Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 539/2654/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2025.
Дата набрання законної сили: 05.03.2025
Номер судового провадження: 61-16151ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		05 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 539/2654/23
		провадження № 61-16151св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач - Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області,
		відповідач -  ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Одринської Т. В., від 18 вересня 
		2024 року, і виходив з такого.
		Короткий зміст заявлених позовних вимог та заперечень на них
		1.           У червні 2023 року Лубенська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання недійсним і скасування державного акта на право довічного успадкованого володіння землею.
		2.           Свої вимоги Лубенська міська рада мотивувала тим, що на розгляді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області перебуває позовна заява ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про визнання в порядку спадкування за законом права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою.
		3.           При уважному вивченні матеріалів справи було встановлено, що на підставі рішення Лубенської районної ради від 05 травня 1992 року 
		ОСОБА_3 виданий державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею на земельну ділянку площею 40,6 га на території Оріхівської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Пізніше, у 2018 році, цій земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 5322885300:03:005:0014. Проте, у матеріалах засідання виконавчого комітету Лубенської районної ради від 26 лютого 1992 року № 27 «Про розгляд заяв громадян про надання земельних ділянок у довічне успадковуване володіння для ведення селянських (фермерських) господарств» відсутня заява ОСОБА_3 , що є обов`язковою при прийнятті таких рішень.
		4.           Підставою для надання земельної ділянки згідно з протоколом одинадцятої сесії Лубенської районної ради народних депутатів від 05 травня 1992 року був проєкт про відведення земель і встановлення меж ділянок в натурі, виготовлений Полтавською філією інституту «Укрземпроект», проте згідно з інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, в матеріалах Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель місцевого значення відсутня землевпорядна документація на ім`я ОСОБА_3 .
		5.           Позивач також вказував, що станом на 05 травня 1992 року відбулися зміни у земельному законодавстві і Лубенська районна рада не мала права приймати рішення про видачу державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та видавати сам державний акт у зв`язку з припиненням існування такого виду землекористування.
		6.           Таким чином, видача на ім`я ОСОБА_3 державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею на земельну ділянку площею 
		40,6 га на території Оріхівської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, на думку позивача, відбулася із суттєвими порушеннями чинного на той час земельного законодавства України.
		7.           06 жовтня 1992 року ОСОБА_3 зареєстрував Селянське фермерське господарство «Спартак», яке з цього часу набуло обов`язків землекористувача земельною ділянкою. СФГ «Спартак» було припинене після смерті його засновника ОСОБА_3 22 листопада 2012 року.
		8.           Громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , як спадкоємці після ОСОБА_3 , своє право на спадщину щодо користування земельною ділянкою не оформили і протягом 2012-2019 років плату за землю не вносили, що підтверджується інформацією Головного управління ДПС у Полтавській області.
		9.           На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 6562-СГ від 27 вересня 2018 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Засульській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Засульської сільської ради у комунальну власність передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8270,6167 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Засульської сільської ради Лубенського району. 
		10.        Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення з державної у комунальну власність 
		від 27 вересня 2018 року було передано 895 ділянок. В акті під номером 
		774 включено земельну ділянку з кадастровим номером 5322885300:03:005:0014 площею 40,6000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства та зазначено, що вона перебуває у постійному користуванні.
		11.        Таким чином, станом на 27 вересня 2018 року земельна ділянка була передана з державної власності у комунальну власність.
		12.        Реалізуючи своє право власника Лубенська міська рада надала дозвіл на поділ земельної ділянки площею 40,6 га, кадастровий номер 5322885300:03:005:0014 на три нових і 16 травня 2023 року у Державному земельному кадастрі зареєстровано новостворені земельні ділянки: кадастровий номер 5322885300:03:005:0026, площею 20,0 га; кадастровий номер 5322885300:03:005:0025, площею 0,6 га; кадастровий номер 5322885300:03:005:0024, площею 20,0 га, отже спірна земельна ділянка припинила своє існування як об`єкт цивільних правовідносин.
		13.        Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею на земельну ділянку площею 40,6 га на території Оріхівської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, виданий Лубенською районною радою 05 травня 1992 року на ім`я ОСОБА_3 , вважає недіючим, а тому він підлягає визнанню недійсним та скасуванню, оскільки в інший спосіб вчинити вказані дії неможливо. 
		14.        З урахуванням викладеного, Лубенська міська радапросила суд визнати недійсним та скасувати державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею на земельну ділянку площею 40,6 га на території Оріхівської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, виданий Лубенською районною радою 05 травня 1992 року на ім`я ОСОБА_3 та зареєстрований у книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 9.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
		15.        Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області 
		від 27 вересня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право довічного успадкованого володіння землею на земельну ділянку площею 40,6 га на території Оріхівської сільської ради з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, виданий Лубенською районною радою Полтавської області 05 травня 1992 року на ім`я ОСОБА_3 та зареєстрований у книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею № 9. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		16.        Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею виданий 05 травня 
		1992 року Лубенською районною радою на ім`я ОСОБА_3 за відсутності заяви самого ОСОБА_3 , що є суттєвим порушенням та підставою для скасування державного акту. Крім того, Лубенська районна рада не мала права взагалі станом на 05 травня 1992 року приймати рішення про видачу державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та видавати державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею у зв`язку з припиненням такого виду землекористування, оскільки 
		13 березня 1992 року були внесені зміни до Земельного кодексу України, зокрема до статті 50.
		Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
		17.        Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_1 , задоволено. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області 
		від 27 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову Лубенської міської ради відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		18.        Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки нова редакція ЗК України, введена Законом України № 2196-XII від 13 березня 1992 року, яка серед умов та порядку надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства не передбачала такого виду прав на земельну ділянку, як довічне успадковуване володіння землею, набрала чинності 
		16 травня 1992 року - вже після видачі ОСОБА_3 спірного державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та його державної реєстрації, тобто після набуття ним такого права. 
		19.        Відсутність заяви ОСОБА_3 про передачу йому земельної ділянки в  архівному відділі Лубенської районної військової адміністрації Полтавської області достовірно не свідчить, що він такої заяви не подавав.
		20.        Крім того, суд першої інстанції помилково вважав, що позов про визнання недійсним державного акту на землю є негаторним позовом. Вимог щодо усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою позивач не заявляв, а вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю по своїй суті не може бути кваліфікована як негаторний позов, тому на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позову, безпідставно відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, яка поширюється на заявлену позивачем вимогу, однак апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, а тому не застосував наслідки спливу позовної давності, як підстави для відмови у позові.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		21.        29 листопада 2024 року Лубенська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року та залишити в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 вересня 2023 року.
		22.        Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду Лубенська міська рада зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 
		2018 року у справі № 348/992/16, від 20 червня 2018 року у справі 
		№ 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, 
		від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року 
		у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 
		від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17, від 16 січня 2019 року у справі 
		№ 483/1863/17, від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, 
		від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року 
		у справі № 628/776/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17, 
		від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, від 03 червня 2024 року у справі № 501/1422/21, у постанові Верховного Суду від 02 липня 2024 року у справі                           № 917/1568/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки 
		(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		23.        Лубенська міська рада вважає, що ОСОБА_3 було створено                  СФГ «Спартак», у якому він був єдиним засновником та членом господарства. Після смерті ОСОБА_3 його спадкоємці не успадкували господарство і воно було припинено у 2012 році. Таким чином, припинив існування єдиний і правомочний землекористувач, який мав право володіти та користуватися земельною ділянкою на підставі державного акту, який є предметом оскарження. Після припинення землекористувача відповідно перестали існувати підстави для застосування у цивільному обороті державного акту на довічне успадковане володіння від 05 травня 1993 року, скасування якого можливе лише у судовому порядку.
		24.        Позивач зазначає, що земельна ділянка протягом 8 років, у порушення вимог законодавства, використовувалася громадянами для задоволення особистих потреб без внесення плати за користування землею, що підтверджується інформацією Головного управління ДПС у Полтавській області і що не оспорюється відповідачем. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		25.        Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 539/2654/23.
		26.        Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2025року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Основні доводи відзиву на касаційну скаргу
		27.        У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильної по суті постанови апеляційного суду, а тому касаційна скарга до задоволення не підлягає. Апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини справи, дійшов цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог. Особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння. Дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковане володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.  
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		28.        Згідно з архівним витягом від 24 травня 2023 року № 07-02/51 на підставі рішення виконавчого комітету Лубенської районної ради народних депутатів Полтавської області № 27 від 26 лютого 1992 року «Про розгляд заяв громадян про надання земельних ділянок у довічне успадковуване володіння для ведення селянських (фермерських) господарств» ОСОБА_3 , майстру-будівельнику радгоспу «Україна», було надано земельну ділянку для розробки проєкту її ведення розміром 41,9 га, з них рілля 39,6 га, пасовища 1,9 га, на території Оріхівської сільської ради у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства.
		29.        Відповідно до архівного витягу від 07 липня 2022 року № 07-02/41 з протоколу 11 сесії Лубенської районної ради народних депутатів Полтавської області 21 скликання від 05 травня 1992 року районна рада вирішила надати у довічне успадковуване володіння із земель запасу для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з проєктами відведення земель і встановлення меж ділянок в натурі Полтавським філіалом інституту «Укрземпроект» землі переліченим громадянам, у тому числі по Оріхівській сільській раді ОСОБА_3 у розмірі 40,6 га ріллі.
		30.        Згідно з листом начальника відділу № 3 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 13 липня 2022 року № 1820/15-22, за даними реєстру других примірників державних актів на право приватної власності на землю та договорів оренди, книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі станом на 31 грудня 2012 року ОСОБА_3 (с. Оріхівка, Лубенського району) було видано державний акт на право довічного успадкованого володіння землею на підставі рішення Лубенської районної ради народних депутатів Лубенського району Полтавської області від 05 травня 1992 року площею 40,6 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрований за № 9 від 05 травня 1992 року.
		31.        Згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею на підставі рішення Лубенської районної ради народних депутатів Лубенського району Полтавської області Української РСР від 05 травня 
		1992 року ОСОБА_3 , який мешкав в с. Оріхівка, Лубенського району, було надано у довічне успадковуване володіння 40,6 гектарів землі в межах згідно з планом землеволодіння. Землю надано у постійне володіння для ведення селянського (фермерського) господарства.
		32.        Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань, ОСОБА_3                    06 жовтня 1992 року зареєстрував СФГ «Спартак», яке припинило свою діяльність 22 листопада 2012 року.
		33.         ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 05 липня 2022 року.
		34.        Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 27 вересня 
		2018 року № 6562-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», передано Засульській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Засульської сільської ради у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8270,6167 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Лубенського району Засульської сільської ради, згідно акту приймання-передачі, у тому числі земельну ділянку кадастровий номер 5322885300:03:005:0014 площею 40,6 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
		35.        Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 2873 
		від 09 червня 2023 року згідно з переліком документації із землеустрою та оцінки земель місцевого фонду документації із землеустрою у Лубенському районі землевпорядна документація на гр. ОСОБА_1 відсутня. Згідно з даними Національної кадастрової системи реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322885300:03:005:0014 здійснювалась на підставі розробленої у 2018 році Полтавською регіональною філією «ДП Центр ДЗК» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі на території Засульської об`єднаної територіальної громади Лубенського району Полтавської області. Вищевказана землевпорядна документація внесена до переліку документації із землеустрою та оцінки земель місцевого фонду документації із землеустрою у Лубенському районі, що передані до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель.
		36.        18 червня 2020 року державним нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г. К. видано свідоцтво про право на спадщину за законом щодо майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якої є її син - ОСОБА_1 . Спадщина, на яку було видано свідоцтво, складалась із земельної ділянки площею 40,6 га, кадастровий номер 5322885300:03:005:0014, що розташована на території Засульської сільської об`єднаної територіальної громади, Лубенського району, Полтавської області, передана для ведення фермерського господарства, що належала на підставі державного акту про право довічного успадковуваного володіння землею 
		від 05 травня 1992 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 9, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого була дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх садкових прав.
		37.        18 червня 2020 року право приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 36941095.
		38.        Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 15 грудня 2022 року у справі № 539/2046/22 визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину від 18 червня 2020 року, видане Другою лубенською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 40,6 га, кадастровий номер 5322885300:03:005:0014 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства; скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 40,6 га, кадастровий номер 5322885300:03:005:0014 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства за ОСОБА_1 , внесеної на підставі рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Другої лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г. К. № 52721252 від 18 червня 2020 року та одночасно припинено право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - земельну ділянку площею 40,6 га, з кадастровим номером 5322885300:03:005:0014, номер запису про право власності 36941095.
		39.        Вказане рішення суду мотивовано тим, що спірна земельна ділянка надавалася лише на праві довічного успадковуваного володіння, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які  мали і мають право розпоряджатися землями державної та комунальної власності, не приймали рішення про передачу цієї земельної ділянки будь-кому у власність, вона була протиправно передана у власність в порядку спадкування  ОСОБА_1 .
		40.        Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав № 325515921 
		від 13 березня 2023 року державним реєстратором Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської областіХалітба Л. М. 09 березня 2023 року зареєстровано право власності Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на земельну ділянку кадастровий номер 5322885300:03:005:0014 площею 40,6 га, номер відомостей про речове право 49532009.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		41.        Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		42.        Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		43.        Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		44.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		45.        Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		46.        ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено існування специфічного речового права на земельну ділянку та можливість для фізичних осіб бути суб`єктами права довічного успадковуваного володіння землею.
		47.        Відповідно до статті 6 цього Кодексу громадянам у довічне успадковуване володіння могли надаватися землі для ведення селянського (фермерського) господарства.
		48.        Вказане положення було продубльовано у частині першій статті 50 цього Кодексу, відповідно до якої громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
		49.        Відповідно до вимог статті 55 ЗК України від 18 грудня 
		1990 року у вказаній редакції у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців. Крім того, вже із самої назви правової конструкції можна говорити про можливість такого права бути успадкованим - право довічного успадковуваного володіння.
		50.        Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України від 13 березня 
		1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
		51.        Закон України «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР» № 2196-XII від 13 березня 1992 року (який набрав чинності              16 травня 1992 року) виключив згадку про право довічного успадковуваного володіння та передбачив надання земель лише у постійне та тимчасове користування.
		52.        Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. Так, відповідно до статті 7 Кодексу земельні ділянки у постійне користування надавалися громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам і організаціям.
		53.        Втім, виключення з Кодексу правил про право довічного успадковування володіння не означало припинення цього права, як і не було передбачено його автоматичного переходу в іншу організаційну форму. Як суб`єктивне право, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що виникло свого часу відповідно до закону, могло бути припинене лише з підстав, передбачених законом, проте в законі таких підстав наведено не було.
		54.        Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
		55.        У подальшому Закон України у редакції від 25 жовтня 2001 року, починаючи з 01 січня 2002 року, обмежив коло суб`єктів права постійного користування землею виключно відповідними юридичними особами і зобов`язав постійних землекористувачів до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди (пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року).
		56.        У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у 
		ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд з впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
		57.        Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити право на земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
		58.        Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
		- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
		- пункту 6 постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-ХII «Про земельну реформу» з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
		59.        За таких обставин особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.
		60.        На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.
		61.        Таким чином, особи, які набули право довічного успадковуваного володіння землею у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є чинним.
		62.        Крім того, при вирішенні питання щодо права довічного успадковуваного володіння важливо враховувати також норми спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», що був прийнятий 20 грудня 1991 року та діяв до введення в дію Закону України «Про фермерське господарство». Зазначеними законами встановлений особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство. Згідно з цими законами однією з основних особливостей правового статусу фермерського та селянського (фермерського) господарств є те, що для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у власність або користування земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», а вже потім зареєструвати і вести фермерське господарство.
		63.        Таким чином, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, тому, враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
		64.        Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження 
		№ 14-487цс19), від якого Велика Палата Верховного Суду не відступила, і в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження 
		№ 14-63цс20).
		65.        Разом з тим, у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня                   1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило (пункт 60).
		66.        Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		67.        Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		68.        Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, правильно встановивши, що 05 травня 1992 року на одинадцятій сесії Лубенської районної ради народних депутатів Полтавської області двадцять першого скликання було прийнято рішення про надання у довічне успадковуване володіння із земель запасу для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 40,6 га ріллі на території Оріхівської сільської ради Лубенського району та видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 9, що відповідало положенням                          ЗК Української РСР у редакції від 18 грудня 1990 року № 561-XII (статті 6, 50, 55) та Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року № 2009-XII (стаття 5), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки право довічного успадковуваного володіння спірною земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані, а тому, враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення майнових прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
		69.        Нова редакція ЗК України, введена Законом України № 2196-XII
		від 13 березня 1992 року, яка не передбачала такий вид права на земельну ділянку, як довічне успадковуване володіння землею, набрала чинності 
		16 травня 1992 року, тобто вже після видачі ОСОБА_3 спірного державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею та його державної реєстрації.
		70.        Апеляційним судом було встановлено, що оспорюваний державний акт на право довічного упадковуваного володіння землею, було видано на ім`я ОСОБА_3 05 травня 1992 року відповідно до норм чинного законодавства. Враховано тривалий час з моменту отримання державного акту на спірну земельну ділянку, який є предметом оскарження (понад 31 рік з дня його видачі 05 травня 1992), що могло вплинути на повноту та збереження доказів, які наявні в архіві станом на 2023 рік.
		71.        Слід також зазначити, що відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		72.        Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав 
		і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
		73.        З урахуванням зазначеного, необхідно погодитися з висновками апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
		74.        Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено                статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження 
		№ 14-446цс18).
		75.        Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженій постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, апеляційним судом сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного суду.
		76.        Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню апеляційного суду на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
		77.        Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
		78.        Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.            Касаційну скаргу Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області залишити без задоволення.
		2.            Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                  Є. В. Синельников  Судді        О. В. Білоконь          О. М. Осіян           Н. Ю. Сакара           В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...