Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/6490/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2025.
Дата набрання законної сили: 06.03.2025
Номер судового провадження: 61-7941ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		06 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 522/6490/19
		провадження № 61-7941св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі:  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Куценко Оксана Іванівна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Олена Сергіївна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, в складі судді Домусчі Л. В., від 16 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., від 27 березня 2024 року, 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           У квітні 2019 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
		2.           Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68,9 кв. м, а ОСОБА_2 - квартири  
		АДРЕСА_2 .            ОСОБА_3 є власником двокімнатної квартири 
		АДРЕСА_1 , загальною площею 76,3 кв. м.
		4.           Тобто, у будинку АДРЕСА_3 на другому поверсі поруч були розташовані дві квартири із номером АДРЕСА_4 , належні 
		ОСОБА_1 (трикімнатна) та ОСОБА_3 (двокімнатна).
		5.           Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 
		2007 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на приміщення горища, площею 150 кв. м в будинку <s align="justify"> </s>АДРЕСА_3 .
		6.           03 червня 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання права власності, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 та горища, розташованого над нею, і зі згоди всіх власників прилеглих квартир здійснила реконструкцію приміщень з улаштуванням прибудови, під час якої шляхом об`єднання влаштувала дворівневу квартиру загальною площею 292,2 кв. м, житловою площею 250,7 кв. м.
		7.           Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2008 року за ОСОБА_3 визнано право власності на реконструйовану дворівневу квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 292,2 кв. м, житловою площею 250,7 кв. м.
		8.           Позивачі посилались на те, що вказані рішення судів від 12 вересня 
		2007 року та від 04 липня 2008 року неодноразово переглядались і станом на 29 березня 2017 року були скасовані.
		9.           Однак, 30 червня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужила реконструйовану квартиру, загальною площею 
		292,2 кв. м, житловою площею 250,7 кв. м<s align="justify">.</s>, на користь ОСОБА_4 .
		10.        Посилаючись на те, що до складу відчужуваного ОСОБА_3 майна увійшла нерухомість, яка є спільною власністю мешканців будинку, які згоди на її відчуження не надавали, а реконструйоване майно є самочинним будівництвом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири 
		АДРЕСА_1 від 30 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Куценко О. І., зареєстрований в реєстрі за № 1046.
		Короткий зміст оскаржених судових рішень
		11.        Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 
		2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду 
		від 27 березня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
		12.        Суди попередніх інстанцій вказали, що особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушені її права як власника або законного користувача, має право на витребування цього майна від останнього набувача, у зв`язку чим дійшли висновку, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови в позові.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		13.        У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат 
		Ткач О. С. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		14.        У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ткач О. С. подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси 
		від 16 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду 
		від 27 березня 2024 року.
		15.        Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у липні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		16.        Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду 
		від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 465/7515/17, від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, 
		від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 947/22831/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 529/501/16-ц, 
		від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 554/13971/15-ц, від 07 грудня 2022 року у справі № 522/113616/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/668/13-ц, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		17.        Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		18.        Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінки тому факту, що ОСОБА_3 продала квартиру  ОСОБА_4 30 червня 2017 року, тобто після скасування заочного рішення Приморського районного суду 
		м. Одеси від 04 липня 2008 року. 
		19.        Звертає увагу, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а дах будинку є неподільною річчю та належить всім співвласниками багатоквартирного будинку на праві спільної власності. 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
		Обставини справи, встановлені судами
		20.        На підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В. М., зареєстрованого в реєстрі за № 931, ОСОБА_1 є власником квартири <s align="justify"> </s>АДРЕСА_1 .
		21.        Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1020, ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень промтоварного магазину, що розташовані по АДРЕСА_3 .
		22.        Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2008 року у справі № 2-7086/2008 за позовом ОСОБА_3 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради визнано за ОСОБА_3 право власності на реконструйовану дворівневу квартиру по 
		АДРЕСА_3 , загальною площею 292,2 кв. м., житловою площею 250,7 кв. м., підсобною площею 40,2 кв. м і корисною площею 290,9 кв. м, яка в цілому складається з: восьми жилих кімнат площею 11,60 кв. м. 25,60 кв. м,                        17,90 кв. м, 65,50 кв. м, 84,80 кв. м, 11,90 кв. м, 23,10 кв. м і 10,30 кв. м; двох санвузлів площею 3,8 кв. м і 6,8 кв. м; котельної площею 2,6 кв. м; коридору площею 20,2 кв. м; балкону площею 1,3 кв. м; підсобного приміщення площею 6,8 кв. м.
		До складу реконструйованої дворівневої квартири АДРЕСА_3 увійшло приміщення горища загальною площею 150 кв. м.
		23.        Рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року скасовано рішення Приморського районного суду від 12 вересня 2007 року у справі № 2-7814/07.
		24.        Згідно із договором купівлі-продажу, укладеним 30 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Куценко О. І., та зареєстрованим в реєстрі за № 1046, ОСОБА_3 продала, а  ОСОБА_4  купив квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2008 року у справі № 2-7086/2008.
		25.        Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 .
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		26.        Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		27.        Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		28.        Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		29.        Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		30.        Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		31.        Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		32.        Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі 
		№ 752/13695/18).
		33.        Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду 
		від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц).
		34.        Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів                    статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
		35.        Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 
		85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
		36.        Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
		37.        Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
		38.        Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16).
		39.        Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19).
		40.        Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц).
		41.        Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).
		42.        У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
		43.        Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
		44.        Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		45.        Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
		46.        Верховний Суд враховує, що за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у жовтні 2020 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Катерининська 62» (далі - ОСББ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про витребування із чужого незаконного володіння приміщення горища (справа № 522/18066/20).
		47.        Постановою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 522/18066/20 позов ОСББ задоволено. Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 , горище, яке увійшло до складу квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_4 повернути горище у спільну власність власників квартир у будинку АДРЕСА_3 шляхом вилучення горища в натурі із загальної площі квартири АДРЕСА_1 .
		Задовольняючи позов ОСББ, апеляційний суд констатував, що спірне приміщення горища є допоміжним, що встановлено зокрема рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року у справі 
		№ 2-7814/07, яке набрало законної сили, а отже це приміщення є спільною власністю співвласників будинку АДРЕСА_3 .
		48.        Інтереси ОСББ у справі № 522/18066/20 представляла адвокат Ткач О. С.
		49.        Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2024 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 522/18066/20 відмовлено.
		50.        Таким чином, судовими рішеннями у справах № 2-7814/07 та 
		№ 522/18066/20, які набрали законної сили, допоміжне приміщення горища повернуто у спільну власність співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 .
		51.        З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі та судових рішень у справах № 2-7814/07, № 522/18066/20, висновки судів по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у  постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, 
		від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 465/7515/17, від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц, 
		від 14 липня 2021 року у справі № 947/22831/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 529/501/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, 
		від 11 листопада 2019 року у справі № 554/13971/15-ц, від 07 грудня 2022 року у справі № 522/113616/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 522/668/13-ц, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі 
		№ 6-1328цс15, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, на які заявниця посилалась у касаційній скарзі.
		52.        Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
		53.        Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. рішення у справі Ruiz Torija 
		v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		54.        Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
		55.        В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ткач Олена Сергіївна, залишити без задоволення.
		2.           Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян  Є. В. Синельников

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...