Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/5160/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2025.
Дата набрання законної сили: 06.03.2025
Номер судового провадження: 61-866ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 березня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 216/5160/22
		провадження № 61-866св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - російська федерація,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року у складі судді Бутенко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року
		у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2022 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до російської федерації (далі - рф) про відшкодування шкоди.
		 
		Позов мотивовано тим, що 20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія рф проти України, що призвело до окупації рф частини території України, а саме Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу рф на правах суб`єктів федерації - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено рф 
		18 березня 2014 року нібито внаслідок проведення 16 березня 2014 року так званого референдуму про статус Криму. З цього моменту фактично розпочалася перша фаза військової збройної агресії рф проти України.
		 
		У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії рф проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби рф проголосили створення Донецької народної республіки (07 квітня 2014 року) та Луганської народної республіки (27 квітня 2014 року). 27 серпня 2014 року рф розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів збройних сил рф на територію Донецької та Луганської областей. 21 лютого 2022 року президент рф путін підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав 
		з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу.
		 
		24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на суверенну територію України. В даний час Україна залишається об`єктом збройної військової агресії з боку рф, яку остання здійснює. Своїми протиправним діями рф заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, на території Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря 
		в економічній зоні України. Таким чином, рф несе відповідальність за порушення прав і свобод Українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
		 
		Позивач вважав, що незаконна експропріація рф природних ресурсів України під час незаконної окупації території Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей рф порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 
		і Протоколів до неї, призвела до нанесення йому майнової шкоди в розмірі 
		1 990 149,79 дол. США за порушення рф майнового права, встановленого 
		в статтях 13 Конституції України і 324 ЦК України, що не суперечить рішенню Міжнародного Арбітражного суду, м. Гаага, Нідерланди від 02 травня 2018 року 
		у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - рф в якості компенсації за експропріацію рф відповідного нерухомого майна та майнових прав. Крім того, просив стягнути моральну шкоду в розмірі 5 200 000,00 грн та визнати повномасштабну збройну агресію рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави - України та експропріацію рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської і Донецької областей 
		і Автономної Республіки Крим, геноцидом Українського народу.
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати повномасштабну збройну агресію рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави Україна та експропріацію рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих російською федерацією територіях Луганської і Донецької областях і Автономної Республіки Крим, геноцидом українського народу, стягнути з рф на його користь майнову шкоду в розмірі 1 990 149,79 дол. США, що підлягає сплаті 
		у національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України, встановленого для долара США на день здійснення платежу, стягнути з рф на його користь моральну немайнову шкоду в розмірі 
		5 200 000,00 грн, завдану порушенням майнових і конституційних прав внаслідок повномасштабних незаконних військових дій рф проти українського народу.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року позов задоволено частково.
		 
		Стягнено з рф на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок експропріації рф природних ресурсів українського народу під час незаконної збройної агресії проти України, в розмірі 3 657 000,00 грн 
		і моральної шкоди в розмірі 1 200 000,00 грн, а всього - 4 857 000,00 грн.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що діями з боку рф порушено гарантоване статтею 13 Конституції України право позивача на природні ресурси, тобто сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації, за якої позивач змушений відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку. Російська федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акта наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року і Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф. 
		 
		Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання повномасштабної збройної агресії рф проти України, захоплення військовим шляхом значної частини території суверенної держави Україна та експропріацію рф природних родовищ корисних копалин, які знаходяться на тимчасово окупованих рф територіях Луганської і Донецької областей і Автономної Республіки Крим, геноцидом Українського народу суд зазначив, що Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188 було схвалено Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», згідно 
		з якою від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 
		11 грудня 1946 року геноцид був визнаний міжнародним злочином. 
		 
		Суд зазначив, що внаслідок військової агресії рф проти України позивач зазнав моральних втрат і душевних страждань. Враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважав законним обраний позивачем спосіб стягнення майнової та моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були вчинені рф відносно нього. Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу матеріальну та моральну шкоду, суд врахував розмір задоволених вимог заявників по аналогічних спорах, що розглядалися Європейським судом 
		з прав людини. 
		 
		Додатковим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2023 року стягнено з рф на користь держави судовий збір у розмірі 13 420,00 грн.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що під час ухвалення основного рішення питання щодо розподілу судових витрат вирішено не було.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився 
		з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		11 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції самостійно вніс зміни до суб?єктного складу учасників судового процесу, а саме замість російської федерації суд вказав російську федерацію в особі посольства російської федерації в Україні. Зазначає, що резолютивна частина ухвали суду першої інстанції від 20 квітня 2023 року не відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 200 ЦПК України, ухвалу позивачу не направлено. Відмовляючи 
		в задоволенні позовної вимоги про визнання повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, вважаючи, що така вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд мав би закрити провадження 
		у цій частині провадження. Грубі порушення норм процесуального права призвели до неправильно вказаної вимоги, оскільки вона є основною по відношенню до вимоги, яка є похідною від основної вимоги. Суд не обґрунтував на підставі яких розрахунків оцінив суму збитків. 
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2024 року  ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження заочного рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 
		2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 
		2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
		 
		18 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи
		 
		ОСОБА_1 є громадянином України.
		 
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
		 
		Також відомим є той факт, що 24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року 
		№ 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який діє дотепер.
		 
		14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
		 
		27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію № 2433 «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль 
		і відповідь Ради Європи». Визнала, що агресія рф проти України 
		є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення 
		з часів Другої світової війни.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які 
		ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови 
		в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року 
		в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		 
		Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
		 
		З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того 
		ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, 
		а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
		 
		Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. 
		 
		Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
		 
		Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).
		 
		У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
		 
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку 
		з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 
		у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
		 
		Тлумачення змісту статті 23 ЦК України свідчить, що вона містить норму, дія якої має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». 
		 
		Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться 
		в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 
		2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
		 
		По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. 
		 
		Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, можуть бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, 
		в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди 
		(див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
		 
		Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. 
		 
		У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
		 
		Гроші є еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні трансформують шкоду 
		в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування обчислює шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. 
		 
		При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає 
		у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності 
		і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 
		2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 
		05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
		 
		Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
		 
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних 
		у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		При визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що:
		            - дійсно внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;
		- законодавець в статті 23 ЦК України передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина 
		є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);
		- розмір грошової компенсації моральної шкоди, завданої особі внаслідок військової агресії рф проти України, може відрізнятися залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;
		- такими обставинами можуть бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій, чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права, які порушені внаслідок військової агресії рф проти України, тощо.
		 
		Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував 
		у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. 
		 
		Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції 
		в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 
		2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі 
		№ 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).
		 
		У справі, що переглядається, позивач вказував, що на обґрунтування його вимог про стягнення з рф на його користь майнової та моральної шкоди були покладені відповідні публікації з поважних американських видань, таких, як газета The Washington Post (WP), з посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією SecDev, застосовані позивачем для здійснення розрахунку щодо розміру відшкодування з боку відповідача матеріальної та моральної шкоди.
		 
		Суди встановили, що Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 
		2022 року було схвалено Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», згідно з якою від імені Українського народу Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади України, керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, нормами звичаєвого міжнародного права та беручи до уваги положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, визнала дії, вчинені Збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії рф проти України, яка розпочалася 
		24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу. Тому суди обґрунтовано відмовили у визнанні повномасштабної збройної агресії рф проти України геноцидом Українського народу.
		 
		З урахуванням обставин, встановлених судами, меж касаційного перегляду (в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення майнової шкоди), відсутності порушеного належного саме позивачу права (майнового чи особистого немайнового права), що є необхідним для стягнення відшкодування майнової шкоди, відсутні підстави стверджувати, що позивач навів обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення тієї частини позову про стягнення майнової шкоди, в задоволенні якої суди відмовили.
		 
		За таких обставин суди зробили обґрунтовані висновки про відмову в частині незадоволених позовних вимог.
		 
		Подібний висновок викладено у постанов Верховного Суду від 20 червня 
		2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23).
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд не мав законних підстав для ухвалення у справі заочного рішення у підготовчому провадженні, у зв`язку із незазначенням цього в резолютивній частині ухвали суду від 20 квітня 
		2023 року, також зазначенням в ухвалі суду про прийняття до розгляду позовної заяви зі збільшеними позовними вимогами відповідача як російська федерація в особі посольства російської федерації замість російської федерації, як вказано у позові, та ненаправлення цих ухвал позивачеві, колегія суддів вважає необґрунтованими, як такі, що не тягнуть за собою скасування чи зміну рішення суду першої інстанції, адже згідно з частиною другою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення, тоді як у цьому випадку суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті заявлених позовних вимог.
		 
		Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених 
		у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки судів першої 
		і апеляційної інстанцій не суперечать висновку Верховного Суду у справі, зазначеній заявником у касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а заочного рішення Центрально-Міського районного суду 
		м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року вчастині відмови 
		в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
		 
		З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Коротун
		 
		 
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...