Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/1321/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 07.03.2025. Зареєстровано: 08.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2025.
Дата набрання законної сили: 07.03.2025
Номер судового провадження: К/990/10428/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 березня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 480/1321/23
		адміністративне провадження № К/990/10428/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
		суддів - Білак М.В., Желєзного І.В.,
		розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції
		касаційну скаргу  Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 
		на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року  (головуючий суддя: Рєзнікова С.С., судді: Мельнікова Л.В., Бегунц А.О.) 
		у справі № 480/1321/23 
		за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-
		УСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
		1. Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25 червня 2019 року по 24 січня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25 червня 2019 року по 24 січня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив йому при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. 
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково:
		- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 15053 (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят три) грн 72 коп.;
		- у задоволенні інших вимог відмовлено. 
		При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
		Суд першої інстанції встановив, що доказів на підтвердження виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовою частиною НОМЕР_1 суду надано не було, а відтак відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Також суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок становить 493,56 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 128 робочих днів (кількість днів затримки з розрахунку 6 місяців) = 63 175,68 грн. 
		Разом з тим, суд знайшов за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
		При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд першої інстанції враховував розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача, тривалість періоду затримки розрахунку. 
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що сумою середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, яка буде співмірною з урахуванням усіх обставин справи, є сума, що дорівнює розміру середньомісячного грошового забезпечення позивача - 15053,72 грн.
		Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року скасовано, прийнято постанову, якою позов задоволено частково:
		- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
		- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63 175 грн (шістдесят три тисячі сто сімдесят п`ять гривень) 68 коп.;
		- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 
		Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що бездіяльність військової частини щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
		Колегія суддів зазначила, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України, в тому числі і частину першу) викладено в такій редакції: «у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
		Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 25 січня 2023 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до ст. 117 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин застосовними є приписи ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.
		З підстав наведеного середній заробіток за несвоєчасний розрахунок становить 493,56 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 128 робочих днів (кількість днів затримки з розрахунку 6 місяців) = 63 175, 68 грн.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від  15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, постанові від 29 лютого 2024 у справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23 щодо застосування статті 117 КЗпП України у новій редакції, що набрала чинності з 19 липня 2022 року, та у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року.
		Також позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (до 19 липня 2022 року), виплата середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Водночас відповідно до статті 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19 липня 2022 року, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
		Дана обставина прямо впливає на розмір середнього заробітку, оскільки його обрахунок здійснюється за певний період затримки розрахунку при звільненні.
		Позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що в межах цієї справи слід враховувати виключно норми статті 117 КЗпП України у редакції, що почали діяти з 19 липня 2022 року, якої не існувало на момент виникнення спірних правовідносин, якою передбачено зменшення (обмеження) виплати середнього заробітку, а саме не більше як за шість місяців.
		Між тим, як зазначає скаржник, днем виникнення спірних правовідносин є день звільнення позивача, яке відбулося до 19 липня 2022 року.
		Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України відповідач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.
		Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.  
		Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 05 лютого 2025 року (у зв`язку з обранням судді Губської О.А. до складу Великої Палати Верховного Суду) визначено склад колегії суддів: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Желєзний І.В.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 07 березня 2025 року.
		ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 червня 2019 року № 129 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення з 26 червня                     2019 року.
		На час звільнення позивача з військової служби відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню.
		Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №480/6308/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії №480/6308/22 задоволено частково:
		- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування листопада 2015 року, червня 2017 року як місяців, за якими здійснювалося обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців), при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року;
		- зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня                  2015 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, та з урахуванням виплачених сум;
		- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 березня 2018 року по 26 червня 2019 року;
		- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 26 червня 2019 року, із урахуванням вимог абз. 4, 5, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та з урахуванням виплачених сум;
		- у задоволенні інших вимог відмовлено.
		На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 19 січня 2023 року проведено виплату коштів в сумі 74001,16 грн, що вбачається з копії виписки по картці/рахунку АТ КБ "ПриватБанк".
		Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року по справі №480/6309/22 задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії:
		- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік (70 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 червня 2019 року;
		- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні (70 днів) додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 червня 2019 року.
		На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 25 січня 2023 року проведено виплату коштів в сумі 34289,41 грн, що вбачається з копії виписки по картці/рахунку АТ КБ "ПриватБанк".
		Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідачем здійснена не була.
		Уважаючи, що станом на день виключення із списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		ІІІ. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
		Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
		Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.   
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
		ІV. Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених  статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
		Приписами частини першої  статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України  визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що відповідач у день звільнення позивача - 26 червня 2019 року не виплатив належні йому суми при звільненні. 
		Вказані суми нараховані та виплачені відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №480/6308/22, а саме: 19 січня 2023 року у розмірі 74001,16 грн та рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року по справі №480/6309/22, а саме: 25 січня 2023 року у розмірі 34289,41 грн.
		Спірний період у цих правовідносинах охоплюється з 27 червня 2019 року до                         24 січня 2023 року.
		Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня 2019 року до 24 січня  2023 року.
		Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, а також питання обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
		Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022  року.
		Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін, внесених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових правовідносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, убачається, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.
		Верховний Суд зазначає, що питання про застосування приписів  статті 117 КЗпП України  у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.
		Своєю чергою, після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від                    26 червня 2019 року у справі №    761/9584/15-ц викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених  статтею 117 КЗпП України  підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
		Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
		Як вже зазначалось з 19 липня 2022  року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
		Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
		Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від                              26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
		Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
		Одночасно, з 19 липня 2022  року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
		Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19 липня 2022  року і після цього.
		Період з 27 червня 2019 року до 19 липня 2022  року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності  і зменшити таку виплату.
		Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №   480/3105/19 спираючись на вказані критерії, з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
		Враховуючи, що формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, наведена у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №   480/3105/19, сформована з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби, то колегія суддів уважає, що саме вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин у справі, що розглядається.   
		Проте, період з 19 липня 2022  року до 24 січня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у  постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
		Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду  від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від                           22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 у справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23 (на які посилається позивач у своїй касаційній скарзі) і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
		Водночас, окреслене у цьому касаційному провадженні питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22) і сформований висновок є застосовним до спірних правовідносин.
		У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.
		Верховний Суд наголошує, що за правилами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Отже, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України в основі обґрунтованого рішення лежать повнота і всебічність з`ясування обставин справи, це виключає існування будь-яких не спростованих судом належним чином розбіжностей між доказами, поданими сторонами.
		Тому Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів, не застосував норму матеріального права у чинній редакції, у зв`язку з чим не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасних висновків по суті справи. Висновки суду апеляційної інстанції та оскаржуване рішення в цій справі не відповідають завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору.   
		Водночас, в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства їх встановлення судом касаційної інстанції не допускається.
		Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.
		При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
		V. Висновки щодо розподілу судових витрат 
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статті 139 КАС України, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року  скасувати, а справу направити на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.
		Судові витрати не розподіляються.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                В.Е. Мацедонська
		Судді                                                                                                    М.В. Білак 
		                                                                                                            І.В. Желєзний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...