповідачем норм трудового законодавства під час запровадження змін істотних умов праці щодо позивачки суди не встановили, відсутні підстави для стягнення невиплаченої заробітної плати.
		60.        Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши докази у справі, надавши їм правову оцінку в межах своєї компетенції, правильно застосувавши норми матеріального права, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в частинівизнання незаконними наказів, їх скасування та стягнення невиплаченої заробітної плати.
		61.        Доводи касаційної скарги про те, що суди не з`ясували усіх обставин справи, зокрема того, що зміна істотних умов праці застосована лише до позивача, є безпідставними, оскільки зміна істотних умов праці може застосовуватися як до окремого працівника, так і до відділу або до всього підприємства (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 22 травня 
		2024 року у справі № 754/5228/22 (провадження № 61-12418св23)).
		62.        Також безпідставними є доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи немає відомостей щодо зміни істотних умов праці стосовно інших працівників, оскільки вказане спростовується наданими відповідачем штатними розкладами.
		63.        Твердження в касаційній скарзі про те, що наказ від 12 вересня 
		2022 року про зміну істотних умов праці не містить посилання на статтю 8 Закону № 389-VIII не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки відсутня норма права, яка покладає обов`язок на роботодавця зазначати посилання на цю статтю у наказах.
		64.        Аргумент позивачки на те, що суди проігнорували обставини, які відбулися з березня 2020 року та вказують на системне порушення трудових прав позивачки, не стосуються предмета спору в цій справі.
		65.        Доводи касаційної скарги, що відповідач листом від 07 березня 
		2023 року № 01-879 змушував позивача звільнитися за пунктом 1 статті 36 КЗпП зводяться до припущень позивача без відповідних доказів на підтвердження цього.
		66.        Узагальнені доводи касаційної скарги щодо відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження зміни істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці в банкує необґрунтованими 
		з огляду на встановлені обставини у справі та викладені мотиви 
		в оскаржуваних судових рішеннях, з якими погоджується Верховний Суд.
		67.        Посилання в касаційній скарзі на те, що справа містить правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо законності зміни істотних умов праці 
		в умовах воєнного стану, колегія суддів відхиляє з огляду на сталу судову практику у цих правовідносинах (див. пункти 47-49, 53, 61).
		68.        Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 13) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених позивачкою постановах.
		69.        Оскаржувані судові рішення в цій частині є вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи, тому в цій частині підлягають залишенню без змін.
		Щодо відшкодування моральної шкоди
		70.        У цій справі позивачка порушила питання про компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її трудових прав (див. пункти 6-7). 
		71.        Позивачка в позові вказувала, що через протиправні дії відповідача, які полягають у порушенні трудових прав, у неї з`явилась емоційна невпевненість, оскільки вона позбавлена права на отримання заробітної плати відповідно до займаної посади, вимушена шукати інші можливості заробітку для забезпечення потреб сім`ї, що призвело до моральних страждань.
		72.        Відповідно до статті 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. 
		73.        Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, 
		з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
		74.        Оскільки КЗпП не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, 
		а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
		75.        Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб.
		76.        Близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 рокуу справі № 344/1861/18(провадження 
		№ 61-15945св23).
		77.        Суд першої інстанціїпри задоволенні позовув частині вимог про скасування наказу про оголошення догани виходив з того, що 13 січня 
		2023 року позивачка на виконання розпорядження голови правління банку щодо підготовки та надання стратегії напрямів роботи корпоративного бізнесу в умовах воєнного стану, з детальним бізнес-планом реалізації такої стратегії у встановлені строки, надала стратегію напрямів роботи корпоративного бізнесу в умовах воєнного стану (18 файлів), що не заперечували обидві сторони, тому притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулось з порушенням норм КЗпП.
		78.        З урахуванням встановленого факту незаконності притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, що призвело до порушення її трудових прав та завдання моральних страждань, Верховний Суд вважає наявними підстави для стягнення з роботодавця на її користь 
		3 000 грн компенсації моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП, що відповідає засадам розумності та справедливості. 
		79.        З огляду на те, що позивачці підлягає компенсація моральної шкоди у розмірі 3 000 грн, в іншій частині вимог про компенсацію моральної шкоди в сумі 97 000 грн необхідно відмовити.
		80.        Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову з підстав, наведених вище.
		ІX. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		81.        Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення частково ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
		 
		82.        За результатами розгляду касаційної скарги, судові рішення в частині позовних вимог про компенсацію моральної шкоди необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог 
		у відповідній частині, стягнувши із заявлених позивачем 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 3 000 грн, що відповідатиме змісту статті 412 ЦПК.
		 
		83.        В іншій оскарженій частині про визнання незаконним та скасування наказу про зміну істотних умов праці, визнання незаконним та скасування наказу про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу, стягнення невиплаченої заробітної плати, судові рішення підлягають залишенню без змін, що відповідатиме змісту статтям 410 ЦПК.
		Із цих підстав,
		 
		 
		керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
		УХВАЛИВ:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маринушкін Арсен Григорович, задовольнити частково.
		2.           Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 
		2024 рокута постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про компенсацію моральної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		3.           Позов  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Юнекс Банк» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
		4.           Стягнути з Акціонерного товариства «Юнекс Банк» на користь ОСОБА_1 3 000 грн грошової компенсації моральної шкоди.
		5.           В іншій частині вимог про компенсацію моральної шкоди в сумі 
		97 000 грн відмовити.
		6.           В іншій оскарженій частині про визнання незаконним та скасування наказу про зміну істотних умов праці, визнання незаконним та скасування наказу про встановлення посадового окладу та встановлення неповного робочого часу, стягнення невиплаченої заробітної плати, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  В. І. Крат Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко  Судді:  П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...