Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/18297/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2025.
Дата набрання законної сили: 10.03.2025
Номер судового провадження: 61-16211ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		10 березня 2025 року
		м. Київ
		справа № 757/18297/23-ц 
		провадження № 61-16211 св 24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
		учасники справи:
		позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач -  ОСОБА_1 , 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва у складі судді Бусик О. Л. 
		від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В. від 30 жовтня 2024 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог 
		У травні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , 
		в якомупросило суд стягнути на їх користь 1 573 770,02 грн та 6 015,46 доларів США, як безпідставно набутих.
		Позов мотивований тим, що рішенням Печерського районного суду м. Києва 
		від 09 грудня 2019 року у справі № 757/2442/19-ц у задоволенні позову 
		ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року вказане рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з 
		АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29 липня 
		2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 доларів США; три проценти річних в сумі - 3 631 776,42 грн та відсотки за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року за період часу з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; три проценти річних в сумі - 4 438 839,09 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Тобто, загальна стягнута сума за постановою суду апеляційної інстанції - 30 848,49 доларів США та 8 070 615,51 грн.
		20 листопада 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Мурихіним С. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з банку коштів.
		Банк зазначав, що після відкриття виконавчого провадження банк самостійно виконав постанову суду апеляційної інстанції від 17 вересня 2020 року. 
		Так, ОСОБА_1 було сплачено 30 848,49 доларів США та 8 070 615,51 грн, 
		що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, відповідно до 
		яких перераховано вказані суми за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою статтею 167 ПК України. Тобто, від імені та за 
		рахунок ОСОБА_1 банком, як податковим агентом, перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою статтею 167 ПК України, у розмірі 6 015 доларів США (30 848,49*19,5%) та 1 573 770,02 грн (8 070 615,51*19,5%).
		Не погодившись із перерахованими сумами, стягувач - ОСОБА_1 звернулася до виконавчої служби з повідомленням про часткове виконання боржником судового рішення і зазначала, що, враховуючи самостійно повернуту банком суму відповідно до постанови Київського апеляційного суду, загальна сума заборгованості у рамках виконавчого провадження в межах виконавчого листа 
		№ 757/2442/19 від 12 листопада 2020 року складає 6 015 доларів США та 1 573 770,02 грн. Вказані кошти їй були також сплачені банком.
		Посилаючись на самостійне повне виконання постанови суду апеляційної інстанції та з урахуванням вимог податкового законодавства, банк вважав, що виконавча служба безпідставно стягнула з банку на користь відповідачки 1 573 770,02 грн та 6 015,46 доларів США, так як банк як податковий агент здійсним сплату податків відповідно до вимог ПК України.
		Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд їх позов задовольнити.
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, 
		у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
		Судові рішення мотивовані тим, що АТ «КБ «ПриватБанк» виконало рішення суду частково, тому державний виконавець в межах законодавства вчинив всі виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду, стягнувши з AT «КБ «ПриватБанк» 
		1 573 770,02 грн та 6 015,46 доларів США. Отже, позивачем не доведено відсутність таких умов, які б давали підстави для повернення коштів, оскільки боржник добровільно виплатив кошти. При цьому відсутня рахункова помилка та набуття коштів стягувачем на підставі рішення суду, що свідчить про добросовісність такого набуття.
		Апеляційний суд вказав, що питання відрахування податків та інших обов`язкових платежів має вирішуватися судом в порядку частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасника справи, державного виконавця, приватного виконавця, а за відсутності судового рішення із роз`ясненням щодо утримання суми податків, та інших обов`язкових платежів, державний виконавець правомірно виконував рішення, відповідно до виконавчого документу. При цьому, скаржник не був позбавлений можливості звернутися до суду із заявою щодо роз`яснення судового рішення з метою визначення сум оподаткування, проте останнім таких дій вчинено не було.
		Суди застосували відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У грудні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 
		2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, 
		в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення їх позову.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження 
		у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 757/18297/23-ц із Печерського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
		Суд апеляційної інстанції помилково застосуваввисновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 761/12665/14-ц, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права.
		Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм податкового законодавства при виконанні рішень суду боржниками, які при виплаті коштів на користь стягувачів зобов`язані виконувати імперативний обов`язок податкового агента щодо утримання і перерахування саме з оподатковуваного доходу стягувачів суми податків та зборів до державного бюджету одночасно з проведенням виплати заборгованості за рішенням суду. 
		З огляду на відсутність сформованої судової практики щодо застосування норм податкового законодавства при виконанні податковими агентами рішень суду про стягнення коштів на користь фізичних осіб, розгляд даної касаційної скарги має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, як для вирішення питання належного виконання податковими агентами судових рішень, так і для вирішення питання щодо належного способу захисту юридичних осіб - податкових агентів щодо повернення безпідставно отриманих стягувачами коштів.
		При цьому, вказує, що є обґрунтована необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22, який застосовано судом апеляційної інстанції, оскільки Верховним Судом не надано роз`яснення яким чином податковий агент повинен або міг виконати рішення суду про стягнення з нього на користь фізичної особи, визначеної рішенням суду суми грошових коштів, якщо така сума виплати підлягає оподаткуванню при виплаті коштів фізичній особі податковим агентом, і саме з неї податковий агент зобов`язаний утримати податки та збори.
		Також зазначає, що вимогами підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено імперативний обов`язок податкового агента утримувати із суми оподатковуваного доходу податок, а саме: податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.
		Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до вищенаведених вимог ПК України, виконуючи обов`язок податкового агента, при виконанні рішення суду в частині перерахування коштів стягувачу, частина яких в розумінні вимог ПК України відносилась до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу стягувача, правомірно та належним чином було виконано.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У лютому 2025 року представник  ОСОБА_2 - адвокат Василевська К. М., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставні, зводяться до власного тлумачення норм права, так як питання відрахування податків та інших обов`язкових платежів має вирішуватися судом у порядку частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасника справи, державного виконавця, приватного виконавця. За відсутності судового рішення із роз`ясненнями щодо утримання суми податків та інших обов`язкових платежів, державний виконавець правомірно виконував рішення згідно виконавчого документу, а не визначеному Банком суму на власний розсуд. При цьому зазначає, що доводи скарги щодо відсутності правового висновку Верховного Суду є необґрунтованими, так як судами досліджувалось посилання заявника щодо неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у» касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Судами встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва 
		від 09 грудня 2019 року у справі № 757/2442/19-ц у задоволенні позову 
		ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року вказане рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з 
		АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 відсотки за договором депозитного вкладу № SАMDN01000711169348 від 12 липня 2010 року за період з 29 липня 
		2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 13 672,82 доларів США; три проценти річних в сумі - 3 631 776,42 грн та відсотки за договором депозитного вкладу SАMDN01000717735387 від 01 липня 2011 року за період часу з 29 липня 2016 року по 20 грудня 2018 року в загальній сумі 17 175,67 доларів США; три проценти річних в сумі - 4 438 839,09 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Тобто, загальна стягнута сума за постановою суду апеляційної інстанції є 30 848,49 доларів США та 8 070 615,51 грн.
		20 листопада 2020 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Мурихіним С. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з банку коштів.
		Після відкриття виконавчого провадження банк самостійно виконав постанову суду апеляційної інстанції від 17 вересня 2020 року. Так, ОСОБА_1 було сплачено 30 848,49 доларів США та 8 070 615,51 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, відповідно до яких перераховано вказані суми за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою 
		статтею 167 ПК України. Крім того, від імені та за рахунок ОСОБА_1 банком, як податковим агентом, перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за ставкою, передбаченою статтею 167 ПК України, у розмірі 6 015 доларів США (30 848,49*19,5%) та 1 573 770,02 грн (8 070 615,51*19,5%).
		ОСОБА_1 звернулася до виконавчої служби з повідомленням, в якому вказувала, що, враховуючи самостійно повернуту банком суму відповідно до постанови Київського апеляційного суду, загальна сума заборгованості у рамках виконавчого провадження складає 6 015 доларів США та 1 573 770,02 грн.
		Відділом примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі заяви ОСОБА_1 стягнув з 
		АТ КБ «ПриватБанк» 1 573 770,02 грн та 6 015,46 доларів США.
		Підставою звернення АТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом стало, на думку, банку, безпідставне стягнення виконавцем на користь відповідачки 1 573 770,02 грн та 
		6 015,46 доларів США, тому просило стягнути з ОСОБА_1 зазначені кошти в порядку 1212 ЦК України.
		Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
		Судом установлено, що між сторонами існувало договірне зобов`язання та визначена сума заборгованості відповідача перед позивачем за депозитними договорами, а тому ці обставини мають преюдиційне значення та не підлягають доказуванню відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України.
		Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином 
		(частина перша статті 599 ЦК України). 
		Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність 
		(частина третя статті 509 ЦК України). 
		Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
		Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).
		У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134 цс 18)).
		Перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання.
		Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22).
		Як встановлено судами, постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 
		2020 року у справі № 757/2442/19-ц, яка набрала законної сили, та підлягає виконанню у межах встановленої суми було чітко визначено розмір заборгованості, що підлягає стягненню з АТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , а саме: 30 848,49 доларів США та 8 070 615,51 грн. 
		Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що АТ «КБ «ПриватБанк» виконало рішення суду частково, тому державний виконавець в межах законодавства вчинив виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду, стягнувши з AT «КБ «ПриватБанк» 1 573 770,02 грн та 6 015,46 доларів США, 
		а відтак, позивачем не доведено відсутність таких умов, які б давали підстави для повернення коштів, оскільки боржник добровільно виплатив кошти. При цьому відсутня рахункова помилка та набуття коштів стягувачем на підставі рішення суду, що свідчить про добросовісність такого набуття.
		При цьому апеляційний суд вірно вказав, що питання відрахування податків та інших обов`язкових платежів має вирішуватися судом в порядку частини першої 
		статті 271 ЦПК України за заявою учасника справи, державного виконавця, приватного виконавця, а за відсутності судового рішення із роз`ясненням щодо утримання суми податків, та інших обов`язкових платежів, державний виконавець правомірно виконував рішення, відповідно до виконавчого документу. А, скаржник не був позбавлений можливості звернутися до суду із заявою щодо роз`яснення судового рішення з метою визначення сум оподаткування, проте останнім таких дій вчинено не було.
		Таким чином передбачені цивільним законодавством підстави для повернення грошових коштів відповідно вимог статті 1212 ЦК України відсутні.
		Посилання на правові позиції Верховного Суду, за якими банк, як податковий агент, сплатив оспорюванні суми без достатньої правової підстави, а тому такі суми підлягають поверненню відповідно до норм статті 1212 ЦК України боржнику, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на правовий висновок Верховного Суду, викладений у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження 
		№ 61-10834сво22) обов`язковість якого закріплена у частині четвертій 
		статті 263 ЦПК України. 
		Доводи банку про виконання рішення у добровільному порядку не відповідають дійсності, оскільки сплата суми боргу була здійснена після того, як виконавець розпочав процедуру з примусового виконання. 
		Після виконання банком рішення суду в рамках відкритого виконавчого провадження ОСОБА_1 виявила, що рішення суду виконане не у повному обсязі, повідомила достовірні відомості про те, що банком здійснено часткове виконання рішення суду.
		Оскільки стягувачем не було отримано суму грошових коштів, визначену судовим рішенням, яким було вирішено договірний спір між сторонами, тому були відсутні підстави, визначені пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» для закінчення виконавчого провадження, у зв`язку із повним фактичним виконанням судового рішення згідно з виконавчим документом. 
		У зв`язку з викладеним колегія суддів вважає помилковим посилання АТ «КБ «ПриватБанк» як на правову підставу позову - на статтю 1212 ЦК України. 
		Судова практика тривалий час дотримується сталої й єдиної правової позиції про умови застосування статті 1212 ЦК України. 
		Так, відповідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
		Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. 
		Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
		Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені 
		у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження 
		№ 14-32 цс 19), від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження 
		№ 14-77 цс 18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження 
		№ 12-182 гс 18), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження 
		№ 14-175 цс 21).
		У цій справі відповідачка отримала грошові коши з підстави, передбаченої депозитним договором, яке узаконено судовим рішенням, а тому відсутні умови для застосування статті 1212 ЦК України. 
		Колегія суддів вважає немотивованими доводи касаційної скарги про наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі 
		№ 461/2729/22 (провадження № 61-10834 сво 22). Судова практика з цього питання (щодо функцій податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення коштів) є сталою. Більше того, подібне питання як виключна правова проблема передавалася на розгляд Великої Палати Верховного Суду, проте ухвалою 
		від 19 лютого 2025 року у справі № 537/4740/20 (провадження № 14-152 цс 24), справа була повернута на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з тим, що судова практика з цього питання є сформованою.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону. 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                   Д. Д. Луспеник
		 
		                      Б. І. Гулько
		 
		                      Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...