Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/1382/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2025.
Дата набрання законної сили: 07.03.2025
Номер судового провадження: 61-17547ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		07 березня 2025 року                                
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 759/1382/19
		 
		провадження № 61-17547св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
		суб`єкт оскарження - державний виконавець Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренко Дмитро Анатолійович,
		заінтересована особа (боржник)- ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Якименком Миколою Миколайовичем, на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст вимог скарги
		 
		У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А. (далі - державний виконавець Кушніренко Д. А.), заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 .
		 
		Скарга мотивована тим, що постановою державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Удавіцької Є. В. від 04 лютого 2022 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 759/1382/19, виданого Святошинським районним судом                         м. Києва 20 серпня 2020 року про зобов`язання ОСОБА_3 повертати ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_4 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням суду у справі № 759/1382/19.
		 
		Вказувала, що боржником рішення суду щодо повернення дитини матері не виконувалося, у зв`язку із чим державним виконавцемГолосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Удавіцькою Є. В. виносилися постанови про накладення штрафів на боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
		 
		Постановою державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А. від 25 липня 2022 року виконавче провадження           № НОМЕР_1 закінчено на підставі вимог пункту 11 частини першої статті 39,                         статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду не виконане та не може бути виконано без участі боржника.
		 
		Разом з тим, з моменту закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 судове рішення продовжує не виконуватися боржником.
		 
		Зазначала, що 03 травня 2024 року вона на ім`я начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подала заяву про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі частини шостої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зобов`язання боржника ОСОБА_2 повертати їй малолітнього сина ОСОБА_4 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням суду у справі № 759/1382/19.
		 
		Посилалася на те, що після спливу трьох днів з моменту подання заяви та на момент звернення до суду зі скаргою державним виконавцем Кушніренком Д. А. допущено неправомірну бездіяльність щодо невідновлення виконавчого провадження та невжиття передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів                з примусового виконання рішення.
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: 
		- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А. щодо невідновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
		- зобов`язати державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А. відновити виконавче провадження НОМЕР_1 на підставі поданої стягувачем ОСОБА_1 заяви від 03 травня 2024 року.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А. щодо невідновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
		Зобов`язано державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А. відновити виконавче провадження № НОМЕР_1  на підставі поданої стягувачем ОСОБА_1 заяви від 03 травня 2024 року.
		 
		Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що державний виконавець Кушніренко Д. А. закінчив виконавче провадження № НОМЕР_1 у зв`язку із невиконанням боржником рішення суду, застосувавши до  ОСОБА_2 штрафи та попередження про кримінальну відповідальність, а також звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. 
		 
		Районним суд дійшов висновку, що державний виконавець Кушніренко Д. А. закінчив виконавче провадження № НОМЕР_1, не вживши всіх необхідних заходів для примусового виконання рішення відповідно до вимог Закону України                                     «Про виконавче провадження», та як наслідок проігнорував заяву стягувача про відновлення виконавчого провадження.
		 
		Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги  ОСОБА_2 про те, що відновлення виконавчого провадження, яке закінчено на підставі пункту 11                         статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено положеннями вказаного Закону, з огляду на обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання у залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема, виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів заявника.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Якименко М. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить ухвалу Святошинського районного суду м. Києва                           від 29 липня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У грудні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                       у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Якименком М. М., мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій              в оскаржуваній частині не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України            та підлягають скасуванню. Вважає, що суди не дослідили обставини справи,                         не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про задоволення скарги  ОСОБА_1 .
		 
		Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові                  від 15 вересня 2023 року у справі № 551/920/22, вказує, що відновлення виконавчого провадження, яке закінчено на підставі пункту 11 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено цим Законом, отже підстави для відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 відсутні.
		 
		Звертає увагу на те, що оскільки з вимогою про скасування постанови державного виконавця Кушніренка Д. А. від 25 липня 2022 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 стягувач не зверталася, вказана постанова не визнана неправомірною, тому, ураховуючи правові висновки викладені Верховним Судом                     у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 761/25101/20, виконавче провадження не підлягає відновленню.
		 
		Вважає, що державний виконавець Кушніренко Д. А. дійшов правильного висновку про закриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, вживши усі заходи, передбачені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», тому відсутні правові підстави для відновлення виконавчого провадження.
		 
		Крім того, представник заявника - адвокат Якименко М. М. зазначає, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу, які ОСОБА_2 очікує понести в суді касаційної інстанції, становить 10 000 грн, докази на підтвердження чого будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року у справі № 759/1382/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Бердянської міської ради Запорізької області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею задоволено. Усунено ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Визначено ОСОБА_2 такі способи участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 шляхом встановлення зустрічей з дитиною за місцем проживання батька за таким графіком: перша п`ятниця з 17 год 30 хв до суботи 20 год 30 хв; друга неділя з 10 год 00 хв до понеділка 08 год 30 хв; третя субота з 10 год 00 хв до неділі 20 год 30 хв; четверта п`ятниця з 17 год 30 хв до суботи 20 год 30 хв; перша половина усіх навчальних канікул дитини; 30 днів спільного відпочинку в зимовий період;                  30 днів спільного відпочинку в літній період; у непарні роки Новий рік (31 грудня)                    з 20 год 00 хв напередодні свята до 19 год 00 хв наступного дня після свята; у парні роки Новий рік (1 січня) з 15 год 00 хв до 20 год 00 хв наступного дня; у парні роки 30 травня (день народження дитини) з 14 год 00 хв до 21 год 00 хв наступного дня; у непарні роки ІНФОРМАЦІЯ_2 (день народження дитини) з 18 год 00 хв до 15 год 00 хв наступного дня; щороку день народження батька ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), день батька (третя неділя червня щороку), День захисника України (14 жовтня); католицька Пасха, католицьке Різдво (25 грудня) з 18 год 00 хв напередодні свята до 08 год 30 хв наступного дня після свята. 
		Зобов`язано ОСОБА_1 передавати батькові ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_4                        у визначених судом місці, дні та часи побачень. 
		Зобов`язано ОСОБА_2 повертати ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_4 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням (том 1, а. с. 107-111).
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року в частині визначення способу участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином змінено. 
		Визначено ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої суботи та неділі місяця              з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі. 
		В іншій частині рішення суду залишено без змін (том 1, а. с. 112-119).
		 
		Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.
		 
		На виконання рішення суду 20 серпня 2020 року Святошинським районним судом  м. Києва видано виконавчий лист № 759/1382/19щодо зобов`язання ОСОБА_2 повертати ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_4 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням (том 1, а. с. 35-36).
		 
		Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу                         ОСОБА_2 задоволено частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року змінено,                      абзац третій її резолютивної частини викладено в такій редакції:
		«Визначити спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні із сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його вихованні: можливість зустрічей кожної першої                          і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір`ю; можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв до 19 год 00 хв наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; можливість спільного святкування дня народження батька                     (1 березня).» 
		В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишено без змін. 
		Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 липня 2020 року залишено без змін (касаційне провадження № 61-11331св20) (том 1, а. с. 120-133).
		 
		Постановою державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Удавіцької Є. В. від 04 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа                                       № 759/1382/19, виданого Святошинським районним судом м. Києва 20 серпня                 2020 року про зобов`язання ОСОБА_3 повертати ОСОБА_1 малолітнього сина                      ОСОБА_4 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням суду у справі № 759/1382/19 (том 1, а. с. 176).
		 
		Постановами державних виконавців Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 лютого 2022 року та 20 квітня 2022 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1на боржника ОСОБА_3 накладені штрафи за невиконання судового рішення, встановлений строк виконання рішення та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (том 1, а. с. 219; 221).
		 
		20 квітня 2022 року головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Проц В. С. направлено до Голосіївського управління ГУ НП у м. Києві заяву про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України. 
		 
		Постановою державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Д. А. від 25 липня 2022 року виконавче провадження           № НОМЕР_1 закінчено на підставі вимог пункту 11 частини першої статті 39,                         статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду не виконане та не може бути виконано без участі боржника (том 2, а. с. 65).
		 
		За змістом вказаної постанови державним виконавцем встановлено, що рішення суду боржником не виконано, у зв`язку із чим, державним виконавцем на підставі вимог статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови від 21 лютого 2022 року та 20 квітня 2022 року про накладення на боржника штрафів. Законом України «Про виконавче провадження» визначено, зокрема, що у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення при вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		З моменту закінчення виконавчого провадження - 25 липня 2022 року щодо зобов`язання ОСОБА_2 повертати ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_4 після закінчення часів та днів батька, визначених рішенням суду, судове рішення залишається невиконаним.
		 
		03 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1, до якої додала письмову інформацію з Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Національної поліції                              від 15 березня 2024 року щодо обставин її звернень та викликів, а також проведення інших процесуальних дій у зв`язку з повторним викраденням боржником сина                 ОСОБА_4 (том 1, а. с. 60).
		 
		Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень рішеннямСвятошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 759/17341/20,                         у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та передавання дитини відмовлено.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Якименком М. М., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		 
		Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією                   з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
		 
		Принцип обов`язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		 
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою           для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України                     і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод           1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece»)                            від 19 березня 1997 року (п. 40)). 
		 
		Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією                                    з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
		 
		Відповідно до статті 447 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду скарги) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
		 
		Згідно зі статтею 451 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду скарги) у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону,                       в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»                                      (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень                            і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
		 
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		 
		Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є:
		1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
		2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
		3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
		4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
		5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
		 
		Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, розпоряджень, внесення подання, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів                   у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).
		 
		За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України          «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб                             та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. 
		 
		Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).                                        За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець                                    у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача                                з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
		 
		Згідно з пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
		 
		Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення передбачено положенням статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Відповідно до частин другої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням,                   що підлягає негайному виконанню - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну, відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
		У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
		У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		Отже, при примусовому виконанні рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії, державний виконавець може здійснювати дії, які визначені статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», та не має права вчиняти інших заходів примусового виконання рішень, оскільки законом таких прав йому не передбачено.
		 
		За таких обставин, коли боржником не виконано рішення, яке не може бути виконано без його участі, виконавець, надіславши до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, зобов`язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2022 року           у справі № 712/12377/17, від 18 січня 2023 року у справі № 757/7499/17 та                                від 29 травня 2023 року у справі № 760/34745/21.
		 
		Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною здійснюється у порядку, передбаченому               статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Згідно зі статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
		Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення               у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
		У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону.                                  У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
		У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника                у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами                        (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
		У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
		Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
		 
		Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши належну правову оцінку наданим заявником доказам та заявленим нею доводам, обґрунтовано виходив із того, що державний виконавець Кушніренко Д. А. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження                         № НОМЕР_1 у зв`язку із невиконанням боржником рішення суду, застосувавши до ОСОБА_2 штрафи та попередження про кримінальну відповідальність, а також звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. При цьому державним виконавцем                     Кушніренком Д. А. не вживалися інші необхідні заходи, які можуть бути вжиті                   з метою примусового виконання рішення, відповідно до вимог Закону України          «Про виконавче провадження».
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі           № 910/7310/20 зробила висновок про те, що накладення штрафів і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду,         а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Судовий захист прав та законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.
		 
		За таких обставин, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що державним виконавцем було вжито всіх заходів, передбачених статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» з метою примусового виконання рішення суду.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15-ц (провадження                                                    № 61-14491сво20) зазначено, що «підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником. Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконано, з огляду на таке. Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією                       з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо                  б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року)».
		 
		При цьому суди правильно вказали, що з моменту закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 рішення суду продовжує не виконуватися, у зв`язку із чим стягувач   ОСОБА_1 03 травня 2024 року звернулася до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1, проте останнє залишилося без належного реагування зі сторони державного виконавця.
		 
		Колегія суддів зазначає, що стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» в поєднанні зі статтею 63 цього Закону регулює питання виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод          у побаченні з дитиною та про визначення способу участі у вихованні дитини.
		 
		Положеннями цієї статті передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача                              з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
		 
		При цьому поняття «побачення з дитиною», яким оперує стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», має більш широке тлумачення, тобто законодавець передбачає, що норми цієї статті Закону мають застосовуватися при виконанні судових рішень, зокрема, про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, про визначення способу участі у вихованні дитини.
		 
		Отже, якщо боржник у подальшому, після закінчення виконавчого провадження, перешкоджатиме стягувачу у спілкуванні та участі у вихованні малолітніх дітей, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження.
		 
		Рішення про усунення перешкод у побаченні (спілкуванні) з дитиною виконується               у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.
		 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду                             від 25 травня 2022 року у справі № 583/1254/21 (провадження № 61-11531св21).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Посилання касаційної скарги заявника на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі                             № 551/920/22 та від 04 грудня 2024 року у справі № 761/25101/20, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин,                               є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх                   у сукупності. 
		 
		Отже доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		 
		Наведені у касаційній скарзі заявника доводи, які фактично є аналогічними із заявленими ним доводами в апеляційному суді, були предметом дослідження                           у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено                        з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Якименком Миколою Миколайовичем, залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...